Відтворити відео
Ірина Чуприна, викладачка Ірпінської дитячої школи мистецтв ім. М. Вериківського, композиторка:
«Живи, незалежна, на зло ворогам!
Розправ свої крила свободи,
Дай сили, нескорена, нашим синам
І нашому славному роду!».
У цих рядках – любов до України, віра в її майбутнє та сила, яка допомагає триматися. Саме українське слово сьогодні об’єднало й Ірпінь.
У міській публічній бібліотеці імені Максима Рильського десятки містян зібралися, аби разом написати 27-й Радіодиктант національної єдності.
Олена Циганенко, директорка Ірпінської міської публічної бібліотеки ім. М. Рильського:
«Вони дійсно хочуть взяти участь у цій акції. І саме в нашому такому просторі інформаційному, духовному. Це дуже цікаво, що людей стає більше з кожним роком».
Цьогоріч автором тексту під назвою «Лист, який не закінчується» став письменник і ветеран російсько-української війни Артур Дронь.
Диктант читали вчитель української мови та літератури Артур Пройдаков і громадська діячка та волонтерка Даша Астаф’єва.
Лариса Харченко, учителька української мови та літератури ІЛІТу:
«Сьогоднішній диктант продемонстрував нашу єдність, нашу згуртованість, те, що нас не здолати. Читали кваліфіковано, змістовно, зрозуміло».
Для когось радіодиктант – уже добра традиція, а для когось – перший досвід. Мирослав Латинник прийшов писати його разом із синами, аби розділити цю мить і з наймолодшим поколінням.
Мирослав Латинник, настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ:
«Сьогодні я прийшов зі своїми дітьми. Кожен з них навчається у різному класі. Хтось у 9-му, 6-му, 7-му, а хтось вперше прийшов на цей радіодиктант, бо він лише розпочав свій навчальний рік у школі у першому класі. Для мене це такий національний символ, який обʼєднує цілу націю: північ, південь, захід і схід».
В Ірпені переконані: з початком повномасштабного вторгнення радіодиктант набув особливого сенсу.
Євгенія Антонюк, керуюча справами виконавчого комітету ІМР:
«Мова — це те, за що воюють наші хлопці та дівчата на передовій. Це те, з чим вони йдуть у бій. Це те, за що наші військові вмирають щодня. Ми віримо, що ось такий звичай, така традиція є для них підтримкою, ще одним доказом того, що все, що вони роблять задля нашої перемоги, не марно».
Українське слово продовжує єднати нас, нагадуючи нам про те, ким ми є і за що боремося.
А написані диктанти ще можна надіслати на перевірку. Деталі – на екрані.
