Будинок Миколи Самонова на вулиці Богдана Хмельницького у Києві. Колаж: Оксана Гладкевич
Величний прибутковий будинок на розі вулиць Богдана Хмельницького та Миколи Лисенка, зведений у 1900-1901 роках за проєктом Миколи Яскевича, зберігає чимало таємниць та цікавих історичних деталей.
Однією з найчарівніших вулиць старого Києва є вулиця Богдана Хмельницького, що в минулому мала назву Фундуклеївська, названою у 1869 році на честь київського губернатора Івана Фундуклея.
У середині XX століття вона належала до 1 розряду, що стало важливим поштовхом для її активного розвитку. Цей найвищий статус сприяв не лише модернізації вулиці, а й залученню інвестицій для будівництва елегантних прибуткових будинків, які стали символом архітектурного процвітання Києва та його культурного розмаїття. Завдяки цьому вулиця поступово набувала вигляду престижної частини міста, яка приваблювала як мешканців, так і гостей столиці.
Будинок Миколи Самонова на Богдана Хмельницького. Фото: Тетяна Асадчева
Вже наприкінці ХІХ століття власником ділянки неподалік Міського театру був відомий тогочасний зодчий Микола Самонов (1819-1898), який тривалий час обіймав посаду головного архітектора Києва, відігравши значну роль у формуванні історичної забудови Києва.
Після його смерті, цю ділянку успадковує його син, колезький радник Микола Самонов-молодший. Вже на зламі століть, він замовляє київському цивільному інженерові Миколі Яскевичу проєкт власного прибуткового будинку.
Будинок Миколи Самонова у 1914 році. Фото: Вікіпедія
Будівництво тривало у 1900–1901 роках. На розі вулиць Фундуклеївської та Театральної, поблизу новозведеного Оперного театру, виросла велична споруда у стилі неоренесансу. Будівля вражала гармонійністю та витонченістю. Півциркульні та прямокутні вікна, оздоблені різьбленими лиштвами, створювали елегантний вигляд. Коринфські пілястри додавали фасаду монументальності, а каріатиди, барельєфи та орнаментальні фризи надавали йому багатогранності.
Декоративне рустування стін підкреслювало пластичність і динамізм архітектури, а балкони з автентичними ажурними ґратами зберігали унікальний історичний шарм. Родзинкою будівлі стала красива кутова вежа, над карнизом якої розташовувалися цегляні виступи — аттики. На одному з аттиків, за задумом замовника, мав з’явитися напис: «Будинок Миколи Миколайовича Самонова». Під вежею ж були зазначені дати: «1900–2000».
Панорама вулиці Фундукліївської, будівля Національної опери та будинку Самонова. Фото з архіву Національної опери України
На думку дослідників Києва, це була своєрідна гарантія зодчого чи домовласника, що цей будинок стоятиме ціле століття.
З моменту свого будівництва в ньому орендували квартири чимало відомих діячів.
Наприклад, у першій половині XX століття тут мешкав Василь Данилевич — історик, археолог та педагог, пов’язаний із кафедрою історії України під керівництвом академіка Михайла Грушевського.
За свідченнями дослідників, кожна з житлових секцій будинку пропонувала мешканцям розкішні квартири на кожному поверсі — семи-, п’яти- та чотирикімнатні. П’ятий поверх крила вздовж вулиці Лисенка був облаштований мебльованими кімнатами. Для свого часу різноманіття систем опалення було новаторським: водяне опалення низького тиску застосовували для частини будинку, розташованої на Фундуклеївській, а пічне — для тієї, що знаходилася вздовж вулиці Театральної.
Також на першому поверсі знаходилися магазини та комерційні приміщення, які мали великі вікна-вітрини для розміщення реклами.
У 1914 році прибутковий будинок змінює свого власника, а з встановленням радянської влади пам’ятку націоналізують.
З часом були втрачені й деякі архітектурні елементи споруди, зокрема і прізвище першого власника та декоративна вежа.
У радянський час в будинку розміщувався Гастроном. Фото спільноти «Старі фото Києва”/Facebook
У радянський час в будівлі знаходився знаменитий «Гастроном», відомий також під народною назвою «три сходинки».
У 2000-х пам’ятка отримує нове життя завдяки масштабній реставрації. Тоді ж були відновлені фасади будівлі, був встановлений ліфт та надбудова мансардних поверхів.
На фасаді споруди можна побачити відновлені цифри: 1900-2001.Остання дата символізує завершення реставраційно-відновлюваних робіт будівлі.
Під час реставрації були відновлені дати на фасаді. Фото: Тетяна Асадчева
Оздоблення під’їзду є одним з найкрасивіших у Києві. Фото: Тетяна Асадчева
Фото: Тетяна Асадчева
Годинник з яголами. Фото: Тетяна Асадчева
Маскарон. Фото: Тетяна Асадчева
Фото: Тетяна Асадчева
Фото: Тетяна Асадчева
Оздоблення стелі. Фото: Тетяна Асадчева
Оригінальна метлахська плитка. Фото: Тетяна Асадчева
Фото: Тетяна Асадчева
Фото: Тетяна Асадчева
Вражає своєю розкішшю і під’їзд, де збереглися старовинні елементи декору, зокрема метлахська плитка, декоративні скульптури та маскарони, а також оригінальне оздоблення стелі з музичними інструментами, що є «свідченням» сусідства з будівлею Національної опери України.
Загальновідомим фактом про цю будівлю є те, що наприкінці 1990-х одну з квартир придбав знаменитий український спортсмен та багаторазовий чемпіон світу з боксу у важкій ваговій категорії Віталій Кличко, який після завершення спортивної кар’єри є очільником міста Києва.
Саме через це пам’ятка отримала неофіційну назву — «Будинок Кличка».
Сьогодні колишній прибутковий будинок Миколи Самонова залишається важливим свідком історії Києва, поєднуючи в собі архітектурну велич минулого й сучасність.
До теми: Архітектурна майстерність «батька» київського неоренесансу: історія садиби Шампаньєра
Тетяна АСАДЧЕВА
