Учасники дискусії «Мистецтво українського Півдня: не дати затерти» у просторі виставки «Херсон: не/вкрадене». Фото: Національний музей історії України в ІІ світовій війні
Художники, музейники та журналісти об’єдналися, щоб повернути голос українському мистецтву, яке стало жертвою російського мародерства, під час окупації Півдня України.
Нещодавно у Національному музеї історії України в II світовій війні відбулася публічна дискусія «Мистецтво українського Півдня: не дати затерти». Подія об’єднала голоси митців і музейників, що говорили про втрати, викрадення та нові способи повернення українського мистецтва до життя.
Мистецтво Півдня України постає як символ незламності та життєстійкості. Фото: Національний музей історії України в ІІ світовій війні
Дискусія актуалізувала тему культурного мародерства, яке здійснюють окупанти, і показала масштаби втрат — тисячі творів мистецтва, вивезених з Херсонського художнього музею. Водночас вона стала майданчиком для пошуку рішень: від створення реплік та омажів до використання цифрових копій, що допомагають зберегти пам’ять про викрадені полотна. Захід продемонстрував солідарність митців, музейників і журналістів, які спільно працюють над тим, щоб українське мистецтво не було стерте чи привласнене.
Модератор дискусії, науковець музею Роман Кабачій, окреслив масштаби втрат: лише з Херсонського обласного художнього музею ім. О. Шовкуненка було викрадено близько 11 тисяч творів мистецтва, вивезених до Криму. Учасники переглянули сюжети російського телебачення, де цей грабунок цинічно називали «порятунком».
Журналістка та співкураторка проєкту Олена Балаба наголосила, що росіяни завжди використовували мистецтво як зброю. Вона навела приклад виставки Ермітажу в Європі (2019), де роботи Іллі Рєпіна — «Українка біля тину» та «Запорожці пишуть листа турецькому султану» — були представлені як «російські».
Дискусія перетворилася на суспільну декларацію: українське мистецтво неможливо стерти чи привласнити. Фото: Національний музей історії України в ІІ світовій війні
Художник Матвій Вайсберг, відчувши цехову солідарність, запропонував створити репліки та омажі на викрадені полотна силами сучасних українських митців — серед них Микола Сологуб, Ганна Криволап, Олекса Манн, Поліна Кузнецова, Владислав Шерешевський.
Директорка Херсонського художнього музею Аліна Доценко підтримала ідею та зазначила, що ще з 2012 року музей почав оцифровувати колекцію, і ці копії можуть стати основою для роботи художників.
Художник Музею війни Антон Логов поділився власним баченням особливостей мистецтва Півдня: «Я дуже люблю Південь України за його сонце і прозоре повітря, яке здіймається димкою над морем. Це теплий колорит і жага до життя передається і у творах митців, народжених у цій місцевості».
Юрій Савчук та Аліна Доценко. Фото: Національний музей історії України в ІІ світовій війні
Завершив дискусію генеральний директор Музею війни Юрій Савчук, який подякував учасникам проєкту та відзначив його популярність серед відвідувачів: «Ми надали не тільки дах, ми відкрили для вас серце!»
Дискусія стала свідченням того, що мистецтво Півдня України не можна стерти чи привласнити. Воно живе у пам’яті, у нових інтерпретаціях та у солідарності митців. Проєкт «ХЕРСОН: НЕ/ВКРАДЕНЕ» — це не лише культурна ініціатива, а й акт спротиву, який повертає українському мистецтву його справжнє ім’я та голос.
Учасники заходу обговорюють масштаби викрадення творів мистецтва з Херсонського художнього музею. Фото: Національний музей історії України в ІІ світовій війні
Художник Антон Логов. Фото: Національний музей історії України в ІІ світовій війні
Подія сформувала також новий культурний наратив: мистецтво Херсонщини — це не лише регіональна спадщина, а частина загальнонаціональної ідентичності. Його особливий колорит, світлотінь і життєва енергія стають символом незламності та життєстійкості українського народу.
До теми: Мистецтво, як доказ незламності: Музей війни представляє виставку «ХЕРСОН: НЕ/ВКРАДЕНЕ».
Тетяна АСАДЧЕВА
