Марина Хонда. Фото: Олексій Самсонов
На сьогодні у Києві зареєстровано понад 100 тисяч учасників бойових дій, які повернулися з фронту, ще стільки ж киян нині захищають Україну у лавах Сил оборони.
Для багатьох захисників та захисниць повернення до мирного життя — не менш складний етап, ніж сама служба: потрібно відновити здоров’я, знайти роботу, житло і знову відчути себе частиною громади.
Їхнє повернення — це великий виклик не лише для самих військових, а й для всього суспільства. Громади мають створити умови, щоб ветерани могли адаптуватися, реалізувати себе і повернутися до активного життя. Саме тому у столиці поступово формують цілу систему підтримки — від реабілітації та психологічної допомоги до працевлаштування, транспорту, програм для бізнесу і сімейного відпочинку.
Які можливості вже сьогодні пропонує Київ ветеранам і їхнім родинам та як місто готується до зростання ветеранської спільноти — для спільного проєкту «Київ фм» та «Вечірнього Києва» розповіла заступниця голови Київської міської державної адміністрації Марина Хонда.
ЩОМІСЯЦЯ КИЇВ МІЛІТАРІ ХАБ ОПРАЦЬОВУЄ ПОНАД 3 500 ЗВЕРНЕНЬ
— У Києві постійно з’являються нові ініціативи для ветеранів, і в цьому інформаційному потоці інколи легко щось пропустити. Водночас усю інформацію про міські програми підтримки можна знайти у Київ Мілітарі Хабі. Це справді унікальний простір для ветеранів і їхніх родин. У чому полягає його особливість?
— Так, Київ Мілітарі Хаб — це справді унікальний простір. До початку повномасштабного вторгнення цей центр називався «Комунальна бюджетна установа допомоги учасникам АТО». Наприкінці 2022 року ми повністю її переформатували: наповнили новими функціями, новою структурою і напрямками роботи.
Ми, до речі, дуже пишаємося тим, що положення про Київ Мілітарі Хаб стало основою для впровадження на державному рівні ветеранських просторів як єдиної точки входу для захисників та захисниць.
Унікальність наших просторів полягає в кількох речах. По-перше, там працюють «свої для своїх». Тобто або ветерани, або люди, які були в полоні, або члени родин загиблих чи зниклих безвісти. Значна частина команди — це люди, які особисто дотичні до цієї теми і добре розуміють потреби тих, хто звертається по допомогу.
Друге — там можна отримати не просто консультацію. Хоча консультація сама по собі дуже важлива. І не варто зменшувати значення цієї послуги, адже така розмова іноді може тривати півтори-дві години, особливо якщо людині потрібна різнопланова допомога.
Щомісяця Хаб опрацьовує понад 3 500 звернень. Найбільш затребуваний напрям — консультаційний. У 2025 році опрацьовано майже 17 тисяч звернень, що становить близько 40% від загальної кількості.
У нас є 31 фахівець супроводу ветеранів — це спеціалісти, які працюють відповідно до постанови Кабінету Міністрів. Але це не означає, що консультації надають лише вони. Насправді всі фахівці Хабу допомагають людям і консультують з різних питань.
— Минулого року місто поставило перед собою амбітні плани з розширення мережі таких просторів, чи є вже якісь конкретні рішення у цьому напрямку?
— Справді, якщо у 2022 році був лише один простір Київ Мілітарі Хаб — на Хрещатику, 25, — то зараз ми хочемо створити представництва в усіх районах.
Ідея в тому, щоб людям не доводилося їхати через усе місто або шукати допомогу в іншому районі. Так, у просторі працює багатоканальний телефон, але дуже часто людині потрібне особисте спілкування. І це стосується не лише ветеранів, а й членів родин загиблих, зниклих безвісти або тих, хто перебуває в полоні.
Минулого року за підтримки Спілки Самаритян і мерії Риги ми відкрили простір в Дарницькому районі (Харківське шосе, 168Ж). Уже визначені приміщення для центрів у Дніпровському, Подільському та Святошинському районах.
Центральний офіс, де буде головне приміщення Київ Мілітарі Хаб, зараз облаштовують — там тривають активні ремонтні роботи. У цьому просторі плануємо проводити перекваліфікацію, навчання, а також розвивати напрямки реабілітації та адаптивного спорту.
У тих приміщеннях, де проєктування ще не почалося, ми обов’язково будемо спілкуватися з ветеранами, щоб зрозуміти, що саме вони хотіли б бачити в цих просторах.
Окрім цього, у Києві діє багато компенсаторних механізмів підтримки ветеранів. І мені приємно, що значну частину з них держава згодом впроваджує вже на загальнонаціональному рівні. А ми, своєю чергою, вивільнені кошти можемо перенаправити на щось інше.
Наприклад, раніше на державному рівні не було компенсації за зубопротезування — така програма діяла в Києві. Згодом держава взяла її на свій рівень. Відповідно, кошти, які ми раніше виділяли на це, ми можемо спрямувати, до прикладу, на дороговартісне лікування для ветеранів: протезування ока або складні операції зі слухом, які поки що не входять до державних компенсаційних програм.
ЯК ПРАЦЮВАТИМЕ НОВА ІНІЦІАТИВА КИЄВА — ТРАНСПОРТНА ПОСЛУГА ДЛЯ ЗАХИСНИКІВ І ЗАХИСНИЦЬ
— Серед нових ініціатив Києва — соціальна транспортна послуга для захисників і захисниць. Як вона народилася?
— Ми поступово почали впроваджувати різні можливості для ветеранів. Спочатку запровадили компенсацію за придбання власного автомобіля для ветеранів з інвалідністю І та ІІ групи.
Побачили, що це справді важливо для мобільності ветеранів: це і можливість працювати, і пересуватися містом, і загалом вести активне життя.
Пізніше від ветеранів надійшов запит розглянути можливість компенсації і за вживані автомобілі. Ми досить довго опрацьовували це юридично, щоб уникнути можливих фінансових чи правових питань, і зрештою також запровадили такий механізм.
Але під час зустрічей з ветеранами, які ми регулярно проводимо, зокрема разом із Київським міським головою Віталієм Кличко, прозвучало ще одне важливе питання: не всі ветерани можуть сісти за кермо. І навіть якщо поруч є дружина чи мама, не завжди вони готові або можуть керувати автомобілем.
Тоді постає практичне питання — як дістатися, наприклад, до місця реабілітації. Адже реабілітація може тривати довго і проходити в конкретній лікарні чи реабілітаційному центрі, який не можна просто змінити на той, що ближче до дому.
Саме тому минулого року ми вирішили відокремити транспортну послугу, яка вже існувала в системі Київського міського та районних територіальних центрів соціального обслуговування. Там нею користуються, зокрема, діти з інвалідністю. Ми зробили так, щоб ці послуги не були в одному потоці.
Відповідно, Київ Мілітарі Хаб став надавачем окремої транспортної послуги саме для ветеранів, яка запрацювала у столиці від 1 березня.
— Як на практиці це працюватиме?
— Ми закупили два спеціалізовані автомобілі, обладнані підйомниками, зокрема для людей, які користуються кріслами колісними. Водіями на цих авто працюють ветерани, які повернулися з фронту, зокрема й ті, хто має ампутації. Тобто це послуга «для своїх від своїх». Це також важливо для комунікації.
Думаю, ця послуга буде затребуваною. Людям потрібно дістатися у реабілітаційні центри, медичні заклади або, наприклад, оформлювати документи у державних структурах. Дуже важливо зауважити, що замовити авто можна не лише, щоб дістатися медзакладу.
Це може бути і кризовий виїзд, коли допомога потрібна терміново, наприклад, забрати чи відвезти на вокзал. У багатоканальному телефоні передбачена окрема лінія — натиснувши «нуль», можна записатися на послугу транспортного перевезення. Або ж звернутись за окремим номером: 067-182-67-57.
— У коментарях під Вашим дописом у соцмережах про старт цієї послуги люди писали, що для того, аби нею скористатися потрібно багато довідок. Це справді так?
— Насправді довідок небагато. Водій просто має знати, кого саме він везе: прізвище, ім’я, по батькові, адресу та іншу базову інформацію.
Зараз ми працюємо над створенням єдиної електронної системи архівування документів. Якщо людина вже є отримувачем послуг, то надалі достатньо буде просто подати електронну заяву — і система автоматично підтягуватиме всі дані.
Поки що навіть не обов’язково приносити документи особисто. Їх можна надіслати електронною поштою [email protected].
Довідка, про яку писали в коментарях, взагалі оформлюється буквально за кілька хвилин у телефоні, тому це не складна процедура.
Але треба розуміти, що це послуга, яка фінансується з бюджету, і люди, які її надають, несуть відповідальність. Вони звітують і за витрати пального, і за кількість відпрацьованих годин.
Кількість звернень щодо компенсації за авто зростає
МАЙЖЕ ПІВСОТНІ ВЕТЕРАНІВ ТОРІК СКОРИСТАЛИСЯ МІСЬКОЮ ПРОГРАМОЮ КОМПЕНСАЦІЇ ЗА ПРИДБАННЯ АВТО
— Ви згадували запроваджену містом програму компенсації за придбання автомобіля, наскільки вона популярна. Маєте конкретні цифри?
— Коли ми тільки запускали цю програму, було приблизно п’ять звернень. Минулого року їх уже було 48. І на початку цього року, вже подано 13 заяв.
Це пов’язано з тим, що люди повертаються, проходять реабілітацію, поступово входять у цивільне життя і починають планувати подальше життя.
Ми розуміли, що кількість звернень зростатиме поступово, фактично в певній геометричній прогресії. Але вже зараз видно, що програма працює і вона справді потрібна.
І найголовніше — людина може обрати автомобіль самостійно. Їй не нав’язують якусь конкретну модель чи варіант.
— До речі, щодо свободи вибору, за таким же підходом працює ще одна ініціатива у Києві — щодо відпочинку учасників бойових дій?
Це справді так. Від традиційних «путівок» ми відійшли і запровадили інший підхід. Тому що багато учасників бойових дій, які вже мають відповідний статус, продовжують воювати. І, відповідно, вони мають дуже короткі відпустки або отримують їх у непередбачуваний час — іноді буквально завтра чи за тиждень. Тому запланувати відпочинок заздалегідь, наприклад за півроку, для них часто неможливо.
Саме тому, реагуючи на цей запит, ми запровадили механізм компенсації. Учасник бойових дій може отримати компенсацію на відпочинок для себе і кожного члена родини по 12 тисяч гривень на людину.
Ми виходили з середньої вартості путівок, яка була на момент ухвалення цього рішення, адже раніше путівки закуповувалися централізовано різними структурами адміністрації. Важлива умова — відпочинок має відбуватися в Україні.
Цю програму ми запровадили в листопаді. За цей час уже понад 120 ветеранів скористалися нею. Загалом місто компенсувало майже 2 мільйони гривень за відпочинок.
У Києві запровадили механізм мікрогрантової підтримки
МІКРОГРАНТИ ДЛЯ ВЕТЕРАНІВ — ЯК ОТРИМАТИ 200 ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ НА ВЛАСНИЙ БІЗНЕС
— У Києві також запустили програму мікрогрантів для ветеранів і їхніх родин, які хочуть започаткувати власну справу. В чому особливості такої підтримки?
— Ми досить довго працювали над цим порядком. Адже вже існують програми Міністерства у справах ветеранів, є грантові проєкти банків і Державного центру зайнятості.
Ми вирішили піти трохи іншим шляхом — запровадити механізм мікрогрантової підтримки без додаткових фінансових підтверджень із банківських структур.
Йдеться про суму до 200 тисяч гривень. Ці кошти можна використати, наприклад, на запуск невеликого бізнесу або на розвиток уже існуючої справи — якщо потрібно докупити обладнання, меблі чи інші необхідні речі.
Багато це чи мало, 200 тисяч — поки що важко сказати. Але якщо врахувати, що йдеться про мікрогранти без вимог щодо кредитної історії чи банківських підтверджень, то це нормальний початок.
Нині маємо 10 опрацьованих заяв від ветеранів та їх родин. Якщо побачимо, що програма має попит і справді допомагає запускати бізнес, будемо переглядати її параметри та можливість збільшити загальну суму фінансування. Адже сума закріплена рішенням Київської міської ради.
У КИЄВІ МАЙЖЕ ПІВМІЛЬЙОНА ЛЮДЕЙ БЕЗПОСЕРЕДНЬО ПОВ’ЯЗАНІ З ВІЙСЬКОВИМИ АБО ВЕТЕРАНАМИ
— На сторінках Київ Мілітарі Хаб можна побачити багато ініціатив для ветеранів — від занять верховою їздою і скелелазіння до сімейних поїздок. Наскільки вони затребувані?
— Вони справді дуже затребувані. Зазвичай це невеликі групи, і коли відкривається реєстрація, вона закривається миттєво. Особливо швидко заповнюються поїздки в гори з родинами.
Я дуже вдячна міжнародним організаціям, які виходять з такими ініціативами і пропонують ці активності. Ми допомагаємо поширювати інформацію про них, тому що будь-яка активність — це плюс для ментального здоров’я.
Водночас важливо розуміти, що ми працюємо не лише з ветеранами, а й з їхніми родинами. Наприклад, із дружинами, які чекають чоловіків з війни, або з жінками, які втратили чоловіків і залишилися з дітьми. Для них ветеранська спільнота часто стає певною родиною, колом підтримки.
Дуже складною категорією є матері загиблих військових. Для них це, мабуть, найглибший біль, і ми також намагаємося працювати з ними.
Якщо подивитися на цифри, у Києві вже понад сто тисяч офіційних учасників бойових дій. Ще понад сто тисяч людей перебувають на фронті. Якщо додати їхні родини — дітей, батьків, дружин — то виходить приблизно 400–450 тисяч людей, які безпосередньо пов’язані з військовими або ветеранами. Це дуже велика спільнота. Тому всі громадські організації, які приходять з такими ініціативами, ми підтримуємо.
Окремий напрямок — психологічна допомога. Наприклад, ми запускали групи підтримки для дружин військових, які чекають на їхнє повернення. Це важливо, бо коли ветеран повертається додому, родина також має бути готовою до цього. Якщо дружина або мама не розуміють, як правильно комунікувати, особливо після полону чи важкого бойового досвіду, можуть виникати конфлікти.
Іноді це призводить до складних наслідків: алкоголь, наркотики, глибока депресія. А депресія, своєю чергою, може призводити до суїцидальних думок. Тому важливо, щоб родина розуміла: навіть якщо людина — герой, це не означає, що їй не потрібна допомога.
Той досвід, який отримали військові, є унікальним, і жодна інша людина його не переживала. Кожен переживає такі речі по-своєму. Саме тому важливо підготувати родину і пояснити: якщо виникають проблеми, не потрібно замикатися в собі.
У нас, наприклад, є кризові виїзди — військовий психолог може приїхати, поспілкуватися з родиною. Якщо потрібно, підключається спеціалізована медична допомога. Є також психологи, до яких можна звернутися за порадою — як правильно комунікувати, як підтримати людину.
Я завжди кажу: важливо також думати про свій стан. Якщо дружина чи мама будуть у ресурсі, вони зможуть допомогти і ветерану.
— На початку повномасштабної війни Київ активно переймав міжнародний досвід, зокрема ізраїльський, у сфері психологічної підтримки. А чи звертаються сьогодні міжнародні партнери до Києва, щоб перейняти вже наш досвід?
— Так, звертаються. Переважно це європейські країни. Але, знаєте, мені здається, поки держави самі не усвідомлять, що перебувають у зоні ризику, вони не починають активно шукати робочі стратегії підтримки.
Навіть ізраїльський досвід, за який ми дуже вдячні — він справді допоміг нам на першому етапі. Але з часом ми його значно розширили і адаптували під наші реалії.
Зараз, мені здається, багато країн просто дивляться на Україну і думають: «А що, так можна?» Є певний науковий інтерес — зрозуміти, як ми з цим живемо і як працюємо в таких умовах.
Водночас усі сходяться на думці, що наслідки повномасштабної війни проявляться не одразу. Багато речей ми побачимо лише через два-три роки після того, як війна завершиться.
Якою буде ця крапка і коли вона настане — поки що невідомо. Але після неї через кілька років ми побачимо повною мірою наслідки: для здоров’я людей, для психологічного стану, для дітей, підлітків, батьків — усіх, хто тривалий час жив у постійному стресі.
Водночас уже зараз можна зробити багато, щоб ці наслідки були мінімальними. Найважливіше — слухати себе і розуміти власні емоції. Тільки тоді людина зможе допомогти і своєму чоловікові, який повернувся з фронту, і батькам, і дітям. Тільки так.
Читайте також:
«У Святошинському районі знайшли приміщення для нового простору Київ Мілітарі Хаб».
Ірина ГЛАВАЦЬКА для «Вечірнього Києва»
