Учасники мюзиклу «Квіти для Елджернона» на подвір’ї КНУКіМ. Фото: Ольга Скотнікова
Студенти першого та другого курсів КНУКіМ поставили мюзикл за мотивами роману американського письменника Деніела Кіза «Квіти для Елджернона», де події середини XX століття є актуальними для людей XXI століття.
Оповідання американського письменника Деніела Кіза, яке згодом лягло в основу роману, стало бестселером. Кіз відомий як автор «м’якої» фантастики, хоча «Квіти для Елджернона» можна радше віднести до жанру фантастичного реалізму.
Історія Чарлі, розумово відсталого чоловіка, який працює у пекарні, зачіпає не лише людей з інвалідністю, а й всіх без винятку. Цей твір змушує задуматися про цінність особистості, про ідентичність, про те, що кожна людина — це цілий світ, створений Богом, і цей світ робить наше життя більш різноманітним.
«Вечірній Київ» поспілкувався з учасниками та творцями мюзиклу. Варто зазначити, що вони самостійно створили костюми, написали музику та тексти пісень (їх понад 20), а також — зробили аранжування. Деякі професіонали з досвідом допомагають їм з хореографією, обробкою та записом музики, а також з продюсуванням.
Анастасія Прилуцька, авторка сценарію та всіх пісень для вистави, відома під псевдо «Голубка», студентка другого курсу розповіла «Вечірньому Києву», що ідея мюзиклу виникла у неї минулої зими, коли всі кияни переживали блек-аут та часті вимкнення світла.
— Дія роману Кізі відбувається у Нью-Йорку у минулому столітті. Що поєднує сучасного глядача, для якого ви робите виставу, з героєм роману?
— Красива естетика Нью-Йорка у 60-ті роки 20 століття мене дуже привабила. А чим це важливо для України, яка переживає війну у 2024 році? Ми говоримо про почуття людей. Я навчалась в інклюзивній школі й дуже добре пам’ятаю, як школа поділилась навпіл. Деякі учні насміхались, був аб’юз над тими, кого не сприймали.
Я була «місточком» між ними та тими, хто мав діагноз ДЦП, або вади слуху, це було досить складно. Був булінг, люди не вміли спілкуватись з тими, хто був інакшим.
— Це вплинуло на вашу ідею мюзиклу?
— Так, це ідея прийняття інакшої людини. Це вміння приймати себе — з тим внутрішнім світом, який у тебе є. У тексті є у нас пісня «Операція», в ній є дуже різкі слова:
«Як можна лагодити те, що народилось зламаним?» Це — як виклик суспільству звучить, дуже різко. Але це б’є свідомість. Люди часто вважають інакших — зламаними, неправильними. А я вважаю, що інакші люди відчувають більше, ніж звичайні.
— Життєві переживання та досвід створили оновлену історію Чарлі з роману Кізі?
— Так. Знаєте, як певний час жила за кордоном. Пригадую білих корів і плямистих. Як виявилось, білих корів вирощують для м’яса, а чорно-білих використовують і для молока, і для м’яса. У тих, що з плямами, є шанс вижити… І у мене у мюзиклі є маленька пісня — на кілька рядків:
«Не пощастило білим коровам,
Несуть цей розподіл у храм.
Не пощастило білим коровам,
Білим, без чорних полям…»
Анастасія Прилуцька, авторка сценарію мюзиклу «Квіти для Елдежрона».
Варто нагадати, що головний герой роману Кізі — Чарлі Гордон. Неповносправний чоловік, який добровільно бере участь в експерименті з покращення інтелекту.
Двоє вчених захотіли здійснити науковий прорив — за допомогою операції Доктор Штраус і Доктор Немюр спробують зробити з Чарлі людину з особливими здібностями.
Вони вже пройшли один етап — вдалу операцію над білою мишею на прізвисько Елджернон. Тож вирішили, що саме час зробити таке з людиною. Чарлі погодився, бо хотів краще читати й писати та стати розумнішим.
Обкладинка книги «Квіти для Елджерона».
У перші дні після операції Чарлі має разом з мишею Елджерноном відповідати на тести. Спочатку чоловік ніяк не може перемогти мишку і відчуває до неї ненависть. А вже після першого виграшу його ставлення до миші змінюється.
Інтелект Чарлі росте напрочуд швидко, він оволодіває мовами і допомагає запровадити у пекарні систему економії. Але те, що подобається директору — викликає огиду в людей.
Що більше змінювався Чарлі після операції, то менше розумів колишніх друзів і ставав дуже нетерпимим до недоліків інших.
Одна зі сцен у мюзиклі — коли Чарлі починає насміхатись з хлопчика, який дуже нагадує його колишнього…
Згодом головний герой дізнається, що мишка Елджернон втрачає свої здібності і помирає. Чоловік усвідомив, що чекає на нього. Його поступово огортає темрява. Але колишні друзі підтримують і повертаються до Чарлі. Роман завершується тим, що чоловік просить друзів принести квіти на могилу Елджернона. І ці квіти стають символом втрачених можливостей та надій.
Дар’я Сабібіна — сучасна хореографіня, постановниця у мюзиклі «Квіти для Елджерона» КНУКіМ.
Дар’я Сабібіна, хореографиня, розповіла «Вечірньому Києву», що вона працює у стилі хіп-хоп з великими командами. Пропозиція студентів КНУКіМ захопила її темою.
— Вам близька історія Чарлі, бо ви її відчули спорідненою собі?
— Вона стосується кожного. У нас така вічна проблема: «рожеві окуляри, реальність, розчарування і порожнеча». Тут важливо якою людиною ти станеш після розчарування: просвітленою чи злою. Ми маємо всі ці філософські думки та емоції передати глядачеві танком.
— Яке ваше завдання у мюзиклі? Що новаторського хочете зробити в історії, яка написана понад 60 років тому?
— Я прагну задати такий темп та сюжет, щоб глядач не міг відірватись від сцени всю виставу і був «під тиском» руху та музики.
Це важко, бо це — студенти, вони навчаються і не всі бувають на репетиціях одночасно. Я працювала на майданчиках, де по тисячі людей. А тут нас 20. Ми обговорювали з Настею сценарій, то я згадувала своє життя. Я згадувала, як зраджували мою довіру. Іноді ми після такого перетворюємося на «танк»… Такі історії у різній формі трапляються з кожним.
— Зараз — воєнний час, посттравматичний синдром переживають всі у різній мірі. Як вам вдається подолати внутрішній смуток і працювати?
— У воєнний час саме танок і мені, і студентам допомагає виплеснути горе й переживання. Після репетицій стає легше.
— 22 травня — вже прем’єра. Чого очікувати глядачам?
— У нас гарна команда, красиві костюми, ми готуємо танок з ліхтарями. Буде дуже красиво! Я відчула, що бурлеск, традиційний для мюзиклів тут не проходить за стилем, адже «Квіти для Елджернона» — лірична історія.
Микита Сулько, танцівник, який виконує в мюзиклі роль миші Елджерона.
Микита Сулько розповів «Вечірньому Києву», що й нього дуже незвичайна роль. Він грає персонажа, ім’я якого у назві і роману, і вистави. Мишка, яку прооперували лікарі, Елджернон, який отримав суперздібності, а потім — згас і помер.
— Як вас налаштовувала на цю роль Дарина, на що націлювала, коли готували вашу мову танку?
— Мені Дарина сказала образно: «Передаєш емоції чоловічого гормону тестостерону».
— Як воно — грати гормон?
— Мужній, гіпертрофовано сильний. Роль Елджернона — передати рухами те, про що співають вокалісти. Гормони «вибухнули» у миші, коли його прооперували. Він став суперзвіром! Гормони — це прихована рушійна сила вчинків та почуттів. І я маю це передати, доповнюючи те, про що співають.
— Як у вас виходить зараз, адже до прем’єри кілька тижнів?
— Все гармонійно! Картинка на виставі буде цільною, ми — одна команда.
Тетяна Нестеренко, студентка 1 курсу естрадного співу, КНУКіМ, виконує роль доглядачки Чарлі.
Роль доглядачки, християнки «Божої дитини» дісталась Тетяні Нестеренко, яка навчається на першому курсі. Вона розповіла, що у мюзиклі дуже точно розкрито характери та поведінку звичайних людей. Попри те, що дія відбувається у Нью-Йорку, ми можемо впізнати своїх сусідів чи знайомих.
— Яке послання несе ваш персонаж у мюзиклі?
— Моя героїня переймається долею Чарлі. Вона вважає операцію, яка змінила його особистість, зайвою. Моя героїня віддає більше тепла та добра, ніж просто доглядачка.
— Як ви сприймаєте головного героя?
— У нього олігофренія. Він сприймає світ, як зібрання добрих людей. вважає всіх своїми друзями. Й хоче, щоб світ став краще. І от уявіть собі, таку людину вважають чомусь недорозвиненою… Він ніби доросла дитина. А хіба таких людей мало? І хіба від них живеться гірше? Здебільшого ці люди страждають, бо до них ставляться погано.
— Як таким людям жити зараз? Ми говоримо про інклюзивність, безбар’єрність…
— Світ жорстокий. Ця вистава показує, що і такі люди мають право на життя, на любов, на друзів. Любов має бути до всіх — попри те, чи розвинена людина на всі 100% чи має певні особливості. І саме це покликана донести наша вистава.
Анна Орел, студентка першого курсу факультету естрадного мистецтва, грає у мюзиклі головну пекарку.
Анна Орел, теж першокурсниця з кафедри естрадного мистецтва. Її героїня ставиться до Чарлі по-материнськи, опікує його.
— Анно, зараз багато говорять про безбар’єрність суспільства. І герой «Квітів для Елджернона» — яскрава ілюстрація саме психологічної безбар’єрності. Які ваші думки у цьому плані?
— Мені здається повчальним те, що у Нью-Йорку у 60 роки минулого століття, така людина, яку вважають неповносправною, може працювати, вона заробляє, вона живе серед людей, а не у замкненому середовищі. І це — наш посил до українського суспільства сучасного. Чи багато ми бачимо таких людей, які працюють і реалізують свої права? Зараз про це заговорили вголос, зараз це стало суспільним завданням. Сподіваюсь, що ми силою мистецтва також додамо енергії та привернемо увагу до таких людей.
— Ви з кафедри естрадного мистецтва. Як вам музика у мюзиклі?
— Дуже подобається! У нас в Університеті є цікаві проєкти. Але наш — масштабний і це виклик та досвід для нас усіх.
Данило Резніченко, студент першого курсу кафедри естраного мистецтва КНУКіМ, виконавець головної ролі.
Данилові Резніченку у мюзиклі треба зіграти кілька етапів розвитку свого героя. Він грає Чарлі. Чарлі до операції, Чарлі під час інтелектуальних «змагань» з мишеням Елджерноном, Чарлі — супермена, який має шалений рівень IQ, а потім вже людину, яка розуміє, що втратила, змінивши себе.
Це дуже висока планка, як для молодого актора, студента. Але життєві спостереження і відчуття людей — дають безцінний матеріал для виконавця такої ролі.
— Як ви сприйняли пропозицію ролі?
— Було неочікувано. Але ми працюємо і нам вдається. Такий досвід отримати на першому курсі — це супер. Ми багато працюємо вокально. Багато пісень, вони різні, цікаві. Процес захоплюючий.
— Чому цей матеріал цікавий українцям?
— Знаєте, мій персонаж бачить красу і доброту навіть там, де її немає з огляду «нормальних» людей. І це те, чого бракує у будь-якому суспільстві. Цей «недорозвинений» персонаж вчить людей бачити більше, ніж буденність.
Євген Лещенко, музичний продюсер мюзиклу »
Євген Лещенко, другокурсник КНУКіМ, відповідає за музику про проєкті.
— Чому ви взялись за цю роботу?
— Це новий досвід, колосальна робота. На запис йде у чотири рази більше, чим на зведенні. Мені близька ідея мюзиклу. Мені дуже подобаються пісні, які написала Настя.
— Чому вам близька ця ідея?
— Тому що мюзикл підіймає вічні істини — любов. Такі цінності, як повага, дружба. Вони існують поза часом. Любов і повага йдуть від людини. І ми маємо розуміти, що атмосфера у певному колі людей, залежить від нас, від того, як ми тримаємо моральну планку. А в плані філософського сенсу — немає різниці, який історичний період.
— Що найбільше подобається у цій роботі?
— Мене настільки «чіпляють» пісні, які написала Настя, що я кілька разів ледь не заплакав на прослуховуванні. Наприклад, коли вона співала: «Мишка, будь моїм другом…» чи «Спогади», їх Даня виконує. Музика така, що не можна передати словами. Виходить у мюзиклі 17 пісень.
Ілля Пікінер, студент першого курсу факультету музичного мистецтва кафедри естрадного співу.
Ілля Пікінер грає головного антигероя, Френка, аб’юзера, який стверджується за рахунок інших. І має для цього свої мотиви.
— Який життєвий матеріал ви брали, працюючи над роллю?
— Так, у будь-якому житті ми зустрічаємось з проявами агресії. Глобально такого, як у мюзиклі у мене не було. Але я виніс з цього мюзиклу те, що цінності у нашому світі — найважливіше. Люди з негативними емоціями і характерами є. Але треба триматись світлих людей.
— А всередині кожної людини є чорне і біле?
— Так, але треба усвідомити свою ціль і позицію і тоді ви культивуватимете добро, а не зло.
Виконавці ролей у мюзиклі «Квіти для Елджернона» — студенти першого та другого курсу КНУКіМ.
Галина Гаценко, доцентка кафедри естрадного вокалу факультету музичного мистецтва КНУКіМ, у проєкті — художня керівниця.
— Ви досвідчений педагог і бачите за цією роботою більше, ніж студенти, які нині занурені у матеріал. Що вас привабило? Чому вирішили підтримати «Квіти для Елджернона»?
— Ми звикли, що мюзикл — це щось розважальне, легке, безпроблемне. Але Настя перейнялась проблемою, яка зараз у суспільстві дуже актуальна — інклюзія, люди з інакшим світосприйняттям, психологією. Як авторка, вона підійшла до цього дуже тонко. Вони виконують багатоголоссям пісні — вони прекрасно звучать, по-дорослому. Я їй порадила звернути увагу на загальну тему, яка має бути — переходити з мінору у мажор, стати лейтмотивом. І вона все це зробила. Підключила Євгена Лещенка, студію. Творчі люди відгукуються на її ідеї.
Галина Гаценко, доцентка кафедри естрадного вокалу факультету музичного мистецтва КНУКіМ, художня керівниця мюзиклу.
— Чому ця тема так захопила?
— Музика, яка створюється на основі штучного інтелекту, відрізняється від тієї, де залучена людська душа. Анастасія увесь час генерує образи та ідеї, тут чимало підтексту. Мюзикл став поліфонічним, історія — об’ємною. Кожен глядач буде переживати щось своє, особисте. Як і ті, хто бере участь у цій постановці.
— Важко працювати зі студентами? Вони увесь час відволікаються на навчання, екзамени…
— У всіх різний розклад, дехто вже працює. Ми зараз впродовж місяця маємо щоденні репетиції, щоб створити форму вистави. Залучила до участі у мюзиклі найкращих студентів декан факультету хореографічних мистецтв КНУКІМ Ольга Олегівна Бігус.
— Тема дуже популярна нині, про інклюзію і безбар’єрність говорять нині чимало…
— Мене вразило, що студентка, яка прийшла вчитись співу на кафедру вокалу, написала пісні. Дуже швидко навчилась розписувати партії. Музика з балетним супроводом — все це вона зробила дуже швидко.
Інклюзія — це про те, як суспільство та кожен з нас ставиться до самоцінності людини і її життя, її особистості. У мюзиклі ця тема проходить дуже тонко. Головного героя Чарлі ми довго не могли підібрати, але прийшов у 2023 році перший курс, і саме там знайшовся виконавець ролі.
— Що таке для вас Елджернонові квіти?
— Засохлі квіти у цій історії для мене — символ того, що залишилось нереалізованим у людини. Чарлі просто був щасливим у тому світосприйнятті, з яким народився. Він ставився з ніжністю і любов’ю до людей. Але він це втратив… Для мене — як для викладача — вся ця історія була несподіванкою.
— А де відбудеться прем’єра?
— 22 травня буде показ мюзиклу «Квіти для Елджернона» у Київському академічному театрі українського фольклору «Берегиня». Ми вдячні театру, який дав можливість студентам показати мюзикл на професійні сцені. Ідея нашої сценаристки — щоб зал був залучений до вистави. Як це буде — побачать глядачі.
«Вечірній Київ» писав про те, що студенти й викладачі Київського університету культури підтримали військових.
«Весна надії: студенти влаштували великий концерт на Співочому полі».
Ольга СКОТНІКОВА, фото авторки, «Вечірній Київ»
