Андрій Волошин, актор театру і кіно. Фото: Тетяна Полякова
Актор Андрій Волошин розповідає про магію сцени, пошук нових форм у професії, сучасну українську культуру та ролі, про які мріє, він — з покоління, яке щойно перетнуло поріг 30-річчя, розмірковує про дисципліну, натхнення, виклики професії та віру в майбутнє українського театру та кіно.
Театр дарує свободу, кіно вимагає точності, а справжня творчість народжується у зустрічі з людьми. Актор Андрій Волошин сьогодні грає на кількох столичних сценах, знімається у кіно, а також навчається у аспірантурі у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.
Журналістка «Вечірнього Києва» вже мала розмову з Андрієм Волошиним, одеситом, що реалізовується у Києві, став відомим у головній ролі п’єси «Місто» за однойменним романом Валер’яна Підмогильного.
Сьогодні актор поділився враженнями від нових вистав, відчуттями змін у професії та впливу сучасної історії, яку творять українці, на театр.
Андрій Волошин вважає театральну сцену майданчиком, де є живий контакт з глядачем.
— Андрію, як і більшість акторів, ви — невловимі. Між репетиціями, зйомками та лекціями… І все таки, сцена — сакральне місце до певної міри, вона вимагає відокремленості від усього світу і віддачі. Що для вас означає сцена? Які відчуття дарує театр?
— Сцена дарує відчуття, що ти можеш усе. На якусь мить ти стаєш безсмертним, і глядачі стають безсмертними, і ви разом відчуваєте політ. Можливо, це звучить пафосно, але з власного досвіду можу сказати, що це саме той театр, який я люблю і до якого прагну. Водночас сцена — це дисципліна, витривалість і любов. Без любові нічого не вийде.
— Чого театр може дати більше, ніж кіно?
— Напевно, це довготривалий творчий процес, який можливий саме в театрі, а також живий контакт із глядачем під час гри. Цього кіномайданчик дати не може.
— Що сьогодні для вас є найважливішим у роботі над роллю?
— Для мене зараз найважливішим елементом роботи є дослідження теми, з якою я працюю. Це дарує цікавість, бо ти ніби вчишся життю. Читаєш багато матеріалів, слухаєш музику, дивишся картини та фільми. Цей процес впливає на тебе якимось магічним чином, і ти перестаєш ставитися до нього лише як до роботи. Це стає можливістю досліджувати життя в усіх його проявах.
Андрій Волошин у виставі «Місто» на сцені ТЮГ.
— Ви дуже потужно заявили про себе у головній ролі у виставі за романом Валер’яна Підмогильного «Місто», цей твір став культовим й доля його автора теж вплинула на сприйняття. Як ви оцінюєте інтерес глядачів до української культури сьогодні?
— Мені надзвичайно приємно, що глядач цікавиться українським продуктом і українською культурою. Так, звісно, є прохідні проєкти, але разом із тим зростає можливість створювати щось дійсно нове та цікаве. Цей попит дуже важливий для розвитку митців і появи справді якісних культурних продуктів.
Сцена з вистави «Олена Теліга. Повернення» (майстерня режисера Олени Лазович), фото: фейсбук
— Наскільки важливою для вас є співтворчість із режисером?
— Я вірю, що найкраща робота — це саме про співтворчість. Коли ти не тільки виконуєш вказівки, а і сам долучаєшся до процесу створення вистави.
Наприклад, у виставі «Три товариші» в Театрі на Печерську до останнього була можливість створювати сцени так, як ти їх бачиш.
Лише на фінальному етапі репетицій режисерка Олена Лазович поєднувала всі сцени й допрацьовувала їх. Це дарує радість співтворчості. Іноді такий підхід значно складніший, ніж просто виконувати завдання режисера, але задоволення від творчого процесу значно більше.
До слова, це дає відчуття миті життя, її цінності і неповторності — тут і людське життя і переживання під час вистави — співпадають. Мистецтво, як потрясіння, дає розуміння головного сенсу життя.
Андрій Волошин, актор театру і кіно, під час інтерв’ю «Вечірньому Києву». Фото: Олексій Самсонов
— Як ви ставитеся до імпровізації на сцені?
— Я люблю імпровізацію, але точну — ту, яка не руйнує задум, а навпаки підсилює його. Це велика відповідальність, але водночас певний простір свободи, у якому ти можеш рухатися й відчувати себе вільним. А це неймовірне відчуття.
— А як вдається зберігати внутрішній баланс у професії?
— Внутрішній баланс, він же такий цікавий — сьогодні він є, завтра вже менше, і ти постійно намагаєшся його знайти.
Я пам’ятаю, коли вступав до театрального, на третьому турі, це була співбесіда, під час неї мій майстер Олег Замятін запитав — «А чи вистачить здоровʼя?».
Він мав на увазі — на професію, на акторство, на все життя, яке перебудовується через сцену та творчість. А я тоді якось сприйняв це запитання, як гумор. Але насправді, актор дійсно потребує сильного організму, стійкої психіки, бо часто стикається з викликами і в фізичному, і у емоційному плані.
Я, наразі, справляюсь.
Андрій Волошин, актор театру і кіно, під час роботи на роллю. Фото: Тетяна Полякова
Кожна роль — це виклик. Фото: Тетяна Полякова
Андрій Волошин хоче грати у історичному кіно. Фото: Тетяна Полякова
— Як змінюється акторська майстерність сьогодні?
— Нічого не стоїть на місці. Постійно з’являються нові форми, нові засоби вираження, нові жанри. Зараз еталоном акторської майстерності для мене є Пол Мескаль. Вперше я побачив його в серіалі «Нормальні люди», і мене дуже вразила його гра. Складається враження, ніби дивишся документальне кіно. Думаю, сучасна акторська гра в кіно рухається саме в цьому напрямку.
— З якими режисерами вам було б цікаво попрацювати?
— В Україні хотів би попрацювати з Олесем Саніним, Любомиром Левицьким, Антоніо Лукічем, Катериною Горностай. Насправді цей список можна продовжувати, тому що зараз в Україні сформувалася дуже сильна режисерська когорта.
Із закордонних режисерів — Квентін Тарантіно, Мартін Скорсезе. Взагалі зараз розумію, що є дуже багато людей, з якими мрієш працювати.
Андрій Волошин розповів про те, як важливо бути фізично у формі актору. Фото: Олексій Самсонов
— Яку роль ви хотіли б зіграти?
— Зараз я переглядаю трилогію «Володар перснів». Пам’ятаю, як колись дивився її і засмучувався через думку, що, можливо, такого масштабного проєкту в Україні за мого життя не буде. Але сьогодні хочеться, щоб було навіть потужніше, масштабніше і краще.
І я вірю, що така можливість з’явиться. А серед героїв найбільше люблю Арагорна, тому завжди хотів зіграти саме його. Це така ще дитяча мрія.
— Що для вас найголовніше в акторській професії?
— Напевно, вся акторська професія — це про зустрічі. Про радість від зустрічі з людьми, про творчість, яка народжується саме в цих зустрічах. І саме через них ти можеш краще зрозуміти себе, відкрити себе і відчути невимовне щастя.
Від автора:
Аншлаги під час «повітряних тривог» у воєнний час стали таким же маркером української стійкості, як і вміння жити заради самого життя, яке демонструють українці сьогодні світові. Часом, коли читаєш у соцмережах привітання людей з днем народження, зустрічаєш фразу: «Бажаю дожити до Перемоги…» Скільки всього вміщають ці слова.
Про яку сильну внутрішню напругу та рішучість вони говорять! Так само й мистецтво у час війни — це не лише ікони на ящиках від патронів та снарядів, а й ті слова, які актори кажуть зі сцени, які глядачі жадібно ловлять і відчувають спорідненість душі з тим, хто зараз грає у виставі для них.
Театр дає сили і наснагу жити далі і, ймовірно, саме зараз він виробляє нові мистецькі якості, які змінюють і його, і нас. Все це переживають і молоді актори, з покоління, до якого належить і Андрій Волошин. Просто ходіть до них на вистави, отримуйте ресурс, який дає театр, адже всім нам хочеться не лише дожити до Перемоги, а й мати сили творити нову Україну.
Довідково:
Андрій Волошин, актор театру і кіно, народився 3 грудня 1995 року в Одесі. Закінчив КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого (майстерня Замятіна О. С.).
Працює в театрі на Печерську та театрі на Липках.
Вибрані ролі в театрі:
«Місто», реж. А. Артіменьєв (Степан Радченко), театр на Липках;
«Твій Хтось», реж. Олена Лазович (Дон Жуан, Сергій Мержинський, Лукаш), театр на Печерську;
«Наталка Полтавка», реж. Олена Лазович (Петро), театр на Печерську;
«Гамлет», реж. О. Ларіна та Д. Мартинов (Лаерт), театр на Печерську;
«Salida Cruzada — 8 кроків танго», реж. Олена Лазович (Валєра), театр на Печерську;
«Кураж», реж. О. Скляренко, театр на Липках.
Читайте також:
- “Розмова з актором Андрієм Волошиним про театр під час війни».
- “У час війни та страждань треба робити для людей те, що може бути цілющим: інтерв’ю з Наталією Заболотною».
Ольга СКОТНІКОВА
