Жертвою булінгу може стати будь-яка дитина
Булінг у школах — тема, про яку чують усі, але далеко не всі готові говорити відверто.
За даними ювенальної поліції, щороку в Києві фіксують близько 150 звернень, пов’язаних із цькуванням серед дітей. Цифра залишається стабільною, але за кожним випадком стоїть дитина, яка потребує підтримки, а не осуду.
Про те, як насправді працює система реагування на випадки булінгу, хто найчастіше стає жертвою, чому не варто мовчати і як батькам розпізнати перші тривожні дзвіночки, для спільного проєкту «Київ FM» та «Вечірнього Києва» розповіла старша інспекторка відділу ювенальної превенції ГУ Національної поліції в місті Києві Вероніка Терещенко.
157 ЗВЕРНЕНЬ ПРО ВИПАДКИ БУЛІНГУ НАДІЙШЛО ДО ПОЛІЦІЇ ВІД ПОЧАТКУ РОКУ
— За даними ЮНІСЕФ, близько 40% українських школярів стикалися з булінгом у тій чи іншій формі. Скільки звернень щодо булінгу надходить до поліції Києва?
— Від початку 2025 року до територіальних підрозділів ГУ Національної поліції у місті Києві надійшло 157 звернень про випадки булінгу. Під час перевірки фахівці з’ясували, що 45 звернень взагалі не стосувалися учасників освітнього процесу. По решті були проведені комісії за участю поліцейських, за результатами яких підтверджено чотири реальні випадки булінгу. За якими були складені адміністративні протоколи.
— А що означає — «звернення не стосуються учасників освітнього процесу»?
— Справа в тому, що звернення про булінг можуть надходити різними шляхами: на спецлінію 102, через освітню платформу AIKOM або через систему «Єдина школа». У цих сервісах є спеціальні вкладки, де діти та вчителі можуть напряму спілкуватися з ювенальними поліцейськими.
Часто там залишають повідомлення на кшталт: «щодо мене вчиняють булінг». Але водночас люди не вказують своїх даних — ні прізвищ, ні навчального закладу. Коли ми намагаємось дати зворотний зв’язок, вони не відповідають. У таких випадках ми не можемо ні підтвердити, ні спростувати факт події.
Тож саме ці 45 звернень і стосуються ситуацій, коли ми не змогли зв’язатися з авторами повідомлень і опрацювати їх належним чином.
Вероніка Терещенко
НАЙЧАСТІШЕ ПРО ВИПАДКИ БУЛІНГУ ПОВІДОМЛЯЮТЬ БАТЬКИ
— А від кого найчастіше ви отримуєте звернення: від батьків, вчителів чи від дітей?
— Найбільше повідомлень надходить саме від батьків. Від дітей — лише невеликий відсоток. Часто вони відкриваються вже під час нашої роботи.
Буває, дитина просто сказала мамі: «мене ображає однокласник» чи «дівчинка щось неприємне каже». Але коли ми починаємо детально розмовляти — з’ясовувати, як саме це відбувалося, що саме казали — тоді дитина розкривається зовсім інакше. Вона починає довіряти й ділитися подробицями, яких раніше не розповідала.
Не можу погодитися з думкою, що навчальні заклади намагаються щось приховати. Навпаки — вони активно співпрацюють. Вчителі та адміністрація зацікавлені, щоб ні діти, ні педагоги не відчували тиску. Їхня мета — зробити освітній процес комфортним, щоб дитина йшла до школи з радістю і хотіла вчитися.
У випадках булінгу школи максимально відкриті до взаємодії. Вони надають усі необхідні характеристики, допомагають зібрати дані, залучають психологів.
— А чи є тенденція до зростання звернень, скажімо з попередніми кількома роками?
— Загалом статистика залишається стабільною — близько 150 звернень на рік. Ми не бачимо значного зростання.
У 2022 році таких випадків було набагато менше, але це легко пояснити. Спочатку — карантин і дистанційне навчання через COVID-19. Потім, після початку повномасштабної війни, діти знову навчалися переважно онлайн, майже не спілкувалися між собою. Тому кількість звернень тоді суттєво знизилася.
А вже у 2023-2025 роках, коли навчання відновилося, ситуація вирівнялася: ми знову бачимо приблизно ту саму кількість звернень.
Що стосується серйозних випадків, коли доводиться складати адміністративні протоколи, то їх зовсім небагато. За дев’ять місяців цього року — лише чотири. Торік таких було шість, і один неповнолітній навіть перебував на профілактичному обліку. Цього року — жодного.
БУЛІНГ МОЖЕ ВІДБУВАТИСЯ І ПОЗА ШКОЛОЮ
— Булінг — це лише про освітні заклади? Тобто тільки те, що відбувається в межах школи?
— Не обов’язково. Булінг — це не лише шкільні ситуації, а будь-які конфлікти між учасниками освітнього процесу. Це можуть бути учні, вчителі, тренери, навіть вихованці гуртків чи позашкільних центрів.
Є ще окрема форма — кібербулінг. Він часто трапляється вдома: у чатах, месенджерах, соціальних мережах. Діти спілкуються там із тими ж людьми, з якими бачаться в школі. Законодавчо кібербулінг поки що не закріплений як окрема форма булінгу, але фактично він існує й має ті самі наслідки.
Закон уже враховує, що позашкільні заклади — це теж частина освітнього процесу. Тому випадки, які відбуваються в гуртках, спортивних секціях чи студіях, ми також розглядаємо. Поки що офіційних звернень звідти не надходило, але один показовий епізод був.
До нас звернулися батьки хлопчика, який займався футболом. Вони вважали, що тренер навмисне не ставить їхнього сина до основного складу, і сприйняли це як булінг. Ми приїхали, поговорили з тренером. Той показав об’єктивні показники: результати фізпідготовки, кількість забитих голів, порівняння з іншими гравцями. Усе виявилося чесно — хлопець просто ще не дотягував до рівня команди.
Ми пояснили це батькам, і ситуацію вдалося вирішити мирно. Це був радше емоційний конфлікт, а не справжній булінг.
— Ви згадали, що кібербулінг поки не є офіційною формою булінгу, а які види цькування охоплює закон?
— Так, законодавством визначено чотири основні форми булінгу: фізичну, психологічну, економічну та сексуальну.
Фізичний булінг — це коли застосовується сила: ляпаси, стусани, штовхання, щипання, кусання, шмагання.
Психологічний — проявляється у словесних образах, глузуванні, прізвиськах, погрозах, бойкотах, ігноруванні. Це те, що завдає шкоди не тілу, а внутрішньому стану дитини.
Економічний — коли у дитини вимагають гроші, їжу чи особисті речі. Наприклад: «Ти повинен приносити мені бутерброд» або коли навмисне забирають чи псують речі — рюкзак, ручку, телефон.
Сексуальний булінг — це принизливі жести, натяки, погляди, образливі рухи тіла, а також поширення фото чи відео інтимного характеру без згоди. Наприклад, коли дитину сфотографували на пляжі, а потім фото виклали в мережу або змонтували, поєднавши з обличчям іншої людини.
Ну і я б таки згадала про кібербулінг. Хоч він ще не закріплений у законі як окрема форма, але на практиці — це також різновид цькування. Він відбувається в електронному середовищі: у чатах, соціальних мережах, онлайн-іграх. Доказами тут можуть бути скріншоти, листування або посилання на групи, де все це відбувається.
ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ МОЖЕ СТАТИ БУДЬ-ЯКА ДИТИНА
— Хто найчастіше стає жертвами булінгу?
— Найчастіше це звичайні діти з нормальних, адекватних сімей, де батьки піклуються, працюють, цікавляться навчанням і життям своєї дитини. Вони гарно вчаться, соціально адаптовані, але водночас можуть бути емоційно вразливішими.
Іноді причина в тому, що дитина надто гостро сприймає слова або має травматичний досвід, через який реагує чутливіше. Такі діти можуть не стримати емоцій — заплакати, образитися, замкнутися — і саме це стає сигналом для інших.
Практика показує: якщо дитина один раз емоційно відреагувала на образу, то ситуація часто повторюється. Інші діти ніби «намацують» цю больову точку і можуть знову тиснути на неї — навіть несвідомо. Саме тому важливо навчати дітей не лише самозахисту, а й емоційної стійкості.
— А які характеристики можна дати дітям, які стають кривдниками? Бо часто існує стереотип: якщо дитина з неблагополучної сім’ї чи погано вчиться — то саме вона й булить інших. Але, мабуть, реальність інша?
— Так, реальність зовсім інша. Це також звичайні діти — просто більш енергійні, активні, схильні до лідерства. Вони хочуть бути в центрі уваги, прагнуть впливати на однолітків, і часом ця енергія переходить у домінування над іншими.
Під час профілактичних зустрічей я часто кажу їм: «Якщо ти вважаєш себе лідером — це ще не означає, що клас так само тебе сприймає». І одразу бачу реакцію — діти насторожуються, дивуються: «Як це так? Я ж популярний, мене всі знають!»
Тоді я пояснюю: у будь-якому колективі є опозиційна група, яка не погоджується з таким «лідером». Іноді вона може бути навіть сильнішою за його підтримку. Саме це відкриття часто змінює їхнє ставлення — змушує замислитись, що сила не у приниженні, а у взаємній повазі.
Такі розмови особливо ефективні з підлітками 8–9 класів, коли вони активно формують своє «я» і дуже чутливо реагують на питання статусу в колективі.
Ювенальна поліція ніколи не відштовхує дитину, навіть якщо вона проявила агресію
«Я Ж НЕ ДУМАВ, ЩО ЦЕ ОБРАЗИТЬ» — ТАК НАЙЧАСТІШЕ ДІТИ ПОЯСНЮЮТЬ СВОЇ ДІЇ
— Ви згадали про профілактичні бесіди, коли розмовляєте з учасниками інцидентів. Думаю, ви запитуєте в них: «Навіщо ти це зробив?» Які відповіді зазвичай чуєте?
— Ми завжди питаємо, але найчастіше діти не вважають, що зробили щось погане. Вони щиро дивуються: «А чому приїхала поліція? Чому всі звернули увагу саме на мене?»
Багато хто не усвідомлює, що певні слова або дії можуть образити іншого. Вони кажуть: «Я б не образився — чого він образився?» І коли ми пояснюємо, діти реагують: «Я ж не думав, що так буде…»
Якщо йдеться про фізичні прояви, то часто вони називають це «грою». Кажуть: «Ми просто жартували» або «Та він міг мені здачу дати». Але ми пояснюємо: це не гра, коли ти когось штовхаєш чи б’єш.
Ми завжди нагадуємо дітям: «Твої права закінчуються там, де починаються права іншої людини.»
Якщо ти штовхнув однокласника, пошкодив його рюкзак чи спортивний одяг — відповідай і відшкодовуй збитки.
99% БАТЬКІВ ЗАПЕРЕЧУЮТЬ ПРОВИНУ СВОЄЇ ДИТИНИ
— До речі, щодо відповідальності, що каже закон?
Відповідальність за булінг адміністративна. Це означає, що щодо порушника складається адміністративний протокол, і він несе фінансове покарання або громадські роботи. Штрафи становлять від 850 до 3400 гривень або громадські роботи тривалістю від 20 до 60 годин.
Якщо дитині вже виповнилося 16 років, протокол складається безпосередньо на неї. У такому випадку підліток потрапляє на профілактичний облік у поліції строком на один рік. За цей час з ним проводять бесіди, відвідують у школі й вдома, залучають до виховних заходів.
Якщо протягом року дитина повторює правопорушень, її знімають з обліку. Але інформація про перебування там залишається в базі поліції. І навіть через 5–10 років ці дані зберігаються — ми бачимо, що така особа колись перебувала на обліку, і враховуємо це під час подальших перевірок.
— А як часто під час розслідування таких випадків батьки заперечують провину своєї дитини, намагаються її виправдати чи сперечаються з Вами?
— У 99,9% випадків. Кожна мама й кожен тато буде захищати свою дитину — ким би вона не була: булером, правопорушником чи навіть злочинцем. Це природно.
Але водночас потрібно визнати можливість, що твоя дитина могла вчинити неправильно. Як би важко це не було прийняти — таке трапляється.
Коли ми показуємо конкретні докази, запрошуємо психологів або класного керівника на засідання комісії — тоді батьки починають дивитися на ситуацію інакше. Наприклад, мама каже: «Так, я помічала, що він не просить кишенькових грошей…» І тоді починає розуміти, що це не випадковість, а певна поведінка.
У випадках фізичного булінгу допомагають камери відеоспостереження. Зараз їх встановлюють в багатьох школах, спортзалах і коридорах. Батьки попереджені, що освітній процес фіксується на відео. І коли ми показуємо запис — усе стає очевидним.
Проте навіть тоді частина батьків не хоче визнавати, що їхня дитина оступилася. Це, мабуть, найскладніший момент у нашій роботі — допомогти дорослим подивитися правді в очі, не звинувачуючи, а розуміючи.
МИ НЕ КАРАЄМО — МИ ДОПОМАГАЄМО
— А як ви працюєте з такими дітьми й родинами?
— Ми ніколи не відштовхуємо дитину, навіть якщо вона проявила агресію. З нею обов’язково проводимо індивідуальну бесіду — як під час засідання комісії, так і поза ним. Але важливо: ми спілкуємося не лише з кривдником, а з усім колективом.
Адже в кожному випадку є жертва, булер і спостерігачі — ті, хто бачив, чув або навіть підтримував ситуацію жартами, словами, сміхом. Або просто стояв осторонь. Але навіть це — теж позиція. Ми пояснюємо дітям: «Якщо ти бачив і нічого не зробив, ти теж частково відповідальний. Ти міг зупинити — але не захотів, щоб не втратити друзів чи не стати наступною жертвою.»
Ми детально проговорюємо ці моменти, щоб не допустити повторення ситуації. Наша мета — не покарати, а допомогти усвідомити.
Ми не бачимо в цих дітях злочинців. Це звичайні діти, які оступилися. І саме тому їм потрібні не осуд, а підтримка та корекція поведінки — щоб зрозуміти, що сталося, і більше цього не повторювати.
ВИПАДКИ БУЛІНГУ З БОКУ ВЧИТЕЛІВ — ПООДИНОКІ
— А як щодо вчителів? Наскільки часто саме вони стають буллерами?
— На щастя, такі випадки трапляються дуже рідко — значно рідше, ніж серед дітей. Але навіть поодинокі інциденти неприпустимі й потребують негайного реагування.
Учитель має бути прикладом поваги, терпимості та підтримки, а не джерелом тиску. Адже саме він формує атмосферу у класі. Важливо створювати безпечне й доброзичливе середовище, щоб діти йшли до школи з радістю, а не зі страхом.
Цього року ми зафіксували лише один випадок булінгу з боку педагога. На нього одразу відреагували: директор закладу звільнив учителя, і ситуацію врегулювали. Подальшу долю цієї особи ми не відстежуємо, але головне — реакція була миттєвою, і подібних випадків більше не повторювалося.
— Які «червоні прапорці» мають насторожити батьків щоб вони зрозуміли: дитина піддається булінгу?
— Є низка поведінкових ознак, на які варто звернути увагу.
Перш за все — це відмова йти до школи. Якщо дитина раптом не хоче відвідувати уроки без видимих причин, це може бути сигналом.
Також насторожують підвищена тривожність, депресивний стан, часті скарги на головний біль чи біль у животі, хоча лікарі не знаходять жодних медичних підстав.
Ще один показовий знак — падіння успішності, небажання спілкуватися з однолітками, пошкоджений одяг або особисті речі.
Дитина може стати замкненою, дратівливою, відстороненою — уникати не лише друзів, а й сімейних контактів: не хоче снідати, вечеряти разом, проводить час наодинці.
Усе це — сигнали, що дитині боляче, і вона потребує підтримки та довіри, а не тиску чи допитів.
— Які поради ви дали б дітям, які відчувають, що стосовно них відбувається булінг, але бояться про це розповісти?
— Якщо ви відчуваєте, що до вас ставляться несправедливо, що вас принижують чи ображають — не мовчіть.
Звертайтеся до батьків, учителів або поліцейських. Поруч завжди є дорослі, які вас вислухають, підтримають і допоможуть розв’язати проблему.
Пам’ятайте: просити про допомогу — це не слабкість, а сміливість.
Читайте також:
«Про що можуть розказати батькам дитячі ігри: важлива розмова з психологом».
Ірина ГЛАВАЦЬКА, для «Вечірнього Києва»
