Волонтер і колишній казахський правозахисник Костянтин Гудаускус допомагав евакуйовувати людей з Бучі під час окупації російськими військами Київщини. Київ, 16 вересеня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне
У квартирі волонтера Костянтина Гудаускаса на стіні розвішані списки з іменами людей, їхніми номерами телефонів і адресами. Це ті, кого від початку повномасштабного вторгнення Росії Костянтин евакуйовував із тимчасмово окупованих Бучі, Ворзеля, Гостомеля. "Списки життя" — так він їх називає і знімати не планує.
Коли 24 лютого на територію Київської області зайшли російські військові, чоловік почав вивозити людей із охоплених війною населених пунктів Київщини. Загалом врятував 203 людини. У розмові з Суспільним Костянтин пригадав, через що довелося пройти під час евакуації людей, і розповів, чим живе зараз, — через майже пів року після деокупації Київської області.
"Я звідси їхав у абсолютній ейфорії"
Костянтин Гудаускас — у минулому журналіст і правозихісник з Казахстану з литовським корінням. До України переїхав у 2019 році. Тоді, після президентських виборів у Казахстані, він зазнав політичних переслідувань, постав перед судом. "Але за підтримки світової спільноти, іноземних правозахисних організацій, я виграв всі суди. І мені сказали: у вас є зовсім мало часу, щоб покинути країну", — розповідає Костянтин.
Незадовго до подій у Казахстані друзі запросили чоловіка в Україну, на інавгурацію президента Володимира Зеленського.
"Коли я приїхав з країни, де до президента просто підійти неможливо, тут на Грушевського біля Верховної Ради була доріжка, по якій ішла обрана народом з народу людина. Цей дух свободи! І я їхав звідси в абсолютній ейфорії, що країна, яка була в радянському таборі, змогла вирватися, де суспільство має чітку громадянську позицію, де є політична конкуренція", — розповідає він.
Саме через цей дух свободи, каже чоловік, і обрав Україну для подальшого проживання. Подав документи на політичний захист і почав життя з нуля. Протягом трьох років Костянтин розвивав бізнес, придбав автомобіль та квартиру в Бучі.
"Я мешкав у прекрасному місці. Пишався тим, що я зміг там придбати житло. З моєї квартири відкривався вид на Гостомельський аеропорт. Я бачив "Мрію" частіше, ніж інші", — розповідає Костянтин.
24 лютого. Перша евакуація
"24 лютого, коли це все почалося, я бачив, як бомбили "Мрію", вона була в ангарі. Для мене це була особиста трагедія. Наче вбили мого найкращого друга. У мене така злість була тоді. Ну як? Яке варварство! Потім у Гостомелі були бої", — згадує Костянтин перший день повномасштабного вторгнення Росії.
У перші дні повномасштабного вторгнення російські війська обстріляли ангар у Гостомелі і спалили найбільший літак світу АН-225 «Мрія», який у той час був на летовищі. На фото: зруйнована «Мрія», якою її побачили військові та журналісти після звільнення Київщини, 5 квітня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне
Так виглядав Гостомельський аеродром після масованих авіаційних та артилерійських обстрілів під час окупації. Фотографія зроблена після звільнення Київщини українськими військами, 5 квітня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне
Невдовзі до чоловіка по допомогу звернулася активістка Гайде Різаєва і попросила вивезти з Димера вагітну жінку з трьома маленькими дітьми. І саме паспорт громадянина Казахстану мав би допомогти волонтеру проїхати пости російських військових.
"Наша свідомість, вона ж не перебудовується. Я сів у автівку і поїхав через Гостомель. Це найкоротший шлях — через Іванків на Димер. Добре, що в Гостомелі на мене вийшли ЗСУ. Якби це були росіяни, я б з вами зараз не спілкувався. Я навіть ще і прямий ефір вів, уявляєте, у себе у Фейсбуці! Взагалі розуміння того, що відбувається, прийшло до мене на третій день, коли міна прилетіла в машину. Тоді я зрозумів, що це війна з реальними загрозами", — розповідає Костянтин.
На посту російських солдатів волонтер показав казахський паспорт і сказав, що їде в Димер по свою дружину з дітьми, щоб відправити їх у Казахстан.
"І вони мене пропустили. Я заїхав туди. Там була та жінка і діточки. Я їм сказав, що їм потрібно викинути документи. Дітям сказав: "Поки ви не побачите свого батька, мене називаєте "тато". Це важливо, так просив ваш батько. Коли ми виїжджали, нас зупиняли кілька разів. Я говорив, це моя жінка, мої діти. "А де документи?", — питають. Я відповідаю: "Снаряд влучив у будинок. Там все залишилося". І це спрацювало.
У районі площі Шевченка їх зустрічав батько. Він спитав: "Чим я можу віддячити за порятунок сім'ї?" Я сказав: "Там ще багато людей. Допоможіть мені, дайте якогось куратора". Це зіграло вирішальну роль, бо мені казали, якими дорогами їхати, для мене щоразу придумували історії. Мені давали паролі, тому що мало було заїхати туди, звідти треба було й повернутися", — пригадує Костянтин.
Ще до війни Костянтин подав документи на політичний захист в Україні і почав нове життя в Бучі: розвивав бізнес, придбав автомобіль та квартиру. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне
Костянтин Гудаускас загалом врятував 203 людини за час окупації. Він показує збережені фотографії дітей, яких йому навесні вдалось вивезти з-під обстрілів на Київщині. Київ, 16 вересня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне
