Ірпінь — місто, що постало завдяки залізниці. На початку ХХ століття сюди приїхали перші поселенці — будівничі магістралі «Київ–Ковель». Услід за ними тут з’явилися залізничник робітники місцевих заводів, дачники, а згодом — митці. Ця історія вже добре описана різними авторами. Ми ж вирішили прокласти історичні місточки між минулим і сьогоденням Ірпеня у різних сферах життя громади, та, можливо, спростувати деякі поширені думки.
Місто в лісі: природна спадщина чи сучасне надбання?
Ліс за вікном — одна з найбільших приваб Ірпеня. Попри те, що за останнє десятиліття зелених масивів поменшало, місто й далі вабить нових мешканців саме своєю природою. Але цікаво, що так було не завжди. Коли тут почали селитися перші залізничники та дачники, картина була діаметрально протилежною.
«Це дачне селище, якому належить велике майбутнє, але поки воно має одну істотну ваду —безлісся. Лише незначна кількість дач розташована частково поблизу, частково в молодому сосняку… Товариство благоустрою повинно зайнятися лісорозведенням…» — так про Ірпінь писали у довіднику 1909 року.
Тож нинішні ліси в Ірпені — результат праці самих ірпінців. Сьогодні у місті продовжують традицію озеленення, щороку висаджують нові дерева та кущі у різних куточках міста. І цей процес не зупиняється навіть в умовах повномасштабної війни. Лише під час однієї екологічної акції 2024 року висадили понад півтори тисячі кущів, а у парку Письменників того ж року виріс яблуневий сад «Гай дитячих снів». Навесні 2025 року на набережній з’явилося 300 кущів лаванди, а восени, до Дня захисників і захисниць України, у міських парках посадили 75 іменних дерев на честь полеглих героїв.
Відпочинок біля води: традиції столітньої давності
Сьогодні важко уявити Ірпінь без нової сучасної набережної, зведеної у 2018–2019 роках. Вона простяглася вздовж однойменної річки й стала улюбленим місцем спорту та дозвілля містян і гостей Ірпеня.
Самі ж традиції відпочинку на березі річки зародилися в Ірпені ще на початку минулого століття. І мова не лише про пляж, місця для рибалки та пікніків.
Відомий київський купець Іван Чоколов, який мав у Ірпені дачу (згодом там розташувався Будинок творчості письменників), володів у місті й станцією прокату човнів. Вона була розташована саме на березі річки Ірпінь, у її розпорядженні було близько 40 човнів. Як свідчать історики, охочих поплавати на човні тоді вистачало, тож справа приносила прибуток.
Сьогодні на набережній також існує човникова станція й вона теж користується популярністю. Щоправда, це не та сама станція Чоколова, та й самі ірпінці вже катаються не лише на човнах, а й на байдарках, каяках та сап-бордах.
Мистецька складова теж нікуди не зникла. Ще у середині ХХ століття тут на пляжі щовихідних грав оркестр. А місцева молодь навіть облаштувала буфет у старому вагоні, де продавали морозиво й лимонад. Традиція музичних вечорів біля річки збереглася й досі. До повномасштабної війни тут часто виступали різні гурти. Зараз уже менше, але жива музика на ірпінській набережній лунає.
Щаслива знову: вулиця, що пережила століття змін
Вулиця Щаслива, розташована у мікрорайоні БКЗ, — одна з перших вулиць тодішнього поселення Ірпінь. Збереглися навіть світлини початку ХХ століття із хатою, що стояла саме тут. Зараз вулиця носить свою історичну назву, але так вона називалася не завжди.
У радянські часи «щасливою» вона бути не могла. У 1920-х роках її, як і майже два десятки інших вулиць, перейменували: Варшавська стала Радянською, Вишневська — Леніна, а Щаслива отримала ім’я Сталіна. Після ХХ з’їзду КПРС та засудження культу особи Йосипа Сталіна вулицю перейменували на Фрунзе — на честь іншого російського революціонера. «Червоні» назви протрималися менше ніж століття.
У 2014 році вулиці Щасливій повернули історичну назву. Разом із нею було відновлено й назви кількох інших вулиць. Це стало одним із перших кроків на посаді тодішнього очільника міста Володимира Карплюка. Його обрали якраз після Революції гідності та початку російської агресії на Донбасі.
Символічно, що остаточна декомунізація в Ірпені відбулася рівно через сто років від першого радянського перейменування: у червні 2023 року нові українські назви отримали ще 29 вулиць і провулків.
Від 40 до 6000 кг: як змінилася зарплата чиновників за 100 років
Досліджуючи історію Ірпеня, ми натрапили на цікавий факт. У 1920-х роках голова Ірпінської ради та його заступники отримували зарплату харчами. За місяць роботи їм видавали 5 пудів (≈81,5 кг) житнього борошна. А конторниця отримувала вдвічі менше за голову — 2,5 пудів (≈40,7 кг). Звичайно, тут вартозазначити, що у ті часи населення Ірпеня було значно меншим, та й у країні панував голод.
Але для порівняння: торік уже в сучасному Ірпені, в умовах повномасштабної війни в Україні, розгорівся зарплатний скандал. Виплати деяким управлінцям сягали 200 тисяч грн на місяць, а тодішній очільник міста Олександр Маркушин отримував близько 100 тисяч грн. У той час як, наприклад, адміністратору ЦНАПу платили у понад п’ять разів менше за мера — всього 16 тис. грн у місяць.
Сьогодні кілограм житнього борошна коштує близько 30 грн. Це означає, що дехто на зарплату міського чиновника міг би тепер купити понад 6 тисяч кілограмів — тобто за 100 років зарплата окремих управлінців громади зросла майже у 150 разів. При цьому збільшилася й різниця між зарплатами керівника та підлеглих.
Місто добрих сердець: прихисток для біженців і допомога постраждалим
Сьогодні значна частина мешканців Ірпеня — переселенці. Ще з 2014 року українці, які втратили домівки через війну, почали обирати наше місто для нового життя. Тут оселилися люди зі Сходу та Півдня країни. Більшість із них мріють повернутися додому, та нині знаходять затишний прихисток саме в Ірпені.
Приймати тих, хто залишився без рідної домівки, Ірпінь почав задовго до сьогодення. Під час Першої світової війни чимало біженців із Галичини та Волині прямували до Києва, але частина залишалася в Ірпені, Гостомелі та навколишніх селах. Тут їх зустрічали з гарячим харчуванням, одягом і медичною допомогою.
Ірпінці завжди відгукувалися на чужий біль. Так було після аварії на Чорнобильській АЕС, коли мешканці міста допомагали евакуйованим із Прип’яті. До Ірпеня навіть переїхав Прип’ятський міськвиконком. А нині в місті працює Координаційний центр надання допомоги Лозно-Олександрівської військової адміністрації з Луганщини.
У 1988 році ірпінська громада показала свою згуртованість, коли у Вірменії стався потужний землетрус. Тоді Ірпінь оперативно зібрав допомогу: місцеві підприємства перерахували близько 30 тисяч карбованців, трудові колективи віддали свій одноденний заробіток, десятки людей стали донорами крові.
І сучасні ірпінці залишаються такими ж небайдужими. У 2023 році, коли росія підірвала Каховську ГЕС, лише за одну добу місто зібрало для Херсонщини 10 тонн гуманітарної допомоги. Волонтери вирушили на південь, а 60 ірпінських комунальників із технікою допомагали ліквідовувати наслідки катастрофи.
Ми згадали лише кілька фактів, що поєднують минуле й сучасність Ірпеня. Попри відносно молодий вік, місто має багату й цікаву історію. Готуючи цей матеріал, ми звернулися до книги Анатолія Зборовського «Історія ірпінського краю». Якщо хочете глибше зануритися в минуле рідного міста — радимо прочитати цю працю.
