Вечір поезії та музики Дмитра Луценка провели у НМЛУ. Колаж: Наталія Слінкіна
Понад 300 пісень написав Дмитро Луценко, пісні, створені за його поезією, передаються від покоління до покоління виконавців, а в пам’яті більшості він став легендою, адже унікально точно відчув душу Києва, ставши автором його гімну.
Автор пісні, яка з 2014-го стала офіційним гімном Києва «Києве мій», Дмитро Луценко, народився на Полтавщині у селі Березова Рудка (Пирятинського району). Цьогоріч шанувальники його творчості відзначили 103-річчя поета.
З 1990-го, у Березовій Рудці, куди часто приїздив поет, відбувався обласний фестиваль «Осіннє золото», під час нього виконувались пісні на слова поета.
Історія родини у селі завершилась драматично через Голодомор 1932-33 років, коли від голоду помер батько та сестричка поета.
До Києва Дмитро Луценко переїхав у неповні 16 років — хотів стати актором і вступити на навчання. Його підтримав Іван Микитенко. Але невдовзі Микитенка арештували, почались процеси проти «ворогів народу» і майбутньому авторові пісень довелось працювати кур’єром та спати на столах в Управлінні шосейних доріг.
Згодом він пройшов дорогами Другої Світової. Він завершив її 8 травня 1945-го, коли отримав тяжке поранення, контузію і в результаті — мав інвалідність.
Саме у переможному 1945-ому році під час вечірки у редакції газети «Колгоспне село» Дмитро Луценко зустрів кохання всього свого життя — Тамару.
Тамара Іванівна згадувала, що одружились вони на п’ятий день після знайомства.
Спогади дружини поета стали центральними на вечорі пам’яті Дмитра Луценка, який відбувся 16 жовтня у Києві в Національному музеї літератури.
Оскільки у час війни, що триває вже третій рік, поетично-музичні фестивалі у Березовій Рудці не проводяться, то свого поета вшановують кияни.
Учасники вечора пам’яті Дмитра Луценка у Києві, 16 жовтня 2024-го року, у центрі з прапором — син поета, Сергій.
Син Дмитра Омеляновича, Сергій, розповів, що коли його батько прийшов робити пропозицію одружитись з мамою, то він зайшов до редакції, де працювала Тамара Іванівна і вголос почав читати вірш, який згодом став піснею:
«Розділю я порівну з тобою
Радощі, і болі, й сподівання,
Будь моєю долею ясною,
Будь моїм незрадженим коханням…»
Київ Дмитро Луценко називав містом своєї долі. І під час вечора пам’яті всі артисти, які виконували пісні на його вірші — згадували про особливі моменти, пов’язані саме зі столицею.
Поет став автором супершлягерів «Києве мій!», «Мамина вишня», «Спасибі вам, Мамо», «Ой ти, ніченько», «Хата моя, біла хата». Першу збірку поета у 1962-ому підтримав Володимир Сосюра. Вона мала назву «Дарую людям пісню». Пані Тамара розповідала, що поет мріяв, щоб на його вірші писали пісні й доля здійснила його мрію.
Дмитро Омелянович Луценко.Фото: з відкритих джерел
У 1962-ому з композитором Ігорем Шамо була написана одна з найвідоміших пісень на слова Луценка «Києве мій».
На вечорі пам’яті Дмитра Луценка була донька Ігоря Шамо, пані Тамара.
Дмитро та Тамара Луценки з донькою Ларисою.
Тамара Шамо поділилась спогадами про ті благословенні часи з кореспонденткою «Вечірнього Києва».
«Я знала Дмитра Омеляновича з дитинства — ми спілкувалися родинами. Мій батько і пан Дмитро, пані Тамара, моя мама, Ларисочка, мій брат Юрій, Сергійко — оце було коло наших сімей, наші родини, наша дружба. Тамара Іванівна і Дмитро Омелянович любили один одного і підтримували і так було з моїм батьком. так вийшло, що коли захворіла його донька Лариса, Дмитра Омеляновича не було у Києві. Тамара Іванівна звернулась до мого батька. Ігор Шамо підключив всіх, кого можна було, але Лариса пішла з життя. Це була така втрата, горе. Адже красуні Ларисі було 17 років. Печаль у його поезії — з’явилась саме після цієї втрати. Він у віршах передавав біль».
Тамара Шамо згадала й про те, що часи, коли творили разом Дмитро Луценко та Ігор Шамо — були мирними.
«Я згадую, що вони з батьком збирались у нас на вулиці Костьольній. Це часто було вночі. Батько любив працювати уночі. Він казав: „Дмитрику, до мене!“ І вони складали такі яскраві, душевні пісні. Про Україну, про любов, про те, до чого люди тягнуться завжди. бачите, як слухають і задоволення відчувають!» — поділилась спогадами пані Тамара Шамо.
Тамара Шамо, донька композитора Ігоря Шамо, поділилась спогадами на вечорі пам’яті Ігоря Луценка у Києві.
Музику до пісні Ігор Шамо написав за одну ніч, а слова писалися майже місяць. Молоді кияни стали мимохіть «співавторами» легендарної пісні.
Композитор і поет вирішили прогулятися містом під час написання твору. На вулиці раптово вони почули фразу від хлопця, що залицявся до дівчини: «Ну як тебе не любити?». Саме ці слова і лягли після слів «де колишуться віти закоханих мрій».
Дмитро Луценко та Ігор Шамо під час роботи на піснею.
За цю пісню в 1976 році Дмитро Луценко та Ігор Шамо отримали Шевченківську премію.
Дмитро Луценко пішов з життя 16 січня 1989 року в Києві. Він переніс вісім інфарктів. Перший стався після смерті улюбленої доньки Лариси. А взагалі, через воєнне поранення, Дмитро Омелянович все життя писав напівлежачи, згадувала його дружина. Він написав понад 300 пісень. На слова Дмитра Луценка писали пісні Платон Майборода, Олександр Білаш, Ігор Шамо, Ігор Поклад.
Вокальний колектив «Вишеньки» виконував пісні на вечорі пам’яті Дмитра Луценка у Києві.
У творчому доробку поета — понад десять поетичних збірок.
У 2001 році була заснували премію імені Дмитра Луценка, нею вшановують найкращих співаків, композиторів, поетів. Ім’я Дмитра Луценка має одна з київських вулиць, а також провулок у Полтаві й київська середня школа № 197. Там діє музей Дмитра Луценка. Певний час у навчальному закладі працювали його дружина Тамара Іванівна та син Сергій.
Доля склалась так, що пісні, написані на вірші Дмитра Луценка, увійшли у серце і киян і українців. Колись про свої вірші автор сказав так:
«Збирав я їх на батьківській землі
Для вас в безсонні ночі, рідні люди».
На вечорі його пам’яті поезію читали учні школи, яка має ім’я поета, пісні виконували молоді співачки та народні артисти. Вони рідні й близькі людям, а такою буває тільки справжня поезія.
Тетяна Школьна, співачка, доцентка, артистка-солістка-вокалістка Національної філармонії України. Фото: Вікіпедія
Тетяна Школьна, співачка, науковиця, викладачка, виконала пісню на вірш Дмитра Луценка «Народе мій!» (музика Ірини Кириліної).
«Народ — це я,
Народ — це ми,
Народ — це ті, що прийдуть згодом.
Які нас нищили громи –
А ми лишилися народом!
Здолав пекельних ворогів,
Відстояв щастя і свободу…
Нема ріки без берегів,
Нема героя без народу».
Чому людям такі близькі і незабутні вірші Дмитра Луценка? Тетяна Школьна поділилась з «Вечірнім Києвом»:
«Поезія його настільки надихає, що композитори пишуть шедеври. Я вважаю, що це — шедеври. Молодь сьогодні про музику каже „трек“. А пісня це чи не пісня? От на музику Дмитра Луценка, я вважаю, вони потрапляють у душу нашу — на якомусь генному рівні передаються від покоління до покоління».
Читайте також за темою:
«„Як тебе не любити, Києве мій»: гімн столиці відзначає 60-річний ювілей».ЇЇ вже переспівали навіть в укритті — у столичному метро люди, які ховались від обстрілів.
Ольга СКОТНІКОВА
