Під час обговорення. Фото: Борис Корпусенко
КМДА зібрала громадськість, архітекторів, істориків, музейників та представників своїх структурних підрозділів, щоб зібрати пропозиції щодо меморіалізації учасників та подій російсько-української війни.
Перший брейн-шторм, організований Департаментом суспільних комунікацій, відбувся у Колонній залі Київради. Тут п’ять робочих груп активно висловлювали та обговорювали свої пропозиції, фіксуючи їх на папері. В подальшому робота планується у змішаних форматах.
Марина Хонда
«Питання, через яке ми сьогодні тут зібралися, є дуже важливим і невідкладним. Кількість загиблих киян-захисників України, порівняно з 2014 роком, на жаль, невпинно зростає. Наразі в Києві існує меморіал памʼяті загиблих героїв АТО біля стадіону „Динамо“. Сьогодні в столиці вже перейменовано понад 60 вулиць на честь загиблих Героїв російсько-української війни. Проте зараз місто зіткнулося з ситуацією, коли на одну вулицю претендують п’ять родин загиблих військові», — сказала заступниця голови КМДА Марина Хонда на відкритті заходу.
Вона наголосила, що місто не може і не має етичного права самостійно визначати, кому віддати перевагу під час перейменування, і треба шукати нових шляхів для вшанування пам’яті.
«Пам’ять про тих, хто віддав життя за Батьківщину, має бути гідно відображена в міському просторі. Після того, як Київрада прийняла правильне рішення й призупинила перейменування вулиць, адже у нас пройшла дерусифікація й декомунізація, і наразі немає вільних вулиць та провулків, до міста почали звертатися щодо встановлення меморіальних дошок, перейменування скверів. Щодо меморіальних дошок, то в деяких школах міста їх вже по 5 — 7. Звичайно, вчителі, де вчився захисник або захисниця, не можуть відмовити батькам загиблих Героїв. Також є ініціативи щодо створення музеїв на честь загиблих захисників. Але питання не врегульоване на рівні держави, а місто працює в рамках державної політики», — підкреслила Марина Хонда.
Вона відзначила й нову тенденцію — створення муралів за ініціативи громадських організацій, коли не завжди зрозуміло, чи погоджувалися родини загиблих на такий формат увіковічення.
«Сподіваюся, всі присутні розуміють складність проблематики. Влада без фахівців та експертів, а також без громадськості сама це питання не опрацює. Нам потрібні думки всіх, щоб зрозуміти, як діяти в цій ситуації, щоб гідно увічнити памʼять полеглих, зберегти ідентичність і не створити конфліктних ситуацій у суспільстві», — закликала Марина Хонда.
Директорка Департаменту суспільних комунікацій, депутатка Київради від фракції УДАР Мирослава Смірнова наголосила, що місто постійно допомагає ЗСУ, виділяючи кошти та надсилаючи техніку на фронт військовим.
Мирослава Смірнова
«Ми маємо пам’ятати про наших Героїв, які віддали життя за свободу України. На жаль, таких людей стає дедалі більше. Тому ми намагаємося випрацювати загальну концепцію, підхід та правила щодо вшанування їхньої пам’яті.
Ми, як Департамент, звернулися до інститутів громадянського суспільства і хочемо почути їхні думки та пропозиції, щоб об’єднати їх та надалі опрацювати. Наша мета — створити такі об’єкти, правила та концепцію, які будуть винесені на розгляд Київради. Наразі у місті немає чіткої стратегії вшанування пам’яті загиблих Героїв, адже війна ще триває. Тому ми не можемо й не повинні робити все й одразу.
Ми розуміємо, що цей процес має бути поступовим, і хочемо визначити його етапи. Саме тому розпочинаємо комунікацію з суспільством і прагнемо почути ваші пропозиції. Ми плануємо в подальшому проводити подібні зустрічі, громадські обговорення, онлайн-консультації», — сказала директорка Департаменту.
Мирослава Смірнова також навела приклади, як можна вшанувати памʼять загиблих. Зокрема, можна знайти знакові місця, повʼязані з обороною Києва, і створити там скульптурні композиції або меморіали. Також можна локально визначити місця, де відбувалися важливі події, і створити там тематичні стінописи. При цьому важливо, щоб на таких стінописах був зображений не портрет однієї людини, а збірний образ, наприклад, бригади «Чорних Запорожців» або захисників «Азовсталі».
«Для нас, як для проєкту, який працює з молоддю, дуже важливо сформувати памʼять про події, які ми зараз переживаємо, аби передати її наступним поколінням. Знайти місце для меморіалізації в місті — це знайти місце для памʼяті в своєму щоденному житті, зробити її невідʼємною частиною кожного дня. І це найменше, що ми можемо зробити заради тих, хто віддав своє життя заради нас», — зазначила Єлізавета Коренко, голова ГО STEM is FEM.
«Не варто боятися тривалості процесу меморіалізації. Так, вони зараз здаються терміновими й дуже нагальними, але у світі питання меморіалізації воєн, терактів, техногенних катастроф тривають по 15-30 років. Людям необхідний час аби пережити горе і почати про це говорити й щось робити», — додала Вікторія Тітова, СЕО урбан-бюро Big City Lab та координаторка проєкту М86. Літопис оборони Маріуполя.
Ганна Старостенко (в центрі)
«На жаль, російсько-українська війна триває вже 10 років, і на сьогодні, як ніколи важливо мати чітку концепцію меморіалізації наших героїв та жертв серед цивільного населення. В історичній практиці домінує тенденція меморіалізації й музеєфікації після завершення війни. Але 10 років у нас триває війна, і ми вже зараз бачимо, наскільки важливою є потреба, щоб у Києва була своя концепція з меморіалізації. До неї входить створення меморіалів, розміщення меморіальних дошок, перейменування вулиць, створення музейних експозицій або окремих музеїв. Для нас, представників влади, надзвичайно важливий консенсус серед фахівців — архітекторів, мистецтвознавців, і родин загиблих, постраждалих, киян, які живуть у місті», — підкреслила заступниця голови КМДА Ганна Старостенко (депутатка Київради від фракції «УДАР»).
За інформацією Ганни Старостенко, Музей історії Києва, музей «Київська фортеця» вже мають виставкові проєкти, пов’язані з російсько-українською війною, вшануванням пам’яті героїв й формують широкі колекції, збирають експонати, що ляжуть в основу одного великого музею російсько-української війни.
«Все, що буде в громадському просторі, має мати непересічну художню цінність. Тому ми запросили на цей захід представників музеїв, архітекторів, художників та мистецтвознавців, які працюють з такими формами, як, наприклад, мурали та меморіальні дошки. Наразі ми працюємо над положенням про створення муралів у Києві, адже бачимо, що цей процес набув дещо хаотичного характеру. Його необхідно впорядкувати. І все, що знаходиться в публічному просторі, має відповідати вимогам експертної та громадської групи, — сказала Ганна Старостенко.
Вона підкреслила, що нині важливо врахувати максимальну кількість думок, які висловлює громадськість та експертне середовище. Також важливо правильно прокомунікувати, щоб містяни розуміли, навіщо влада це робить, які цінності об’єднують суспільство.
Ганна Старостенко висловила вдячність Департаменту суспільських комунікацій, який проводить такий стратегічний захід.
За словами голови комісії Київради з питань культури, туризму та суспільних комунікацій Вікторії Мухи (фракція УДАР), на сьогодні в столиці існують різні форми та прояви меморіалізації загиблих Захисників та Захисниць та подій російсько-української війни. Втім, порівняно з 2014 — 2015 роками кількість загиблих киян значно зросла і, відповідно, звичні та традиційні форми меморіалізації нині не завжди працюють.
Вікторія Муха
«Інколи ми стикаємося з тим, що на один об’єкт, який підлягає перейменуванню чи найменуванню, є декілька ініціатив щодо вшанування пам’яті загиблих. У таких випадках неправильно застосовувати принцип рейтингово вибору чи обирати серед загиблих когось одного. Так бути не може і не має.
Директори шкіл також стикаються з ситуаціями, коли вони отримують звернення найменувати навчальний заклад на честь загиблого випускника або працівника закладу, а серед випускників та співробітників загиблих вже п’ятеро… Чиє ім’я має носити школа у такій ситуації? Як сприймуть таку ініціативу рідні інших загиблих?
Сьогодні ж ми зібралися, щоб розпочати роботу з узагальнення форм меморіалізації, які вже існують в Києві, проблемних питань та пошуку способів їх вирішення. А також для пошуку нових форм та мови меморіалізації, формування міської політики пам’яті російсько-української війни та загиблих героїв. Зробити це можемо спільними зусиллями з представниками громадських організацій, експертами у сфері меморіалізації, представниками родин загиблих, урбаністами, мистецвознавцями та фахівцями у інших дотичних сферах», — сказала Вікторія Муха.
Щодо муралів, то за словами Вікторії Мухи є випадки створення стінописів, присутність яких у публічному просторі викликає багато емоцій, різних оцінок та думок. Постає й питання, який соціальний та психологічний вплив використання муралів як способу увічнення пам’яті загиблих матиме на родини загиблих, якщо згоду на це вони не надавали, на дітей та родини інших загиблих, зниклих безвісти або рідних тих, хто зараз захищає Україну.
«Важливо при використанні образів в урбаністичному просторі враховувати психологічний аспект, аби вони не стали інструментом ретравматизації. Є родини, які через пережиту травму та горе не бажають виносити в суспільний простір свої переживання. Тому обов’язково треба погоджувати ці ініціативи з рідними, перед тим, як, наприклад, створювати той таки стінопис або ініціювати петицію про присвоєння імені героя тому чи іншому об’єкту. Але наразі ми маємо випадки такого неузгодження з рідними героїв», — повідомила Вікторія Муха.
Вона підкреслила, що процедури встановлення меморіальних дошок, найменування або перейменування в місті Києві передбачають обов’язкову згоду родичів Героїв.
Вікторія Кравчук, мама першого загиблого офіцера-киянина Володимира Кравчука, голова громадської організації «Сильна українська мама», розповіла свою історію. Раніше вони з ініціативою звернулися до Деснянської РДА, влада підтримала, і школу, де навчався її син, назвали його іменем. Тоді це була єдина в Україні школа, що носила ім’я героя АТО. Потім у школі створили музей, де є особисті речі її сина, фотографії, каска з отвором від кулі. В школі діти проводять екскурсії.
Вікторія Кравчук
«Я погоджуюся з тим, що має бути створений пам’ятник всім полеглим Захисникам та Захисницям. Крім того, нині у Києві дуже багато внутрішньо переміщених осіб, і їхні рідні також захищали Україну як герої. А ще ми можемо створити електронну книгу та галерею пам’яті. Обов’язково, на мою думку, має бути й друковане видання з історіями героїв. Патріотичне виховання в школах має бути посилене та осучаснене прикладами з нинішньої війни, і це має бути загальна програма на державному рівні. А урок захисту Батьківщини має бути конкретизований прикладами тих, хто навчався в цій школі й став на захист України», — висунула на обговоренні свої пропозиції Вікторія Кравчук.
Результат обговорення в однй з робочих груп
Олег Слабоспицький, який представляє Національне українське молодіжне об’єднання, наголосив, що окрім пам’ятників і найменування вулиць, заклади освіти мають розглянути можливість створення меморіальних зон в самих закладах. У Києві вже є багато вдалих прикладів такої практики.
Олег Слабоспицький
«Зараз ми обговорюємо абстрактні речі, такі як стенди або кабінети патріотичного виховання. Я думаю, що заклади освіти не знають, як саме це реалізувати. По всьому Києву вже є багато невеликих меморіалів у кожному районі. Важливо, щоб про них було більше публічної інформації. Такі меморіали почали встановлювати з 2014 року, і вони підтримуються в належному стані. Друге питання — чи потрібен нам один великий меморіал десь в центрі. Як приклад — на площі Українських героїв. Однак він вже не буде єдиним в місті. Те ж саме стосується музею українсько-російської війни. Наразі існує багато невеликих експозицій. Для великого музею вже достатньо експонатів, свідчень та артефактів, щоб висвітлити, зокрема, часть киян, захист Києва та України з 2014 року», — сказав Слабоспицький.
Павло Островський з ГО «Центр дослідження визвольного руху», член міської комісії з перейменування, підкреслив, що важливо вивчати громадську думку з даної проблематики.
Павло Островський
«Одна з важливих цільових аудиторій — родини загиблих бійців. Потрібні декілька етапів роботи з цими фокус-групами та з фаховими середовищами, щоб знайти концепт, який матиме підтримку в суспільстві. Спочатку — якісне дослідження. Наприклад, зібрати 10 груп родин та обговорити з ними концепт», — сказав Павло Островський.
Читайте також: «Голос і лідерство: Марина Хонда провела вступну лекцію у «Київській академії жіночого лідерства»
Катерина НОВОСВІТНЯ, фоторепортаж Бориса КОРПУСЕНКА «Вечірній Київ»
