Віктор Лещинський, керівник ГО «Національна спілка проєктної справи». Фото: Борис Корпусенко
В умовах повномасштабної війни та руйнувань українська будівельна галузь опинилася перед безпрецедентними викликами й водночас — перед історичною можливістю якісного оновлення. Про те, що будівництво сьогодні — не лише про нові стіни, а й безпеку та нові технології — в інтерв’ю «Вечірнього Києва».
Українці щодня бачать не лише зруйновані будинки, а й цілі вулиці та села й міста. Мільйони людей стали вимушеними переселенцями, а інфраструктурні об’єкти, які створювали цивілізовані умови для життя — росія обстрілює і зумисне знищує.
Масштаби руйнувань за роки війни оцінюють через фіксацію збитків інфраструктури, житла, екосистем та людські втрати за допомогою супутникових знімків, звітів місцевої влади, міжнародних організацій (Світовий банк) та зафіксованих даних про обстріли. Пошкоджено понад 900 шкіл, лікарень та церков, а обсяги руйнувань порівнюють із понівеченими містами часів Другої світової.
Місцева влада оперативно повідомляє про влучання, що є основою для первинної оцінки, у той час як міжнародні партнери проводять глибинний аудит для майбутніх репарацій.
Оцінка руйнувань триває постійно, оскільки бойові дії продовжуються, а реальні масштаби на окупованих територіях часто залишаються невідомими.
Ця оцінка базується на порівнянні супутникових знімків до і після ударів. За даними аналітиків, обсяг зруйнованих будівель перевищує масштаб, якби весь Мангеттен було знищено чотири рази. Найбільших збитків зазнали Донецька, Харківська та Луганська області.
Про відбудову, нові стандарти, енергоефективність, кадровий голод і перспективи ринку «Вечірній Київ» спілкувався з Віктором Лещинським, керівником ГО «Національна спілка проєктної справи», фахівцему галузі будівельної експертизи.
Віктор Лещинський вважає, що Україна має орієнтуватися на європейські норми будівництва, енергоефективність та інклюзивність.
Відбудова України: виклики і реальність
— Пане Вікторе, як ви оцінюєте стан будівельної галузі України сьогодні?
— Галузь переживає один із найскладніших періодів за всю історію незалежності. Через війну значна частина інфраструктури зруйнована або пошкоджена, особливо в регіонах, що постраждали від бойових дій. Водночас у відносно безпечних областях будівництво не зупинилося — воно трансформується.
Сьогодні будівництво — це не просто зведення житла чи комерційних об’єктів. Це питання безпеки, енергонезалежності та стійкості до ризиків. Ми повинні враховувати укриття, автономні системи живлення, сучасні протипожежні рішення, нові стандарти теплоізоляції.
— Які ключові проблеми стоять перед галуззю в контексті майбутньої відбудови?
— Насамперед — це системність. Відбудова не повинна бути хаотичною. Потрібні чіткі державні програми, прозорі механізми фінансування, контроль якості та залучення міжнародних партнерів.
Друга проблема — кадрова. Багато кваліфікованих спеціалістів виїхали за кордон або служать у ЗСУ. Галузь відчуває гострий дефіцит інженерів, проєктувальників, технічного персоналу.
Третій аспект — це стандарти. Ми маємо орієнтуватися на європейські норми будівництва, енергоефективність та інклюзивність. Відбудова — це шанс одразу будувати за новими правилами, а не відтворювати старі помилки.
Енергоефективність — не тренд, а необхідність
— Чи змінилося ставлення до енергоефективності за останні роки?
— Кардинально. Якщо раніше це часто сприймалося як додаткові витрати, то сьогодні — це економічна доцільність. Через нестабільну енергосистему та високі тарифи автономність і зменшення споживання ресурсів стали пріоритетом.
Мова йде не лише про утеплення фасадів. Це комплексні рішення: сучасні системи вентиляції з рекуперацією тепла, сонячні панелі, теплові насоси, енергоощадні матеріали. У перспективі без цього житло просто втратить конкурентоспроможність.
І це все технології, які змінюють ринок, а також мають змінити якість людського життя. Адже зараз всі побачили, наскільки важливими є альтернативні джерела енергопостачання.
— Які інновації, на вашу думку, матимуть найбільший вплив найближчими роками?
— По-перше, це цифровізація процесів — BIM-проєктування, автоматизація кошторисів, контроль якості через цифрові системи. Це мінімізує людський фактор і корупційні ризики.
По-друге, модульне та швидкомонтоване будівництво. В умовах потреби швидкого забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб це може бути ефективним рішенням.
Також варто відзначити розвиток нових матеріалів — легких, міцних, з високими показниками тепло- та звукоізоляції.
Віктор Лещинський переконаний, що після перемоги Україну чекає масштабний будівельний бум.
«Будівельник — це не „робітник з лопатою“»…
— Сьогодні мільйони людей зрушили зі своїх домівок і шукають прихисток подалі від лінії фронту. Ринок житла зазнає кардинальних змін, на рівні держави говорять про те, як забезпечити ВПО житлом. Як ви оцінюєте державні програми підтримки житлового будівництва?
— Державні програми важливі, але потребують вдосконалення. Людям потрібні доступні механізми кредитування, гарантії захисту інвестицій. Забудовники, своєю чергою, потребують прогнозованості — стабільної податкової політики, чітких правил гри.
Ринок поступово адаптується. Ми, фахівці, помітиди, що попит змістився: сьогодні люди більше звертають увагу на безпечні райони, наявність укриттів, автономність будинку, якість інженерних систем.
— Що стоїть на заваді розвитку житлового будівництва у воєнний час?
— Дефіцит кадрів — на першому місці. Потрібно відроджувати професійно-технічну освіту, популяризувати будівельні спеціальності серед молоді. Будівельник — це не «робітник із лопатою», а висококваліфікований фахівець, який працює з технологіями.
Також варто створювати програми повернення спеціалістів з-за кордону після завершення війни. Галузь буде однією з ключових у процесі відновлення країни.
— Які перспективи ви бачите для галузі після завершення війни?
— Я переконаний, що після перемоги Україну чекає масштабний будівельний бум. Йдеться не лише про житло, а й про дороги, мости, промислові об’єкти, соціальну інфраструктуру.
Головне — використати цей шанс правильно. Відбудова має стати не просто відновленням зруйнованого, а модернізацією країни. Якщо ми впровадимо сучасні технології, прозорі стандарти та системний підхід, то українське будівництво може стати одним із драйверів економічного зростання на десятиліття вперед.
«Ми побачили падіння якості — і це стало точкою неповернення»
Україна готується до масштабної відбудови, але чи готова до неї професійна спільнота? Демпінг у держзакупівлях, зниження якості проєктної документації, кадровий відтік, неврегульовані авторські права — це лише частина системних проблем. Чому проєктування в Україні досі сприймають як «додаток» до будівництва і що потрібно змінити вже сьогодні, щоб не втратити шанс на модернізацію країни — в розширеній розмові з Віктором Лещинським, фахівцем у будівництві та ініціатором консолідації професійного ринку.
— Пане Вікторе, ви очолюєте ГО «Національна спілка проєктної справи», а до цього ви тривалий час працювали у будівельній експертизі, з чого почалося ваше рішення розширювати повноваження професійної спілки?
— Воно визріло не за один день. Ще до повномасштабного вторгнення ми працювали над консолідацією експертного середовища. Регулятор експертизи — це Міністерство розвитку громад і територій України, є чіткі вимоги до діяльності експертних організацій, до напрямків перевірки проєктної документації.
Але експертиза — це фінальний етап перевірки. Вона працює з тим продуктом, який створила проєктна організація.
І ми почали бачити тривожну тенденцію: рівень проєктування в країні системно падає. Коли експерт постійно стикається з неякісною документацією, це вже не випадковість. Це симптом ринку.
Саме тоді стало очевидно: потрібно працювати не лише з експертами, а й з проєктними компаніями — з юридичними особами, які формують продукт.
Бо проєктування — це не «послуга». Це складна інженерна робота, яка визначає безпеку об’єкта на десятиліття.
Демпінг, як руйнівна норма
— Ви часто говорите про демпінг. Наскільки це критично зараз?
— Це катастрофічно. У державних закупівлях ми бачимо зниження вартості проєктних робіт на 60–70% від стартової ціни.
А тепер чесно: чи можна за таких умов створити якісний продукт?
Проєктування — це команда архітекторів, інженерів, кошторисників, технологів. Це ліцензійне програмне забезпечення, технічна база, страхування відповідальності, архівування документації.
Коли компанія демпінгує, вона або працює «в нуль», або економить на якості.
У результаті замовник отримує сирий проєкт, який потім місяцями доопрацьовується на експертизі. Відповідальність перекладається на когось іншого. А головне — втрачається довіра до професії.
Віктор Лещинський впевнений, що українська стійкість має перерости в системність.
Авторський нагляд: роки відповідальності за копійки
— Ще одна болюча тема, про яку добре знають у професійному середовищі — авторський нагляд…
— Так. Якщо проєкт розробляється пів року-рік, то авторський нагляд може тривати до трьох років — поки об’єкт будується.
І за це компанія отримує 0,4–0,5% від відповідної частини кошторису.
Ці кошти розтягуються на роки. Іноді вони не покривають навіть витрат на виїзди спеціаліста на об’єкт. А тим часом відповідальність автора проєкту залишається повною.
Цей дисбаланс потрібно переглядати на рівні державної політики.
Авторські права і «завислі» проєкти
— Чи справді проблема авторських прав настільки гостра?
— Дуже. Закон визначає, що автором є той, хто створив проєкт. Але на практиці виникають конфлікти між замовником і проєктантом щодо передачі прав.
Ситуація ускладнилася війною: компанії закриваються, спеціалісти виїжджають за кордон, деякі просто не можуть продовжувати роботу через низьку оплату.
У результаті об’єкти залишаються без супроводу, а юридичні суперечки гальмують будівництво.
Ми ставимо перед собою завдання напрацювати механізми врегулювання цих питань у найближчі роки.
Саморегуляція: не контроль заради контролю, а стандарт якості
— Ви говорите про необхідність саморегуляції. Зокрема, ГО «Національна спілка проєктної справи», активно просуває цю ідею в регіонах і там вона знаходить відгук у професійному середовищі. Але що саморегуляція означає на практиці?
— Це означає мінімальні, але обов’язкові стандарти для компаній:
- наявність матеріально-технічної бази,
- ліцензійного програмного забезпечення,
- системи архівування документації,
- офіційно оформленого штату фахівців,
- можливості здійснювати авторський нагляд у регіонах.
Не можна працювати на «зламаному» програмному забезпеченні й очікувати якісний результат.
Не можна мати мільйонні обороти без офісу та архіву.
Ми хочемо, щоб замовник розумів: професійна компанія — це гарантія безпеки його інвестицій.
— Сьогодні активно обговорюються кейси, які Україна впроваджує згідно до стандартів ЄС. Що відбувається на галузевому рівні?
— Так, бо цифри говорять самі за себе. В Україні проєктування коштує 1,5–4,5% від вартості об’єкта. У Європі — 12–15%.
Там розуміють: проєкт — це основа економії, а не витрати.
Якісний проєкт дозволяє оптимізувати бюджет, уникнути перевитрат матеріалів, зменшити ризики аварій.
У нас же досі вважають, що на проєкті можна «зекономити».
— Якщо завтра прийде великий міжнародний інвестор — чи готові до співпраці з ним у громадах?
— Відверто? Ні. Майже відсутні просторові плани розвитку громад. А саме вони дають відповідь інвестору: що тут буде через 10, 20, 50 років.
Середня громада потребує 1,5–2 роки роботи й близько 20 млн грн для створення такого плану. Але це інвестиція у стратегічне майбутнє. На сьогодні реалізовано менше 1% таких документів. Без цього ми не зможемо системно приймати великі інвестиції.
Житло після війни: десакралізація і нові тренди
— Як зміниться житло українців після війни?
— Відбулася певна десакралізація великих площ. Люди пережили зими без світла, тепла і води.
Тепер пріоритети інші:
- Безпека — укриття, захист, автономність.
- Енергоефективність — мінімальні витрати на утримання.
- Альтернативні джерела енергії.
- Локальні системи водопостачання та каналізації.
- Ми рухаємося від централізованих моделей до локалізації.
Зростатиме попит на приватне будівництво — компактне, енергоощадне та автономне.
Але лише з професійним технічним контролем. Бо якість приватного будівництва зараз теж часто не витримує критики.
Оптимізм попри все
— Українцям доводиться під час кровопролитної війни проводити реформи, планувати майбутнє, займатись розміщенням великих мас людей і при цьому зберігати єдність нації. Такі випробування далеко не всім під силу. З якими почуттями ви дивитесь у майбутнє?
— З оптимізмом попри все! Українці довели, що можуть адаптуватися до найскладніших умов. Те, що ми пережили — блекаути, руйнування ТЕЦ, відсутність тепла — для багатьох країн стало б кінцем.
Але наша стійкість має перерости в системність.
Якщо ми об’єднаємо ринок, піднімемо стандарти проєктування, запустимо реальну саморегуляцію та стратегічне планування — відбудова стане не просто ремонтом руїн, а модернізацією держави.
Проєктування — це фундамент. І якщо фундамент буде слабким, будівля довго не стоятиме.
Але якщо ми зробимо його якісно — країна стоятиме десятиліттями.
Ольга СКОТНІКОВА, Борис КОРПУСЕНКО, «Вечірній Київ»
