Іменем Бориса Мартоса назвали вулицю біля метро «Лівобережна». Колаж: Оксана Гладкевич
На Лівобережжі Києва одна з вулиць отримала нове ім’я — на честь видатного українського політика, педагога й економіста Бориса Мартоса, який очолював уряд УНР у 1919 році.
Впродовж останніх років Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, пов’язаних назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом.
У рамках дерусифікації перейменовано вулицю Георгія Плеханова — російського марксиста, одного із засновників соціалістичної думки. Вулиця була закладена у 1960-х роках під час забудови Лівобережного масиву й мала цю назву з 1969 — 2024 року.
Спочатку вулиця простягалася від вулиці Євгена Сверстюка до пішохідного мосту через Русанівський канал, а згодом її трасу продовжили до проспекту Соборності.
Вулиця Бориса Мартоса. Фото: Google, map
На думку експертної комісії з найменувань КМДА, зміна назви цієї вулиці — це важлива частина переосмислення топонімічного ландшафту нашого міста, що має відображати українську історію, а не колоніальне минуле.
Тож вулиця Бориса Мартоса — це приклад того, як частинка Києва перетворюється на простір історичної пам’яті, закарбовуючи цінності, ідеї української боротьби за незалежність.
Борис Мартос очолив уряд УНР у 1919 році. Фото з відкритих джерел
Борис Миколайович Мартос народився 20 травня (1 червня) 1879 року в містечку Градизьк на Полтавщині, у родині з козацькими коренями.
Освіту хлопець здобув у Лубенській гімназії та Харківському університеті, де і сформувались його політичні переконання: він долучився до Української студентської громади та став членом Революційної Української партії. За активну громадську позицію тричі був ув’язнений та переслідувався царським режимом.
Після звершення навчання Борис викладав у Харкові, а з 1910 року працював у сфері кооперації — на Волині, Полтавщині, Кубані. Займався створенням кредитних та споживчих спілок, кооперативних курсів. Поєднував кооперативну працю з діяльністю в Українській соціал-демократичній робітничій партії.
Після революції 1917 року увійшов до складу Центральної Ради, очолював Селянську спілку, редагував партійне видання «Воля» та обіймав посаду генерального секретаря земельних справ. Він був одним із авторів земельного законодавства і виступав за збереження приватної власності на землю, попереджаючи про ризики анархії в селі.
Перший Генеральний секретаріат Української Центральної Ради, 1917 рік.
Стоять (зліва направо): Павло Христюк, Микола Стасюк, Борис Мартос
Сидять (зліва направо): Іван Стешенко, Христофор Барановський, Володимир Винниченко, Сергій Єфремов, Симон Петлюра.Фото: Вікіпедія
Також міністр був одним зі співавторів земельного законодавства Української Центральної Ради, і на відміну від більшості соціалістів, не підтримував скасування приватної земельної власності. На його переконання, така радикальна міра могла призвести до хаосу: кожен селянин намагатиметься привласнити землю на власний розсуд, прикриваючись ідеєю «всенародної власності».
Мартос наполягав, що широкі верстви населення ще не готові до соціалістичних перетворень. На його думку, більшість селян сприймають соціалізм як просте перенесення панського майна у своє господарство — не як суспільну концепцію, а як особисту вигоду.
У період гетьманату викладав у Київському комерційному інституті, був співзасновником Кооперативного інституту імені Туган-Барановського та очолював Український кооперативний комітет. Після встановлення влади Директорії став міністром продовольства, а у 1919 році — головою Ради Народних Міністрів і міністром фінансів УНР. Зініціював впровадження гривні як національної валюти.
Борис Мартос у еміграції. Фото 1967 року: Diaspora/ua
Після відставки в серпні 1919 року змушений був емігрувати. Спочатку мешкав у Німеччині та Чехословаччині, де присвятив себе науковій та освітній роботі: заснував Українську господарську академію в Подєбрадах, публікував праці з теорії кооперації, був ректором і викладачем в українських інститутах у Мюнхені.
З 1958 року жив у США, співпрацював з Українською вільною академією наук та Науковим товариством ім. Т. Шевченка. Помер 19 жовтня 1977 року в Нью-Джерсі, на 99-му році життя. Похований на православному цвинтарі Баунд-Брук.
У 2009 році Національний банк України випустив пам’ятну монету про цю визначну постать. А у 2018 році була заснована академічна стипендія імені Бориса Мартоса для студентів-магістрантів економічного напрямку (2018).
***
Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
До теми: Нові адреси Києва: бульвар на Печерську одержав ім’я Миколи Міхновського.
Тетяна АСАДЧЕВА
