Кирило Люков, керівник відділу безпілотних технологій БФ Сергія Притули. Фото надане пресслужбою
Повномасштабна війна в Україні стала першою у світі війною дронів, де технології змінюються щотижня, а громадянські розробки перетворюються на вирішальну зброю. Як волонтерський рух запускав еру FPV, чому весільний Mavic заслужив на пам’ятник та які виклики готують реактивні «шахеди» ворога — в інтерв’ю з керівником відділу безпілотних технологій Благодійного фонду Сергія Притули Кирилом Люковим.
З ОКОПІВ ДОНБАСУ — ДО СТВОРЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ РІШЕНЬ
— Кирило, ви працюєте у Фонді Сергія Притули з березня 2022 року. Знаємо, що ви приїхали практично з місця бойових дій. Як починалася ваша робота?
— Навесні 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення, ми зустрілися у Києві. Наприкінці квітня було ухвалено рішення про розширення мережі хабів. Спершу ми створили логістичний хаб у Дніпрі, організували там роботу, а згодом переїхали безпосередньо на Донбас, у Краматорськ.
Там функціонував наш третій, маленький міні хаб. Ми знаходилися там удвох і налагоджували пряму горизонтальну комунікацію із військовослужбовцями. Ми постійно спілкувалися з військовослужбовцями напряму, отримуючи інформацію буквально з окопів. Завдяки цьому ми чітко зрозуміли, що саме потрібно бійцям на передовій, для яких завдань і яка логістика для цього потрібна.
— Якщо казати про еволюцію безпілотників. На початку війни всі захоплювалися «Байрактарами» та вважали їх вершиною технологій. Що з ними відбувається зараз і як взагалі починався ринок БПЛА в Україні?
— «Байрактар» — це глибоке питання. З нього, умовно говорячи, у нас почалися великі безпілотники різного призначення. Це комплексний засіб: він може вести глибинну розвідку та водночас є носієм керованих ракет для нанесення ураження за підтвердженими цілями.
У 2022 році він нам супер критично допоміг. Нанесення ударів, зупинення ворожих колон, вибивання голови та хвоста механізованої колони на Київщині — більшу частину цієї роботи робив саме «Байрактар». Плюс було виконано багато важливих завдань на півдні країни та в морі, зокрема навколо острова Зміїний.
Він нікуди не дівся, він є і зараз, причому не в одиничному обсязі. Просто війна та тактика ворога кардинально змінилися. Якби «Байрактари» зараз виконували ті самі завдання, що й у 2022 році, це були б одноразові місії. Тому їх і далі використовують, але вже трохи по-іншому.
— А які безпілотники були в Україні до 2022 року?
— Ще до повномасштабного вторгнення у нас існували вітчизняні розвідкрила оперативно-тактичного рівня — наприклад, «Лелека». Тобто це не з’явилося з нуля. Були також «Валькірія», «Фурія». Це такі елементи, які були у війську та на ринку ще до великої війни, і певний період вони дуже сильно допомагали.
Паралельно заходили іноземні зразки, які опановували наші військові. І чимало із цих західних безпілотників були модифіковані саме завдяки досвіду українських бійців та нових реалій на полі бою. Іноземні виробники брали цю експертизу, враховували її та змінювали свої коптери завдяки нам.
ЕРА FPV: ЯК ВОЛОНТЕРИ ПЕРЕКОНУВАЛИ СИСТЕМУ
— Коли стався той самий, «квантовий» стрибок у розвитку дронів, який помітили всі?
— Якщо говорити про появу «кілзон», сірої зони та масове розширення використання дронів, то це пов’язане насамперед із появою FPV-дронів.
Поодинокі спроби застосування були і в 2022 році, але саме 2023 рік я б відокремив як початок справжньої ери FPV на фронті. До цього зростали тактичні коптери, рами дронів поступово збільшувалися, і зараз 10-дюймова рама — це вже своєрідний еталон для FPV-дрону.
— Наскільки важко було впроваджувати FPV на початку?
— 2023 року було дуже складно. По-перше, тому що вся ця історія на початку тягнулася виключно силами благодійних фондів, окремих волонтерів та небайдужих людей. Держава це купувала не одразу.
Був певний період застою у держзакупівлях — чи, точніше, період нарощування спроможностей, бо держава не одразу прийняла FPV як робочий та ефективний варіант.
Багато командирів різних ланок відверто казали, що це просто іграшки. Але волонтерська спільнота та самі військові «продавили» цю історію на практиці, показуючи її реальну ефективність.
В результаті ми бачимо, що це фундаментально змінило хід війни. Зараз FPV-дрони заміняють протитанкове оснащення і їх можна порівняти навіть за значущістю з артилерійськими снарядами і патронами.
Сьогодні безпілотні засоби модифікувалися і працюють уже у трьох стихіях: на воді, у повітрі та на землі. З’явилися роботизовані наземні комплекси, зенітні дрони для малого ППО, дрони для протидії ворожому ППО та морські безекіпажні катери.
Відбулася, без перебільшення, зміна парадигми у світі. Усі країни побачили, наскільки це ефективно, і зараз переозброюють та навіть переписують доктрини своїх армій.
— На початку війни часто звучала фраза про весільні дрони. Що це за дроні і яка їхня реальна роль у цій війні?
— Раніше ця фраза стосувалася всім відомого дрону Mavic чи Autel. Справді, це цивільні дрони, які у війську використовують для тактичної розвідки. Саме їх зверхньо називали «весільними» чи «іграшками».
Проте саме їм можна без перебільшення вже ставити пам’ятник — свого часу вони нас дуже витягли. Ще у 2022 році ми навчилися їх модифікувати. Фонд Сергія Притули мав свій технічний відділ, який ми довгий час публічно не висвітлювали.
Мабуть, найбільший відсоток DJI Mavic, котрі тоді літали на фронті, були перероблені та прошиті саме нашим технічним відділом. Це факт. Згодом ці навички поширилися серед самих військових, і нам стало трохи легше.
«КІЛЗОНА» У 30 КІЛОМЕТРІВ І ПОСТІЙНА ГРА ЧАСТОТ
— 2023 року наша армія переживала тривалий снарядний голод. Наскільки дроні допомогли перекрити цю нестачу та зупинити штурми?
— Щодо артилерії — то 100% був снарядний голод. Ми дуже залежали від західних партнерів. Ця залежність спонукала нас вигадувати нові рішення для підвищення нашої оборонної спроможності.
Саме в цей період FPV-дрон підтвердив свою ефективність і став масовим засобом. Підрозділи поступово перекваліфіковувалися, розширювалися штати, і в результаті ми отримали новий рід військ — Силі безпілотних систем.
Щодо ворожих масованих механізованих штурмів — FPV-дрони не змогли повністю зупинити їх, враг продовжує атакувати. Але вони вже не можуть робити це з такою інтенсивністю. Коли їде колона з 50 одиниць бронетехніки, де половина — танки, раніше це була колосальна проблема.
Завдяки дронам ворогу зараз дуже рідко вдається прорвати ділянку, а тим паче зберегти техніку. У більшості випадків це зупинення колон, знищення техніки та особового складу, а потім добивання «скидами».
— Кажуть, що модифікація дронів на фронті відбувається кожні 4–10 днів. Наскільки швидко доводиться змінювати рішення?
— Зміни відбуваються постійно. Це неперервна гра з частотами та тактиками. Якщо дуже спростити: сьогодні працює один діапазон частот.
Завтра проти нього у ворога з’являються засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ). Післязавтра ми впроваджуємо нові частоти, а вони шукають новий діапазон протидії. Ця гра в «кішки-мишки» йде щодня.
— Поясніть для звичайних людей: що таке «кілзона» (kill zone) чи сіра зона, як вона утворилася і що вона дає на практиці?
— Кілзона — це територія, на якій будь-яке переміщення та дії обох сторін дуже обмежені через загрозу негайного виявлення та знищення.
Якщо брати 2022 чи 2023 роки, то на позиції спокійно заїжджали машинами чи бронетехнікою, підвіз БК та всього необхідного здійснювався прямо в окоп. Ворожа піхота могла бути за 150 метрів, їх було чути на слух. Це була позиційна війна.
Але з появою дешевих FPV-дронів та «Мавіків» зі «скидами» ця кілзона почала постійно розширюватися.
Зараз на певних ділянках кілзона досягає до 10–15 кілометрів біля обох боків від лінії нуля — тобто загалом сіра зона може становити до 30 км. Там надзвичайно ускладнено будь-яке переміщення та логістика.
У цьому є свої плюси та мінуси. Вона обмежує штурмові дії та прориви оперативного рівня для обох сторін. Проте, оскільки ініціатива у наступальних діях найчастіше у ворога, а ми переважно обороняємось, для нас створення такої кілзони стало критичним плюсом.
— Як саме ці технології бережуть життя українських солдатів?
— Найпростіший приклад: раніше, щоб зупинити БТР, який їде на твою позицію, ти мав, ризикуючи життям, вилізти з окопу, взяти РПГ та вистрілити. Тепер це робить FPV-дрон. Оператор знаходиться в умовно безпечній позиції — у бліндажі, бетонному доті чи підвалі — і запускає дрон, який вражає бронетехніку на відстані від 10 до 40 кілометрів. Це безпосередньо зберігає життя наших людей.
ВІЙНА ПЕРЕМІСТИЛАСЬ У ПОВІТРЯ: ЯК ЗМІНИЛИСЬ ПОТРЕБИ В ТЕХНІЦІ
— Фонд Притули постійно проводить масштабні збори. На що саме спрямовані ці ресурси та як визначаються потреби війська?
— Я розділив би нашу роботу на дві частини:
Перша — це поточна операційна діяльність. Є постійні щоденні потреби: зарядні станції, генератори, радіостанції, зв’язок у цілому, Starlink, ті ж самі DJI Mavic. Це номенклатура, яка потрібна завжди. Ми закуповуємо її у міру можливостей та розподіляємо за запитами підрозділів.
Друга — це проєктна діяльність. Завдяки експертизі та живій комунікації з фронтом та виробниками ми визначаємо фокусні проєкти, які можуть вплинути на хід бойових дій.
— Розкажіть про проєкти, які пов’язані з певними військовими операціями…
— За час повномасштабного вторгнення таких проєктів було багато. З цікавого — відновлення та модернізація трофейної техніки. Після Харківського контрнаступу підрозділи передавали нам трофейні танки, БМП, машини «Тайфун».
Ми власними силами та за допомогою виробників відновлювали їх, модернізували, встановлювали системи зв’язку та відеонагляду. І російський танк виїжджав на фронт уже у складі українського підрозділу.
Також були проєкти зі встановлення супутникового зв’язку на гелікоптери, переобладнання зенітних ракетних систем «Стріла-10», виготовлення спеціальних прожекторів, тепловізійних систем та оптичних сенсорів.
А збір «Щелепи» на комплекси Shark M та RAM 2X — це ударні дрони, які працюють у парі з розвідником Shark, де останній виступає ретранслятором.
Нещодавно підрозділ ГУР МО цими засобами дуже ефективно зупиняв ворожу логістичну дорогу Донецьк — Крим.
Крім того, Фонд має окремий гуманітарний напрямок: це відбудова бомбосховищ, забезпечення живленням цивільних, генератори, гуманітарне розмінування.
— Ви працюєте напряму з військовими чи державними структурами?
— І з військовими, і з державою. У 2022 році ми дізнавалися про потреби переважно від самих бійців з передової. Проте і тоді, і зараз ми постійно комунікуємо з профільними установами, спецслужбами та Міністерством оборони, щоби розуміти, чим ми можемо допомогти підрозділам.
Одна із суперсил фондів — це вчасно підсвітити ефективність якоїсь нової технології, звести між собою виробників та військових, виготовити перший продукт, а далі держава бере це на озброєння та масштабує через держзамовлення.
Повітряні війни: реактивні «шахеди» та дрони-перехоплювачі
— Президент зазначав, що зараз війна великою мірою перемістилася у повітря. Як ви оцінюєте цю ситуацію?
— Переважно так, у повітрі зараз відбувається найбільше змін. Це не означає, що немає наземних чи морських операцій. Наприклад, враження російських кораблів у Чорному морі чи крайні операції в Азовському морі — це масштабні події. Але Азовське море зараз по суті закрите озеро, тому там є свої обмеження. А у повітрі з очевидних причин усе рухається значно швидше.
Зараз ми вийшли на високий відсоток знищення звичайних ворожих БПЛА з двигунами внутрішнього згоряння. Проте новий виклик — це реактивні «шахеди» та масштабування пускових майданчиків для них.
— Чим реактивні шахеди відрізняються від звичайних бензинових?
— Швидкістю. Це зовсім інші швидкості — від 300 до 600 км/год.
— Розкажіть про дроні-перехоплювачі. Як вони з’явилися і яка їхня роль?
— Фонд не займається виробництвом, але ми ведемо комунікацію з багатьма українськими виробниками. Ми бачимо, що українські дрони-перехоплювачі вже привертають увагу навіть на Близькому Сході та і взагалі на світовій арені.
Сьогодні наш Фонд проводить найбільший збір в Україні на протидію ударним дронам — на 1 мільярд гривень. До нього приєдналося багато підрозділів, які отримують найсучасніші дрони-перехоплювачі, супутню інфраструктуру та мобільні пункти управління. Це безпосередньо впливає на безпеку міст та цивільних людей.
— Що зараз залишається головним викликом для наших безпілотників з боку ворога?
— Засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ) та радіоелектронної розвідки (РЕР). Росія історично була на голову попереду багатьох країн світу саме у цьому напрямі. Ми постійно боремося з цим, плануємо маршрути прольотів.
Наприклад, удари по російських нафтопереробних заводах та аеродромах за тисячі кілометрів — це нереальний обсяг підготовки. Це опрацювання величезного масиву інформації, планування коридорів з урахуванням ешелонованої ППО ворога, їх засобів РЕБ та мобільних вогневих груп, а також використання штучного інтелекту при побудові операцій. Це надважка і спланована робота.
— Які українські дрони зараз є найпродуктивнішими за класифікацією?
— Класифікація залежить від дальності, льотно-тактичних характеристик та призначення:
Тактичний рівень: Згадана «Баба Яга» — раніше вона суто бомбила і поверталася, а зараз такі легендарні дрони, як Лазар чи Вампір, отримали супутниковий зв’язок Starlink. Тепер можна розміняти один такий дрон на ворожий ЗРК на відстані до 80 км.
Тактично-оперативний та оперативний рівень (Front-Strike та Middle-Strike): Працюють на відстані до 150–300 км. Наприклад, пара Shark та RAM 2X.
Глибинні удари (Deep Strike): Залітають у глибину РФ на 2000 км і більше (з урахуванням обходу зон ППО дрон пролітає щонайменше 2500 км). Це такі відомі назви, як Лютий, Морок, Бобер, Fire Point чи реактивний Барс, який нещодавно літав над Москвою.
АВТОМАТИЗАЦІЯ ТА МАЙБУТНЄ УКРАЇНСЬКОГО ВПК
— Як ви прогнозуєте розвиток цих технологій далі? Чи можлива повна автоматизація без участі людини?
— Все йде до автоматизації. Наприклад, на Близькому Сході армії звикли до готових автоматизованих рішень — натиснувши кнопку, і вона працює. Їм важко зрозуміти, як український оператор має вручну контролювати весь шлях дрону.
Ми теж рухаємось до цього. На тактичному рівні ми прийдемо до того, що дрони збиратимуться в рій, вилітатимуть у зону інтересу, а модуль автоматичного донаведення, ідентифікації та класифікації цілей сам виконуватиме ураження. Оператор на початкових етапах лише обиратиме ціль. У дронах-перехоплювачах так само все зведеться до розбудови мережі контейнерних пускових установок та до принципу: натиснувши кнопку — дрон автоматично вилетів і збив «шахед».
— У світі лунають заяви, що сторони мають небагато часу для інтенсифікації бойових дій. Україна не може пересилити Росію людським ресурсом. Чи можемо ми пересилити її технологічно?
— Це не просто «можливо» — це єдиний шлях і єдиний шанс, який у нас є. Мірятися кількістю людей ми об’єктивно не можемо, бо програємо.
Тому наш єдиний шлях — це розвиток технологій, збільшення можливостей виробництва, відкриття нових потужностей і, можливо, перенесення виготовлення певних критичних елементів за кордон, щоби їх банально не знищували ракетними ударами.
— Чому Росія іноді швидше масштабує нові розробки?
— Ми часто попереду у винахідливості та розробці нових технологій. Але стає питання: хто швидше це масштабує?
В Україні виробництво працює в умовах вільної ринкової економіки. У Росії ж економіка поставлена на військові рейки: дається наказ «згори» — і всі сили кидають на промислове масштабування. Іранський «шахед» у них швидко перетворився на власне масове виробництво, і зараз це вже не просто дрон-камікадзе, а інноваційна мережева платформа.
У нас у Міноборони та державних органах зараз є позитивна динаміка, певні процеси покращилися, але потрібен час, щоб дати залишкову оцінку цим змінам.
— Якою ви бачите Україну після перемоги у технологічному плані?
— Ми маємо зайняти свою чільну високотехнологічну нішу у світовому виробництві зброї — передусім у розробці безпілотних та ракетних систем. Цим уже зараз цікавляться європейські країни.
Важливо входити у прозорі колаборації з провідними оборонними компаніями Євросоюзу та США, вносити свою унікальну експертизу та досвід. І робити це за підтримки держави, щоб наші фахівці не просто виїжджали за кордон, а створювали інтернаціональні компанії тут, в Україні.
— Що б ви сказали людям та бізнесу, які щодня донатять на фонди?
— Донати дали нереальну кількість можливостей. Багато речей, які зараз сприймаються як щось буденне — той самий FPV-дрон — з’явилися завдяки людям, які донатили волонтерам і вірили в це, коли система ще вагалася. Це стосується і систем малої ППО та розвідників. Кожен донат безпосередньо впливає на безпеку країни і дає можливість змінювати хід цієї війни.
Ольга СКОТНІКОВА
