Родина Клочків
Аліна Клочко займається відправленням гуманітарної допомоги в Україну, допомагає переселенцям та навіть пораненим бійцям ЗСУ.
Родина Аліни переїхала в Іспанію у січні 2015-го року. Про це Аліна Клочко розповіла в ефірі програми «Кольори серця» на радіо «Київ FM».
«Вечірній Київ» долучається до підтримки проєкту. Ми публікуватимемо історії героїв програми — їх ви зможете знайти за тегом «Кольори серця».
«Виникла хвиля паніки щодо війни. Все сталось якось не очікувано. Наші батьки стали телефонувати нам й піднімати паніку. За два дні ми зібрали речі й переїхали», — розповідає вона.
В іспанському місті Сарагоса на той час мешкали батько та брат Аліни, тож родина вирішила їхати саме туди. Залишивши в Україні все.
«До світової кризи я працювала генеральним директором банку. Мій чоловік очолював відділення іншого банку. Після кризи намагались відкрити власну справу. В нас було 3 магазини й ми знову вийшли на нормальний рівень життя. У нас був свій великий будинок і жили ми в достатку», — пригадує жінка.
Іспанія не з розкритими обіймами прийняла родину Клочків. Українцям довелося відчути болісний удар одразу після переїзду.
«Почалося з того, що нас обманув адвокат. Майже всі гроші ми витратили на його пусті обіцянки. Ми дуже довго чекали документи щоб мати змогу працювати легально. В Сарагосі, тут, де я проживаю, з нелегальною роботою досить важко. І от, коли в нас лишилось всього три євро в кишені — мій чоловік вийшов на роботу. Тож ми почали наше життя тут з повного нуля. І мій чоловік, керівник відділення банку, став працівником фабрики. І перші сльози його вночі були тут. Було важко», — розповідає Аліна.
Та крок за кроком, не озираючись на минуле, родина будувала своє життя. Аліна розповідає, зараз його вже можна назвати, гарним — вже в Іспанії вдалося відкрити свій магазин, придбати квартиру, яку здають в оренду, а головне, знайти своє місце в соціумі. Жінка нині очолює Асоціацію українців в Сарагосі та Арагоні.
Аліна Клочко з дітьми біженців
«Я рухалася тільки вперед. Швиденько вирішувала питання, бо ж виїхали ми не у 18 років. Хотілося, знаєте, трошечки постаратися і вже розслабитися» — каже вона.
Розслаблення, відпочинок, спокій — те, про що мріяла Аліна, стало подвійною мрією після 24 лютого. Дня, коли росія здійснила жорстокий напад на її батьківщину.
«Мене розбудила мама зі словами „Ну все… Почалося“ (зараз аж мурашки по шкірі пішли). Я не хотіла вірити цьому й перепитувала сто разів. Розумієте, я президент асоціації українців в Сарагосі і за два тижні до початку повномасштабної війни я щодня давала інтерв’ю на радіо, телебаченні і в газети. Так от, в мене питали чи на мою думку розпочнеться вторгнення. У відповідь я казала, що мій мозок не хоче це сприймати, але знаючи менталітет росії, яка робить все що хоче і ніколи не виконує домовленості, то все можливо», — пригадує жінка.
Неможливо було тільки повірити і усвідомити наскільки жорстокими будуть дії росії і росіян. Та тепер кожен з нас в цьому переконався.
«Всі мої сили пішли на те, щоб допомогти Україні. Я за два тижні схудла на 15 кг. Я взагалі нічого не їла доти, доки ми не відправили першу велику машину з допомогою», — розповідає вона.
Скільки тих машин було потому — Аліна вже й не рахує.
Гуманітарна допомога для України
«Іспанці засипали мене дзвінками та листами. Я створила сторінку в соціальних мережах, аби вони отримували інформацію. Я відкрила рахунок тому, що вони постійно питали куди надсилати гроші, а асоціаціям вони довіряють більше, ніж українським рахункам чи посольству. Тим більше мене запрошували президент Арагону й мер міста, та й загалом уся дирекція. Я виходила на телебачення й в людей це викликало довіру», — пригадує вона.
Окрім грошей іспанці пропонували і гуманітарну допомогу — речі та продукти. Їх люди масово приносили до магазину Аліни.
«Все почалося з магазину. Потім підключилися всі школи, всі церкви й, навіть, перукарні. Всі почали збирати і зносити допомогу нам в магазин. Потім що робити з цим? Ми почали шукати склад, а потім ще один склад і ще… Потім машини шукали, для відправки допомоги. Всі склади місцева влада дала нам безкоштовно. Взагалі, куди б я не йшла й де б не казала що прошу для українців, то ще ніде й нічого не платила. Я завжди виходила з мурашками по тілу… Зі слізьми. Я не очікувала такої підтримки», — каже Аліна.
От лише кілька цифр. За перший місяць війни в Україні із Сарагоси завдяки асоціації A.U.R.A було відправлено 6 машин по 33 палети товару. Ще 500 палетів лишалося на складах.
Іспанці з Сарагоси збирають гуманітарну допомогу для України
«Ми далі збирали допомогу. Наше правління не думало, що ситуація так затягнеться. Нам оплатили чотири автівки, а далі сказали щоб ми самі щось шукали, але оплатили ще дві. Потім ми власними силами шукали машини, щоб доставити допомогу Україні. На сьогоднішній день ми вже доставили 16 вантажівок», — ділиться Аліна.
Але ж такі об’єми потрібно було обробити — тобто розібрати, посортувати і знову запакувати. І тут, каже Аліна, вона знову була приємно вражена.
«Всі наші українці взяли відпустки. Мені телефонувало стільки людей, що довелось телефон перевести на 6 волонтерок і вони приймали дзвінки. Записувалися люди. Хтось хотів дати свою кімнату, квартиру, будинок. Хтось— хотів взяти родину до себе, а хтось –бути волонтером», — каже вона.
Іспанці з Сарагоси збирають гуманітарну допомогу для України
А ще, розповідає Аліна телефонувало багато колишніх військових, які хотіли воювати на боці України. Тоді жінка перенаправляла їх в наше посольство. До речі, саме завдяки амбасаді вдалося швидко направити до України перші 6 фур допомоги.
«Ми постійно контактуємо з нашим посольством. Я люблю документи, щоб можна було з когось спитати. Насправді, надходило багато заявок від українських асоціацій, які ніде не зареєстровані. Я перевіряла їх і мені навіть погрожували й подавали на мене до суду. Перших 6 фур ми відправили в Румунію. Так сказало посольство, оскільки Польща, на той момент, вже була переповнена. І нам сказали що з Польщі переважно все надходить на північну частину, а потрібно щось було дати і на південь. А так, як мені все одно, я не маю пріоритетів й хочу допомогти всім, хто потребує, то відправляли таким чином», — розповіла Аліна.
Що ж до грошей, які надходили на рахунок фонду, то їх теж було чимало. Люди кидали, хто скільки міг. На сьогодні, каже жінка, найбільшим донатом, якій вона отримала було 12 тисяч євро. Вони були зібрані на виставі місцевого театру.
«У нас є тут українка. Вона актриса і грає на скрипці, а її чоловік директор театру. Вони зробили виставу і всі гроші перерахували нам. Це були гроші, на які купили першу швидку допомогу. Перша швидка допомога вартувала двадцять дві тисячі», — каже Аліна.
Крім цієї машини, асоціація A.U.R.A відправила до України, ще майже десяток автомобілів.
«Купили 3 швидкі допомоги, 4 джипа, один мікроавтобус і один дрон. І так, як до нас приїхали 24 солдати на лікування, то ми ще придбали дівчинці протез — око» — розповіла Аліна.
До речі з вже згаданою першою швидкою у Аліни є ціла історія.
«Коли я показала нашим пораненим солдатам фото швидкої, то один з хлопців сказав, що його везли точно такою ж до Польщі. Я запитала точну адресу звідки вирушали. Він назвав львівську локацію. А ми цю швидку відправили на Львів на цю ж саму адресу. Й при тому нам сказали, що будуть її використовувати для того, щоб перевозити поранених до Польщі» — повідомила жінка.
До слова, лікування поранених бійців в Сарагосі — ще один проект, який організувала Аліна. Хоча, чесно зізнається, ідея була не її: «Ця програма з військовими є ініціативою директора лікарні. Він сказав, що у Мадриді є військова лікарня у 27 поверхів. І вони не взяли жодного нашого солдата. Цей директор лікарні має звання генерала. Він був на кількох війнах. Коли до нас приїхала міністерка оборони Іспанії, то лікар сказав, щоб я поділилась ініціативою й попросила її. І я це зробила при пресі. На ранок лікар надіслав листи і до нас почали приїздити хлопці».
При чому не просто на лікування. Тут українським захисникам та захисницям безкоштовно роблять протезування.
«Для прикладу, перші троє чекають на протезування рук. При чому це біопротези. Де пальчики рухаються і все рухається. Вони дуже задоволені. Ці протези коштують 40 тисяч євро. І директор лікарні зробив все можливе й не можливе аби наші солдати не заплатили ні копійки. Але є такі протези, як, наприклад, око для нашої солдатки і воно не входить в каталог тут. Тож я переживаю, що у випадку надходження нових пацієнтів, що місцева влада і директор лікарні не зможуть сприяти ситуації і щоб у мене був якийсь запас і можливість допомогти», — каже вона.
Гуманітарна допомога для України
Та допомагає жінка не лише тим, хто нині в Україні, але й тим, хто знайшов тимчасовий прихисток у Сарагосі. А таких багато. Тільки завдяки фонду Аура з кордонів автобусами організовано привезли та розселити в місті 2,5 тисячі людей.
«Коли ми почали привозити й розселяти сюди перших людей, то наступив другий етап. Вони почали приходити до нас за допомогою. Тож мені вже потрібен був склад гуманітарної допомоги для людей, які знаходяться тут. Щоб давати їм їжу, засоби гігієни, одяг і так далі. І наступний крок: їм дозволили працювати, але вони не знають мову. Отже ми організували курси іспанської мови. І на цьому ми не зупиняємось. І я кожні вихідні обдумую як де і що вдалось зробити. Й кожні вихідні я боюсь нового понеділка», — повідомляє вона.
Кожен усміхнений військовий, кожна відправлена машина, кожен дзвінок від іспанців з пропозицією допомогти — це те, що зараз мотивує Аліну Клочко. І те, що не дозволяє скласти руки.
«Я сама дивуюся, бо я вже хотіла сто разів припинити діяльність. Оскільки на мене вже і листи в суд писали, і я вже була на допиті, і загалом багато чого пройшла. Я вірю в Бога і зараз його відчуваю, як ніколи. Я в ночі засинаю з тим, що вже знесилена хочу здатися й більше так не можу: спиш по три години вже чотири місяці а ще й зверху тобі розказують, що ти робиш це не правильно. Але зранку я прокидаюсь і знову біжу. Бо вранці мені дзвонять іспанці і кажуть, що хочуть допомогти. А тепер ми прийняли наших солдат. І тепер я кажу: „Доки не вийде останній солдат, доти я не буду нічого закривати“», — пригадує Аліна.
Після нашої перемоги, додає Аліна, вона обов’язково організує в Сарагосі великий концерт, аби подякував всім за підтримку України. А для того, щоб цей день наблизити, кожен з нас має щодня робити в перемогу маленький внесок. Та останнє слово, на думку, жінки, все ж за політиками.
«Гадаю, що найшвидше це зможуть зробити політики. І ми, мирне населення, робимо дуже багато, але, я думаю, що закінчити війну все-таки можуть тільки політики», — розмірковує жінка.
А про героїв програми «Кольори серця» «Вечірньому Києву» розповіла авторка проєкту Ірина Главацька.
Леонід РУДЕНКО
