ТРЦ у Дубаї з українським прапором
Надія Двойнос чотири роки тому переїхала в ОАЕ, а сьогодні активно підтримує свою батьківщину.
Надію Двойнос у Дубай привели бізнесові перспективи — вона є співвласницею альтернативної маркетингової агенції NOS Amigos. Про це вона розповіла в ефірі «Кольори серця» на радіо «Київ FM».
«Вечірній Київ» долучається до підтримки проєкту. Ми публікуватимемо історії героїв програми — їх ви зможете знайти за тегом «Кольори серця».
«Я переїхала в Дубай близько 4-ох років тому. З тодішньою партнеркою ми відкрили філіал наших маркетингових агенцій. Цей ринок виявився перспективним в плані легалізації бізнесу для роботи за кордоном. Тобто, тут є різні системи які допомагають працювати з усім світом з дуже красивою та чесною юрисдикцією. До того ж на той момент, мій коханий жив і працював тут вже рік», — каже жінка.
І зізнається, що ніколи не мріяла переїхати з України. І навіть не уявляла собі життя поза її межами.
«Я була в багатьох країнах. І чим більше країн я відвідувала, тим більше я не хотіла їхати з дому. Але життя мало на мене інші плани», — розповіла дівчина.
Навіть після 4 років життя в ОАЕ вона продовжила сумувати за Україною. Чесно каже — за всім, за ресторанами, за вулицями, за українською душею. Тепер сумує за мирним життям на її батьківщині.
«Не змогли цього року поїхати до України. Тепер й не знаємо коли зможемо. Взагалі все дуже боляче. Навіть думати, що твого дому потенційно може не стати як і у багатьох друзів з Харкова і Маріуполя. Тому сумую за всім», — пояснила Надія.
Надія Двойнос
Та зв’язок з Україною тримає постійний. І не лише зараз, коли на рідну землю прийшла біда, але і до повномасштабної війни, батьківщина була частинкою її життя навіть за 5 тисяч кілометрів.
«В мене велика частина команди знаходиться в Україні. Я постійно тримаю зв’язок з колегами, родичами й друзями. Душею я знаходжуся в Україні, а життя в еміратах більше нагадує мені довготривале відрядження», — каже жінка.
Дівчина пояснила, що хоча Емірати дуже приязно її прийняли, адже ця держава дуже демократична до всіх своїх резидентів.
«Еміратці подобаються мені тим, що вони дуже ввічливі. В Еміратах, порівняно з іншими, більш консервативними країнами, немає відчуття того, що ти тут зайвий чи якийсь виокремлений. Вони сказали, що ділитимуться своєю домівкою за потреби. Люди, які отримують робочу візу повністю підпорядковані законодавству Арабських Еміратів і ніяких виключень немає. Тобто, ти живеш за тими ж правилами, як корінні мешканці», — розповіла Надія.
Вона додала, що її ім’я дуже популярне в еміратах.
«В мене навіть були курйозні випадки. Для прикладу місцева жінка запитала чи я арабка. Спершу я подумала що вона жартує, бо в мене русяве волосся та й сама я досить світленька. Потім зрозуміла що серед ліванських арабок також є достатньо світлих і вона питала в мене цілком серйозно», — каже дівчина.
Волонтери в ОАЕ виготовляли українську символіку
У цьому та інших випадках, коли, жінку, наприклад, приймали за європейку Надія намагається наголосити, що вона саме з України. Та й загалом, каже, свою національність підкреслює усюди, де тільки можна.
«Це було ще до повномасштабного вторгнення. Я з гордістю акцентувала на тому, що я українка, що я з України. Адже тут є багато представників російської федерації», — розповіла Надія.
До слова, еміратці достатньо багато знають про нашу країну і чітко розділяють Україну та росію.
«Україна для них є частиною Європи. Тобто в мене знайомі та друзі, які працюють в корпораціях тут сприймаються як громадяни Європи. Ми туди до них примкнули одразу. Вони розрізняють українців та росіян. І ставлення до них інакше. Відрізнялось воно ще й до війни», — пояснила дівчина.
У те, що росія здійснить жорстокий напад на Україну Надія не вірила від слова зовсім. Пригадує, навіть влаштовувала палкі дискусії із друзями, які запевняли, що не вірити в можливість війни — це безглуздя. Не одразу повірила навіть тоді, коли це вже сталося.
«Вранці саме проводила час з дитиною і телефон до рук ще брала. Десь о 10-й ранку отримала голосове повідомлення від чоловіка. І він мені розповів що відбувалося з четвертої ранку. Повідомлення переслухала рази 3-4. В мене виникли хаотичні думки. Був ступор, а потім я почала формувати список таких речей… На кшталт: кому я буду телефонувати й писати, що спершу робитиму, як діятиму і тому подібне», — каже Надія.
Наступні 3 дні не впасти в суцільну паніку її стимулювала тільки дитина, на очах якої потрібно було зберігати спокій. А потім, завдяки друзям, жінка почала шукати, чим може допомогти.
«Моніторила хто що й де робить. В тому самому телефонному режимі вже виникали запити про допомогу. Також ми створювали різні акаунти і намагалися російським блогерам писати», — каже дівчина.
Ця робота забирала багато енергії при фактично нульовій віддачі. Вже після перших кількох діалогів стало зрозуміло — до цих людей, мозок яких роками зомбувався пропагандою, зараз не достукатися.
«Це була жесть просто. Як стандарт, нас просто блокували. Дуже часто нас ігнорували. Краще коли вже хоч щось відповідають, але й у відповідь отримували дуже багато агресії. Дуже бридкої агресії». — розповіла Надія.
Вона каже, що разом з цим сконтактувала з людьми в Україні, які активно включилися у волонтерство.
«Є люди, які займалися благодійністю у великих масштабах. Вони, маючи доступ до організації, переключилися на допомогу ТРО потім ЗСУ. Я одразу скомунікувала з цими людьми. Зокрема, моя подруга з Вишгороду проявляє дуже активну позицію, тож ми об’єдналися і організували „ланцюг“. І найменше, що мені вдавалось зробити, це допомагати фінансами, оскільки я маю багато соціальних зв’язків, мої знайомі одразу стали донатити», — розповіла жінка.
Волонтери отримували запити від ТРО і намагалися якомога швидше їх задовольнити, крім того, опікувалися й внутрішньо переміщеними особами, які втікали із зони активних бойових дій.
«Вони займалися багато чим. Від пошуку медикаментів та продуктів й до розподілу в школи та дитсадки. Робили те, що було можливо. Наша співпраця полягала в тому, що я шукала контакти людей, які допоможуть фінансово, або контакти людей, які можуть допомогти конкретними позиціями (медикаментами, їжею…)», — пояснила дівчина.
Щоб знайти гроші на ці потреби, пригадує Надія, вона задіяла усі свої контакти — як в Україні, так і в Еміратах. І додає — відгукнулися всі. А багато хто й самі написали з пропозицією допомогти. Найбільша пожертва від приватної особи, яку отримала українка — була 4 тисячі доларів. Її вона отримала від знайомих підприємців. Гроші пішли на придбання авто для військових.
«Ми назбирали на 6 чи 7 автомобілів. Грошей не вистачало на другу машину. Ну як не вистачало, не було повністю всієї суми і вони її додали», — пояснила жінка.
Ну і ще один напрямок допомоги Україні, який взяла на себе Надія, був пов’язаний з її професійним напрямком.
Надія Двойнос
«Сконтактувала зі мною Ярослава Гресь. І виникла ідея скористатися можливістю комунікації на одному з місцевих заходів до якого лишався місяць. Я ринулась туди. І два тижні була зайнята лише підготовкою. Ми налагоджували все в павільйоні», — згадує жінка.
Для заходу команді потрібно було багато поліграфії, а з цим, каже Надія в Еміратах проблеми. Точніше з часом роботи таких компаній. Та українці знайшли хлопців, які з розумінням поставилися до прохання.
«Поліграфія закривалась о 5-й вечора. Але для нас вони працювали до першої ночі, оскільки знали що ми українці. Виготовляли українські прапорці, стіки, банери з президентом і таке інше. І я їм дуже вдячна. Мабуть, вищі сили допомогли нам знайти поліграфію, де дуже швидко все віддрукували», — розповіла Надія.
Головним завданням заходу було привернути увагу до України.
«Я можу порівняти що було „до“ і „після“ того, як ми включили дуже велику комунікацію. В принципі діло не в комунікації, не в прапорцях і не в стікерах, які люди клеїли з побажаннями. Стікери, до речі, починали клеїти з стіни, яка потім перетворилась на майже увесь павільйон. Подекуди, наліпки були в декілька шарів, одна поверх одної. Люди клеїли стікери різних країн з побажаннями для українців та України. Черга до нашого павільйону була великою», — розповіла Надія.
Уся робота спрямована на допомогу Україні забирала в жінки весь час. Бо, пригадує, більшість робочих проєктів тоді були на паузі. А через півтора місяця після початку війни, активність почала спадати. І тут, на думку Надії, є дві причини. Перша з них — оптимістична.
«Багато чого відпало, бо процеси стали більш налагоджені. Тобто, є постійні донати і люди, які донатять певні суми щомісяця. Є організація процесу в плані поставок, які потрібні для ЗСУ», — каже дівчина.
З іншого боку місяці війни потроху виснажують людей — і фінансово і емоційно.
«У деяких людей лишилось не так багато коштів, які вони готові. І, власне, ентузіазм стресу й шоку почав спадати. Всі почали думати що ж їм робити. Я думаю що це вже якісь наступні стадії шоку, коли війна почала затягуватись і всі попали в іншу шокову яму на кшталт: „Блін, а коли ж воно все закінчиться? І чи закінчиться взагалі в цьому, чи наступному році?“. Всі прогнозували, що війна триватиме місяць-два. Зрівняємо це з коротким забігом і марафоном. Коли ти марафон біжиш, то в тебе і швидкість менша і маєш сили якось розподілити», — пояснила жінка.
Та Надія впевнена, що українці з подвійною силою кинуться боротися за Перемогу.
Про інших героїв програми «Кольори серця» «Вечірньому Києву» розповіла авторка проєкту Ірина Главацька.
Леонід РУДЕНКО
