Ганна Старостенко
Київ очікує на реальну підтримку від держави у справі збереження культурної спадщини.
Столиця вже розробила низку законопроєктів, які дозволили б ефективніше діяти у випадках самовільного руйнування пам’яток. Але поки ці документи «застрягли» в комітетах парламенту, об’єкти культурної спадщини, що перебувають у приватній власності, залишаються фактично беззахисними.
Натомість місто бере на себе відповідальність за те, що належить до комунальної власності: в пріоритеті — аварійні споруди та пам’ятки, пошкоджені через війну. Для їх збереження вже ухвалена окрема міська цільова програма на три роки і цьогоріч визначені два десятки об’єктів, з якими місто працює вже зараз.
Про головні виклики, плани та досягнення у сфері збереження спадщини у спільному проєкті «Київ FM» та «Вечірнього Києва» поговорили із Ганною Старостенко, депутаткою Київради (фракція УДАР), заступницею голови КМДА, яка координує роботу Департаменту охорони культурної спадщини.
НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ РОЗПОЧНУТЬСЯ ПРОТИАВАРІЙНІ ТА КОНСЕРВАЦІЙНІ РОБОТИ САДИБИ ЗЕЛЕНСЬКИХ
— Що зараз відбувається із садибою Зеленських, бо багато маніпуляцій навколо цього об’єкта?
— Так, справді, минулого року був гучний інцидент: власник садиби розпочав демонтаж без дозвільної документації. На той момент ця будівля ще не мала статусу пам’ятки. І лише після того, як вона була зруйнована майже на 80%, у МІНКУЛЬТі навесні цього року цей об’єкт нарешті внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. А оскільки це пам’ятка, її відновлення має відбуватись за чіткою процедурою — реставрацією. Починається все з протиаварійних і консерваційних робіт. Тобто потрібно розібрати завали, відсортувати елементи — відокремити автентичне від новішого. Садиба неодноразово перебудовувалась, і в ній є фрагменти різних історичних періодів.
Для того щоб усе це зробити правильно, спершу потрібно розробити відповідну науково-проєктну документацію. А для цього — архітектор має обстежити об’єкт, зробити заміри, оцінити технічний стан залишків будівлі.
Занепокоєння громади було, але ми пояснили, що відбувається. Наразі ми перебуваємо в постійному діалозі з громадськістю. Є спільний чат, де представники власника, міста та громадськості обговорюють кожен крок: що планується, на якому етапі проєкт, які роботи заплановані.
Нещодавно консультативна рада при Департаменті охорони культурної спадщини погодила проєкт протиаварійних і консерваційних робіт на Садибі. Зараз він проходить експертизу, і я впевнена — найближчим часом розпочнуться протиаварійні роботи.
Що стосується прозорого паркану, який з’явився навколо садиби, — це необхідний захід. Там були залишки металевих конструкцій і бетону, які виступали на тротуар і становили небезпеку для пішоходів. Тому паркан — це не ознака демонтажу, а засіб безпеки. Він прозорий, щоб усе було відкрито і зрозуміло для громади.
— Тобто ситуація під контролем?
— Так, питання під постійним контролем міста. Нагадаю: коли відбулося руйнування садиби, між містом і власником був підписаний меморандум про її відновлення. І ми від самого початку наполягали на відновленні Садиби за кошти власника.
Звісно, нам би хотілося, щоб процес ішов швидше. Але тривалий час він був заблокований через те, що земельна ділянка і майно перебувають під арештом. А це означає, що без рішення суду власник не мав права навіть заходити на територію, не те що проводити якісь роботи.
І лише у березні цього року суд надав дозвіл на проведення протиаварійних і консерваційних робіт. Саме тому процес лише зараз починає рухатися вперед.
ВИПАДКОВА ІСТОРИЧНА ЗНАХІДКА НА ІВАНА МАЗЕПИ: МІСТО ІНІЦІЮВАЛО ЗБЕРЕЖЕННЯ ФУНДАМЕНТІВ ПАЛАЦУ РОЗУМОВСЬКОГО
На вул. Івана Мазепи, 3-В, були виявлені залишки фундаментів
— Ще один об’єкт, про який хочу запитати — фундаменти палацу Кирила Розумовського. Що робить місто для їх збереження?
— Торік у березні, під час будівельних робіт на вул. Івана Мазепи, 3-В, були виявлені залишки фундаментів у вигляді стін підземних приміщень, які належали садибі Кирила Розумовського. Як тільки про це стало відомо, одразу був залучений Департамент охорони культурної спадщини. Уже в перші дні його фахівці виїхали на місце, провели обстеження, задокументували знахідки і підготували облікову документацію.
Спочатку знахідка отримала статус щойно виявленого об’єкта культурної спадщини та була занесена до Переліку об’єктів культурної спадщини м. Києва. Ще восени минулого року ми передали всі матеріали до Міністерства культури з проханням офіційно включити об’єкт до реєстру нерухомих пам’яток України. І лише нещодавно, Міністром був підписаний відповідний наказ.
Тим часом власник — приватна компанія — розробив науково-проєктну документацію на проведення протиаварійних і консерваційних робіт. Проєкт був погоджений, і там вже розпочалися перші роботи.
До слова, у планах облаштувати окремий вхід, щоб усі охочі могли оглянути залишки палацу. Крім того, планується благоустрій території — аби це місце було безпечним, доступним і зрозумілим для відвідувачів.
— Як зараз складається співпраця з Міністерством культури?
— Ми постійно знаходимося в діалозі з Міністерством культури, оскільки Київ — одне з найдавніших міст України, де знаходиться велика кількість об’єктів культурної спадщини. Проте нам би хотілося, щоб нас не лише слухали, а й чули. Одна з причин складності — це часта зміна кадрів. Люди, які відповідають за напрямок культурної спадщини, змінюються досить регулярно і не завжди мають необхідний досвід роботи у цій сфері. І щоразу, коли приходить нова команда, нам доводиться починати діалог з нуля.
Тому, хоча наш діалог і непростий, та ми намагаємося надати йому максимальної ефективності. Сподіваємось, що і з боку міністерства буде така ж фахова підтримка, бо питань у нас дійсно багато — і вони виникають фактично щодня.
ДВІ ТРЕТИНИ ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ КИЄВА— У ПРИВАТНІЙ ВЛАСНОСТІ
— У квітні Київська міська рада ухвалила нову міську цільову програму «Охорона та збереження культурної спадщини м. Києва на 2025–2027 роки». Що вона передбачає?
— Минулого року ми провели неформальний аудит стану об’єктів культурної спадщини в Києві. Його результати були невтішні. У столиці — більше 3,5 тисячі пам’яток. Третина з них належить місту або державі, але дві третини — у приватній власності. І в багатьох випадках ми, як влада, не маємо реальних інструментів, щоб вплинути на власників, які нехтують станом цих об’єктів або свідомо доводять їх до руйнації.
Законодавство в цій сфері дуже слабке. Наприклад, штраф за порушення закону про охорону культурної спадщини сьогодні становить всього 1 700 грн для фізичної особи, і лише 17 000 грн — для юридичної. Для багатьох власників це дрібниця, яку легше заплатити, ніж інвестувати у реставрацію чи консервацію. Саме тому ми ще минулого року запропонували внести зміни до профільного законодавства.
Перший законопроєкт — це зміни до закону про охорону культурної спадщини. Ми пропонуємо суттєво збільшити розміри штрафів — до мільйона гривень і більше — щоб недобросовісні власники мали стимул зберігати пам’ятки, а не чекати, поки вони самі впадуть. Також передбачена норма про можливість примусового викупу об’єктів у комунальну власність у разі загрози руйнування.
Наприклад, у нас є будівля на Боричевому Току — напівзруйнована, з приватним власником, який давно за кордоном і не виходить на зв’язок. Люди звертаються до міста: «Зробіть щось», але без інструментів ми — безсилі. Серйозний штраф або примусовий викуп майна міг би змінити ситуацію.
Також ми ініціювали зміни до Кримінального кодексу — щоб доведення пам’ятки до руйнації могло тягнути за собою не лише адміністративну, а й кримінальну відповідальність.
На жаль, ці законопроєкти досі не ухвалені. Один із них пройшов профільний комітет Верховної Ради, інший — навіть не розглядали. Ми вже неодноразово зверталися до депутатів різних фракцій з проханням винести ці документи до сесійної зали. Бо без змін на законодавчому рівні рухатися далі — надзвичайно складно.
МИ ПОЧАЛИ З СЕБЕ: 20 ПАМ’ЯТОК У КОМУНАЛЬНІЙ ВЛАСНОСТІ ВЖЕ ГОТУЮТЬСЯ ДО РЕСТАВРАЦІЇ
— Але ж у міста також мають бути якісь інструменти впливу?
— Так, звісно. Ми розуміємо, що частина об’єктів культурної спадщини перебуває саме в комунальній власності, тобто в нашій відповідальності. Саме тому ми й ухвалили нову міську цільову програму, яка насамперед передбачає збереження цих пам’яток.
Оскільки таких об’єктів у Києві дуже багато, ми вирішили зосередити увагу передусім на тих, що перебувають в аварійному стані, або були пошкоджені внаслідок бойових дій. Насамперед ідеться про проведення протиаварійних і консерваційних робіт. Це — наш перший пріоритет на найближчі три роки.
Ми вже визначили 20 об’єктів, з якими будемо працювати в першу чергу. По кожному з них розробляється проєктно-кошторисна та науково-проєктна документація — саме для проведення таких консерваційних і реставраційних робіт.
Серед прикладів — пам’ятки на Андріївському узвозі й у центрі Подолу. Наприклад, садиба Брезгунова, Липський особняк — зараз там уже тривають реставраційні роботи. Також ще одна важлива будівля — садиба Терещенків, яку минулого року повернули в комунальну власність. Вона також включена до переліку.
Тобто ми починаємо з себе — із тих об’єктів, за які несемо пряму відповідальність. Але водночас мислимо стратегічно: подали законодавчі ініціативи, щоб змінити підходи до охорони культурної спадщини в масштабах усієї країни. І, паралельно, діємо локально — відповідно до ресурсів, які маємо вже сьогодні.
На Подолі є низка пам’яток, що потребують реконструкції
МАЄМО 3,5 ТИСЯЧІ ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ — ІНСПЕКТОРІВ ЛИШЕ ВІСІМ
— Що ще потрібно, щоб робота із збереження культурної спадщини була ефективнішою?
— Насамперед — системна взаємодія між усіма, хто дотичний до цієї теми. Це і Верховна Рада, яка має ухвалювати необхідні закони. І, звичайно, Міністерство культури та інформаційної політики — як профільне відомство, що відповідає за збереження спадщини. Дуже важлива також підтримка з боку правоохоронних органів.
Наприклад, якщо наш інспектор виїжджає на об’єкт і бачить, що там відбуваються якісь незаконні дії — потрібна миттєва реакція поліції. Має бути ефективна реакція у правовому полі: фіксація порушення, відкриття кримінального провадження, притягнення винних до відповідальності та недопущення подальшого руйнування чи самовільних робіт.
Ще один важливий аспект — це тісна співпраця з громадою. У нас є позитивний досвід такої взаємодії: коли і влада, і активісти спільно контролюють, щоб власники дотримувалися законодавства. Для такого великого міста, як Київ, це дуже важливо.
У Департаменті охорони культурної спадщини ми нещодавно подвоїли кількість інспекторів — із чотирьох до восьми. Але цього, звісно, недостатньо. Потрібно й далі посилювати інституційну спроможність: збільшувати штат, удосконалювати інструменти контролю, оперативно реагувати на виклики.
Ми також чекаємо на нормативні документи від Міністерства культури та Кабінету Міністрів — без них складно працювати на випередження. А саме превентивна робота, а не тільки реакція на порушення, — це запорука успіху.
Тому лише завдяки об’єднаним зусиллям усіх — і влади на різних рівнях, і громади, і правоохоронних органів — ми зможемо ефективно зберігати нашу культурну спадщину.
У КОМУНАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ КУЛЬТУРИ МАЄ БУТИ НУЛЬОВА ТОЛЕРАНТНІСТЬ ДО ХАРАСМЕНТУ
— Окрім охорони культурної спадщини Ви координуєте і культурну сферу міста. Чому Департамент культури не звільнив одразу керівника Молодого театру Андрія Білоуса, якого звинувачували в харасменті? Чому були сумніви?
— Насправді сумнівів не було. У місті Києві — і в комунальних закладах зокрема — має діяти принцип нульової толерантності до проявів харасменту та насильства. Але є одне «але» — ми живемо в демократичному суспільстві, і маємо дотримуватися закону. Є презумпція невинуватості, і ми не можемо її ігнорувати.
Чинне трудове законодавство, особливо у випадках, пов’язаних із такими конфліктними та делікатними ситуаціями, дуже недосконале. Воно не дає змоги держслужбовцям діяти швидко та однозначно — усе має відбуватись у чітко визначений законом спосіб.
Та ми бачимо, якого масштабу набув цей випадок. Суспільство вимагало справедливості й відкритого діалогу. Можливо, ще 10–20 років тому цю історію просто замовчали б. Але сьогодні, особливо під час війни, коли ми боремося за європейські цінності та права людини, мовчати не можна.
— Хоча юридичних підстав для звільнення не вистачало, у підсумку директор театру таки пішов із посади — за власним бажанням. Але на цьому ж історія не має закінчуватися?
— Однозначно. Ми повинні зробити висновки і впровадити системні зміни, щоб подібне не повторювалося в інших закладах.
Передусім — кожна установа має затвердити етичний кодекс. Це стосується театрів, музеїв, усіх комунальних і, бажано, державних закладів. У кодексах мають бути чітко прописані поняття порушень, відповідальність за них, а також підстави для розірвання трудового договору.
Крім того, відповідні положення варто внести й у самі контракти — щоб у разі доведеного факту харасменту працівника можна було звільнити. І, звісно, на рівні законодавства також потрібно оновити норми, аби процес притягнення до відповідальності в таких ситуаціях був чітким і справедливим.
НЕ МОЖНА ВІДКЛАДАТИ КУЛЬТУРУ «НА ПОТІМ». ВІЙНА — ЦЕ І БИТВА ЗА НАШУ ІДЕНТИЧНІСТЬ
Український авангард — це те, що ми відкриваємо самі і демонструємо світу
— Наскільки культурна сфера це зараз важливо для киян?
— Зараз, під час війни, культура набуває зовсім іншого значення. Це не лише про красу, естетику чи відволікання від щоденних тривог. Це — про нашу ідентичність, про те, ким ми є. Ми боремося не лише зі зброєю в руках, а й в інформаційно-культурному просторі — і маємо постійно підкреслювати нашу унікальність, самобутність, нашу давню історію.
Росія десятиліттями намагалася привласнити українську культуру. Багато світових митців, які насправді народилися в Україні, світ знає як російських. Але саме зараз — час повернути своє. Один із яскравих прикладів — це український авангард. Цей художній напрямок зародився саме в Києві.
Тут народилися або працювали такі всесвітньо відомі митці, як Казимир Малевич, Олександра Екстер, Соня Делоне, Олександр Архипенко. Всі ці імена досі фігурують у світовому культурному просторі як «російські художники». Але вони — наші, українські. І сьогодні наше завдання — повернути їм справжню національну ідентичність.
У ЧЕРВНІ КИЯНИ ЗМОЖУТЬ ВЧЕТВЕРТЕ ПОБАЧИТИ РОБОТИ УКРАЇНСЬКИХ АВАНГАРДИСТІВ
Ідея створити Музей українського авангарду народилася ще на початку 2023 року
— Ви згадали українських авангардистів, Київ же створив Музей Авангарду, коли він повноцінно зможе запрацювати?
— Ідея створити Музей українського авангарду народилася ще на початку 2023 року. Це був дуже складний час: масовані обстріли, постійні вимкнення світла, нестача генераторів. Але навіть тоді ми вже мріяли про цей заклад. Бо музей — це не тільки приміщення. Насамперед — це колекція. І якщо є колекція, буде й музей.
Разом із тодішньою директоркою Музею історії Києва Діаною Поповою, ми звернулися до колекціонерів із проханням передати місту твори, які можна було б зібрати в єдину експозицію. Нам пощастило, що нас підтримав Юрій Камільков — мистецтвознавець, ідейний натхненник і справжній візіонер. Саме завдяки його зусиллям ми зібрали колекцію, яка зараз налічує вже понад 145 експонатів — це роботи як класичного, так і сучасного авангарду: живопис, скульптура, графіка.
Минулої осені нам вдалося юридично створити Музей Авангарду — як філію Музею історії Києва. Але жоден музей не може існувати без приміщення, тож ми давно шукаємо відповідне місце для експозиції.
Будівля Гостинного двору потроху руйнується
Багато років ми боремося за те, щоб повернути Гостинний двір — ідеальне місце для розміщення сучасного музейного простору. Вже понад 10 років ми звертаємося до Кабінету Міністрів із проханням передати цей унікальний об’єкт місту. Проєкт відповідного розпорядження вже готовий. Але кожного разу чуємо, що «не на часі». Тим часом будівля руйнується. Вона в аварійному стані, немає гідроізоляції, з кожною зливою — нові пошкодження. А метро проходить зовсім поруч. Київ готовий інвестувати кошти в її порятунок, але поки Гостинний двір у державній власності, ми не можемо цього зробити. Об’єкт перебуває на балансі заповідника «Софія Київська», але там немає навіть фінансування на консерваційні роботи.
Попри це, ми паралельно шукали альтернативу для розміщення музею — і знайшли її. Це маєток графині Уварової на вулиці Липська, 16. У будівлі були вільні приміщення, і нещодавно Київрада ухвалила рішення, яке дозволяє передати їх Музею історії Києва для розміщення саме Музею Авангарду.
Тепер маємо провести підготовчі роботи, облаштувати простір, оформити експозицію. Це буде не просто культурна подія — це важлива ідеологічна робота в час війни. Бо повертаючи Україні імена видатних митців світового рівня, ми демонструємо унікальність своєї культури. І собі, і всьому світові.
— А зараз роботи з колекції можна побачити?
— Так, колекція не «в коробках» — вона вже жива. В Музеї історії Києва вже відбулося три виставки, а на червень запланована четверта. Ми постійно поповнюємо колекцію, і дуже хочемо, щоб якомога більше містян і гостей міста могли її побачити.
Ірина ГЛАВАЦЬКА
