Письменник українського походження з Кубані Василь Мова. Колаж: Оксана Гладкевич
Творчість Василя Мови (Лиманського) маловідома широкому загалу, але його роман «Старе гніздо й молоді птахи» є важливою частиною української культурної спадщини.
Впродовж останніх років Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких були пов’язані з країною-агресоркою та Радянським Союзом. Також у межах дерусифікації змінила свою назву і вулиці Орська у Подільському районі Києва.
Вона знаходиться в історичній місцевості селище Шевченка та спершу мала назву 251-ша Нова. У 1944 році вулиця змінила свою назву на Вільшанівську (іноді вона згадувалася, як Друга Вільшанська вулиця.
У 1955 році її перейменовують на Орську — на честь однойменного російського міста в Оренбурзькій області.
Вулиця Василя Мови. Фото: Google maps
Ще у травні 2022 року, експертна комісія порекомендувала включити цю вулицю до переліку міських об’єктів, назви яких пов’язані з російською федерацією або її сателітами. А згодом, у межах процесу деколонізації топоніміки Києва було ухвалено рішення перейменування вулиці Орської.
Згодом кияни шляхом рейтингового голосування у застосунку «Київ цифровий» обрали нову назву для цієї вулиці, віддавши 4749 голосів за Василя Мову. Нова назва була запропонована на честь українського кубанського письменника, поета та перекладача Василя Мови (Лиманського).
На думку літературознавців, Василь Мова, більш відомий як Мова-Лиманський, був одним із тих етнічних українців, які, проживаючи в російській імперії, провели значну частину життя поза межами сучасної України. Зараз його часто називають українським кубанським письменником, хоча це викликає певні дискусії.
Головною темою його творчості було козацтво, яке він досліджував у своїх творах. Василь Мова активно публікувався у легендарному журналі «Основа», де використовував псевдонім Лиманський.
Його літературна спадщина включає збірки козацьких оповідань, народних пісень та оповідок, а також кілька драматичних творів, що отримали сценічне життя вже після смерті автора.
Тиміш Мартиненко-Кушлянський. Фото зі сторінки діяча у Facebook.
На думку представників експертної комісії, ця зміна стала частиною процесу повернення українських діячів у культурний простір та вшанування їхнього внеску в літературу та історію:
«Перейменування вулиці на честь Василя Мови — це не просто зміна назви, а символічне повернення до визнання внеску українських діячів Кубані в розвиток національної культури. Василь Мова був не просто письменником, а й активним діячем, який популяризував українську мову, культуру та традиції на Кубані. Його творчість стала цінним джерелом знань про побутове життя українців цього регіону, а його боротьба за українську мову — приклад для наступних поколінь», — зауважує у коментарі «Вечірньому Києву» Тиміш Мартиненко-Кушлянський, член Комісії з питань найменувань, дослідник історії Києва та громадський активіст.
Також на думку експерта, включення імені Василя Мови у київську топоніміку є важливим жестом історичної справедливості, що допомагає формувати цілісний національний світогляд та нагадує нам про складні, але значущі уроки минулого.
Василь Семенович Мова народився 1 (13) січня 1842 року на хуторі біля Солодкого Лиману на Кубані. Цікаво, що письменник використовував псевдоніми: Мигульський та Мигученко, від назви річки Мигути, які протікає на його малій батьківщині.
Дитинство майбутнього літератора проходило серед широких степів, де відчувався дух козацької волі та боротьби. Початкову освіту Василь здобув в Уманському окружному училищі, а згодом навчався в Катеринодарській чоловічій гімназії.
Вважається, що значний вплив на формування його поглядів мав Яків Кухаренко — письменник і отаман Чорноморського козацького війська, близький друг Тараса Шевченка. Ця зустріч не лише пробудила в молодого Василя глибокий інтерес до історії та народної творчості, а й підштовхнула його до письменництва.
У 1860 році він вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету, але через два роки вирішив змінити напрям і перейшов на юридичний факультет. Вже тоді він активно долучався до студентського громадського життя, став членом харківської Громади, де обговорювалися важливі питання національного відродження України.
У 1861 році Василь Мова опублікував свою першу поетичну збірку в журналі «Основа». У цей період він також створив поеми «Троїсте кохання» та «Ткаля», у яких відобразив історичні події та суспільні настрої того часу.
Закінчивши університет зі ступенем кандидата права, Василь повернувся до Катеринодара, де три роки працював викладачем мови в Малоросійському жіночому училищі. Та жага до змін і соціальної справедливості привела його до юридичної роботи — він став судовим слідчим, мировим суддею та присяжним повіреним у різних містах Кубані.
Олександр Кониський — автор Духовного Гімну України Фото: Національний музей літератури
У 1876 році Василь Мова відвідує Київ. Саме тут він знайомиться з Олександром Кониським — відомим громадським діячем, письменником, видавцем і активним борцем за українську культуру та національне відродження.
Ця зустріч не була випадковою, адже Олександр Кониський відігравав ключову роль у формуванні української інтелігенції того часу, підтримуючи молодих письменників, публіцистів і діячів просвіти. Для Василя Мови вона стала поштовхом до активної літературної діяльності та відкрила нові можливості для публікації його творів.
Під впливом Кониського твори Василя Мови почали регулярно з’являтися в галицьких періодичних виданнях, зокрема в таких журналах і газетах, як «Правда», «Діло», «Зоря», «Світ». Завдяки цій співпраці молодий письменник зміг не лише поширити свої літературні погляди, а й налагодити зв’язки з іншими провідними українськими письменниками та діячами.
Видання поезії Василя Мови. Фото: Violity
Одним із важливих творів Василя Мови став цикл оповідань «Малюнки з натури», з якого до нашого часу збереглося лише «Три мандрівниці». Його літературна спадщина вирізнялася глибоким соціальним змістом, а також реалістичним зображенням кризи українського козацтва, яке поступово втрачало свій вплив в умовах імперського правління.
У 1883 році письменник завершує одну зі своїх найважливіших робіт — драму «Старе гніздо й молоді птахи», яка змальовує життя Чорноморського козацтва 1860-х років. У 1907 році вона була вперше надрукована в Літературно-науковому віснику, а в 1911 році отримала сценічне життя на сцені першого українського стаціонарного театру Миколи Садовського.
Місто Катеринодар (нині- Краснодар) на Кубані. Фот: Вікіпедія
Цей твір став глибоким осмисленням соціальних змін, що відбувалися в Україні. Він порушує теми конфлікту поколінь, боротьби за ідентичність та кризі національних традицій, показуючи, як старий порядок поступово занепадає, поступаючись місцем новій реальності.
Василь Мова залишив значну літературну спадщину, серед якої:
— незавершений переспів «Слова про похід Ігоря»,
— інтермедія «Куліш, Байда і козаки», написана до драми Пантелеймона Куліша «Байда, князь Вишневецький» (1885),
— цикл оповідань «Шептуха», «Сякий-такий журавель», «Сердитий поштар», «Каторжний», «Катеринщина»,
— історичні нариси та публіцистика.
Василь Мова прожив непросте життя, сповнене творчих пошуків, суспільних роздумів та боротьби за місце української культури в імперському просторі.
Письменник пішов з життя 1 (13) червня 1891 року в Катеринодарі.
Хоча значна частина його літературного спадку була втрачена, а деякі твори залишаються невідомими для широкого загалу, його ім’я повертається в українську культуру та історію.
Його роман «Старе гніздо й молоді птахи» став одним із найвизначніших творів української літератури XIX-XX століття. Оксана Забужко поставила його на перше місце у своєму рейтингу топ — 10, називаючи Василя Мову «загубленим генієм».
***
Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно
До теми: Замість радянського шпигуна — сліпий письменник-поліглот: у Києві з’явилася вулиця Василя Єрошенка.
Тетяна АСАДЧЕВА
