Колаж: Оксана Гладкевич
Чоловік став на захист України одразу після Революції гідності, тримав оборону ДАПу та згодом повернувся до мирного життя, яке вчергове росіяни зруйнували у 2022 році.
«Те, що він пішов захищати країну було питанням часу. В сім’ї тато завжди був символом сили та захисту», — каже донька Павла Новіцького.
20 січня в Україні вшановують пам’ять захисників Донецького аеропорту, які тримали оборону 244 дні.
Учасники тих подій наголошують, що оборона тривала допоки на території аеропорту залишався хоча б один боєць. Саме група «Адама» були останніми, хто покинув пожежну частину аеропорту.
*”Вечірній Київ» поспілкувався з донькою загиблого Кіборга, бійця 90-го окремого аеромобільного батальйону імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова Павла Новіцького з позивним «Беркут».
Крістіна донька Павла Новіцького. Фото: Борис Корпусенко
«Насправді у нас завжди була доволі патріотична родина, особливо це проявлялось в татові. Для мене трішки загадка, чому так сталося, адже серед трьох дітей в сім’ї він найбільше цікавився історією України.
З самого дитинства у шкільні роки він акцентував нашу з братом увагу на важливості знання історії. Бували дні, коли він у хорошому настрої кликав нас до себе за стіл переговорів на кухню, завжди перепитував щось з історії, або розказував сам. І ганьба нам, якщо раптом ми щось призабули», — з посмішкою пригадує донька захисника Крістіна.
Чоловік завжди добре відгукувався про Україну та завжди агітував до відпочинку саме тут, а не за кордоном.
Сам Павло родом з Хмельниччини. Народився та виріс він у селищі Гриців.
«Завжди на Різдво ми їздили до тата у рідний Гриців. Тоді обов’язково накривали стіл на 12 страв. Він завжди казав, що хоче в старості жити тут. Батько любив проводити з нами час, любив спорт. Як він себе б не почував — зранку обов’язково зарядка. Брата він міг трішки поганяти, особливо з підтягуваннями та відтисканнями», — розповідає донька Павла Новіцького.
Павло разом з донькою. Фото з сімейного архіву.
Чоловік працював у колишньому спецпідрозділі МВС «Беркут», а за спиною мав досвід строкової служби у радянській армії.
З народженням доньки він звільнився зі служби МВС, аби більше проводити часу з сім’єю.
«Тато любив приносити нам у внутрішній кишені куртки різні солодощі, це було так класно, по-дитячому. Одного разу він прийшов і каже: „Вгадайте, що у кишені“. Ми з братом назвали всі ймовірні солодощі, після чого він дістав маленького живого декоративного кролика. Ми його дуже любили», — пригадує Крістіна.
Проте невдовзі Павла чекало велике розчарування. «Беркут», який він так любив та пишався службою там, став проти волі українців під час Революції гідності.
«Він пішов туди з перших днів та розумів всю небезпеку після роботи в цій структурі. Тато опинився в ситуації, коли одна сторона барикади це він та українці, а друга „Беркут“, який чомусь виконує ганебні накази. Батько не міг зрозуміти, як так. Весь час їх вчили, що в жодному разі не можна чіпати людину без зброї, особливо коли та не пручається. А тут „Беркут“ вбивав», — розповіла донька.
Згодом для сім’ї Новіцьких, як і для більшості був шок, як можна напасти на мирну країну, особливо з постійним наративом, що росія та Україна «брати».
Саме з цим питанням Крістіна прийшла до батька. Він був також шокований, проте згодом пояснив, що росіяни так робить не вперше.
Через два місяці після вторгнення ворога у 2014 році Павло Новіцький нікому не сказавши пішов до військкомату. Вже отримавши повістку він зізнався про це рідним.
«На початку серпня 2014 року у нього вже почалися військові навчання. Ще з навчального центру, де бійці були разом місяць, він вже знайшов друзів. Якось ми всі разом пішли на пікнік, стільки хороших слів було про нього сказано, така взаємоповага панувала між ними. Навіть після навчального центру ми вже дружили сім’ями разом з іншими бійцями», — пригадує Крістіна.
Восени захисники вже перемістилися в зону бойових дій, де вперше відчули страх.
«Якось тато розповідав, що на війні вони познайомились з хлопцем, він був набагато молодшим, різниця у віці була майже вдвічі. Якось юнака охопив страх виходити на позицію. Тату стало його шкода і він пішов у бій замість нього. Хлопчина дякував батьку всю службу і навіть після неї, адже вони залишилися друзями», — каже донька «Беркута».
На початку грудня 2014 року відбулася перша ротація батальйону Павла у Донецький аеропорт. Багатьом було страшно, адже кожен знав, куди їде.
«Він розповідав, що подібних боїв, як в аеропорті, у нього не було. Адже це все у приміщенні, хоч і розбитому. Вони могли перекрикуватись з ворогом під час боїв. На ютубі гуляє відео, де Кіборги співали гімн України прямо в аеропорту, це було не просто так, адже насправді росіяни все це чули», — розповідає дівчина.
Зі спогадів доньки, Павло дуже нервував коли під час оборони аеропорту було так зване тимчасове «перемир’я». Росіяни продовжували вести бій безперервно, а українці мали чекати дозволу аби дати хоча б якусь відсіч.
«Беркут» двічі був на ротаціях в Донецькому аеропорті. Під час останньої, чоловік отримав осколкове поранення руки, якою стріляв, через що його відправили на лікування.
«Однієї ночі, коли ми з мамою та братом спали, хтось відкрив двері додому ключем та почав співати пісню про „сєпарів“. Це ще було так голосно і так незрозуміло, я від страху сіла на ліжко та закрила вуха. Виявилося, ми не впізнали голос тата саме в пісні, пізніше він вже звичайним голосом покликав нас. Батько тоді приніс певно всі хризантеми, які були у квітковому. А найцікавіше, вони були у тому ж відрі, яке стояло у магазині, викупив його разом з квітами», — з посмішкою пригадує Крістіна.
Поки чоловік був на лікуванні його батальйон вирушив у ще одну ротацію, саме тоді відбулась остання битва за аеропорт. Павло не встиг на неї всього на один день.
«Тоді багато бійців загинуло, хтось потрапив у полон. Але батько взагалі не радів тому, що лишився вдома. Він був дуже злий, адже не зміг бути разом з побратимами. Коли останні бійці залишили територію аеропорту тато не мав якоїсь злості чи образи. Тоді голова була сповнена думок про загиблих друзів. А ще пізніше тато побачив влаштований росіянами „парад ганьби“ в Донецьку, де росіяни вивели полонених українських бійців на вулиці міста. Ми з мамою частково розуміли батька, адже після того, як побачили татових друзів на цьому параді, то просто плакали. А це були люди, з якими він фактично жив», — каже донька Кіборга.
Донька Кіборга під час інтерв’ю для «Вечірнього Києва». Фото: Борис Корпусенко
«Беркут» покинув службу у 2015 році, проте його адаптація до цивільного життя пройшла дуже складно.
«Знадобився цілий рік, аби тато повернувся до умовно „нормального життя“. Він ніяк не злився на цивільне населення наприклад. Просто у нього продовжувалися втрати. Батько пішов зі служби, а багато хто лишився, так само деякі тіла побратимів знаходили тільки з часом. Він ніби намагався жити далі, а потім знову їхав на поховання друзів, після чого людина випадала з життя. Я його таким ще ніколи не бачила, адже по життю він не любив проявляти емоції чи слабкість», — пригадує Крістіна.
Павло Новіцький почав працювати водієм-тілоохоронцем, особливо після досвіду АТО на його послуги був попит.
Проте в особливі для них дати побратими збиралися разом, їздили на кладовища до полеглих друзів.
Чоловіка також запрошували виступати перед курсантами, проте цього він не любив та завжди казав: «Ну що я можу їм розповісти».
У 2022 році першим, хто повідомив Крістіні про повномасштабне вторгнення був батько. Чоловік якраз був вдома на Хмельниччині, а донька та син були у Києві, куди активно проривалися росіяни.
«В перші дні все дуже стрімко розвивалося, проте щодня тато телефонував та казав, що хоче долучитися до Сил оборони. Через два тижні він все ж не витримав та домовився саме зі своєю військовою частиною про службу, адже мав проблеми зі здоров’ям та не підлягав мобілізації», — пригадує донька захисника.
«Беркут» знаходився у військовій частині менш як тиждень, після чого одразу вирушив у Костянтинівку, що на Донеччині. Саме там було місце базування його батальйону ще за часів АТО.
Павло Новіцький під час служби. Фото з сімейного архіву.
«Я зателефонувала і запитала, чому він не йде хоча б навчати бійців, адже його досвід був дуже корисним в частині. Він навіть не дослухав це. Я знала, що в подібних ситуаціях не можна плакати, маніпулювати та благати залишитися. Всі доволі мужньо прийняли цей факт, як би нам не боліло. Ми старалися виразити лише підтримку татові», — з болем каже Крістіна.
За декілька днів перебування у Костянтинівці Павло мав виїжджати на позиції. Останній раз чоловік з’явився у мережі 21 березня ввечері.
А вже близько 7 ранку 22 березня боєць загинув.
«Сам похоронний лист надійшов 27 числа, а я дізналася про це 28 перебуваючи в Португалії. За два дні я вже дісталась України та почався весь цей процес. Тато так мріяв дожити до повноліття своєї третьої дитини, нашого молодшого брата від іншого шлюбу, проте не встиг», — каже донька загиблого.
Через п’ять місяців Крістіні зателефонував ротний з частини, де служив Павло, та повідомив, що вони провели додаткові розкопки на місці загибелі.
«Колись давно хтось з близьких побратимів подарував батьку годинник. Він настільки пишався таким подарунком, що за всі роки ніколи не знімав його аж до останнього дня. На місці розкопок знайшли саме цей годинник. Ротний розповів всі деталі загибелі батька, адже у морзі писали різні обставини. Як виявилося це сталося під час авіаційного удару, від якого майже нереально врятуватись. Вразило те, що людині не все одно, годинник ніби дрібничка, проте він розумів, що для нас це неймовірна пам’ять», — згадує донька бійця.
Особисті речі захисника. Фото: Борис Корпусенко
У рідному селищі захисника одну з вулиць назвали на честь Павла Новіцького. Рідні власними силами розмістили таблички з новою назвою вулиці жителям Гриціва.
А на пам’ятнику, який встановили на могилі воїна, закарбували дві важливі для родини цитати: «Вони вистояли. Не витримав бетон» та текст з вірша Тараса Шевченка, який Павло так любив цитувати «Борітеся — поборете. Вам Бог помагає».
Читайте також історія парамедика з полку «Азов» Стаса «Барда» Ковшара, який загинув на 50-й день великої війни.
Олександра ПЛАКІНА
