Знищене росіянами крило Плосківського ліцею. Фото: Саша Гуліч
1 квітня 2022 року Людмила Малаш стояла перед школою в селі Плоске Броварського району, у якій працює директоркою, і боялася відімкнути двері. Добу тому тут ще були російські окупанти. Усередині вона побачила вкриті кіптявою та гаром стіни, було задимлено — школа вигоріла наполовину. Але підлога вціліла. Зупинилася в холі: "Сльози крапають, я думаю: даю собі дві доби, щоб спланувати, що робити", – пригадує Людмила.
Попри значні руйнування, 1 вересня того ж року кілька сотень дітей сіли за парти Плосківського ліцею. Як вони зараз вчаться, що пережили і як відбудовується школа, — у матеріалі Суспільного.
"Ми жартували, що закидаємо їх коктейлями Молотова"
Росіяни прорвалися в Плоске 21 березня 2022 року. Коли їхня техніка в'їхала в село, десятикласниця Діана поралася з батьками у дворі. Каже, відчула вибухи, затрусився паркан і вікна хати.
Росіяни проїхали через село — прагнули прорватися в сусіднє село Гоголів і далі. Але українські захисники їх зупинили й ті роз’їхалися вулицями Плоского. Мешканці села такого не чекали. Відколи почалося повномасштабне вторгнення, вони не поспішали виїжджати. На початку березня, коли обстріли посилювалися, а місцеві все частіше спускалися в підвали, настрої в селі здебільшого були "трохи перечекаємо і все закінчиться".
Викладачка інформатики й математики Плосківського ліцею Юлія Даниленко. Фото: Саша Гуліч
"Ми були наївні, жартували, що "коктейлями Молотова" рашистів закидаємо. Не думали, яка техніка йде з ними, які звірства можуть чинити", — каже вчителька Юлія Даниленко.
Так село опинилося в окупації і під обстрілами — росіяни стріляли з села, а ЗСУ намагалися їх звідти вибити. "Було гучно і страшно, коли чуєш вибух, свист, вистріл. Ми сиділи в погребі, а стеля над нами сипалася", — пригадує Діана.
"Вранці зазвичай було спокійно, — додає восьмикласник Андрій. — Мама з бабусею встигали зварити картоплю, суп. Їсти не хотілося через стрес. Сиділи, майже не дихаючи". Хлопець розповідає, що спав із сім’єю у підвалі, прикривши килимом сітки з картоплею. Вкривалися куртками. Лягали о шостій вечора, прокидалися о п’ятій ранку.
Обстріли пошкодили комунікації в громаді, тому зникли зв’язок, вода та світло. "Газ ще залишався. А коли окупанти покинули село, то і він зник, десь перебили", — розповідає сторож ліцею Олександр. Тоді місцеві готували на вогнищі.
