«Живий ланцюг» у Києві. Фото: Український інститут національної пам’яті
У середу, 22 січня, наша країна відзначатиме День Соборності.
Цього дня у 1919 році на Софійській площі у Києві урочисто оприлюднили універсал про створення єдиної і незалежної Української народної республіки, який увійшов у історію як Акт Злуки УНР і ЗУНР.
На честь цієї події в переддень свята Злуки, у неділю, 21 січня 1990 року, сотні тисяч людей взялися за руки, утворивши «живий ланцюг» від Івано-Франківська, який у 1919-му був столицею ЗУНР, через Львів до Києва.
Найбільшу на той час масову акцію в Європі, яку пізніше стали називати «Українською хвилею», організувало громадсько-політичне об’єднання «Народний рух України за перебудову», яке згодом перетворилося на партію НРУ.
«Ланцюг злуки» простягнувся майже на 800 кілометрів. Це була хвиля за відродження соборної та незалежної України, яку комуністичний режим уже не міг зупинити. Хоча ризик залишався, адже ще існував СРСР, радянська армія та КДБ. Тоталітарна система все ще могла розігнати людей силою, вдатися до арештів і провокацій.
«У КИЄВІ БУЛО СТІЛЬКИ ОХОЧИХ, ЩО НЕ ВСІ ВОНИ МОГЛИ ВТИСНУТИСЯ У ШЕРЕНГУ»
На ділянки маршруту за межами населених пунктів учасників «живого ланцюга» перевозили автобусами та «рафіками», які організував Народний рух. Утім, багато хто скористався власними «жигулями» та «запорожцями» або рейсовим транспортом. На акцію люди прийшли із саморобними плакатами та синьо-жовтими прапорами.
Ланцюг на Володимирівській
«”Живий ланцюг» на проспекті Перемоги (нині Берестейський проспект)
Учасники акції біля університету Шевченка
Найбільше охочих долучитися до «Ланцюга злуки» виявилося у Києві, Львові та інших великих містах. Кияни вишукувалися плече до плеча від Софійської площі вздовж вулиці Володимирської, бульвару Тараса Шевченка та Берестейського проспекту.
Учасники акції згадують, що це було справді неповторне видовище та відчуття. Люди тримали в руках синьо-жовті прапорці, співали «Червону калину» та громовим «Слава Україні!» вітали зустрічний транспорт, прикрашений національними кольорами.
За даними міліції, участь в акції взяли 450 тисяч людей. Утім, організатори нарахували близько одного мільйона людей.
Ідею ланцюга єднання українці запозичили у балтійських республік. Жителі Литви, Латвії та Естонії вийшли на траси та вулиці 23 серпня 1989 року. Вони з’єднали живим ланцюгом Вільнюс, Ригу й Таллінн — на знак протесту проти наслідків пакту Молотова — Ріббентропа, який за 50 років до того поклав початок радянській окупації цих держав.
Ця акція мала назву «Балтійський шлях». На відміну від українського, балтійський ланцюг тривав усього кілька хвилин — люди взялися за руки і вшанували хвилиною мовчання пам’ять жертв радянського режиму.
Олесь Доній у 1990 році очолював київську організацію Української студентської спілки
Народний депутат двох скликань, один із лідерів і організаторів студентського руху України кінця 1980-х — початку 1990-х років Олесь Доній, який стояв у «живому ланцюгу» на Житомирській трасі, згадує, що акція була дуже крутою.
«Я тоді навчався на четвертому курсі історичного факультету КНУ імені Шевченка та очолював київську організацію Української студентської спілки. Студентська молодь відгукнулася на заклик рухівців долучитися до «живого ланцюга».
Я тоді особисто спілкувався з головою секретаріату НРУ Михайлом Горинем, який безпосередньо та з великим запалом займався організацією цього заходу. Він був справжнім генієм, заглиблювався у всі деталі, тримав на особистому контролі кожне питання. У Києві компартійно-радянська влада, яка вже хиталася, не чинила опір. Але в інших регіонах окремі партдіячі та органи намагалися створювати проблеми організаторам.
У кожного столичного інституту була своя ділянка. Студенти самі купляли тканину, робили жовто-блакитні прапорці та значки. Нам надали автобус і ми поїхали на Житомирську трасу. Великого снігу тоді наче не було, але дув пронизливий вітер. Ми стояли у ланцюгу понад годину, були змерзлі та щасливі», — розповів «Вечірньому Києву» Доній.
Житомирська траса. Фото: localhistory.org.ua
«Ланцюг злуки» на Житомирському шосе
Інтернету та мобільних телефонів тоді не було, тож сповіщали один одного від уст до уст. Студентські лідери їздили формувати групи по гуртожитках.
«У Києві було стільки охочих, що не всі вони могли втиснутися у шеренгу, тож люди створювали паралельні ряди або просто влаштовували символічну «ходу злуки» вздовж вишикуваних у лінію людей. Кияни навіть закрили частину Житомирської області. У всіх було неймовірне піднесення.
Якщо у великих містах люди не поміщалися в ланцюг, то між деякими мегаполісами та селами відстань між учасниками акції була до 50 метрів. Однак загальне піднесення було неймовірним. Аж очам не вірилося, як українці бажають бути єдиною сформованою нацією. Загалом «Ланцюг злуки» разом із такими масштабними акціями у 1990 році, як «Свято козацької слави» та «Революція на граніті» став одним із важливих кроків до відновлення Української держави», — каже Доній.
«КОЛГОСПНІ ПАРТОРГИ ЗАЛЯКУВАЛИ СЕЛЯН ПРИЇЗДОМ РУХІВЦІВ ІЗ НОЖАМИ»
Як розповів «Вечірньому Києву» тодішній член Центрального проводу Народного руху, співорганізатор «Ланцюга злуки», народний депутат трьох скликань, полковник ЗСУ у відставці Микола Поровський, рішення про проведення акції ухвалили 16 грудня 1989 року.
Офіційного дозволу влади на проведення «Ланцюга злуки» не було. Але Київрада погодилась з ініціативою рухівців і прийняла відповідне рішення. За словами Поровського, цей дозвіл давав всі законні підстави розгорнути акцію на повну силу.
«На засіданні Великої Ради Народного руху Богдан і Михайло Горині, я та більшість голів обласних організацій РУХу підтримали ідею проведення «живого ланцюга» від Франківська до Києва. Але деякі члени Ради поставилися з осторогою.
Вони резонно запитували, як забезпечити вивезення на трасу сотень тисяч людей, адже компартія контролює всі автопідприємства? Пропонували прокласти «Ланцюг злуки» вздовж залізниці Львів — Київ, бо електричками легше перевезти людей. Однак політичний ефект від такої акції був би набагато меншим. Людей у полі просто б не помітили. Після бурхливого обговорення вирішили проводити акцію вздовж автотрас», — розповів Поровський, якому доручили відповідати за ділянку Рівне — Житомир.
На відміну від Києва та Львова, замовити автобуси для перевезення учасників «живого ланцюга» в інших містах було проблематично. У деяких селах колгоспні парторги залякували селян «рухівцями з ножами».
«Живий ланцбланцюг» у Львові
Микола Поровський у Верховній Раді
«Всі три автопідприємства Рівного замовлених нами автобусів не дали, як ми й передбачали. Тож ми заздалегідь почали формувати команди на приватний транспорт. Але щоб розставити учасників акції на відстані двох метрів на 160 кілометрах, потрібно 80 тисяч людей. Щоб вивезти на трасу стільки, треба дві тисячі автобусів або 20 тисяч приватних автомобілів.
Тому з’явилася ідея покластися на жителів місцевих сіл, які б могли вийти на трасу, щоб долучитися до акції. Відправили у села агітаторів із листівками. Деякі колгоспні парторги, голови сільрад почали говорити, що приїдуть рухівці з ножами, які бігатимуть за людьми. Втім, переважна більшість селян не повірила у такі нісенітниці. Вони годували наших активістів і навіть запрошували переночувати», — згадує Поровський.
«21 СІЧНЯ 1924 РОКУ ПОМЕР ЛЕНІН І ЦЯ ДАТА ОБРАНА, ЩОБ СПАПЛЮЖИТИ ЙОГО ПАМ’ЯТЬ»
Утім, компартійно-радянська система, яка тоді вже дихала на ладан, все-таки намагалася чинити спротив. Зокрема, у деяких регіонах застосували примітивні методи контрпропаганди.
«За кілька днів до проведення «живого ланцюга» у Рівному та області з’явилися листівки. В них ішлося про те, що 21 січня 1924 року помер Ленін і ця дата обрана, щоб спаплюжити його пам’ять. Крім того, зазначалося, що 21 січня 1918-го «завершилася кривава розправа буржуазного уряду над тисячами робітників «Арсеналу».
Зазначалося, що «організатори святкування сплять і бачать Україну буржуазною, націоналістичною державою, якою вона була в січні 1919 року». Нам радили цього дня покласти квіти до пам’ятника Леніну та вшанувати його пам’ять. Утім ці листівки допомогли її авторам з обкому КПУ як мертвому припарка», — сказав Поровський.
Крім розв’язання проблем із транспортом, постало ще одне запитання: «Як забезпечити людей символікою?». Наприклад, у Рівному в цей час за вказівкою органів із крамниць щезла жовта й синя тканина.
«Однак ми знайшли знайомих, які показали вихід на підсобку магазину тканин «Білий лебідь» у Рівному. Там нам продали два сувої. Замотали їх у газети.
Я щасливий ніс тканину у штаб Народного Руху. Сотні жінок шили прапорці на ручних машинках. Хлопці з молодіжки РУХу стругали держаки. Почали закуповувати бензин. Люди скидалися по 3, 5, 10 карбованців. Ховали його в каністрах у гаражах», — розповів Поровський.
Мітинг у Києві на Софійському майдані (на той час площі Богдана Хмельницького) після завершення «Живого ланцюга». 21 січня, 1990 р. Фото: Укрінформ
«Живий ланцюг» у Львові
Однак 21 січня у день проведення «Ланцюга злуки» без курйозів не обійшлося. Деякі прогалини довелося заповнювати місцевими комсомольцями та львівськими членами Спілки незалежної української молоді (СНУМ).
«У Звягелі (тоді Новоград-Волинський), куди я вирушив на авто, велична, зворушлива й незабутня картина постала перед очима. Вздовж автотраси безперервним «живим ланцюгом» стояли люди із синьо-жовтими прапорцями в руках і всіх вітали. Слава Богу, погода видалася не морозна й без снігу.
За мостом через Тетерів була 30-метрова прогалина у ланцюгу. Аж тут, дивлюся, йде гурт молоді з червоно-лазуровим прапором УРСР. Спитав їх, чи підтримують Злуку українських земель? «Мы за советскую Украину», — відповіла дебела дівчина з комсомольським значком. Я сказав: «Ну, якщо за Україну, то не займайтесь дурницями, а ставайте в ланцюг». Вони взялися за руки й зі своїм прапором стали у шеренгу з нашими маніфестантами, заповнивши вільний проміжок», — згадує Поровський.
За його словами, захід відбувся без жодного інциденту. Ніхто не прийшов п’яний, не було бійок, не сталося жодної ДТП чи нещасного випадку. Ланцюг злуки показав, що Народний Рух має загальнонародну підтримку. А для комуністів це було справжнім шоком. Після такої грандіозної акції проукраїнська опозиція (Демократичний блок) вперше домоглася значного успіху та отримала на виборах до Верховної Ради УРСР у березні 1990 року 111 з 442 місць.
Софійська площа, 21 січня 1990 рік. Фото: архів газети «Вечірній Київ»
«Ланцюг злуки» простягнувся майже на 800 кілометрів
Фото: memory.gov.ua
Завершилась «Українська хвиля» велелюдним мітингом на Софіївському майдані. З того дня у столиці там щорічно почали відзначати Акт злуки. Принагідно, як і у часи Київської Русі, містяни влаштовували мітинги-віче, приводів для яких було більш ніж достатньо.
День Соборності став офіційним державним святом у 1999 році. Відповідний указ підписав президент Леонід Кучма. У 2000-х почалася відроджуватися й традиція створення «живих ланцюгів». До повномасштабної війни у Києві акція проходила на мосту Патона, символічно єднаючи правий та лівий берег Дніпра.
Урочисте проголошення об’єднання УНР і ЗУНР на Софійській площі у Києві. 22 січня 1919 р. Фото: Український інститут національної пам’яті
З 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан, який дозволяє проведення масових заходів лише за виключних обставин і тільки за умови їх письмового погодження з органами місцевого самоврядування. А такого дозволу київська влада не надасть, оскільки ворог не припиняє обстрілювати столицю ракетами та ударними дронами.
Читайте також за темою:
«Особлива атмосфера піднесення та свята: яким був день об’єднання УНР та ЗУНР».
Олександр ГАЛУХ
