Колаж: Оксана Гладкевич
«Вечірній Київ» розповідає про театральні тренди та важливі явища 2024 року, а керівники столичних театрів діляться тим, чим запам’ятався минулий рік.
Нині в Україні спостерігається ренесанс театрального мистецтва. Колективи плідно працюють та готують прем’єри на різні смаки, серед яких переважають драми на серйозні теми, суголосні з нашим сьогоденням.
Для глядачів відвідування театру, навіть попри ймовірність тривоги та перерви вистави, стає можливістю потрапити в інший світ, співпереживати героям, посміятися над ситуаціями або подумати над складними питаннями, шукаючи для себе відповіді.
Водночас заклади адаптувалися до сучасних реалій. Переносять вистави при тривалій повітряній тривозі, мають генератори на випадок вимкнення світла. Не забувають й про ЗСУ, завдяки яким мають змогу працювати та грати: влаштовують виїзні концерти та вистави для військових, збирають кошти, пропонують безкоштовні квитки на постановки.
Ще одним важливим напрямком для столичних театрів, як й для Києва та всієї України, є доступність та безбар’єрність. Це стосується і сами будівель закладів. в яких облаштовують пандуси, вхідні групи, вбиральні, місця в глядацькому залі для людей на кріслах колісних. І ця робота продовжується — цьогоріч Театр на лівому березі встановить ліфт для маломобільних груп.
Пандус в Театрі Франка. Фото: Театр Франка
Крім того, театри адаптують вистави для людей з порушеннями слуху та зору, пропонуючи постановки з аудіодискрипцією чи титруванням. Зокрема, у Національній опереті презентували інклюзивний проєкт із використанням новітніх технологій, повідомили у закладі. Вперше в Україні, за допомогою застосунків Subcatch та Earcatch, які завантажуються в телефон, глядачі з порушеннями зору та слуху мають змогу відкрити для себе чарівний світ театру оперети.
Програми шрифтом Брайля. Фото: Національна оперета
А у межах проєкту «Тактильна адаптація вистав», який проходив за підтримки Українського культурного фонду, в опереті видали програмки шрифтом Брайля до вистав «Тигролови», «Сімейка Аддамсів», «Доріан Грей», «За двома зайцями», «Sugar, або в джазі тільки дівчата». Також до цих п’яти вистав є тактильні книжки, які знайомлять з костюмами до кожної постановки та окремими предметами з декорацій до різних вистав.
ЗНАКОВІ ПОДІЇ 2024 РОКУ
1. Дві київські вистави стали лауреатами Всеукраїнського фестивалю-премії GRA
Вже шостий раз Всеукраїнський Фестиваль-Премія «GRA» визначає найкращі постановки українських театрів. Цьогоріч організатори отримали 85 заявок від 58 театрів із 18 міст України. Експертна рада сформувала шортліст з 14 вистав, які переглянули члени міжнародного журі. До фіналу потрапили й шість столичних вистав, дві з яких отримали нагороди.
За найкращу камерну виставу (до 150 глядачів) премію отримав «Кортес» (Київський академічний театр «Золоті ворота»). Режисерка вистави Тетяна Губрій стала лауреаткою премії «За найкращу режисерську роботу», а драматургиня Лєна Лягушонкова одержала спеціальний приз журі «За найкращу сучасну п’єсу».
Вистава «Кортес». Фото: Анастасія Мантач
Це історія про важливість культурної самоідентифікації та необхідності прощання зі своїм колоніальним минулим. Іспанські мандрівники на чолі з відомим генералом Ернаном Кортесом через жагу до слави та грошей вирушають в Америку — «рятувати» імперію ацтеків від жахливих традицій жертвоприношень та рабовласництва. Досягнути вони цього намагаються звичними для них засобами — вбивствами, мародерством та руйнуванням. Події вистави одночасно розгортаються і в сучасності, де режисер знімає про пригоди Кортеса та його команди фільм. Приємно вражає, що постановку адаптують до сучасності: в діалогах героїв з’являються репліки про актуальні та резонансні події.
Премію за найкращу музичну виставу у жанрі опери/оперети/мюзиклу отримав мюзикл «Тигролови» (Київський національний академічний театр оперети). Постановку за мотивами роману Івана Багряного на сцені втілив режисер Сергій Павлюк. Співавторами лібрето виступили Кирило Бескоровайний і Антон Гуманюк, а композитором — Богдан Решетілов.
Мюзикл «Тигролови». Фото: Анатолій Федорців
Головний герой — молодий український інженер-авіатор Григорій Многогрішний, правнук гетьмана Дем’яна Многогрішного, знаходить у собі сили кинути виклик жорстокій системі, витримати надважкі випробування, перемогти відчай і безвихідь, вистояти та зберегти людяність, долаючи перепони на шляху до щастя. Фінальні слова роману — «Сміливі завжди мають щастя» — важливий посил, що надихає та спонукає до рішучих дій.
2. Театральні ювілеї: 90-річчя оперети та 100-річчя театру юного глядача
7 листопада 2024 року Київський академічний драматичний театр юного глядача на Липках урочисто відзначив своє 100-річчя. Його історія бере початок у 1920-х років, коли через війну та революцію на вулицях великих міст опинилося багато безпритульних дітей. Щоб врятувати травмоване покоління, ентузіасти звернулися до засобів мистецтва. Так відкрилися перші дитячі театри у Львові і Харкові. 9 листопада 2024 року у Києві заснували перший державний театр для дітей, його дебютною виставою став «Мауглі» за Кіплінгом. Великий творчий колектив театру Франка розділився на дві групи, одна з яких і стала осереддям київського ТЮГу.
За роки існування театр неодноразово змінював назви та локації. З 1954-го розташовується в історичному районі Києва, на вулиці Липській. У 2002-му отримав статус «академічного». Сучасне приміщення театру має три сцени з залами на 400, 60 та 20 місць.
Колектив театру юного глядача. Фото: КМДА, Любов Голуб’ятнікова
За 100 років театр презентував понад 200 прем’єр і співпрацював із видатними українськими митцями. Нині у його репертуарі — більш як 20 вистав для глядачів різного віку, від дитячих казок до глибоких драм для дорослих. До ювілею у закладі представили прем’єру казки «Пітер Пен» за твором Джеймса Баррі у постановці режисера Євгена Курмана. Детальніше про відзначення ювілею читайте у матеріалі «Вечірнього Києва».
17 грудня 2024 року ще одну поважну дату — 90-річчя — яскравим концертом відсвяткував Київський національний академічний театр оперети. Він був заснований у 1934 році як Державний театр музичної комедії УРСР. З 1966-го театр мав назву Київський державний театр оперети, у 2004 році став академічний, у 2009-му отримав статус національного. У 2021 році будівля та приміщення закладу отримали ошатний вигляд після реконструкції.
90-річчя оперети. Фото: Анатолій Федорців
Сьогодні театр оперети позиціонує себе як театр широкого музичного профілю, де окрім класичних оперет та сучасних мюзиклів, втілюють й творчі експерименти. У 2024-му це — опера Миколи Леонтовича «На Русалчин Великдень» (режисер Іван Уривський) і драматичний етюд «Коцюбинський. З глибини» (режисерський дебют Станіслава Іванова), сарсуела «Шафранова троянда» (іспанський режисер Ігнасіо Гарсія).
3. Постановки іноземних режисерів
Попри війну, повітряні тривоги та відключення світла до Києва регулярно приїжджають закордонні постановники, що вважають своєю місією подарувати глядачам нові враження чи теми для осмислення.
Так, у травні 2024-го Театр на Подолі представив виставу «Тускульські бесіди» американського драматурга та режисера Річарда Нільсона, яку він поставив за власною п’єсою. Твір про владу і зловживання владою у Стародавньому Римі має приголомшливий резонанс у наш час.
Тускульські бесіди. Фото: kirichenko_povolotska
У листопаді на камерній сцені Театру Франка презентували постановку литовського режисера Йокубаса Бразіса за мотивами п’єси Есхіла «Прометей закутий». Режисер є учнем видатних митців Еймунтаса Някрошуса та Оскараса Коршуноваса. Його литовська команда, до складу якої входять сценограф, художник зі світла та перекладач, працювала спільно з артистами Національного театру ім. І.Франка для дослідження новітніх театральних форм і мовних виразів, а також для глибокого аналізу концепту «вогню» і ціни, яку несе володіння ним.
Прометей закутий. Фото: Юлія Вебер
У листопаді на головній сцені Національної оперети України відбулася прем’єра вистави з ляльками «Пригоди Орфея» на основі опери «Орфей і Еврідіка» К. В. Глюка. Виставу створила Валері Лесо — французька режисерка, яка працювала в найвідоміших театрах Франції, як Опера-комік та Комеді Франсез. Її постановки «Двадцять тисяч льє під водою», «Муха», «Подорож Гуллівера» та «Міщанин» стали культовими та принесли Валері Лесо шість театральних премій «Мольєра». Особливість цієї музичної адаптації в тому, що актори говорять і співають. Самі ж співаки з’являються у вигляді гібридних ляльок заввишки 80 сантиметрів (тіло ляльки, а голова — живої людини).
Сарсуела «Шафранова троянда». Фото: Анатолій Федорців
А у грудні в Національній опереті України відбулась премʼєра іспансько-українського проєкту «Шафранова троянда» за мотивами твору Лопе де Веги «Собака на сіні». Режисер-постановник Інгансіо Гарсія (Іспанія) намагався відобразити справжню сутність сільської місцевості Ла-Манчі та її жителів.
4. Квитки через Дію
У партнерстві з Дією Національний драматичний театр імені Івана Франка впровадив персоніфіковану купівлю квитків на найпопулярніші вистави. Щоб придбати квиток на виставу на сайті театру, потрібно підтвердити свою особу за допомогою Дія.Підпису та чітко зазначити імена та прізвища усіх глядачів, на яких купляються квитки. Окрім цього, одна особа може тепер придбати не більше чотирьох квитків на одну виставу.
Це зробили для того, щоб несумлінні перекупи більше не могли бронювати-купувати по 20+ квитків за раз, перепродавши потім їх у соцмережах. Зокрема, це стосується ажіотажу на виставу «Конотопська відьма».
5. Рекордні збори
Збори коштів, благодійні спецпроєкти та покази вже стали частиною діяльності всіх театрів. Одним з рекордсменів є вистава «Конотопська відьма» у постановці Івана Уривського Театру Франка, що досі має шалену популярність.
Конотопська відьма. Фото: Театр Франка
Лише у грудні за один мільйон доларів продали два благодійні покази вистави «Конотопська відьма» на аукціоні Forbes Ukraine в рамках заходу «Підприємець року». Частина цієї суми стане вагомим внеском у підтримку наших сил оборони. Іншу спрямують на гуманітарні ініціативи.
6. Заснування Театру Ветеранів
Сьогодні ветерани пишуть та видають книги, а нині їхній голос присутній і на театральній сцені. Оскільки писати п’єси насмілювалися одиниці, ініціатива Театру драматургів та ТРО Медіа — Театр Ветеранів — організували навчальну групу, де за два місяці ветерани вивчали основи драматургії, акторської майстерності та писали свої перші п’єси. Потім до роботи долучилися фахові режисери, що допомогли реалізувати авторський задум на сцені.
Близько 20 вистав, «перших читок» та перфомансів, що були поставлені за п’єсами, написаними ветеранами Збройних Сил, представили у столиці у жовтні на Фестивалі перших п’єс.
Вистава «Військова мама». Фото: Театр Ветеранів
Дебютні пʼєси Аліни Сарнацької — «Баланс» та «Військова мама» — створені в рамках проєкту, здобули кілька номінацій та нагород на українських конкурсах сучасної драматургії. Зокрема, «Баланс» став переможцем конкурсів «Липневий мед» та «Фестиваль актуальної пʼєси». Вистава «Військова мама» від Театру Ветеранів успішно дебютувала на сцені Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра в рамках проєкту «Лівий, ++».
Читання пʼєси «Дружини» Вишні Вишневої, дружини військовослужбовця, відбулося в театрі «Золоті Ворота». А вже 6 та 7 лютого прем’єра вистави відбудеться у культурному кластері «Краків». Режисеркою цієї роботи також виступить дружина військового Володимира Ращука — Вікторія Білан-Ращук.
Детальніше про проєкт «Вечірньому Києву» розповів художній керівник Театру ветеранів Максим Курочкін.
7. Застосування сучасних технологій
Відеоролики, знімання камерами з виводом та екран, мультимедійні декорації та навіть тло, створене ШІ вже стали звичними для київських театралів.
Цікавим експериментом, який у столиці представили глядачам у грудні 2024 року, став показ VR-вистави «Книги Якова, який одночасно відбувся ще у шести країнах світу. Актори втілювали пророка Якова та його бабусю Єнту — в реальному часі та перебуваючи у віртуальних окулярах, а глядачі у залах різних міст спостерігали за мультикультурним та мультиреальним дійством. Детальніше про проєкт.
***
Своїми підсумками про діяльність закладів у 2024-му році з «Вечірнім Києвом» поділилися керівники столичних театрів.
«Ми сформулювали стратегію, яким театром хочемо бути»
Кирило Кашліков, генеральний директор-художній керівник Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки
Кирило Кашліков. Фото: Театр Лесі Українки
Прем’єри 2024 року: «Танго» (реж Олександр Степанцов за твором Славомира Мрожека), «Вечеря з диваком» (реж. Олександр Степанцов за твором Френсіса Вебера), «Хвиля» (реж. Юрій Дяк за мотивами однойменного роману Тода Штрассера), «За зачиненими дверима» (реж. Юлія Лобановська за твором Жана-Поля Сартра), «Пральня» (реж. Олександра Кравченко за п’єсою Марші Норман), «Фальшивка» (режисер Євген Щербань за п’єсою Ніла Лабюта), «Соло для ударних…» (реж. Валентин Козьменко-Делінде за п’єсою Освальда Заградника), «Отелло» (реж. Давид Петросян за трагедією Шекспіра), «Сеанс 13» (реж. Ольга Узун за власним твором), «Палаючи у пітьмі» (реж. Олексій Лісовець за п’єсою Антоніо Буеро Вальєхо), «Блискуча ідея» (реж. Максим Нікітін за твором Себастьєна Кастро), «Полковник і птахи» (реж. Андріюс Дарела за п’єсою Христо Бойчева), «Острів скарбів» (реж. Ольга Гаврилюк за твором Роберта Луїса Стівенсона у адаптації Брайоні Лавері), «Стефаник. Новели» (реж. Євген Храмцов за творами Василя Стефаника), «Поромник» (реж. Кирило Кашліков за п’єсою Джеза Баттерворта).
Звісно, рік був складний, але нам не можна втомлюватись. Найважче зараз на фронті, саме там відбуваються найважливіші події. Ми вже навчилися жити та працювати в умовах війни. Не плануємо на тривалий час, але й не коригуємо своє життя під застосунок «Тривога».
Вважаю, у нас з 24 лютого 2022 року йде один воєнний сезон. Те, що відбувається на театральному просторі, на мій погляд, є воєнним ренесансом. Йде процес формування українського сучасного театру, народження якісно нового, пошук форм, сенсів. І важливо, що театр не відірваний від суспільства, має комунікацію з глядачем.
У нашого театру ситуація особлива, адже у 2022 році ми майже повністю втратили репертуар. І головним завданням було вижити, зберегти театр, створити новий репертуар. Досягненням року є те, що ми змогли за ці 2,5-3 роки вибудувати такий репертуар, який дав нам можливість економічно, фінансово вистояти. Станом на сьогодні ми нарешті повернули колектив на повний робочий день завдяки тому, що репертуар, який ми почали будувати, став працювати. Театр вийшов на свої «доковідний» відсоток заповненості зали — 82-87%, і це дуже високі показники. Публіка змінилася, мені здається, стало більше приходити молоді.
Юні глядачі театру. Фото: Театр Лесі Українки
Викликом року став пошук розуміння, так би мовити, місця Театру імені Лесі Українки на театральній мапі України. Ми практично сформулювали стратегію, яким театром хочемо бути. Театр майбутнього — це не лише популяризація української культурної доктрини, але й вивчення досвіду інших європейських країн та залучення художнього досвіду колег. Ми відкриті до міжнародної співпраці, до творчого взаємообміну.
Разом з тим шукаємо молодих, активних, прогресивних режисерів. Маємо два малих майданчики, і один з них — «Сцену під дахом» — вже другий рік поспіль віддаємо для проєкту «Пошук». Для потенційно цікавих молодих режисерів, які мають можливість проявитися, зробити свою виставу. Так, у грудні у межах цього проєкту відбулася прем’єра «Мина Мазайла» за Миколою Кулішем, яку поставив Віталій Гавура.
Прем’єра «Мина Мазайла». Фото: Ірина Сомова
З одного боку хочемо братися за велику українську драматургію, яку треба ставити на дуже високому рівні. І ми шукаємо митців в Україні, які зможуть працювати з цією темою, з українською ідентичністю. З іншого, прагнемо, щоб до нас приїжджали найкращі представники світового театру і робили тут такі сучасні постановки, яких ми взагалі не бачили. Але важливо, щоб ці люди, маючи досвід і уміння, мали громадянську позицію, розуміли, куди та навіщо вони їдуть, що це не просто робота за контрактом. У цьому напрямку подією для театру став візит польського режисера Ґжегожа Яжини. Він сказав: «Я поставлю виставу в Україні, це моя місія». Хоча у нього все розписано вже на 5 років вперед. Тож з Яжиною вже є попередні домовленості, тривають перемовини ще з двома режисерами світового рівня. Хочу, щоб один з них поставив в нашому театрі «Лісову пісню» Лесі Українки, гадаю, погляд ззовні буде цікавим. І вже є режисер, який над цим думає.
Легендарний польський режисер Ґжеґож Яжина відвідав театр. Фото: Театр Лесі Українки
На 2025 рік також плануємо багато прем’єр. У січні представимо «Трамвай «Жадання» за Теннессі Вільямсом від режисерки Олени Щурської. Наш актор Євген Лунченко наразі працює над п’єсою Амелі Нотомб «Косметика ворога», а Олександр Кобзар розпочав репетиції дебютної вистави «Брати» за власною інсценівкою (прем’єру запланована на весну). У квітні польський режисер Радек Степінь випускає виставу «Благальниці» за Евріпідом. Є домовленості з Іваном Уривським про постановку «Землі» Ольги Кобилянської (прем’єру заплановано на липень) та Дмитром Богомазовим, що планує ставити п’єсу Ліона Фейхтвангера «Джулія Фарнезе». Триває підготовчий етап проєкту під робочою назвою «Дім» у постановці Андрія Жолдака. А наприкінці 2025 року Ґжегож Яжина розпочне роботу над виставою за творами Лесі Українки, Сартра Евріпіда та Есхіла. Назва дуже цікава, але поки що її не розголошуємо…
У рамках проєкту «Пошук» відбудуться прем’єри вистав «Ліфт» за п’єсою лауреата Нобелівської премії з літератури Гарольда Пінтера (режисер Михайло Ганєв) та «Талан» за драмою Михайла Старицького (режисер Микола Бабин).
«Наш театр — колектив реалістів, які щодня роблять свою справу»
Богдан Бенюк, директор-художній керівник Київського академічного драматичного театру на Подолі імені Віталія Малахова
Богдан Бенюк. Фото: Театр на Подолі
Прем’єри 2024 року: «Процес» (реж. Давид Петросян за п’єсою Франца Кафки), «Швейцарія» (реж. Поліна Медведева за твором Джоанни Мюррей-Сміт), «Незнайомка» (реж. Володимир Кудлінський за новелою Михайла Коцюбинського), «Тускульські бесіди» (реж. Річард Нельсон за власною п’єсою), «Молочайник» (реж. Ігор Матіїв за твором Оксани Гриценко), «Шановані безумці» (реж. Сергій Маслобойщиков за мотивами твору Жана Жироду).
Про досягнення завжди складно говорити, але похвалитися є чим: ми займаємо почесне місце серед тих театрів, куди ходить глядач і наперед купує квитки — за місяць, за два. У нас повні зали та різноманітний репертуар на всі смаки. Думаємо на перспективу, як не втратити цей гребінь театрального буму. І бути гідними бійців ЗСУ, які захищають нашу державу і дають можливість нам працювати.
Вистава «Процес». Фото: Іра Марконі
За 2024 рік ми зробили ряд цікавих постановок, і піднята планка щодо якості вистав не знизилися. Лідером є вистава «Процес» за Кафкою режисера Давида Петросяна. Для нашого театру вона стала взірцевою, відзначена багатьма ЗМІ, зокрема премією «Театральний інфобум». Це та візитівка, з якою у 2025 році поїдемо на гастролі, на театральний фестиваль в Литву. Власне, сам фестиваль нас запросив, оплачує нашу поїздку та перебування. А ми маємо змогу представити наш театр та Україну. У 2024-му американський режисер Річард Нельсон поставив у нас виставу «Тускульські бесіди». Потрапити на неї складно, вона підкупила багатьох глядачів своєю оригінальністю. Показує точність майстерності, яку має режисура, і як делікатно мають працювати актори в запропонованих режисером обставинах.
Ми змінилися ще у 2022 році, який став переломним. Але дуже важливо, що 2024 рік дає підтвердження правильної політики, в умовах якої ми існуємо. Складні обставини воєнного часу: повітряні тривоги, відключення світла, те, що мало б зруйнувати театр, спрацювало на те, що він став міцним і потужним. Ми зрозуміли, де можемо самі себе врятувати, як забезпечити світло, тепло. І відчуваємо підтримку людей, які люблять Театр на Подолі.
Глядачі театру. Фото: Театр на Подолі
У театрі працює понад 200 людей. Акторський склад, який у нас є, стабільний. Приємно, що наш актор Сергій Бойко отримав у 2024-му році звання народного артиста України. Водночас шукаємо нові таланти, майбутніх акторів нашого театру. Є актори, які пішли воювати, є й, на жаль, і ті, хто загинув, — вони наші герої. Розуміємо, що захист Вітчизни сьогодні є найважливішим. На всіх ключових технічних позиціях у нас працюють досвідчені люди. І цей технічний склад, який роками виховувався в театрі, є нашою опорою у складних обставинах, що дає змогу тримати рівень вистав.
Ми готові до всього. В цей час перемагають не оптимісти чи песимісти, а реалісти, які щодня роблять свою справу. І наш театр є колективом реалістів, що потужно працюють, аби театр, вийшовши на рівень провідних театрів України, був гідним представляти нашу державу за кордоном. Їздимо ми і в регіони, де нас теж хочуть бачити. Коли були у Дніпрі, одразу побачив, що це прифронтове місто: побиті будинки, багато військових, тривоги, вимкнення світла. Проте це місто живе і пульсує завдяки українській армії. Хочемо поїхати в Харків, щоб підіймати дух людей, які найбільше потерпають. І у нас є вистави, які відображають сьогоднішнє життя і ту війну, який йде понад 10 років.
Річард Нельсон в Театрі на Подолі. Фото: Театр на Подолі
У 2025 році для нас головне — продовжувати робити якісні продукти. На початку січня до нас знову приїжджає Річард Нельсон. І відразу починає репетиції вистави, до якої сам написав п’єсу, що розкриває долю Леся Курбаса. Прем’єра запланована на 7 березня. Його погляд і оригінальний хід, впевнений, сподобається багатьом. Давид Петросян ставитиме неймовірну складну п’єсу «Гедду Габлер» за Ібсеном. Також до нас приїде наш давній друг, Андреас фон Шліппе, який виступав художником у декількох виставах. Цього разу він ставитиме виставу «Жінка в чорному» за романом Сьюзан Гілл як режисер і художник, який майстерно працює зі світлом і декораціями. В кінці сезону «Мілину вугрів» Поля Вілемса ставитиме Дмитро Богомазов.
Приходьте до нашого театру, дивіться, аналізуйте, розповідайте про те, що вам подобається і не подобається. І підтримуйте культуру, яка необхідна для існування нашої держави.
«Люди приходять до театру за емоційним спасінням»
Петро Качанов, директор-художній керівник Київської опери
Петро Качанов. Фото надане театром
Прем’єри 2024 року: опера В. А. Моцарта «Весілля Фігаро» (реж. Віталій Пальчиков), інтерактивна освітня програма «Джазова абетка», прем’єра балету Івана Небесного «Лускунчик Гофмана» (постановка Оксани Хамровської, лібрето хореографа Артема Шошина за мотивами казки Гофмана).
2024 рік можу вважати для Київської опери успішним, адже, попри тривоги та відключення світла, театр показував вистави, відбулися прем’єри та цікаві події. Основні досягнення театру це, безперечно, прем’єри. Цього року це три вистави — опера В. А. Моцарта «Весілля Фігаро», яку ми поставили у жанрі комедійної історії у стилі комікс, інтерактивна освітня програма «Джазова абетка», п’ята програма проєкту «Музичні класики для дітей та їхніх батьків», а також прем’єра балету «Лускунчик Гофмана», написаного для нашого театру відомим українським композитором Іваном Небесним. Були також прем’єри шести концертних програм, поставлених на трьох сценах театру — великій (основній сцені), «АRТ-Сцені» та «Сцені-Укриття».
Мюзикл «Піноккія». Фото: Київська опера
Досягненням театру і достойною оцінкою його творчої роботи я вважаю шість відзнак премії «Київська пектораль». чотири з них отримала вистава «Піноккія» — наш мюзикл став лауреатом премії у двох номінаціях: «за кращу дитячу виставу» та «за кращу музичну концепцію вистави» (Борис Севастьянов), а також отримав два дипломи номінантів — «за кращу режисерську роботу» (Віталій Пальчиков) та «за кращу чоловічу роль» (Олександр Киреєв — Кара-Босс). Два дипломи номінантів було вручено балету «Сойчине крило» — «за кращу музичну виставу» та «за краще пластичне вирішення вистави» (Георгій Ковтун).
Важливими були й резонансні гастролі до Львова та Ужгорода, де з успіхом театр представив балет «Сойчине крило» Анатолія Кос-Анатольського.
Сойчине крило. Фото: Київська опера
Можливістю жити, працювати та дарувати своє мистецтво глядачам ми завдячуємо Збройним силам України. Протягом 2024 року театр вносив свій посильний внесок на потреби ЗСУ. Зокрема, у січні 2024 року всі кошти від прем’єрної вистави «Сойчине крило» були передані Центру спеціального призначення Національної гвардії України; грошову премію, отриману від «Київської пекторалі» за виставу «Піноккія», ми передали Благодійному фонду Сергія Притули на FPV-дрони; а кошти від вистави «Сойчине крило», показаної у червні, — на потреби одного з київських батальйонів ЗСУ.
Напередодні Різдва Київська опера долучилася до ініціативи ГО «Всеукраїнський громадський рух матерів та родичів учасників АТО «Берегиня», та особисто Альони Вербицької, керівника Асоціації сектору безпеки і оборони України, — проведення благодійної акції, фотовиставки світлин наших воїнів, цивільних, добровольців, полонених та зниклих безвісти. У фоє театру, де розміщувалася виставка, відбувся і благодійний ярмарок з власноруч зробленими виробами родин. Зібрані кошти пішли на придбання подарунків до Різдва та Нового року дітям полонених та зниклих безвісти.
Глядачі театру. Фото: Київська опера
Стосовно глядачів, вважаю, що у час війни їхнє ставлення до театру змінилося. Їх помітно побільшало, адже люди приходять до театру за емоційним спасінням. Думаю, що вони хочуть знайти в оперно-балетному мистецтві розраду та заспокоєння, можливість відволіктися від реальності, поринувши у вигаданий ілюзорний світ. На прикладі нашого «Лускунчика Гофмана» відзначу, що квитки на всі оголошені 17 вистав були розкуплені ще за два тижні до прем’єри. Бачимо ми й підвищення інтересу до опери, адже вистави йдуть українською мовою, і публіка уважно слідкує за дією, реагуючи на кожне слово.
У наших найближчих планах на 2025 рік — постановка опери Джузеппе Верді «Фальстаф», яка в Україні не йде, зокрема, у Києві ніколи не ставилась. Прем’єра відбудеться 24 та 25 січня. Як і всі оперні вистави нашого театру, «Фальстаф» звучатиме українською мовою. Переклад лібрето твору здійснив науковець і знавець опери Максим Стріха. Наприкінці червня, на завершення 43-го театрального сезону покажемо ще одну прем’єру — рок-оперу «Патріот».
«Говоримо на актуальні теми — іноді гостро, глядач цей діалог підтримує»
Маріанна Розстальна, директорка-художня керівниця Київського академічного театру «Золоті ворота»
Маріанна Розстальна. Фото: театр «Золоті ворота»
Прем’єри 2024 року: Love Revolution (реж. Наталя Сиваненко за творами письменників Розстріляного Відродження), «Величне століття. Веселе» (реж. Олексій Гладушевський за твором Сергія Кулибишева, «Я повернуся» (реж. Анна Турло за п’єсою Оксани Гриценко), «Ковзанка» (реж. Дмитро Леончик за твором Лаури Сінтії Черняускайте).
За рік театр «Золоті Ворота» випустив 4 прем’єри — всі вони, на наш погляд, важливі. Активно долучаємо до репертуару твори сучасних авторів — 3 з 4 цьогорічних прем’єр за драматургією сучасників.
Love Revolution Наталі Сиваненко — інсценізація короткої прози письменників Розстріляного Відродження (твір Агатангела Кримського, як зауважили критики, — вперше адаптований до сцени). Режисерка добрала оповідання так, щоби «поговорити» із сучасною молоддю голосами авторів-інтелектуалів 1920-30-х років.
Вистава «Величне століття. Веселе». Фото: Анастасія Мантач
«Величне століття. Веселе» Олексія Гладушевського за твором Сергія Кулибишева — діалог із глядачем про «внутрішнього ворога» — проблеми нашого суспільства, які (згідно з візією автора), можуть залишитись і після нашої Перемоги над ворогом зовнішнім. «Я повернуся» драматургиня та журналістка Оксана Гриценко створила на основі інтерв’ю з підлітками, які повернулись додому, на Херсонщину, після депортації. Авторка змалювала схему, за якою росія з 2022 року вивозила (а фактично — крала) українських дітей. Виставу за підтримки УКФ поставила Анна Турло.
Завершили рік прем’єрою за твором «Ковзанка» сучасної литовської авторки Лаури Сінтії Черняускайте. Режисер Дмитро Леончик запропонував глядачеві дещо по-новому поглянути на твір, написаний на початку 2000-х. Вистава, за відгуками, для кожного глядача про своє: від теми дитячих психологічних травм і до рефлексії щодо впливу на наше суспільство «буремних 1990-х».
Вистава «Ковзанка». Фото: Анастасія Мантач
Діалог із глядачем, на мою думку, не змінився. Говоримо на актуальні теми — іноді гостро, глядач цей діалог підтримує. У 2024 запам’яталися гастролі із «Я повернуся» в Запоріжжі й Миколаєві, де особливо сильно відчуваються залученість та підтримка залу й колег.
У рамках культурної дипломатії говоримо про Україну за кордоном (цього року були на гастролях у Празі та на двох міжнародних фестивалях). Дуже раділи з того, що минулорічна прем’єра «Кортес» Тетяни Губрій за сучасною драматургією Лєни Лягушонкової отримала три відзнаки фестивалю-премії «Гра». Для театру й акторів це приємно й важливо.
Також, як завжди, шукаємо і знаходимо перспективних режисерів, даємо можливості молоді реалізовувати себе на різних етапах випуску вистави. Цей підхід, звісно, збережемо й у 2025.
Колектив театру. Фото: театр «Золоті ворота»
У наступному сезоні в театрі ставитиме Христя Люба — акторка нашого театру, яка посіла друге місто в конкурсі «Митниця». Христя працюватиме із творами італійського драматурга, реформатора театру початку 20 століття Луїджі Піранделло. На жаль, поки що змушені перенести співпрацю із Робом Фельдманом як режисером, оскільки нещодавно він долучився до лав ЗСУ. Зараз планувати надовго наперед складно. Єдине, що точно можемо гарантувати: «Золоті» будуть так само про актуальне і в пошуку цікавої, сучасної форми висловлювання.
Читайте також:
- Театральний січень: які вистави покажуть у столиці. Для вашої зручності ми зібрали афіші закладів із репертуаром на місяць. Обирайте вистави, які вам до вподоби, та підтримуйте київські театри!
Марія КАТАЄВА
