Ігор Стародубов, президент ГО «Всеукраїнської громадської організації «Союз експертів України», директор державного підприємства «Центр судової експертизи та експертних досліджень». ФОТО: Борис Корпусенко
Судова експертиза в Україні тривалий час залишається майже закритим і дуже зарегульованим інститутом. Держава не поспішає ділитися контролем із професійною спільнотою. «Приватні» експерти можуть розвантажити систему у справах НАБУ й САП та чому в цій сфері критично необхідне самоврядування?
Про «внутрішню кухню», інститут репутації та законодавчі виклики говоримо із президентом ГО «Всеукраїнська громадська організація «Союзу експертів України», директором державного підприємства «Центр судової експертизи та експертних досліджень» Державної судової експертизи України, доктором філософії у галузі права, атестованим судовим експертом, оцінювачем, патентним повіреним — Ігорем Стародубовим.
Публікація цього матеріалу мала вийти напередодні професійного свята — «Дня судового експерта». Але в ніч на 2 липня росія вкотре завдала ударів ракетами та БПЛа по Києву. Від прямих влучань та падіння уламків загинуло більше 30 людей. В Києві оголосили День жалоби.
Тож автори вирішили перенести публікацію. Але й дата, на яку призначили вихід розмови журналістки «Вечірнього Києва» з президентом ГО «ВГО «Союзу експертів України» — знов припала на День жалоби. Київ та область пережили ніч терору — у місті загинуло 19 людей, в області — вісім.
Проте це інтерв’ю має вийти, адже саме судова експертиза перетворює руйнування, втрати та воєнні злочини на юридично підтверджені докази, які можуть стати підставою для рішень українських судів, міжнародних трибуналів і компенсаційних механізмів.
ПРО ІНСТИТУТ САМОВРЯДУВАННЯ І «ТАЄМНІ» ПРІЗВИЩА В РЕЄСТРАХ
— У журналістиці всі працюють на виду, і репутація формується публічно. А як працює інститут репутації у судовій експертизі? Від чого вона залежить?
— У нас усе схоже. Якщо колеги відгукуються про тебе позитивно — це і є головний орієнтир того, хто є якісним фахівцем, а хто ні. З одного боку, ми всі конкуренти, але з іншого — працюємо за спільними методиками, обмінюємося досвідом і допомагаємо один одному.
Проте ключовий фактор тут — відповідальність. Існують кваліфікаційні та дисциплінарні палати, які регулюють діяльність судових експертів. Перевірити доброчесність атестованого судового експерта можна через державний реєстр атестованих судових експертів. Там зазначено стаж роботи та наявність дисциплінарних стягнень, види спеціальностей, за якими судовий експерт пройшов атестацію. Проте справжня репутація судового експерта формується роками: прізвища дійсно якісних фахівців — адвокати та слідчі — передають один одному по «сарафанному радіо».
— До речі, щодо прозорості. Чому зараз у Реєстрі судових рішень прізвища експертів знеособлюють?
— Для мене це теж загадка. Судовий експерт — така ж процесуальна фігура, як адвокат чи суддя, але їхні прізвища в рішеннях залишають, а наші — прибирають. Звісно, є пояснення, що відомості про судових експертів не вносять (або знеособлюють) у текстах рішень Єдиного державного реєстру судових рішень через те, що судовий експерт є фізичною особою, чиї персональні дані підлягають захисту згідно із законом. Проте Міністерство юстиції України веде публічний Державний реєстр атестованих судових експертів. Там відкриті: ПІБ, номер свідоцтва, спеціалізація та місце роботи.
Немає сенсу захищати «персональні дані» експерта в тексті судового рішення, якщо його ім’я та професійні дані офіційно відкриті для будь-якого громадянина в іншому державному реєстрі. Це нівелює аргумент про «таємність» його особи.
Судовий експерт є самостійним та персонально відповідальним учасником судового процесу. Приховування його імені порушує принцип прозорості правосуддя та заважає іншим громадянам оцінити законність рішення в аналогічних справах.
Якби експертів в Єдиному державному реєстрі судових рішень не знеособлювали, суспільство бачило б, хто, скільки й наскільки якісно робить експертизи і які рішення на основі цих висновків зрештою ухвалює суд. Це суттєво підняло б планку відповідальності. Проте питання дійсно дискусійне, бо тоді можливо бачити, хто саме «виніс рішення» і яке, і в якій «резонансній справі», і це може стати елементом впливу на експерта.
ДЕРЖАВА VS САМОВРЯДУВАННЯ: ЧИ ДОРОСЛО СУСПІЛЬСТВО?
— Хто має контролювати якість роботи експертів — держава чи професійна спільнота? На нещодавній пресконференції представники Мін’юсту досить скептично ставилися до ідеї самоврядування, ніби вони є прихильниками суто державного контролю…
— Я вважаю, що поняття «контроль» взагалі не зовсім коректне щодо судового експерта, оскільки судовий експерт є процесуально незалежною фігурою. Спостерігати, слідкувати за підвищенням кваліфікації, притягати до дисциплінарної відповідальності та захищати експерта має професійна спільнота, а сам експерт, усвідомлюючи відповідальність, повинен контролювати себе сам, оскільки він несе кримінальну відповідальність за законом — особисто.
За державою має залишатися функція регулятора: скерування діяльності, визначення пріоритетних напрямків розвитку, необхідність розробки методичного забезпечення.
Історично склалося, що в кримінальних провадженнях більшість експертиз роблять державні спеціалізовані експертні установи. Це тягнеться ще з 90-х років через систему прямого бюджетного фінансування. Для слідчих, прокурорів та суддів у кримінальному провадженні експертиза в державній установі є безкоштовною. Якщо ж сторона захисту, слідчий чи прокурор звертається до приватного експертного сектора — послуги експерта сплачуються «із власної кишені». Цей фінансовий чинник і створює штучний привілей державного сегмента над приватним.
— Ви є прихильником самоврядування. Як воно має виглядати в ідеалі? Це має бути єдина монопольна асоціація?
— Я категорично проти монополії. Монополія — це завжди погано, бо вона вбиває конкуренцію та знижує якість надання послуг. Наразі Мін’юст пропонує створити єдину Національну асоціацію приватних судових експертів за прикладом адвокатури чи нотаріату: хочеш працювати — зобов’язаний бути там.
Натомість я вважаю, що має бути дві-три організації, щоб експерт мав право вибору, куди входити. Наприклад, я з 2018 року очолюю ГО «Всеукраїнська громадська організація «Союз експертів України», якому наступного року виповнюється 30 років. У нас діє 6 повноцінних секцій: 160 економістів, 139 будівельників, більше 100 автотоварознавців тощо. Загалом у приватному сегменті України працює близько 660 експертів (із приблизно 6,5 тисяч загалом по країні).
Якщо буде кілька асоціацій, кількісний склад яких буде не менше 30% від загальної кількості атестованих приватних експертів, вони зможуть утворювати спільні конгреси чи конференції чи просто делегувати своїх представників для діалогу з регулятором, не порушуючи при цьому конституційне право людини на свободу об’єднання.
Ігор Стародубов, президент ГО «Всеукраїнської громадської організації «Союз експертів України», розповів про роль судової експертизи для правосуддя і суспільства.
«ПРАЦЮЄ — НЕ ЧІПАЙ»: ПРО СТАРИЙ І НОВИЙ ЗАКОНИ
— Чому реформа закону «Про судову експертизу» так довго буксує? Законопроєкти з’явилися і в 2018-му, і в 2021-му, і позаминулого року, але вони і нині там.
— Знаєте, я за першою освітою комп’ютерник, тому дуже люблю один анекдот. Син приходить до батька-програміста і питає: «Тату, а чому сонце щодня встає на сході, а сідає на заході?» Батько дивиться на нього й каже: «Синку, ти перевіряв? Кожен день працює? Якщо працює, не чіпай!»
Ось так і тут. Чинний закон «Про судову експертизу», на мою думку, досить зважений. Він займає всього 12 аркушів. А новий проєкт, який запропонували, — це вже 52 аркуші. Ініціаторами цих змін виступають державні регулятори (Мін’юст, Кабінет Міністрів України).
Природно, що будь-який державний орган намагається максимально виписати в законі власні повноваження, адже вони можуть діяти виключно в межах дозволеного. Через це виникає надмірне регулювання, яке консервує систему.
СПРАВИ НАБУ І САП: ЯК РОЗВАНТАЖИТИ СИСТЕМУ ЗА РАХУНОК ПРИВАТНОГО СЕКТОРА
— НАБУ та САП активно наполягають на створенні власної державної експертної установи. Чи здатні приватні експерти за умови їхньої незалежності повністю задовольнити потреби антикорупційних органів?
— Абсолютно спроможні. Та більше, створення власних експертних установ при правоохоронних органах — це пряме порушення базового принципу судової експертизи — незалежності від органів дізнання та суду.
Чому експертиза підпорядкована Мін’юсту? Бо воно не веде слідства і не судить. Так, у нас є Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС та Інститут спеціальної техніки та судових експертиз СБУ, але це теж дискусійне питання, адже фінансування йде через одне й те саме відомство.
За такої умови, можливо було б запровадити незалежну експертну установу при Державній судовій адміністрації України, яка жодним чином не впливає на судовий процес.
Хоча якщо надати НАБУ та САП можливість залучати приватних експертів на конкурсних засадах (через відкриті тендери та змішане фінансування на потреби цих органів), проблему буде усунуто. Приватний експерт так само несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і за розголошення таємниці слідства. Це суттєво пришвидшило б терміни досудового розслідування.
— Як урегульовано методичне забезпечення експертизи в Україні та які проблеми тут існують?
— Україна тривалий час була флагманом у цьому питанні на пострадянському просторі. Наприклад, наш відкритий (публічний) Реєстр судових атестованих судових експертів існує ще з 1997 року, тоді як для багатьох країн ЄС це досі закрита інформація, яку треба запитувати через профільні асоціації.
Але сама система фінансування методик, на мою думку, застаріла. Кошти на розробку нових методів дослідження отримують виключно державні інститути як «обязаловку» за внутрішнім планом. Дійсно, Мін’юст дозволив приватним експертам подавати свої методики на затвердження Координаційної ради, але експерт має розробляти їх самостійно, безкоштовно, витрачаючи власний час.
Звісно, художник має бути голодним, проте рухати науку без фінансового підґрунтя дуже важко.
— Якщо пояснити просто, що таке «методика» в судовій експертизі?
— Звичайними словами, це професійні правила порядку проведення дослідження, звід стандартів. Наприклад, у методиці оцінки (визначення вартості) авто та вартість відновлюваного ремонту чітко розписано: як враховувати пробіг, рік випуску, пошкодження тощо. Це потрібно для того, щоб, по-перше, експерта можна було проконтролювати, а по-друге — щоб результати досліджень у різних фахівців не відрізнялися через використання різних підходів.
Суддям у 90% випадків потрібен лише кінцевий висновок. А от дослідницьку частину та причинно-наслідкові зв’язки прискіпливо вивчають сторони захисту та обвинувачення. Якщо експерт зміг чітко й логічно описати свій шлях до висновку — це і є ознака якості.
— Чи всі розроблені методики реально використовуються?
— Повинні всі, проте свого часу аналітична система «Суд на долоні» провела цікавий аналіз Реєстру судових рішень. Виявилося, що кількість затверджених методик, наприклад, у сфері психологічних досліджень, наближається до сотні, а реальних експертиз за цим напрямком проводиться мінімальна кількість. Виникає питання: навіщо витрачати державні кошти на розробку того, на що немає попиту?
Дійсно, регулятор, як я зазначав раніше, повинен визначати напрямок розвитку судової експертизи та визначати пріоритетність розробки методичних рекомендацій та методик. Проте розробку методик потрібно переводити на конкурсну основу серед державних та приватних експертів.
ТРИ КРОКИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВОСУДДЯ
— Які три головні законодавчі зміни потрібні у сфері судової експертизи вже сьогодні?
Запуск реального самоврядування без створення примусових монополій.
Впровадження конкурсних засад (тендерів) на проведення експертиз для державних органів, що забезпечує рівний доступ приватного та державного секторів.
Розширення процесуального статусу «фахівця у відповідній галузі знань». Це створить здорову конкуренцію, розвантажить державні інституції та суттєво скоротить строки розгляду справ у судах.
Ми вже рухаємося в цьому напрямку — це передбачено навіть у Дорожній карті з питань верховенства права. Так, регулятор неохоче відпускає експертів у «вільне плавання», але цей процес невідворотний, якщо ми прагнемо побудувати прозору європейську систему правосуддя.
СУДОВІ ЕКСПЕРТИ — ЦЕ НЕ ЮРИСТИ, ЦЕ — ТЕХНАРІ
— Свого часу ви згадували, що вхід у професію судового експерта надзвичайно складний. Скільки часу потрібно, щоб стати фахівцем, чиє ім’я матиме вагу?
— Цей шлях починається задовго до того, як з’являється ім’я. У законі прописано: експерт повинен мати «відповідну вищу освіту». У цьому маленькому слові «відповідна», — закладено мінімум п’ять років життя після школи. Але парадокс у тому, що для багатьох новітніх напрямків досі чітко не визначено, яка саме освіта є «відповідною». На мою думку, правильніше було б оцінювати не диплом, а конкретні компетентності людини — що вона повинна вміти робити для виконання експертного завдання.
Після інституту, тобто отримання «відповідної вищої освіти», обов’язково йде навчання в державній експертній установі, бо, на жаль, поки інших не існує. Це нагадує давні цехи: майстер брав учня, той проводив із ним роки й переймав ремесло.
Особисто я почав чітко усвідомлювати, що і як я роблю, десь на другий рік безперервної практики, хоча й отримав кваліфікацію атестованого судового експерта через рік після початку стажування. Інколи, коли перечитую свої перші висновки, стає трохи соромно за тодішні підходи. Це шлях довжиною щонайменше в шість-сім років.
— Побутує стереотип, що судовий експерт повинен мати юридичну освіту. Це правда?
— Навпаки! У 90–95% судових експертів освіта якраз не юридична. Хто такий судовий експерт? Це технічний помічник судді. Суддя — ідеальний юрист: він досконало знає кодекси й закони. Але йому потрібні спеціальні, профільні знання: автотехніка, хіміка, біолога, будівельника, економіста, комп’ютерника чи товарознавця.
Юридичну складову (процесуальні права, обов’язки, правила складання висновку для суду) експерти отримують уже під час спеціалізованого навчання на базі своєї вищої освіти. Хоча згодом багато колег таки здобувають диплом юриста — наприклад, для захисту дисертації з криміналістики чи адмін права, як це було у моєму випадку.
42% ПРОЦЕСІВ В ОНЛАЙНІ, АЛЕ ДЛЯ ЕКСПЕРТІВ — ЗАСЬ
— Чому на експертів у судах чиниться такий серйозний тиск? Чому замовники часто незадоволені?
— Судовий експерт апріорі перебуває під прицілом, адже понад 50% учасників процесу зазвичай незадоволені його висновком. Візьмемо найбанальніше — ДТП. Це наша щоденна реальність, де щороку б’ються автівки на мільйони гривень. Кожен водій вважає, що він правий. Якщо експерт пише протилежне — незадоволена сторона намагається виставити його в суді некомпетентним.
З 2017 року, після прийняття нової редакції процесуальних кодексів, наша судова система фактично перейшла до змагальної моделі та прецедентного права. Фахівці-юристи погодяться, що термін «зразкова справа» запроваджений новими кодексами, — це фактично і є прецедент. Суд більше не зобов’язаний шукати об’єктивну істину самостійно, він — рефері. Кожна сторона може принести висновок від свого експерта. Коли ці висновки кардинально різняться, експертів викликають «на килим» для роз’яснень. І тут ми стикаємося з абсурдною проблемою.
— Якою саме?
— Зараз близько 42% усіх судових засідань в Україні проходять у режимі відеоконференції. Але судові експерти майже позбавлені цього права процесуальними кодексами! Суддівський корпус вніс норму, що експерт має право свідчити виключно з приміщення суду — мовляв, щоб на нього не чинили тиск в онлайні.
Це створює колосальне навантаження. Замість того, щоб під’єднатися з офісу, або приміщення експертної установи, експерт під час повітряних тривог, постійних відключень світла та черг змушений їхати в суд, шукати вільну залу з трансляцією в інше місто. А засідання часто переносяться. Судового експерта викликають до суду з однією метою: надати роз’яснення відносно складеного їм висновку. При цьому я за 30 років практики не бачив жодного експерта, який би прийшов до суду і сказав: «Ваша честь, я не згоден зі своїм же висновком». Фахівець завжди захищатиме те, що він власноруч дослідив та підписав. То про який тиск може бути мова?
ГОЛОВНИЙ МІФ: «ХТО ПЛАТИТЬ, ТОЙ І ЗАМОВЛЯЄ МУЗИКУ»
— Давайте розвінчуємо найпопулярніший міф про вашу професію. Дійсно вважається, що експертиза завжди пишеться на користь того, хто за неї заплатив.
— Коли експерт працює за договором із замовником, він дійсно оцінює ситуацію. Але якщо він бачить, що клієнт не правий, професійний експерт, який цінує своє ім’я, просто відмовиться від такої роботи, і да, дійсно виходить так, що експерт пишить на користь того хто платить гроші. Просто ніхто не публікує відомості про те від якої роботи судовий експерт відмовився (сміється).
У судовому процесі, коли експертизу призначає суд, корупційні ризики зводяться до мінімуму через кримінальну відповідальність атестованого експерта та неможливість експерта спілкуватися зі сторонами по справі, оскільки суб’єктом призначення експертизи є суд. Але тут є інша проблема, яка досі не вирішена — депонування коштів на судовий процес та оплата послуг експерта за цей рахунок.
Суддівський корпус не хоче брати на себе фінансовий тягар і зберігати гроші сторін на рахунках суду до завершення процесу, який може тривати роками. Наявність такого механізму дійсно забезпечило б неупереджене фінансування експертної діяльності, бо на теперішній час, сторони досить часто зловживають необхідністю сплатити кошти за проведення судової експертизи наперед і намагаються дізнатися про результат експертизи заздалегідь.
— А якщо в одній справі з’являються два абсолютно протилежні висновки від різних експертів? Це ознака корупції чи методологічна помилка?
— Це ознака недопрацювання регулятора. У врегульованій системі контролю експертного забезпечення, після завершення судового провадження такі розбіжності мають кулуарно розглядатися на профільних експертних секціях на постійній основі, з метою виялення або методичних неузгодженостей, або неякісних експертів.
Коли я очолював секцію судової експертизи у сфері інтелектуальної власності, ми детально розбирали кожен повторний висновок. Це робилося не для того, щоб когось покарати, а щоб виявити, які методи були застосовані неправильно, і виробити єдиний підхід, який унеможливлював такі помилки в майбутньому.
Продовження розмови із президентом ГО «Всеукраїнська громадська організація «Союзу експертів України», директором державного підприємства «Центр судової експертизи та експертних досліджень» Державної судової експертизи України, доктором філософії у галузі права, атестованим судовим експертом, оцінювачем, патентним повіреним — Ігорем Стародубовим, у п’ятницю, 10 липня.
ПАРТНЕРСЬКИЙ МАТЕРІАЛ
Читайте також:
- «Всеукраїнський Конгрес судових експертів EXPERT’2026 незабаром пройде у Києві: чому він важливий».
Ольга СКОТНІКОВА, Борис КОРПУСЕНКО
