Пластуни йдуть на чолі колони з Михайлівської площі до Майдану, супроводжуючи в останню путь Романа Орищенка. Фото: Анна Білоус
2 липня на фронті загинув командир роти 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, один із лідерів патріотичного руху «Пласт», відомий діяч Самооборони Майдану, капітан ЗСУ Роман Орищенко.
Інформація про те, що на війні з росією загинув командир взводу 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Роман Орищенко, боляче зачепила тих, хто був на Майдані у час Революції Гідності й тих, хто сьогодні відвойовує право на життя української держави на фронті.
Роман був з тими, хто створив Самооборону Майдану, а також відповідав за розгортання і підтримку мереж спротиву у регіонах.
Андрій Павленко, голова благодійного фонду «Пам’яті Небесної Сотні», офіцер Національної гвардії України, розповів «Вечірньому Києву» під час прощання із загиблим захисником у Михайлівському Золотоверхому:
«З Майдану. Я знав його з Майдану. Постійно ми паралельними курсами йшли. Рома — велика людина! Завдяки таким і розвивається Україна, і стоїть Україна, і буде Україна. Тобто він, ну, як глиба, яка за собою тягне всіх, більшість, так будемо казати. На фронті воювали, він з сімдесят другою бригадою одразу пішов».
Побратими тримають нагороди Романа Орищенка.
«Його знали всі, але в новинах про нього звичайно не писали. У 2004-му саме він був координатором студентів та активістів, які приїздили на Майдан із Черкас в рамках одного із молодіжних рухів опору диктатурі. А у 2013-му саме він привіз своєю машиною першу звукову апаратуру на Євромайдан, що лише починався», — поділився Юрій Юзич внеском Романа Орищенка у новітню історію України.
Мама воїна Романа Орищенка.
Пані Ірина, яка була військовим стрільцем на фронті й нещодавно демобілізувалась, прийшла на Майдан з квітами.
Вона показала журналістці «Вечірнього Києва» прапорець на честь свого загиблого у 2023-ому році на фронті сина. З ним мама була на Майдані, саме тут вони й познайомились з «Орликом» — такий був позивний Романа Орищенка.
«У нас була 38 сотня, а Рома був в управлінні Майдану. Для мене він був патріотом, вченим, сенсом його життя був «Пласт» він віддавав вихованню дітей все життя. Національне військово-патріотичне виховання було дуже важливим для нього.
Ми разом робили вишколи. Це втрата друга для мене. Пласт — це виховання дітей у національно-патріотичному напрямку. Бо, якщо зараз цим не займатись — ми втратимо те, що відвойовуємо на фронті».
Під час прощання з військовим, пластуном, майданівцем Романом «Орликом» Орищиним у Михайлівському соборі.
«Ми навколо нього гуртувалися, вже коли закінчилися події Майдану, і він завжди дуже підтримував родину Небесної Сотні. Вони перші прийняли цей удар на себе, перші отримали цю травму, пов’язану з втратою. Він завжди дуже підтримував родину Небесної Сотні, там, завжди до них підходив, завжди їх— їм дуже співчував, не пропускав події вісімнадцятого лютого, коли були панахиди й хода пам’яті, які були присвячені загиблим на Майдані та в АТО», — розповіла Наталя Фесенюк.
Жінка каже, що Роман завжди справляв враження такого позитивного лідера:
«Він завжди посміхався. Ніколи від нього не віяло такою от тугою, таким-от розпачем, що війна, що щось таке. Ніколи він, не можна було від нього почути, там, критики в чийсь бік, там, в бік, в бік представників Майдану чи представників уряду. Я ніколи від нього цього не чула».
Роман «Орлик» Орищенко організував «Пласт» у Черкасах.
Пластуни йшли попереду процесії, яка супроводжувала труну з тілом Романа «Орлика» Орищенка з Михайлівського собору на Майдан.
Віталій Троць стояв на площі в осередку «пластунів». Він розповів, що познайомився з Романом у 2004-ому році.
«Він прийшов у старшому віці у „Пласті“ і починав свою діяльність у Черкасах, де були ще радянські „туристичні“ молодіжні клуби. Ми разом проводили вишколи. Потім його доля закинула до Києва — він був для нас лідером, він мав в собі вогонь невиснажності. Завжди він був мотивований робити все для України. Він розумів, що тільки через молодь можна змінити країну», — поділився спогадами про Романа Віталій Троць.
Пластуни з перших днів вступали у сили самооборони, розповіли «Вечірньому Києву» під час прощання. Окремого підрозділу у них немає. Але у кожній бригаді знають — хто у них з пластунів.
«У нас з дитячих часів є вишкіл виживання у природі, орієнтуванні. З Романом задовго до війни почали готувати молодь у військових таборах, вчили тримати зброю», — зазначив Віталій.
Андрій Осторожний, з четвертої сотні Майдану, згадав про світлу традицію, яку з пластунами втілював Роман:
«Знаєте, я працював в Києві, коли пластуни зустрічали Вифлеємське вогонь, оце на Різдво, а потім перед Великоднем. Там теж так перетиналися. Бачив, що він тоді, ще до ЗСУ, був з пластунами. Він очолював групи, які зустрічали цей вогонь. Біля КМДА його зустрічали. Так спілкувалися. Ну, хороша була людина!
Я ж сам не киянин, але приїхав сьогодні сюди, а це двісті п’ятдесят кілометрів. Ну, не можна не провести таку людину в останню путь, як кажуть, віддати йому шану».
Андрій Парубій вшановує пам’ять Романа Орищенка.
Роман був політичним і громадським активістом. У 2015 році працював у Верховній Раді як помічник-консультант народного депутата Андрія Парубія, а також був серед організаторів мережі «Вільні люди» та Руху Опору Капітуляції.
У 2016 році Роман Орищенко здобув військову освіту і став офіцером.
Воїн захищав Київщину та брав участь у боях за Кодему, Бахмут, Вугледар на Донецькому напрямку, неодноразово повертався на фронт після поранень.
Роман загинув на передовій від удару російської керованої авіабомби. Йому було 47-років.
У нього залишилися дружина Світлана, син Андрій, який теж служить у ЗСУ, та донька Дарина.
У пластунів є така традиція, розповіли «Вечірньому Києву» на Майдані, — коли хтось з них гине у час війни, то на його честь створюють курінь. Називають його іменем десь у світі такий осередок. Це означає, що як мінімум 30 дітей будуть зростати в у ньому. Значить, буде і курінь імені Романа «Орлика» Орищенка.
Читайте також:
«Відспівували там, де й хрестили: у Михайлівському соборі попрощались з 21-річним військовим Вадимом Пахомовим».
Ольга СКОТНІКОВА, Анна БІЛОУС, «Вечірній Київ»
