Фото: Олексій Самсонов
Щодня рідні полонених роблять все можливе аби привернути увагу та вкотре нагадати, що не всі захисники вдома.
Щонеділі у різних містах України проходять акції на підтримку військовополонених. На них виходять родини захисників, їхні побратими, друзі та небайдужі громадяни, аби нагадати: сотні українських воїнів досі перебувають у російських тюрмах.
Для багатьох бійців пішов вже п’ятий рік, проведений не вдома, а в неволі.
Фото: Олексій Самсонов
До недільних акцій дедалі частіше долучаються й ті, хто вже повернувся з полону.
За словами співзасновниці Асоціації родин захисників «Азовсталі» Ольги Адріанової, саме вони особливо гостро відчувають значення такої підтримки.
«Коли хлопці та дівчата вперше приходять на акцію після звільнення, зізнаються, що не уявляли, наскільки багато людей про них пам’ятають. Вони бачать, що про полонених говорять не лише в Києві, а по всій країні — адже подібні заходи відбуваються в багатьох містах», — розповіла вона в інтерв’ю «Вечірньому Києву».
Фото: Олексій Самсонов
Акції — лише один зі способів привернути увагу до теми військовополонених, проте надзвичайно важливий.
Родини захисників щодня шукають нові шляхи боротьби за їхнє повернення: звертаються до українських і міжнародних інституцій, дипломатичних місій та правозахисних організацій.
«Іноді здається, що ми вже звернулися всюди, куди могли. Сидиш і думаєш: а що ще можна зробити? Але потім приходить розуміння — зупинятися не маємо права», — говорить наречена полоненого азовця Алла.
Окремим викликом для родин залишається майже повна інформаційна ізоляція.
Російська сторона обмежує доступ міжнародних місій до місць утримання українців та ігнорує норми міжнародного гуманітарного права, зокрема доступ до медицини, нормального харчування.
Ворог також систематично застосовує тортури та моральний тиск.
Мати одного з полонених бійців «Азову» зізнається, що востаннє бачила сина ще до повномасштабної війни.
«Ми не бачилися з 2021 року. Тоді йому було 21, зараз уже 25. Чотири дні народження він провів у полоні. Це вік, коли люди формуються, змінюються, дорослішають — і все це відбувається за ґратами», — каже жінка.
Мати полоненого захисника. Фото: Олексій Самсонов
Попри втому та невизначеність, родини полонених не мають наміру припиняти боротьбу. Вони наголошують: захисники, які у 2022 році стали на оборону Маріуполя й усієї країни, не вагалися, коли йшли захищати Україну.
«Тепер наш обов’язок — не дати про них забути. Коли на акцію приходять люди, у яких немає рідних у полоні, це дуже підтримує. Це означає, що їм не байдуже», — зазначає мати полоненого військового.
Рідні запевняють: вони виходитимуть на вулиці й звертатимуться до всіх можливих інстанцій доти, доки останній український боєць не повернеться додому.
Читайте також:
Від оборони Маріуполя до російських тюрем: мати незаконно засудженого азовця розповіла про боротьбу за сина.
Олександра ПЛАКІНА. Фото: Олексій САМСОНОВ
