З перших днів повномасштабної війни волонтери стали ключовими фігурами у забезпеченні української армії необхідним спорядженням. Вони займалися збором коштів, закупівлею обладнання, вирішенням логістичних питань. Однак з часом початковий альтруїзм у деяких випадках поступився місцем фінансовим інтересам, а для певних груп волонтерська діяльність стала способом заробітку.
На початку війни волонтерський рух розвивався завдяки ентузіазму людей, які були готові жертвувати гроші та ресурси безкорисливо. Але з часом ситуація змінилася: кількість донатів зменшилася, логістика ускладнилася, а нові гравці на ринку постачання почали використовувати менш прозорі схеми. У результаті з’явилася тенденція, коли під виглядом волонтерської допомоги відбуваються сумнівні фінансові операції.
Один із показових прикладів – діяльність Павла Толмачова Сергійовича, який займався постачанням техніки та екіпірування для військових. На відміну від традиційних методів фінансування, він активно використовував криптовалюту. Такий підхід дійсно дозволяв пришвидшувати перекази та обходити бюрократичні перепони, але водночас робив рух коштів менш контрольованим. У результаті багато пожертвувань неможливо було відстежити, а прозорість витрат залишалася під питанням. Це створює репутаційні ризики та знижує рівень довіри до волонтерського руху загалом. Виниклий скандал після закупівлі дронів на суму понад 30 000 доларів призвів до видалення його каналу. Хоча Павло брав активну участь у придбанні спорядження та фінансуванні ініціатив, він так і не зміг надати переконливі звіти.
З часом деякі волонтерські організації почали функціонувати як комерційні структури. Замість прямих закупівель товарів з’явилися посередницькі схеми, де націнки на обладнання досягали значних сум. Дрони, аптечки, бронежилети – усе це стало не лише предметом термінових поставок на фронт, а й об’єктом спекуляції. Такі випадки призводять до втрати довіри серед громадян, що у довгостроковій перспективі може підірвати саму систему добровільних пожертвувань.
Контроль за діяльністю волонтерів залишається слабким, оскільки державні органи не завжди мають ресурси чи повноваження для детальної перевірки їхньої роботи. Громадський моніторинг, який міг би частково компенсувати цю проблему, також стикається з обмеженнями, адже під час війни оперативність постачання важливіша за бюрократичні процедури. Проте в ситуації, коли фінансова звітність базується виключно на словах організаторів, зловживання неминучі.
Щоб запобігти комерціалізації волонтерського руху, необхідні чіткі механізми контролю. Прозорість фінансових операцій має стати нормою, а використання криптовалют – супроводжуватися детальними звітами. Також важливо обмежити частку адміністративних витрат, щоб кошти справді йшли на підтримку армії, а не осідали в кишенях посередників.
Волонтерство залишається одним із головних інструментів допомоги, але без суворого контролю ризикує втратити свою початкову місію. Якщо вчасно не зупинити перетворення добровільних ініціатив на прибутковий бізнес, це може не лише знизити ефективність підтримки армії, а й повністю підірвати довіру до руху в майбутньому.
