На виставці «Закарпатська школа живопису». Фото авторки
До експозиції увійшли 109 робіт близько 30 авторів різних поколінь — від Ерделі та Бокшая до сучасників.
У Київській картинній галереї завершується масштабний виставковий проєкт «Закарпатська школа живопису».
Він є продовженням довготривалого музейного проєкту «Мистецькі школи України» та частиною програми «Музей і колекціонери». Більше сотні творів митців дають уявлення про феноменальне явище в українському мистецтві — «Закарпатську школу живопису».
Його засновниками вважаються художники Адальберт Ерделі та Йосип Бокшай. Обидва народилися на Закарпатті, навчалися закордоном, зокрема, в Будапештської Академії мистецтв, і прагнули заснувати на Батьківщині учбовий заклад та осередок митців. У 1921 році вони організували першу виставку закарпатських художників, а у 1927-му — заснували в Ужгороді першу «Публічну школу живопису», яка згодом стане основою Закарпатської школи живопису. У 1931-му створили й Товариство діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі (1931).
«Сам термін «Закарпатська школа живопису» виник наприкінці 1950-х років, — розповіла кураторка виставки Олена Боримська. — До 10-річчя приєднання Закарпаття до Радянського Союзу, у 1956-му році відбулися декілька масштабних виставкових проєктів закарпатських художників у Києві та у Москві. І Москва була вражена. В час, коли панували жорсткі канони соцреалізму, це був неймовірний живопис з яскравим колоритом. Радянські мистецтвознавці звернули на нього увагу і дали назву «Закарпатська школа живопису».
Мистецтвознавиця зауважує, що ця школа має декілька важливих особливостей.
Виставка «Закарпатська школа живопису». Фото авторки
Виставка «Закарпатська школа живопису». Фото авторки
Одна з них — пленерний живопис, коли художники пишуть свої твори з натури, на свіжому повітрі. Зараз це вже усталена практика, а на території України вона з’явилася на Закарпатті на початку 20 сторіччя. Ще одна характерна риса в тому, що багато художників зверталися до етнічних та фольклорних мотивів. Національний характер додав Федір Манайло, знавець етніки, який приєднався до Товариства у 1937 році.
Головним жанром митців цієї школи, особливо з 1950-х років, став пейзаж, що давав змогу уникнути обмежень соцреалізму. Краєвиди передають красу Карпат в різні пори року. Ще однією ознакою є яскраві кольори.
Виставка «Закарпатська школа живопису». Фото авторки
Виставка «Закарпатська школа живопису». Фото авторки
Експозиція починається з творів батьків-засновників школи, Адальберта Ерделі та Бокшая. Ерделі працював переважно в жанрах портрета, пейзажу, натюрморту. Творчість відрізняється динамікою та незвичністю колірних композицій. Йосип Бокшай — автор пейзажів, релігійних композицій, портретів, педагог. Роботи, створені ним у 1920-х роках, мають виражене камерне, інтимне звучання, тоді як пізніші картини відзначаються епічністю і монументальністю.
На виставці представили й окремий зал нонконформістів, це Павло Бедзір, Єлизавета Кремницька, Ференц Семан та Владислав Габда. Вони практикували авангардні інновації, працювали у нефігуративному абстрактному мистецтві.
Зал нонконформістів. Фото авторки
Зал нонконформістів. Фото авторки
Зал нонконформістів. Фото авторки
«У совку їх називали кублом абстракціоністів. Мало хто знає, що нонконформізм або ж мистецтво андеграунду з’явився не в Одесі в 1960-70-х, а у Закарпатській школі живопису, — зазначає Олена Боримська. — Оскільки у Кремницької роботи двосторонні, подаємо як скульптури. А Бедзір робив орнаменти для кахлів».
Виставка «Закарпатська школа живопису». Фото авторки
Виставка «Закарпатська школа живопису». Фото авторки
Виставка «Закарпатська школа живопису». Фото авторки
В наступних залах показують різнопланові роботи художників, які закладали традиції школи — Федір Манайло, Ернест Контратович, Андрій Коцка, Золтан Шолтес, а також представників старшого покоління, до якого належать Гаврило Глюк, Володимир Микита, Юрій Герц, Василь Габда.
Андрій Коцка — майстер пейзажу, портрету і натюрморту, один із найяскравіших представників закарпатської школи живопису. Його роботи вирізняються декоративним забарвленням. Та саме його портрети, особливо зображення жінок, стали найбільш впізнаваними в його творчості. У творчості живописця Гаврила Глюка особливе місце посідають натюрморти, що вирізняються гармонією та оптимізмом, а також тематичні картини, створені на пленері.
Виставка «Закарпатська школа живопису». Фото авторки
Виставка «Закарпатська школа живопису». Фото авторки
Володимир Микита, учень та колега Федора Манайла, зображує та осмислює в своїх роботах повсякденність закарпатських селян і культуру регіону. Він є автором відомого циклу фольклорно-епічних творів, що охоплюють всі аспекти народного життя, та унікального узагальнено-монументального пейзажу. Для художника особливо важливою є тема дерев’яної архітектури Карпат.
Виставка продовжується й на другому поверсі, в якому об’єднали масштабні роботи митців старшого покоління та молодшого аж сучасників. А окрім того, є чотири картини Золтана Мички — своєрідного зв’язкового між різними поколіннями. Його роботи для експонування надала донька Юлія Мичка.
Юлія Мичка. Фото авторки
«У молодості тато ходив на пленери, з Микитою, Коцкою і Герцом. Він був наймолодший, старші художники його любили. Він у них вчився, але залишився собою, самобутнім автором, — поділилася Юлія Мичка. — У творчості батька простежується три основні цикли: пейзаж, модерн і сакральне. Він часто їздив в утаємничені куточки Карпат писати старі хати. Маленькою мене брав в гори на два-три дні, ми жили у людей. Він завжди підходив до хати і казав: подивися, яка гарна хижка. Ти не розумієш, вона як люди, як стара баба чи дідо, її скоро не буде. Тож треба змалювати. Бо по архітектурі також можна визначити період, регіон, і зрозуміло, що то Закарпаття. Завжди брав з собою цукерки, щоб роздавати місцевим дітям з села. Приїжджав до найбідніших. Називав це кухнею, бо живучи з людьми, пізнавав їхній духовний світ, який потім втілював у картинах.
Сакральна тема в його творчості почалася на початку 1990-х. Спочатку була серія пам’яті зруйнованим церквам. Мене питають, чи був батько релігійним. Кажу, що він робив все через серце, душу і з повагою до людини».
Виставка «Закарпатська школа живопису». Фото авторки
Виставка «Закарпатська школа живопису». Фото авторки
Виставка «Закарпатська школа живопису». Фото авторки
Виставка «Закарпатська школа живопису». Фото авторки
Виставка «Закарпатська школа живопису». Фото авторки
Виставка «Закарпатська школа живопису». Фото авторки
Роботи до виставки надали колекціонери, галереї, а також самі закарпатські художники та їхні родини.
«Ми демонструємо еволюцію Закарпатської школи живопису від 1920-х років, даємо змогу побачити напрацювання авторів цього митці унікального мистецького осереддя нашої країни, — зауважує Олена Боримська. — Вони змогли зберегти свою унікальність. Цей край був під Австро-Угорщиною, далі його приєднали до Чехословаччини. Однак художники уникли провінційності, і особливості школи були помічені. Вони не розчинилися й в соцреалізмі, в реалістичному живописі тихим спротивом був пейзаж. Пізнє долучення до радянського союзу зберегло загальні риси та тяглість Закарпатської школи живопису, для якої характерні дивовижна колористика, етніка та власне пейзажний жанр».
«Закарпатська школа живопису»
Коли: до 22 вересня, графік роботи: з 11:00 до 18:00
Де: Національний музей «Київська картинна галерея», вулиця Терещенківська, 9
Вартість квитка: 300 грн, для пільгових категорій 150 грн.
Читайте також:
- Магія української душі: у столичному музеї демонструють самобутні твори Олексія Потапенка. Виставка презентує творчий шлях чернігівського художника з 1960-х років і до сьогодні, його пошуки та звернення до української тематики.
Марія КАТАЄВА
