Братський монастир на листівці початку ХХ століття. Фото з відкритих джерел
Впродовж декількох століть Братський монастир залишався одним з головних просвітницьких, культурних та релігійних центрів нашого міста, що відігравав значну роль в його історії.
19 січня українці відзначають одне з найбільших релігійних свят — Богоявлення або Хрещення Господнє. Вважається, що під час хрещення Ісуса на землю зійшов Господь у вигляді голуба і проголосив, що Ісус є його сином, тобто явив Бога людям.
В день великих християнських свят, «Вечірній Київ» продовжує розповідати історії унікальних сакральних пам’яток нашого міста, знищених у роки більшовицької влади.
Справжньою перлиною стародавнього Подолу вважався Богоявленський собор — головний храм Київського Братського Богоявленського монастиря, заснованого ще у 1615 році на землях київської міщанки Галшки Гулевичівни.
Фундаторкою манастиря вважається Галшка Гулевичівна, що подарувала свої землі під заклад освіти. Фото з відкритих джерел
ПЕРШИЙ ХРАМ МОГИЛЯНСЬКОЇ ШКОЛИ
У 1620 році на території монастиря коштами гетьмана Петра Сагайдачного будується перша соборна Богоявленська церква.
Вона була збудована в кращих традиціях українського народного зодчества, про що свідчить зображення її на малюнку-панорамі Києва 1651 р.
Сирійський мандрівник Павло Алеппський у середині XVII століття записав у своїх нотатках, що на території Братського монастиря розміщувалися дві тоді ще дерев’яні церкви — Благовіщенська надбрамна та Богоявленська церкви.
«В п’ятницю ми слухали літургію у великому монастирі, що називається їх мовою Сагайдачного…Він на честь Богоявлення і має ігумена й монахів… Вона грандіозна, велика й має амвон зі сходами…Кругом церкви споруди величаві й дуже великі…”- напише згодом мандрівник.
Бароковий фронтон Богоявленського собору. Фото: Пам’ятки України першої третини ХХ століття
ШЕДЕВР ІВАНА МАЗЕПИ НА ПОДОЛІ
Неабиякого розквіту Братський монастир набуває за часів гетьмана Івана Мазепи, який вважався щедрим меценатом та покровителем багатьох українських святинь, зокрема і Богоявленського монастиря та Києво-Могилянського колегіуму.
У 1690-1693 роках на місці старої дерев’яної церкви постає величний мурований храм, збудований за проєктом Йосипа Старцева.
«Підрядився мені москвичин, кам’яної справи майстер Йосип Дмитрієв, поставити у Києві дві кам’яні церкви: одну поблизу монастиря братського святого Богоявлення, а іншу в монастирі пустинному святого Миколая, за що я йому, майстру, за умовою віддав кошти, а саме п’ять тисяч рублів, а також борошна та солонини віддав, а церков ще багато не приведено до своєї довершеності», — напише у 1693 році Іван Мазепа у листі до царів Івана та Петра.
Креслення Богояленського собору. Фото: Пам’ятки України
Фото: Пам’ятки України
Фото: Пам’ятки України
На думку сучасних мистецтвознавців, існує припущення, що автором цієї унікальної за своєю красою святині є Іван Зарудний — вихованець Києво-Могилянської колегії, українця за походженням, що прославився своїми роботами в Москві та Санкт-Петербурзі.
Як доказ, дослідники наводять той факт, що за своєю архітектурою храм значно відрізняється від інших сакральних споруд, створених Старцевим у Москві. Однак, деякі історики припускають, що сам Іван Мазепа міг особисто вносити корективи в архітектурний проєкт.
За цією версією Йосип Старцев брав участь у створенні собору тільки як експерт з будівельних робіт. Однак, ця теорія частково спростовується сумою гонорару, який виплатив Гетьман Йосипу Старцеву.
Богоявленський собор та дзвіниця монастиря на гравюрі початку ХІХ століття. Фото з відкритих джерел
АРХІТЕКТУРА ТА ВЕЛИЧ ХРАМУ
Братський монастир займав цілий квартал між Контрактовою площею, Набережно-Микільською, Ільїнською та Волоською вулицями. Окрасою монастирського комплексу був Богоявленський собор.
«Він величний та могутній, як фортеця, що здатна витримати будь-яку облогу фортеці. Однак, разом з тим, в архітектурних лініях його відчувається справжній характер бароко, відчувається подих могутньої та прекрасної епохи, — невгамовну енергію, що спричинила розквіт не лише київської архітектури, але і живопису та інших видів мистецтва…», — із захопленням про цю святиню у 1918 році Костянтин Шероцький.
Панорама Подолу у 1870-х. Фото зі сторінки Еміля Панасюка
Він відзначає, що Собор Богоявлення, збудований коштами Івана Мазепи за своєю величчю та розкішшю достойний прикрасити найбагатше місто. Він близьким за архітектурою до іншого Мазепинського — собор Святого Миколая.
Панорама Подоліу початку ХХ століття. Фото: Історичний Київ
Богоявленський собор мав видовжену майже невиявлену хрестоподібну форму, поділявся на три апсиди. За описами, що збереглися у різних джерелах, за своїм планом собор нагадував давньоруський тринефний хрестовокупольний храм із шістьма опорними стовпами.
Із суворою монументальністю основного об’єму різко контрастувало оздоблення фронтонів, що розміщувались над карнизом на північному, південному й західному фасаді. У розкішних барокових картушах фронтону красувався барвистий живопис.
Пам’ятки України першої третини ХХ століття
Тиловий фасад храму. Фото: Пам’ятки України першої третини ХХ століття
Вхід до собору. Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел
До 1709 року в композицію фронтону входив герб Івана Мазепи, який після Полтавської битви поспіхом збили.
Вже у середині XVIII століття фронтони на всіх фасадах та чоло низенького західного притвору пишно декорували вишуканим барельєфним ліпленням із фігурними нішами, картушами та рослинними орнаментами.
Креслення Андрія Меленського. Фото: Національний художній музей
ІКОНОСТАС СВЯТИНІ
На жаль, свідчень про первісний вигляд іконостаса Богоявленського собору залишилося небагато. За монастирськими описами початку ХІХ століття, його називали «старовинної роботи, чудового різьблення, розписаний різними фарбами та вкритий золотом і сріблом». Він був втрачений під час пожежі на Подолі у 1811 році.
Відновленням святині займався відомий київський архітектор Андрій Меленський. Займаючись реставрацією собору, зодчий змінює форму бань та проєктує новий іконостас у традиціях класицизму. Створений таким чином іконостас традиційно мав трискладову композицію і займав усю ширину храму. Вважається, що він був одним з кращих його творінь.
Цей іконостас був встановлений лише у 1825 році, а наступного року київський художник Іван Квятковським створив для нього 12 великих і 13 малих ікон.
Старовинні артефакти та реліквії монастиря у виданні Стефана Кульженка. Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел
Проєктуючи іконостас, архітектор розмістив обабіч центральних царських врат пару ікон овальної форми, водночас решта ікон намісного ряду — прямокутні. Місце овальних ікон передбачалося під намісні барокові образи Спасителя і Богородиці, які, як вважається, належали старому, знищеному пожежею, іконостасу. Ця пара ікон дивом вціліла і тепер зберігається в колекції Національного художнього музею України.
У ХІХ столітті іконостас був надбудований, але у 1891 році його повернули оригінальний вигляд 1825 року, в якому він залишався до моменту руйнації храму.
Головна ікона святині. Фото: Марія Катаєва
ГОЛОВНА ХРАМОВА ІКОНА
У середині святині знаходилася чудотворна ікона Братської Божої матері, яка мала неабияку популярність у XVII-XVIII століттях. Вона є взірцем українського письма XVII століття та походить з іконостаса Вишгородського монастиря, зруйнованого польсько-литовськими військами у 1651 році.
«Історія прибуття до Києва цієї ікони з Вишгорода описана на цікавому гравійованому зображенні, виконаному відомим тогочасним майстром Іларіоном Мигурою, що вважає 1654 рік появи ікони у Братському монастирі. Вона припливла у човні з трьома монахами по Дніпру… Ікона нині сильно переписана, але старі гравюри дають зрозуміти, що риси малюнку залишилися незмінними», — пише Костянтин Шероцький.
Гетьман Петро Сагайдачний заповів поховати себе на території монастиря. Фото з відкритих джерел
КОЗАЦЬКІ ТРАДИЦІЇ
За свідченнями Костянтина Шероцького, який детально описував пам’ятку у своєму путівнику «Київ», храм був сповнений спогадів про козацьку епоху.
Тут під долівкою її південної стіни знаходилося поховання Гетьмана Петра Сагайдачного, який одним з перших уславив козацьку державу своїми успішними походами до Османської імперії, Криму та московії.
Особливу увагу гетьман приділяв просвітництву та релігійній діяльності, зумівши відновити церковну православну ієрархію після переходу значної частини духовенства в унію.
Отримавши поранення під час легендарної Хотинської битви 1621 році, Сагайдачний помирає, перед смертю заповідає поховати його у Братському монастирі.
У монастирі шанували старовинні козацькі християнські традиції. фото з відкритих джерел
За свідченнями краєзнавців, у богослужіннях монастир мав низку традицій, започаткованих Петром Могилою, що надалі були заборонені, після об’єднання з московською патріархією.
«Петро Могила ввів у вжиток української церкви багато обрядів, які були згодом знищені за непорозумінням, як неправославні (разом з українською мовою)… Ці обряди ще зберігаються представниками духовенства та народу, попри те, що включення їх до нових богослужбових книг заборонено…».
Також дослідник київських пам’яток згадує про особливі урочисті служби зі старовинними українськими традиціями, які проводилися у Братському монастирі.
СУМНА ДОЛЯ ПАМ`ЯТКИ У РАДЯНСЬКИЙ ЧАС
Духовне життя монастиря та собору припинилося ще у 1920-х. Згодом територію колишнього монастиря передали під поліклініку та частково -Академії наук.
Згідно з постановою Уряду Української РСР від 1926 року храмовий комплекс було оголошено пам’яткою архітектури республіканського значення.
Фатальною для святині стало рішення про постанову про перенесення столиці України з Харкова до Києва, схвалене більшовицькою владою у січні 1934 року. За новим генпланом місто підлягало генеральній реконструкції із перетворення його з «колишнього міста церков на соціалістичний центр радянської України».
На місці дзвіниці монастиря збудований сучасний корпус Академії. Фото: Борис Корпусенко
За рік, більшовики визнали, Богоявленський собор не має історичної цінності та незабаром висадили у повітря. На місці підмурків собору влаштували плац для муштри курсантів Київського військово-морського політичного училища, а поруч звели житловий будинок для командирів і політпрацівників.
За деякий час на його місці збудують корпус Києво-Могилянської академії.
Поховання Гетьмана Сагайдачного було знищено, рештки були вивезені на сміттєзвалище. Однак вночі троє вчених-археологів, серед яких був Микола Макаренко, ризикуючи життям, таємно перепоховали прах українського гетьмана.
Зараз точне місце поховання залишається невідомим.
Вже у роки Незалежності, в межах реставрації Контрактової площі, неодноразово підіймалося питання про необхідність відбудови святині, проте ця ідея, на жаль, досі не реалізована.
Ікони, що вціліли після знищення зберігаються у різних музеях Києва. Фото: Національний художній музей України
Фото: Національний художній музей України
Фото: Національний художній музей України
ЩО ВЦІЛІЛО ПІСЛЯ ЗНИЩЕННЯ СВЯТИНІ
На щастя, перед руйнуванням цієї унікальної пам’ятки вдалося врятувати деякі ікони та старовинні артефакти Братського монастиря, зокрема старовинні хрести, богослужбові книги та раку для мощей святих., які невеликими партіями у 1928, 1932 і 1934 роках були передані до Києво-Печерської лаври.
У березні 2019 року Національному художньому музеї проходила виставка «ЯВЛЕННЯ. Пам’ятки Братського монастиря».
Вона викликала значний резонанс у суспільстві, бо вперше за 80 років, зібрані по краплинах старовинні реліквії були представлені в єдиному виставковому просторі.
Фрагмент експозиція «Явлення». Фото: Марія Катаєва
Окрасою виставки стала «Богоматір Братська», чудотворна ікона кінця XVII століття, яка стала культовою через її особливу функцію — захист православної віри.
Експозиція дала змогу уявити сучасним людям масштаби культурного, просвітницького та духовного осередку, яким вважався Братський Богоявленський монастир впродовж трьох століть.
До теми: Микільський військовий собор
Тетяна АСАДЧЕВА
