Сім’я — це підтримка і турбота, але часом щось йде не так. На допомогу прийде сімейний психолог в Києві — розповідаємо, чим він відрізняється від індивідуального, чого чекати від прийому і коли варто звертатися до терапевта.
Як випливає з назви, сімейна психотерапія працює з сім’єю. Мета — розпізнати і вирішити проблеми, які віддаляють людей один від одного, заново вибудувати спілкування і домогтися здорових взаємин. Сімейна терапія не складається з індивідуальної терапії кожного члена сім’ї. Вона працює з особливою соціальною системою, яка функціонує за своїми правилами.
Коли потрібна сімейна психотерапія?
Можна припустити, що сімейна терапія концентрується виключно на відносинах між подружжям. Насправді, вона працює з широким спектром проблем. Варто подумати про звернення до сімейного психотерапевта, якщо:
- вам важко домовлятися і вирішувати конфлікти всередині пари (навіть якщо ви не перебуваєте в офіційному шлюбі);
- у одного з членів сім’ї емоційний або психіатричний розлад, який впливає на відносини всередині сім’ї;
- у дитини проблеми з соціалізацією, успішністю або здоров’ям (особливо стосується психогенних захворювань);
- ви не можете знайти спільну мову з дитиною або підлітком;
- склад сім’ї змінився: з’явилася нова дитина або, навпаки, дитина виросла і почала самостійне життя — всім членам сім’ї потрібно адаптуватися до нових умов;
- ви проходите через розлучення і створюєте нові сім’ї;
- ви переживаєте смерть одного з членів сім’ї.
Перелік не повний: у всіх є особливості, які можуть спричинити конфлікти і непорозуміння: питання побутових звичок, релігії, тонкощів виховання. Загальне у цих проблем тільки те, що вони виникли всередині системи — і вирішувати їх теж варто не ізольовано.
Уявіть ситуацію: дитина поводиться агресивно і не йде на контакт. Відповідальні батьки вирішили б відвести його до дитячого психолога. Але досвідчений психолог зрозуміє, що агресивна поведінка не виникає саме по собі — воно виступає реакцією на атмосферу в сім’ї.
Визначити причину відразу неможливо: дитина «віддзеркалить» когось із членів сім’ї, захищає свої кордони, ревнує до сиблінгу або важко переживає конфлікти батьків? Щоб розібратися, необхідно розглянути систему зсередини і поспілкуватися з кожним її учасником. Цим займається сімейна психотерапія. Давайте розберемося, як вона працює.
Етапи роботи та основні методи
Перебуваючи всередині системи, складно тверезо поглянути на конфлікт. Для цього потрібна третя сторона, а саме психотерапевт.
Робота з сім’єю зазвичай ділиться на 4 етапи:
- Діагностування (постановка сімейного діагнозу).
- Ліквідація сімейного конфлікту.
- Реконструкція.
- Підтримка.
Головне питання, яке задає психотерапевт на цьому етапі «навіщо?». Ми здійснюємо всі дії з якоюсь метою, іноді не усвідомлюючи її. Буває складно зізнатися (в першу чергу собі), що ми відчуваємо страх або провину. Однак дії говорять за нас: вони спрямовані на те, щоб непрямим чином знизити дискомфорт. Розібратися в мотивації — перше завдання групової психотерапії.
Наприклад, мати може невербально «заохочувати» погану успішність дитини в школі: забороняти йому проявляти ініціативу в навчанні, лаяти за помилки, залякувати. Навіщо вона це робить? Щоб цілий день вчити з ним уроки, а значить — відчувати себе потрібною. Дитина ж, зчитуючи її приховане послання, виконує його бездоганно: відмовляється бути самостійним.
Ліквідація конфлікту
Щоб розплутати клубок, психотерапевт по черзі задає питання про одну і ту ж ситуацію кожному члену сім’ї. Це допомагає зрозуміти, як саме відчувають себе всі учасники і навіщо вони вибирають ту чи іншу поведінку. На цьому етапі прояснюється конфлікт. Терапевт допомагає кожному учаснику конфлікту емоційно відреагувати на ситуацію, а потім «перевести» цю реакцію на зрозумілу всім мову. Непорозуміння стирається, невербальні компоненти промовляються.
Після прояснення ситуації терапевт дає родині домашнє завдання. У практиці сімейної психотерапії воно називається «Припис». Часто «Припис» направлений на те, щоб порушити встановлені в сім’ї порядки. Невелика «струс» системи допомагає вийти зі сценарію і дає кожному можливість приміряти на себе нову роль.
