Кураторка проєкту Іванна Стратійчук разом із дочкою Лесею. Фото: Сергій Мазураш/Imagine Point
Колективний проєкт під кураторством Іванни Стратійчук об’єднує художників різних напрямів у тихому діалозі про життя після смерті та присутність у спільності.
Нещодавно у малій залі галереї Imagine Point відкрилася виставка «Післяжиття». Це колективний мистецький проєкт під кураторством Іванни Стратійчук, що виріс із резиденції у селі Комарів на Дністрі й став спробою осмислити перехід між життям і смертю, особистою історією та родовою пам’яттю.
У проєкті беруть участь: Іванна Стратійчук (відеоарт, інсталяція), Оксана Стратійчук (графіка), Євген Чорний (живопис), Тетяна Чорна (ювелірне мистецтво), elisELIS (поезія, інсталяція), Ніна Савенко (живопис, інсталяція), Тарас Коблюк (інсталяція), Аліса Гоц (графіка), Наталія Трубнікова (скульптура), Ліна Романуха (колаж), Олександр Богомаз (графіка, мозаїка), Катерина Косяк (живопис), Катерина Salve (графіка, інсталяція), Віталій Кравець (інсталяція), Каріна Пустовалова (сценарна робота).
Самобутній артпроєкт об’єднав сучасних митців різних напрямів. Фото: Сергій Мазураш/Imagine Point
Роботи учасників охоплюють широкий спектр — від графіки та живопису до інсталяцій, скульптури й поезії. Разом вони формують багатоголосий простір, у якому кожен автор говорить про «післяжиття» крізь власну призму: особисті історії втрат, пам’яті та тяглості складаються у спільний діалог про присутність і продовження життя в інших формах.
За словами кураторки проєкту Іванни Стратійчук, виставці «Післяжиття» передував тривалий процес співприсутності — з місцем, пам’яттю, історією роду. Вона сформувалася на основі резиденції, яку вона сама ініціювала у селі Комарів на живописних кручах Дністра. Людське життя тут відчувається не як окрема подія, а як фрагмент довшої, майже геологічної тяглості. «Післяжиття» — це колективна спроба помислити перехід: між життям і смертю, між особистою історією та родовою пам’яттю, між тим, що зникає, і тим, що продовжує тривати в інших формах.
Артпроєкт став спробою переосмислення життя. Фото: Сергій Мазураш/Imagine Point
Ця виставка також є своєрідною формою меморіалізації останніх років життя дідуся Іванни Стратійчук — Івана Васильовича Бербеки, чий рід оселився в Комарові не пізніше кінця XVIII століття. Він був першим у родині, кому вдалося здобути вищу освіту, навчався в Чернівцях на фізика й там познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Його дитяче бажання бути художником реалізувала вже його донька — Оксана Стратійчук. Батько Івана Васильовича був конярем і мав близько двадцяти коней у господарстві, а мати, за чутками, — сільською ворожкою.
Згідно з сімейною легендою, перед смертю вона заповіла своєму сину передати ці землі у спадок тоді ще однорічній Іванці. «Під час літніх канікул дідусь часто повторював мені: „Ти тут хазяйка“, „Ти маєш право“, „Це твоя земля, твій ліс“», — згадує Іванна. Свобода, впевненість і відповідальність — це ж теж не менш цінний спадок.
Розвиток його хвороби припав на початок 2021 року (тоді ж відбувся один із перших пленерів у Комарові). Іванна була змушена відмовитися від подорожі до Єгипту, й образ фараона став буквально переслідувати її — в назві кіоску біля лікарні, в позі дідуся, який любив спати схрестивши руки на грудях, у дахах місцевих будинків, що у певні літні ночі нагадують піраміди. І хоча запланована відпустка до Єгипту не відбулася, вона трансформувалася у внутрішню, значну глибшу й емоційну подорож. «Це була медитація на життя і смерть, яка тривала 3,5 роки», — каже Іванна.
Виставка триватиме до 21 березня. Фото: Сергій Мазураш/Imagine Point
Тому ця виставка — це також розмова про тяглість не як абстрактну ідею, а як щоденний ритуал. Учасники виставки говорять про післяжиття крізь особисту призму: хтось про смерть близьких, втрату друзів на фронті, хтось про час, що розтягується між життям і вічністю, хтось про містичність самого процесу. Все це індивідуальні, тихі розмови, без пафосу, без спроби щось пояснити або чогось навчити. Бо Комарів не потребує просвітництва — він сам є досвідом.
Коментуючи проєкт, культурна менеджерка, кураторка та учасниця виставки Ліна Романуха зазначає:
«Ця виставка для мене — це не лише мистецький жест, а й спосіб прожити досвід втрати у спільності. Вона створює простір, де особисті історії перетворюються на колективну пам’ять, а мистецтво стає мовою, здатною говорити про найважче — тихо, без пафосу, але переконливо».
Виставка «Післяжиття»
- Коли: до 21 березня, середа-субота: 12:00-19:00
- Де: мала зала галереї, Голосіївський проспект, 86/1.
- Вхід вільний.
До теми: Motifs Сергія Животкова: у Києві презентують живопис тиші та пам’яті.
Тетяна АСАДЧЕВА
