Фото: Борис Корпусенко
Ветерани — на сцені, а не лише в строю. У столиці говорили про театр як інструмент відновлення після війни.
У Києві відбулася публічна дискусія «Ветерани на сцені», присвячена ролі культури в реабілітації військових. Подію приурочили до прем’єри вистави «П’єса 22, або Шлях Героя», створеної в межах програми «Театр ветеранів». Захід пройшов 14 жовтня в агенції «Укрінформ».
Автор п’єси — військовослужбовець і драматург Володимир Тука, який виконав у ній головну роль. Постановка стала частиною ширшого культурного проєкту, покликаного допомогти ветеранам переосмислити бойовий досвід і знайти нову опору в мистецтві.
Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду та об’єднує ветеранів, професійних акторів і громадські ініціативи, що працюють із темою культурної реабілітації.
Учасники дискусії говорили про те, як театр може стати простором для колективного переживання травматичного досвіду, місцем переосмислення війни та формування нової української ідентичності.
«Мистецтво — це той чарівний медіум, який допомагає не просто пережити травму, а й перетворити її на джерело сили. Театр дає спільноті простір, де можна проговорити болюче. Травма перестає бути травмою, якщо вона репрезентується. А культура — це основа ідентичності. А отже — і безпеки», — зазначила Наталія Кривда, голова Наглядової ради Українського культурного фонду.
Фото: Борис Корпусенко
Проєкт «Театр ветеранів» створили як спільну ініціативу «ТРО Медіа» та Театру Драматургів. Мета — дати змогу ветеранам говорити про власний досвід через сцену, через ролі, через тексти.
Як підкреслила заступниця голови КМДА Марина Хонда, важливо не лише створювати культурні продукти, а й розвивати цілісну систему підтримки ветеранів у місті.
«У 2022 році в Києві було 32 тисячі учасників бойових дій, зараз — уже 76 тисяч. Культура не просто може, а мусить працювати з цими людьми. Театр — це емоції, а отже — канал для відновлення. Ми бачимо, що дедалі більше людей звертаються саме до мистецтва як до способу змінити свій психологічний стан. Для ветеранів — це шлях до себе. Не через ізоляцію чи руйнівні звички, а через творення», — зазначила вона.
Марина Хонда. Фото: Борис Корпусенко
Хонда додала, що місто вже впроваджує підтримувальні ініціативи: мобільні психологічні бригади, екскурсії, родинні програми, культурні хаби у районах столиці.
Про глибший зміст проєкту та плани на майбутнє розповів полковник, начальник відділу комунікацій Командування Сил ТрО Олексій Дмитрашківський.
«Ми зробили важливе — дали ветеранам голос. У нас уже є вистави, фестивалі, пластичні постановки, у яких грають люди без кінцівок, але з неймовірною силою. Суспільство не повинно „адаптувати“ ветеранів — воно має адаптуватися до них. Це люди, які свідомо пішли захищати нас усіх», — наголосив Дмитрашківський.
Олексій Дмитрашківський. Фото: Борис Корпусенко
Він поділився амбітними планами: створити сталу театральну структуру — з репертуаром, гастролями, фестивалями по всій Україні та участю ветеранів на всіх етапах — від написання текстів до режисури.
Зараз у межах «Театру ветеранів» вже готують пластичну виставу «Енеїда», у якій беруть участь ветерани з інвалідністю.
Учасники дискусії також порушили важливу тему — чи не буде тиску на митців, щоб «пом’якшувати» гострі історії задля комфорту глядачів. У відповідь наголосили: одна з головних цінностей проєкту — правдивість без цензури. Художній вираз не має згладжувати реальність.
У цьому сенсі «П’єса 22, або Шлях Героя» — це не просто театральна робота, а акт мистецького спротиву. Вона розповідає не про абстрактну війну, а про реальну людину, її шлях, втрати й силу.
За цією постановкою — тижні спільної роботи, групове навчання, взаємопідтримка. Ветерани не лише грають ролі — вони стають авторами власних історій.
Учасники обговорення згадували й технічні виклики — від нестачі репетиційних просторів до логістики залучення ветеранів з регіонів. Але погоджувались: навіть найсильніша ідея потребує стабільної підтримки — від держави, міста, бізнесу та суспільства загалом.
Читайте також:
Вистава, яка стала сповіддю: як ветерани говорять про війну мовою театру.
Олександра ПЛАКІНА
