Простріляний автомобіль в Ірпіні, на околиці Києва, 30 квітня 2022 р. Фото: AP Photo/Emilio Morenatti
Російські військові зайшли на Київщину 24 лютого. За понад місяць, що там пробули, вони вчинили 957 воєнних злочинів. За даними Управління СБУ у Київській області, росіяни вбили щонайменше 1079 людей на Київщині. Проте названі цифри відображають лише відомі злочини, за розслідування яких взялися правоохоронці. Доля сотень людей досі невідома, їх вважають безвісти зниклими.
Переважна більшість вбитих — цивільні, які загинули внаслідок страт, катувань, артилерійських обстрілів цивільних об’єктів та розстрілів авто. Загалом на Київщині правоохоронці виявили більше трьох сотень цивільних авто, пошкоджених внаслідок дій російських військових. Журналісти редакції розслідування Суспільного з липня документували історії людей, які були у розстріляних росіянами автомобілях.
Проект "Розстріляні автомобілі" Суспільного нараховує 15 записаних історій — свідчень про воєнні злочини російських військових в Україні, за які поки ніхто не притягнутий до відповідальності.
Дорога смерті
24 лютого, ще до світанку, перші російські військові підрозділи зайшли на територію Київської області — з боку Чорнобильської АЕС та Іванківської громади. У перший день повномасштабного наступу російський десант також висадився на території гостомельського аеропорту, бої за який тривали кілька днів.
Оскільки головною ціллю росіян була столиця, чимало киян, вважаючи, що там буде найбільш небезпечно, виїхали або вивезли рідних у села на Київщині. Так вчинив і киянин Віталій Калабін. 24 лютого він відвіз тещу та сина Арсенія у село Кухарі, що на півночі області.
Уже за кілька днів російські військові підійшли до села. Почалися обстріли. 28 лютого уламок від снаряда влучив у голову 14-річному Арсенію.
Віталій Калабін із дружиною і рідною сестрою — лікаркою Мариною — вирушили з Києва до Кухарів, щоб врятувати Арсенія. Хлопець помер до їхнього приїзду.
Тіло сина батьки забрали до Києва. На той час, 1 березня, міст через річку Тетерів, що веде до села, вже був підірваний. Калабіни залишили авто на іншому березі і вбрід перейшли холодну березневу воду, щоб потрапити до батьківського дому. Там забрали тіло хлопця, поклали його на розкладушку і тим же шляхом — через мілину — повернулися назад.
Коли Калабіни на своїх двох автівках поверталися до столиці, побачили посеред дороги російські танки.
По їхніх автомобілях росіяни відкрили вогонь. Сталося це поблизу села Бузової, на трасі Київ-Чоп.
Дружина Віталія везла тіло сина і їхала позаду — їй вдалося заднім ходом повернути у найближчий поворот і втекти від обстрілу. Сестра Віталія — Марина — загинула на місці від пострілу в голову на очах у брата.
Марина й Арсеній Калабіни, фото: Віталій Калабін
"Мабуть, снайпер, бо відразу. Вона як сиділа, так і… залишилася сидіти", — розповів Суспільному Віталій Калабін.
Коли обстріл вщух, чоловік намагався покинути авто. Та як тільки вийшов, по ньому знову відкрили вогонь.
До найближчого повороту Віталій повз, щоб його не помітили російські військові. Там його підібрала дружина на своєму, також пошкодженому кулями, авто.
До звільнення Київщини подружжя жило у селі Хмільна. Там їх прихистили місцеві. Там вони і поховали сина.
Тіло Марини сім’я забрала лише після деокупації області. Автомобіль Віталія на той момент був спалений та понівечений. Його передню частину, де знаходилося тіло сестри, росіяни переїхали військовою технікою.
Розчавлене авто довелося розрізати, щоб забрати рештки тіла Марини.
Фото: Віталій Калабін
Після того, як війська РФ відступили з Київської області, на Житомирській трасі, за даними Нацполіції, виявили понад 40 загиблих цивільних у розстріляних автомобілях або поряд з ними.
Медіа назвуть цю ділянку траси Київ-Чоп "дорогою смерті".
За словами речниці Головного управління Нацполіції Київщини Ірини Прянішнікової, у перші дні повномасштабної війни цивільні часто не знали, що на Житомирській трасі є колони військових РФ та що їхати цією дорогою небезпечно: "Люди телефонували на "102" і казали, наприклад: "Ми тут в автомобілі, нас розстріляли. Дружина загинула, я в авто. Врятуйте". А ми не могли туди фізично доїхати. Там, де у нас була хоч якась можливість, ми це робили. Але дуже багато було таких випадків, коли, на жаль, це було неможливо".
Чоловік проходить повз звалище обстріляних та згорівших автомобілів поблизу Ірпеня, Київщина, 11 квітня 2022 р. Фото: AP Photo/Євгеній Малолетка
Людмила Колесова разом з чоловіком та подругою 3 березня евакуйовувалися з котеджного містечка поблизу Северинівки. Вони виїхали на трасу Київ-Чоп, прямуючи на захід країни, та за кілька хвилин потрапили під обстріл російських військових.
Перед тим, як авто спалахнуло, усі троє встигли з нього вибратися. Проте чоловік Людмили, Олександр, отримав поранення обох ніг.
Забрати з авто речі не змогли, тож жінці довелося перев’язувати рани чоловіка своїм одягом.
Його, з сильною кровотечею, посеред траси забрало авто з іншої евакуаційної колони. А Людмила з подругою, для яких місця не було, вирішили пішки повернутися назад до Северинівки.
"Найбільше моторошне, що я запам'ятала, — в автомобілях везли дітей. І на авто було написано: "Діти". Причому і на бічному склі, і на задньому, на передньому. А щоб було краще видно, навіть іграшки вивішували у вікна. І ці автомобілі проїжджали, вони не зупинялися. Вони нас не підбирали. Напевно, у них не було місць. Але ми йшли і чули: вони проїжджали, а далі по них стріляли. Це було страшно", — розповідає жінка.
За кілька годин Людмилу Колесову з подругою підібрало авто, родина в якому також евакуйовувалася. Наступного дня вони всі виїхали до Польщі. Згодом волонтери перевезли до польського кордону й Олександра — тоді йому вже зробили операцію з видалення уламків зі ступні. Зараз подружжя Колесових проживає за кордоном, у своєї доньки в Німеччині.
"Ми багато що втратили. Усе, що у нас було з грошей, все втратили. Тому шкода. Ми ж це заробляли. Ми ж — пенсіонери, розумієте, і ми йшли до цього. Ми з чоловіком думали, які ми щасливі: все життя працювали, а тепер можемо подорожувати. А ми дуже любимо подорожувати. І ось активні пенсіонери стали жебраками, приїхали до доньки ні з чим", — розповідає Людмила Колесова.
