Дар’я Васильченко під час запису інтерв’ю. Фото: Борис Корпусенко
Дар’я Васильченко служить у 23-ому окремому батальйоні спеціального призначення Президентської бригади, на посаді командира підрозділу аеророзвідки. «Вечірній Київ» розпитав дівчину про її непросту службу.
Дар’я має дві вищі освіти: магістра філософії та магістра державної служби. Її життя різко змінилося за декілька годин: 23 лютого 2022 року вона жила цивільним життям, а 24-го вже стала на захист України — мобілізувалася за декілька годин.
— А як же черги під ТЦК та СП? Ви їх відстояли?
— Ми вже там незадовго до повномасштабного вторгнення були, спілкувалися з воєнкомом, й він очікував, що в нього буде певна перша група людей. Тому було легко пройти цей етап, бо нас чекали. Разом зі мною було 14 людей з «Муніципальної охорони».
Дар’я з колегами з «Муніципальної охорони» стали на захист Києва
Ми разом прийшли й розпочинали служити в одному підрозділі, в одній команді. Впродовж двох років розійшлися по різних підрозділах, але залишаємося в одному батальйоні. Нажаль, у нас були й втрати, про що мені тяжко говорити, але продовжуємо служити заради Батьківщини.
— Як ви обрали свій напрям у батальйоні?
— Я, скажімо так, не обирала. Коли мобілізувалася, було чітке розуміння, що зараз у нас війна сучасна, й це буде війна дронів та артилерії. А оскільки артилерія нам тоді була недоступна, ми обрали дрони та аеророзвідку.
Почали навчатися з нуля, бо взагалі не знали, що таке квадрокоптер, що потрібно його якось перепрошивати й тому подібне.
Наші перші вилазки політати, дослідити місцевість, виявити техніку й скупчення ворога, закінчилися обстрілом, тому, що ми спалили нашу точку зльоту. Але потім навчилися. Ми освоїли всі потрібні інструкції, що б безпечно літати.
— Ви керуєте великим підрозділом?
— Більше взводу: до мене прикомандирували ще відділення з інших підрозділів, тому що нам потрібно багато людей. Також ми займаємося не тільки розвідкою, а ще й ударними діями: і шукаємо, і знешкоджуємо ворога.
НАШ ШЛЯХ ПОЧИНАВСЯ ПІД КИЄВОМ, ПОТІМ РІК ПРОВЕЛИ ПІД БАХМУТОМ
— Який віковий склад підрозділу?
— Від 19 до 50 років. Середній вік 36-38. Є люди з освітою, але у нас всі талановиті й творчі, є такі, хто закінчив просто школу, але мають гарний життєвий досвід й здібні до навчання.
Наш шлях починався з перших днів під Києвом. Потім були Озерянівка, Курдюмівка, Кліщиївка, сам Бахмут, околиці Бахмута, з під Бахмута нас виводили на відновлення. Ми рік там пробули на позиціях.
Ротації були раніше, але за останній рік їх не було. Навіть трапилася ситуація, коли нас вивели на ротацію з під Курдюмівки й кинули на Кліщиївку. Після неї ми повернулися в Київ на місяць — півтора і вже в сам Бахмут заїхали. Після Бахмуту нас завели також на місяць в Павлоград, а потім закинули на околиці Бахмуту й там вже ми просиділи десь рік.
Дар’я під час роботи. Фото: з Фейсбук бригади
— Як воюють аеророзвідники? Що для вас є найбільш емоційним моментом?
— Будні наші, це коли ти цілодобово кожного дня даєш трансляцію переднього флангу. Ти показуєш кожний рух, дію, виявляєш техніку, коригуєш артилерію по ворогу. Звісно ти також супроводжуєш штурмові дії, виявляєш накопичення ворога, даєш координати, коригуєш артилерію і це все в прямому ефірі.
Бували моменти, як от в Бахмуті: ти вже не просто пристріляний, а для профілактики стріляєш в одне й те саме місце. А ворог, спочатку то були вагнерівці, 15 людей однією доріжкою топають до нас. Їх розбивають. Через три хвилини знову 15 людей тією ж доріжкою сунуть. І їх знову розбивають.
Ще хвилин за 15 топають півтора десятки руських тіл тією ж доріжкою. І їх знову накривають. Ніякої фантазії у людей! Їм кажуть йти от вони і йдуть, не обираючи нових маршрутів, напролом. Враження таке, що вони не при своєму розумі. Знаючи, що дорога така пристріляна, чому б не обійти? Забавно спостерігати за тим, які їх дії бувають непродумані щодо штурмів.
Добре видно, коли штурмують кадрові військові підрозділи. В їх діях чітко прослідковується тактика, стратегія. Бачиш їх задум. Є відволікаючі маневри, і ти намагаєшся передбачити їх кроки. А іноді буває, що просто натовп прибіг — навіщо, куди? Вони не знають, що робити, куди стріляти.
Гарно по техніці працювати FPVшками. Просто задоволення — виявили ворога і туди прилітає. Або зірвати штурм, який планувався. Це ну дуже круто!
А важкі моменти, це коли ти бачиш наші втрати, загиблих, своїх знайомих і не можеш допомогти. Найважче, коли під час штурму бачиш, як твоїх людей знищують.
МИ САМІ СОБІ ПСИХОЛОГИ
— Психологи допомагають підтримувати нормальний стан?
— Ми самі собі допомагаємо. У нас міцний дружній колектив. Коли комусь складно, завжди щиро проговорюємо проблеми та шукаємо разом вихід. Наразі гостро постало питання допомоги з боку військових психологів. Я сама стикнулася з цією проблемою, коли хотіла звернутися по допомогу. Шукаючи фахівця через знайомих, зрозуміла, що знайти кваліфікованого психолога — не така вже й проста задача.
Зараз дуже популярні інтернет-ресурси, де можна з каталогу вибрати собі психолога. Проте, я вважаю, що цивільні психологи не завжди володіють необхідними знаннями та досвідом для роботи з військовими. Військові психологи мають зовсім інший підхід і розуміння специфіки роботи з людьми, які пережили бойові дії.
Зауважу, що наше військо — це зріз суспільства, де представлені люди з різними досвідом, цінностями та прагненнями. У моєму оточенні всі дуже порядні та сімейні. Наприклад, хлопці мріють побудувати власний дім, купити квартиру, дати дітям гарну освіту. Вони щиро мотивовані битися за нашу землю та захищати своїх близьких.
Під час роботи. Фото: Фейсбук Дар’ї Васильченко
З побратимами. Фото: Фейсбук Дар’ї Васильченко
Всі у підрозділі вивчають домедичну підготовку. Це життєво необхідно. Навіть коли підрозділ виводять на відновлення, ми поновлюємо наші знання. Хлопці неодноразово надавали один одному домедичну допомогу в тих умовах, в яких перебували, І це було максимально з їхнього боку професійно. Два роки війни даються взнаки.
— Коли батальйон виводять на відновлення, він несе службу й це не відпочинок?
— Так. Коли батальйон виходить на відновлення це не означає, що військові сплять вдома та гуляють з дітьми.
Батальйон знаходиться в частині, доукомплектовується й постійно тренується. Для отримання відпустки треба написати рапорт. А ще відновлення — це злагодження тренування, поповнення. Людей завжди недостатньо, скільки б не прийшло.
— Можете сказати, які спеціальності нині востребувані?
— Найбільш потрібні стрілки та механіки-водії. Люди, які навчилися ту БМП водити, як її лагодити — це дуже цінні кадри.
Та навіть бухгалтери, юристи потрібні. Не думайте, що якщо армія, то одразу з автоматом й по полях. В тилових службах потрібні кадри. Якщо підрозділ виїжджає, то виїжджають і наші служби, вони знаходяться на прифронтових локаціях.
ЗДАЄТЬСЯ, У КИЄВІ ЦИВІЛЬНІ НЕ ВІДЧУВАЮТЬ ВІЙНИ
— Якщо є бажання, а я думаю, що бажання має з’явитися у кожного громадянина, треба йти до війська. Тому, що ця війна торкнеться абсолютно всіх. І якщо ми хочемо вижити і перемогти, то мобілізуватися має кожен: психологічно, фізично. Що б ми стали тією нацією, якою були 24 лютого, коли всі згуртувалися й допомагали будувати укріплення й готували коктейлі молотова у дворах. От якщо не буде так, то не буде ніяк.
Мені здається, суспільство взагалі не відчуває війни. Її тут у Києві немає, люди живуть нормальним життям. Але потрібно усвідомити, що ми зараз на грані. І цей рік вирішальний, а тенденції у нас не позитивні. З кожним днем все складніше. Якщо ми зараз не акумулюємо всі свої сили, як моральні так і фізичні, і єдиним кулаком не дамо відсіч, наслідки будуть невиправні. Це має розуміти кожен.
— Щодо обстрілів: як реагуєте?
— Наша робота на фронті така: є два варіанти. Твоя лінія і твоя зона відповідальності — посадки та поля, тоді ти працюєш з бліндажа. Якщо це місто, то ти намагаєшся знайти вигідну позицію з укриттям. Найнебезпечніше — це заїзд і виїзд на позиції. Під час руху, коли починається обстріл, тоді ти швиденько ховаєшся, де можеш. У лісі, посадці, у ямку якусь, низину. У Києві також інстинктивно оглядаєшся, куди можна було б заскочити в разі чого — це у мене вже профдеформація така. А в полі немає часу бігти шукати сховок. Чуєш вихід — насторожуєшся, шукаєш ничку.
— Як часто доводиться звертатися до волонтерів за квадрокоптерами?
— Я постійно пишу на них запити. Зараз завдяки субвенціям, я можу закуповувати дрони. Це дуже великий плюс. Кошти від територіальної громади йдуть на батальйон, який дає мені певну суму. І на неї можна закупити необхідне обладнання. У районі виконання бойових завдань, я сама знаходжу мінімум три варіанти від різних постачальників, подаю документи у службу логістики, і, якщо ціна адекватна й постачальник адекватний, то документи проходять. Таким чином я закуповую все, що потрібно для роботи.
Перебуваючи у Києві я закупівлю проводжу через тендер. Поставила певну суму і очікую, хто його виграє. В принципі, коли на фронті, то це доволі швидко проходить, а в тилу довше. Це цікавий досвід й треба вміти його проходити.
Нашому підрозділу допомагає КО «Муніципальна охорона», збирає кошти, автомобіль допомогли придбати й полагодити, є постійний контакт з керівництвом, за що ми їм вдячні.
ПРО ЖІНОЧЕ ТА МРІЮ
— У вас у підрозділі багато жінок?
— Я одна. Проте поруч служать доволі багато жінок у тилових службах, в медицині, є і в стройовій дівчата.
— Як жінки в цих умовах організовують побут, гігієну?
— Дивлячись в яких умовах. У Бахмуті в підвалі було важкувато під обстрілами. Але організм така штука, що швидко адаптується мабуть до всього. І коли ти певний час перебуваєш в дуже некомфортних умовах, вони згодом стають для тебе вже дуже «нічєво». Підлаштовуєшся.
Дар’я Васильченко
— Чи носите ви жіночу форму, яку затвердило Міноборони?
— Не маю поняття, що це. У мене звичайна чоловіча, перешита на мій розмір та зріст. Мені нормально. Штанів собі пару докупила. Волонтери присилали якісь речі. У нас немає проблем з формою, снарягою, взуттям. Медицини у нас достатньо. Все є, що тільки хочеш, навіть з надлишком. Наші медики працюють над цим. Застуди бувають: то горло, то нежить, проблеми з диханням, бо ти весь час дихаєш пилом. Але наші медики одразу несуть тобі ліки.
На позиціях я умиваюсь водою з милом і користуюсь кремом для чутливої шкіри. Жінки у нас і очі підфарбовують й макіяж можуть зробити під настрій. Я коли десь по Краматорську чи по Костянтинівці мотаюсь, вирішуючи справи, теж можу собі щось намалювати. Але зазвичай — прокинувся, умився, побіг.
— Чим, окрім тендера, займалися у короткій відпустці?
— Та одразу почала робити ремонт, замість того, щоб відпочити. Відчула, що хочу пофарбувати стіни й нафарбувала. А виявилося, що неправильною фарбою. Треба було все те кинути й зірватися у Карпати.
— У вас є мрія куди їхати?
— Аякже. У мене завжди є план А і план В. Сісти в машину й поїхати в Славсько. Я з 2012 року за кермом й на фронті сама за кермом, коли виїжджаємо на позицію. Так я більш впевнено почуваюся.
— Про що ви мрієте?
— Про свій власний будинок із садом. Дуже хочу. Постійно картинки роздивляюся, як облаштовують будинки. Хочу, щоб він був з червоної цегли, щоб ще й сосни були на подвір’ї…
— Ви дуже змінилися з моменту цивільного життя?
— Так, у мене дуже змінилися пріоритети. Я більш чітко почала відчувати себе і світ навколо, можливо я десь стала грубіша, і більш егоїстичніша. Якщо, наприклад, я постійно думала, щоб нікого не образити, дбала про близьких, то зараз я думаю так: поїду, куди я хочу.
Раніше планувала, як більше часу приділити батькам, а нині побула з ними, подякувала й поїхала відпочивати, чи куди там хочу. Думаю, що це тому, що розумію: завтра може просто не настати, а я хочу встигнути зробити все в житті. Все побачити, все відчути. Я розумію, що знаходжуся в таких обмежених умовах, але при тому маю бажання, мрії, які хочу втілювати.
Довідково.
Сьогодні країну захищають понад 45 тисяч жінок-військослужбовиць, 4 тисячі з них — у боях нарівні з чоловіками. Ще 13 тисяч українок мають статус учасниць бойових дій. Жінки рятують життя, мінують та розміновують, керують підрозділами, нищать ворога і повертаються додому ветеранками. Їхній досвід вартий поваги і вони так само потребують нашої підтримки у відновленні.
Читайте також: «Як київські тероборонці звільняють Донбас: розповідь солдата».
Катерина НОВОСВІТНЯ
