Кирило Кобцев — пам’якоохоронець та військовий Збройних сил України. Фото з особистого архіву Кирила Кобцева
Експерт наголошує, що потрібно діяти вже зараз, щоб забезпечити захист і збереження нашої культурної спадщини для нащадків, особливо в умовах війни.
З 24 лютого 2022 року по 5 листопада 2024-го через російське вторгнення були зруйновано або пошкоджено 1179 об’єктів культурної спадщини в Україні, з яких 120 — національного значення, 990 — місцевого, і 69 — щойно виявлених. Ступінь пошкодження майже 200 архітектурних об’єктів залишається невідомим. За даними Міністерства культури та стратегічних комунікацій, Україна зазнає значних втрат культурних цінностей ще з 2014 року, а від початку повномасштабного вторгнення загроза знищення збільшилася у рази.
Громадські активісти та влада шукають шляхи збереження культурної спадщини, залучаючи міжнародну підтримку, будуючи захисні споруди та евакуюючи пам’ятки в безпечніші місця. Однак бойові дії та ворожі ракетні атаки не гарантують їхнього збереження у майбутньому.
Кирило Кобцев опікується питаннями з порятунку культурної спадщини у час війни. Фото з особистого архіву Кирила Кобцева
«Вечірній Київ» поспілкувався з Кирилом Кобцевим — музейним експертом з інформаційних технологій, безпеки та захисту культурних цінностей, який є також військовим ЗСУ. Обговоривши актуальні питання та проблеми, що існують у цій сфері.
— Пане Кириле, розкажіть будь ласка, як ви прийшли до рішення займатися порятунком культурних цінностей під час війни?
— Моя професійна діяльність завжди була пов’язана зі збереженням української культурної спадщини, маю певний досвід у цій сфері, оскільки працював експертом у сфері застосування інформаційних технологій та безпеки у Київській картинній галереї. Фактично, те чим я займаюся зараз — це логічне продовження моєї попередньої діяльності, як музейного експерта з захисту культурних цінностей.
Коли почалася повномасштабна російська агресія проти України, я вкотре заявляю про необхідність захистити наші культурні цінності від знищення.
Розуміння, що ці об’єкти є не лише спадщиною нашої нації, але й важливою частиною світової культури та частиною нашої національної ідентичності спонукає мене до відповідних дій у цьому напрямку.
Крім того, мій досвід у галузі інформаційних технологій дозволяє знаходити методи їх ефективного використання для збереження та документування культурних об’єктів у складних умовах бойових дій.
Професійна діяльність Кирила завжди була пов’язана з музейною та пам’яткоохоронною діяльністю. Фото з особистого архіву Кирила Кобцева
З колегою Олександром Мірущенком під час експедиції а Хорицю. Фото з особистого архіву Кирила Кобцева
— Як інформаційно-комунікаційні технології допомагають у вашій роботі на фронті?
— На жаль, сьогодні вони широко не використовуються в зв’язку з відсутністю відповідної інфраструктури, яку ми мали б побудувати ще в мирний час. Але, вони відіграють надзвичайно важливу роль, дозволяючи ефективно документувати поточний стан культурних об’єктів, зокрема в зоні бойових дій, за допомогою цифрових засобів фіксації та 3D-моделювання. Також ці технології можна активно використовувати для створення баз даних, де зберігається інформація про місцезнаходження, аналіз стану і розробки необхідних першочергових заходів для збереження культурних цінностей.
Крім того, ці технології надають можливість організувати ефективну координацію дій між різними групами та підрозділами, які займаються захистом культурних об’єктів.
Використовуючи засоби зв’язку та спеціалізоване програмне забезпечення, ми можемо швидко обмінюватися інформацією, планувати евакуацію та інші заходи, а також залучати міжнародну підтримку.
Хоча на практиці, на жаль, не завжди це спрацьовує, адже поки що ми відчуваємо гостру потребу у кваліфікованих експертах серед військових. Тому, тривалий час ми лобіюємо створення окремого військового підрозділу з захисту культурних цінностей, який би спеціалізувався на цих питаннях, дозволяючи нам не тільки краще зберігати культурні цінності, але й робити це більш оперативно та ефективно в умовах війни. Його завданням буде полягати в охороні, евакуації та збереженні культурних об’єктів, а також у співпраці з цивільними установами та міжнародними організаціями для досягнення максимального рівня захисту культурних цінностей.
Зі свого досвіду можу сказати, що за майже 3 роки повномасштабної війни, відсутність такого підрозділу негативно впливає на заходи щодо захисту культурної спадщини в Україні.
Пам’яткоохоронець розповів про найбільші виклики у сфері охорони пам’яток під час війни. Фото з особистого архіву Кирила Кобцева
— Які, на вашу думку, є найбільші виклики у збереженні культурних цінностей в умовах бойових дій?
— В умовах війни, найбільшими викликами є те, що українські пам’ятки знаходяться під загрозою знищення. І мова йде не лише про зони безпосередніх бойових дій, але й інші регіони країни, які постійно потерпають через постійні російські обстріли та ракетні удари.
Крім того, нестабільна ситуація на окремих ділянках фронту ускладнює доступ до об’єктів культурної спадщини для їхньої подальшої евакуації та захисту.
Ще один значний виклик—недостатня координація та взаємодія між різними державними установами, громадськими ініціативами та відсутність централізованого реєстру культурних цінностей з верифікованою інформацією, що ускладнює процес їхнього захисту. Також необхідно забезпечити навчання та підготовку спеціалізованого персоналу, відповідального за збереження об’єктів, в умовах постійного конфлікту.
Важливо зазначити, що культурні об’єкти часто використовуються агресором для військових цілей, що додатково ускладнює їхній захист.
Також існує низка проблем, пов’язаних із забезпеченням виконання норм Гаазької конвенції, оскільки не всі сторони дотримуються її положень.
Проте ми продовжуємо роботу, залучаючи міжнародну підтримку та використовуючи сучасні технології для збереження нашої культурної спадщини.
У 2022 році пам’ятник Богдану Хмельницького отримав захист за системою RE: Ukraine. Monuments. Фото ілюстративне: Борис Корпусенко
— Давайте поговоримо трохи про Гаазьку конвенцію з культурної спадщини, або Конвенція про захист культурної спадщини в разі війни, була прийнята в 1954 році. Яке значення має цей міжнародно-правовий документ? Які зобов’язання взяла на себе Україна після її ратифікації?
— Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, прийнята в 1954 році, є основоположним документом для захисту культурних цінностей під час війни. Свого часу цей документ став результатом досвіду ІІ світової війни, який показав важливість правового захисту культурних цінностей.
Україна, ратифікувавши цю конвенцію в 1956 році, взяла на себе зобов’язання дотримуватися її положень і захищати свої культурні цінності.
Це означає, що ми повинні забезпечити збереження наших музеїв, архівів, бібліотек, пам’яток архітектури та інших культурних об’єктів, навіть в умовах конфлікту. Конвенція також накладає на державу зобов’язання це забезпечити, щоб зменшити загрози щодо заподіяння школи нашій культурній спадщині, і закликаючи до співпраці з міжнародними організаціями для досягнення цієї мети.
Важливо розуміти, що захист культурних цінностей—це не лише питання збереження нашої історії та ідентичності, але й важливий аспект міжнародного гуманітарного права, який, на жаль, сьогодні не завжди виконується з різних причин. Хоча ми повинні докладати всіх зусиль для дотримання положень Гаазької конвенції та захисту нашої культурної спадщини для майбутніх поколінь.
Кирило Кобцев є головою виконавчого комітету «Блакитного щита» в Україні. Фото з особистого архіву Кирила Кобцева
Під час експедиції до Канева. Фото з особистого архіву Кирила Кобцева
— На сьогодні ви є Головою Виконавчого комітету ГС «Український Комітет Блакитного Щита» та офіційним представником Міжнародного комітету Блакитного щита в Україні. Розкажіть, будь ласка, більш детально про цю організацію?
— Міжнародний комітет Блакитного щита (Blue Shield International, BSI) є організацією, яка працює над захистом культурних цінностей під час конфліктів та криз. Їх метою є забезпечити захист музеїв, бібліотек, архівів та інших культурних установ від воєнних дій та природних катастроф.
Комітет був заснований у 1996 році як реакція на зростаючу загрозу культурним цінностям у світі. Він співпрацює з урядами, міжнародними організаціями та громадськими діячами для забезпечення захисту культурних цінностей. Основні напрямки діяльності включають підготовку планів реагування на кризи, надання консультацій, навчання персоналу та підтримка місцевих ініціатив.
Ще за часів Майдану була ініціативна група, яка активно просувала дотримання вимог Гаазької конвенції та створення Українського Комітету Блакитного Щита, який нещодавно нарешті створено. Однак в першу чергу це не громадська ініціатива, а всі ці зобов’язання за конвенцією покладаються саме на державу, яка ратифікувала її положення. Тому, саме держава в особі свого законодавчого та виконавчих органів мають слідкувати за виконанням норм, задекларованих Гаазькою конвенцією.
Тому маю багато питань з виконавчого регламенту, тому, що я бачу, що багато питань залишаються невирішеними досі. Наприклад, згідно з положенням Гаазької конвенції в України мають бути держави-покровителі з культурних цінностей. Хтось взагалі про це колись чув? Ми повинні були ініціювати призначення Спеціального комісара з культурних цінностей на нашій території, чи зроблено це? Ми створили систему інспекторів з культурних цінностей? Це все вимоги Гаазької конвенції. Тому головне, не вести дискусії, чому конвенція не працює, а реально створювати ефективні механізми для реалізації її основних положень. Адже, мова йде про забезпечення збереження наших культурних цінностей, які щодня знаходяться під загрозою безповоротної втрати.
Окрім того, не менш важливими на сьогодні є питання побудови внутрішньої інфраструктури для захисту культурних цінностей, розробка загальної стратегії дій з захисту культурних цінностей, навчання відповідного персоналу та обмін міжнародним досвідом.
Вцілілі роботи з Академії М.Бойчука, зруйнованої внаслідок ворожого обстрілу Києва. Фото ілюстративне: Марія Катаєва
— Як ви бачите вирішення питання з кадрами?
— Я вважаю, що краще підготувати експертів з фахівців з різних галузей культурної спадщини, які в нас вже є, здійснивши їх військову підготовку, ніж готувати окремо військових фахівців зі збереження культурних цінностей. Тим більше, що чимало моїх колег-музейників, вчених, археологів вже сьогодні служать у ЗСУ, захищаючи нашу державу. Тож вони вже мають необхідні знання та досвід у сфері збереження культурних цінностей, а в деяких випадках і військовий досвід. Тоді як військовим можуть знадобитися роки, щоб опанувати всі аспекти цієї спеціалізації.
— Що б ви порадили молодим спеціалістам, які прагнуть займатися музейною справою та збереженням культурних цінностей в Україні?
— Головне — бути відданим своїй справі та мати глибоке розуміння нашої історії та значення культурних цінностей, щоб бути готовими до викликів, які можуть виникнути під час роботи. Долучайтеся до різних проєктів, беріть участь у конференціях та навчаннях, співпрацюйте з колегами та міжнародними організаціями. І, звичайно, пам’ятайте, що кожен артефакт, кожна пам’ятка, яку ви збережете, є безцінним вкладом у збереження нашої культурної спадщини для наших майбутніх поколінь.
Пошкоджений російськими загарбниками пам’ятник Тарасу Шевченку у Бородянці. Фото ілюстративне: Борис Корпусенко
— Як ви бачите майбутнє музеїв та збереження пам’яток і культурних цінностей в Україні після завершення війни?
— Цікаве питання, на яке, на мою думку, відповіді треба шукати вже зараз, оскільки після завершення війни ми можемо зіткнутися з тим, що увага держави буде максимально зосереджена на відбудові інфраструктури та економіки, тому збереження культурних цінностей може відійти на другий план. Це створює певний ризик, що багато унікальних об’єктів залишаться без належної уваги та підтримки. Хоча, насправді, культурна спадщина відіграє критичну роль у економічному розвитку, пропонуючи можливості для зростання туризму, розвитку місцевих громад, залучення інвестицій, створення робочих місць і підвищення національного іміджу.
У таких умовах дуже важливо вже зараз закласти основи для майбутнього відновлення саме у сфері охорони та збереження культурної спадщини, забезпечити належну підготовку фахівців та залучити міжнародну підтримку та світовий досвід.
Наприклад, під час Другої світової війни міжнародна співпраця була ключовою для збереження багатьох культурних об’єктів. Тож і сьогодні є надзвичайно важливо-співпрацювати з різними міжнародними організаціями та установами наших країн-партнерами для обміну досвідом та ресурсами.
Нагадаємо, що нещодавно у центрі Києва відкрили мистецький проєкт про культуру та стійкість Херсонщини.
До теми: Проблема повернення музейних цінностей є невід’ємною частиною світової політики, — Олена Живкова.
Тетяна АСАДЧЕВА
