Система захисту дітей — одна з найскладніших у структурі міського управління
«Родинне середовище для дітей-сиріт — це шанс на нормальне життя. А інституційне утримання, навпаки, може посилити проблеми».
Система захисту дітей — одна з найскладніших у структурі міського управління. Бо вона поєднує юридичні, соціальні й глибоко емоційні складові. Щодня служби працюють із десятками родин, де дитина опинилася у небезпеці. Це не лише сирітство чи насильство — це й невидимі кризи, про які не говорять уголос: брак батьківських навичок, психологічне виснаження, нездатність дбати про дитину.
Валерій Танцюра, начальник Служби у справах дітей та сім’ї КМДА для спільного проєкту «Київ FM» та «Вечірнього Києва» розповів про те, як місто реагує на такі випадки. Скільки дітей повертаються до своїх родин, а скільки — отримують нову. Скільки прийомних сімей працює в Києві, як функціонує патронат і чи є підтримка після повноліття. А головне — хто стоїть за всіма цими рішеннями.
ЩОРОКУ МІСТО ВИЛУЧАЄ ДІТЕЙ ІЗ РОДИН, ДЕ Є ЗАГРОЗА ЖИТТЮ АБО ЗДОРОВ’Ю
— Давайте почнемо з роз’яснення — що саме входить у сферу відповідальності Служби у справах дітей та сім’ї КМДА? Хто є вашими підопічними?
Насамперед це діти, які опинилися в складних життєвих обставинах. Це діти, які залишилися без батьківського піклування — сироти або ті, хто з різних причин втратив опіку з боку біологічних батьків. Це також діти, які мають проблеми із законом, або ті, які зростають у сім’ях, що потребують підтримки через соціальні чи медичні труднощі.
Коли виникає потреба захистити дитину в суді, служба виступає третьою стороною. Ми готуємо документи, беремо участь у судових засіданнях, зокрема — в питаннях майнових прав.
Одне з наших ключових завдань — це пошук нових родин для дітей. Також ми регулярно перевіряємо умови проживання та виховання дітей. Якщо надходить сигнал.
Окрема важлива частина нашої роботи — це протидія насильству, булінгу, торгівлі людьми. Також ми відповідаємо за напрямки усиновлення й опіки: шукаємо потенційних батьків, консультуємо їх, супроводжуємо процес. Активно співпрацюємо з медичними та освітніми закладами, з поліцією, судами. Це — комплексна робота, яка охоплює всі сфери життя дитини.
ВИЛУЧЕННЯ ДИТИНИ З РОДИНИ ЦЕ НЕ ПРО ПОКАРАННЯ — ЦЕ ПРО ЗАХИСТ
— Що входить у поняття «складні життєві обставини»?
Це дуже широкий перелік. Складні життєві обставини — це будь-які фактори, які заважають родині нормально функціонувати й піклуватися про дитину.
Сюди входить хвороба одного з членів сім’ї, втрата годувальника, смерть батьків. Це також стосується родин, які є внутрішньо переміщеними особами — переселенці автоматично потрапляють до цієї категорії. Навіть елементарне невміння виховувати дитину — це теж складні життєві обставини.
Часом виникає потреба вилучити дитину з родини. Це не про покарання — це про захист. Якщо батьки втратили батьківський потенціал, якщо вони вже не здатні захищати права дитини, не можуть створити їй безпечні умови — тоді ми втручаємось.
Валерій Танцюра
Але діти — це зовсім інша історія. Вони дуже люблять своїх батьків. Навіть у найскладніших ситуаціях, коли ми вимушені вилучати дитину з небезпечного середовища, вона все одно не хоче розлучатися з мамою. Вона її любить — навіть якщо мама лежить у забутті.
Інстинкт батьківства, на жаль, не завжди працює. Я нікого не звинувачую — за кожною історією стоїть людина, яка стала матір’ю чи батьком, але, можливо, сама мала глибокі проблеми, і вчасно не отримала допомоги.
— На яку підтримку можуть розраховувати такі батьки?
Ми справді маємо програми, які допомагають відновити батьківський потенціал. Це і проходження курсів, і реабілітація для залежних — зокрема, від алкоголю чи наркотиків. Є випадки, коли після такого супроводу сім’я змінюється — і тоді дитина може повернутися в дім.
Наприклад, із 60 вилучених з початку року дітей, 40 вже повернулися до своїх біологічних сімей. Це важливо, бо навіть якщо дитині було важко вдома, вона зазвичай все одно хоче повернутись до рідних.
Хоча, на жаль, бувають і трагічні приклади. Наші колеги з інших областей фіксували випадки, коли після повернення дітей ситуація в родині погіршувалась, доводилось знову втручатися. І навіть тоді, коли діти вже не хочуть йти з дому, служба має реагувати, якщо загроза повторюється.
6000 ДІТЕЙ У СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ НАРАЗІ ПЕРЕБУВАЄ НА ОБЛІКУ
— Яка кількість дітей або родин сьогодні перебуває на цьому обліку?
Під нашим контролем перебуває понад 6 тисяч родин. Але важливо уточнити: ми не ведемо облік родин як таких — Служба у справах дітей веде саме облік дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.
Це, здебільшого, діти, які мають біологічних батьків, але родина з тих чи інших причин не справляється з вихованням або забезпеченням безпеки дитини.
Окремо існує ще облік соціальних служб — це випадки, коли сім’ї не потребують втручання саме служби у справах дітей, але все одно мають труднощі й потребують супроводу. За таким обліком — понад 20 тисяч родин у Києві.
А ось коли виявляються серйозні загрози для дитини, тоді вже підключається наша служба. На сьогодні маємо близько 6000 дітей, які офіційно перебувають на обліку як ті, що опинилися у складних життєвих обставинах. За умовами їхнього проживання здійснюється постійний контроль.
— А як служба дізнається про випадки, коли дитині потрібна допомога?
Інформацію про такі випадки отримуємо з різних джерел: це можуть бути повідомлення від поліції, заяви від громадян, сигнали з лікарень чи шкіл.
Буває, що хтось із перехожих бачить на вулиці дитину без нагляду, або чує її плач за зачиненими дверима — і звертається на гарячу лінію КМДА. Іноді це анонімні дзвінки — і ми не з’ясовуємо, хто телефонував. Для нас головне — негайно перевірити, чи не в небезпеці дитина.
На сьогодні близько 6000 дітей, які офіційно перебувають на обліку як ті, що опинилися у складних життєвих обставинах
На жаль, були випадки, коли поліція вагалась проникати в житло, і це коштувало дитині життя. Тому зараз алгоритм дій чітко відпрацьований: безпека дитини — пріоритет.
Коли ми з’ясовуємо обставини — наприклад, чому дитина залишилась одна, хто за неї відповідає, — тоді й ухвалюємо рішення про внесення до обліку. Форма обліку визначається законодавством, і ми діємо згідно з ним.
Далі складається індивідуальний план роботи: підключаються соціальні працівники, психологи, інші фахівці. Оцінюємо, якої саме допомоги потребує дитина і її родина — матеріальної, психологічної, соціальної. Головне — забезпечити комплексну підтримку.
Дитина перебуває на обліку доти, доки існує загроза. Якщо йдеться про дитину-сироту — до повноліття. Якщо дитину повертають у родину, і родина певний час стабільно виконує батьківські обов’язки, облік знімається.
НА СЬОГОДНІ У КИЄВІ ПОНАД 2 500 ДІТЕЙ-СИРІТ І ДІТЕЙ БЕЗ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ
— Але бувають ситуації, коли, попри надану допомогу, батьки не змінюють своєї поведінки, тоді розпочинається процес позбавлення батьківських прав?
Так, коли нам стає відомо про загрозу для дитини, служба разом із поліцією оперативно реагує. У разі потреби — дитину вилучають із сім’ї. Орган опіки впродовж доби видає відповідне розпорядження, після чого дитина тимчасово влаштовується або до центру соціально-психологічної реабілітації, або до лікарні — якщо є медичні показання. Ідеальний варіант — помістити дитину в патронатну сім’ю, але, на жаль, таких поки що недостатньо. Ми працюємо над тим, щоб їх було більше, бо це — найкраща модель: дитина одразу потрапляє з однієї сім’ї — в іншу.
Після вилучення з’ясовуються всі обставини: чи є шанс, що батьки змінять свою поведінку. Якщо видно, що батьки не можуть або не хочуть виконувати свої обов’язки, ми готуємо пакет документів до суду на позбавлення їх батьківських прав. Остаточне рішення приймає суд. Батьки, звісно, мають право на захист у цьому процесі.
Зараз у нас на обліку перебуває близько 2,5 тисячі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Щороку частина з них досягає повноліття — це приблизно 20% — і тоді вони знімаються з обліку. Але водночас така ж кількість дітей до нього потрапляє. Тобто загальна цифра не зменшується.
— До повномасштабного вторгнення, зокрема у грудні 2021 року, Ви озвучували, що 92% дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування в Києві, виховуються в нових сім’ях. Якою є ситуація зараз?
На сьогодні маємо 91%. Це теж дуже високий показник. Хотілося б, щоб усі 100% дітей з цієї категорії зростали в сім’ях, але, на жаль, це не завжди можливо. Не через те, що діти не хочуть — а через те, що дорослі не готові або не мають змоги взяти дитину на виховання.
Частково ситуація пов’язана з воєнним станом: 17 дитячих будинків сімейного типу нині перебувають за кордоном. Там діти в безпеці, з вихователями, в хороших умовах. Але відповідно до нашого законодавства, у час війни ми не можемо довлаштовувати до них нових дітей. А створювати нові ДБСТ наразі складно — як через труднощі з пошуком батьків-вихователів, так і через загальну нестабільність.
Багато потенційних вихователів виїхали за кордон або служать у ЗСУ. І ще одна непроста категорія — це підлітки. Люди часто не готові брати дітей старшого віку через поведінкові особливості та відсутність досвіду спілкування з ними. Навіть попри курси підготовки, далеко не всі готові до викликів підліткового віку. Як батько чотирьох дітей, я це добре розумію.
Також складно знайти сім’ї, готові прийняти одночасно трьох або більше братів і сестер — а таких сімейних груп у нас чимало. У таких випадках ми шукаємо інші, альтернативні форми влаштування: дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї тощо. І завжди підходимо індивідуально до кожної дитини.
У СТОЛИЦІ ЛИШЕ ТРИ ПАТРОНАТНІ СІМ’Ї — МІСТО ШУКАЄ КАНДИДАТІВ
— Які форми сімейного виховання дітей підтримує місто?
Передусім, це опікунські сім’ї, прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу. Найчастіше діти-сироти передаються під опіку близьких родичів — бабусь, дідусів, дядь чи тіток. Вони можуть жити або в помешканні опікунів, або у квартирі, яка залишилася дитині у спадок.
Майнові інтереси дитини захищає закон: опікун не має права вчиняти жодних дій із майном без дозволу органу опіки.
Зараз у Києві працює лише три патронатні сім’ї
Ще є патронатні сім’ї. Це не зовсім форма виховання, а тимчасова послуга. Дитина перебуває там на короткий термін — до трьох місяців — поки їй підшукують постійну родину. Це альтернатива поміщенню в притулок чи центр реабілітації.
Зараз у Києві працює лише три патронатні сім’ї. Ми дуже хочемо, щоб хоча б по одній такій з’явилося в кожному районі столиці. Тому закликаю киян: якщо маєте бажання і можливість — долучайтеся. Житлова площа, певні умови — все це регламентовано. І місто, і держава забезпечують таким сім’ям гідну матеріальну підтримку — понад 40 тисяч гривень на місяць.
У КИЄВІ ФУНКЦІОНУЄ 32 БУДИНКИ СІМЕЙНОГО ТИПУ
— Скільки дитячих будинків сімейного типу зараз функціонує в Києві, і яку підтримку вони отримують?
В.Т. У Києві нині працюють 32 дитячі будинки сімейного типу та 25 прийомних сімей.
Кожна дитина-сирота в таких родинах отримує від держави щомісячну допомогу — 2,5 прожиткових мінімуми. Один із батьків-вихователів має офіційну заробітну плату — понад 10 тисяч гривень.
Окрім цього, з міського бюджету таким родинам надається додаткова одноразова матеріальна допомога — кілька разів на рік. Її розмір залежить від кількості дітей і може становити від 4 до 40 тисяч гривень.
Також у межах міської програми «Діти, сім’я, столиця» передбачено кошти на облаштування побуту цих родин — меблі, побутова техніка, інші необхідні речі. Щороку на це в міському бюджеті закладається близько 2 мільйонів гривень.
— А як щодо житла для дитячих будинків сімейного типу?
Такі родини забезпечуються службовим житлом — зазвичай це просторі квартири. Нещодавно, за рахунок державного бюджету, ми змогли придбати навіть окремий будинок. Це виняток, адже вартість нерухомості в Києві дуже висока. Зараз, коли ціни трохи знизилися, з’явилася така можливість.
Крім того, кожна родина має автомобіль. За останні 8 років з міського бюджету було придбано 23 машини для дитячих будинків сімейного типу. Частину автомобілів родини отримали також від благодійників — це ще до повномасштабного вторгнення.
На 2025 рік передбачено купівлю ще одного авто, у 2026 — ще двох, адже машини поступово зношуються, і їх потрібно оновлювати.
Щороку діти з таких родин їздять на безкоштовне оздоровлення. Це дає змогу й батькам-вихователям трохи перепочити. Усі гарантії збережені, міський бюджет продовжує надавати додаткову підтримку.
— Скільки в середньому дітей виховується в одному дитячому будинку сімейного типу? І чи існують якісь критерії, за якими ви влаштовуєте дитину в ту чи іншу родину?
Законодавчо визначено: у дитячому будинку сімейного типу може виховуватись від 5 до 10 дітей. Звісно, Служба у справах дітей координує цей процес і допомагає родинам готуватись до прийому нової дитини. Батьки-вихователі завжди мають бути готовими до різних ситуацій, тому ми намагаємося мінімізувати «несподіванки».
Ми враховуємо вік дитини, її стать, індивідуальні потреби, а також наявні умови в родині. Наприклад, якщо вільне місце є лише в кімнаті для хлопчиків, ми не можемо поселити туди дівчинку — навіть якщо формально місце є. Тобто кожне рішення — індивідуальне і з урахуванням реальних обставин.
ЩОРОКУ В КИЄВІ БЛИЗЬКО 30 ДІТЕЙ ПОТРАПЛЯЮТЬ У ПРИТУЛКИ ЧЕРЕЗ ВІДМОВУ БАТЬКІВ
— Попри високий відсоток влаштування дітей у родини, все ж залишається частина — близько 8–9% — які не можуть знайти сім’ю. Що чекає на цих дітей?
Так, на жаль, не всіх дітей вдається влаштувати в сім’ї. Для таких дітей існують кілька типів закладів. Зокрема, це заклади освіти для дітей із порушеннями поведінки чи психіки — там вони отримують і навчання, і цілодобовий догляд.
Також є заклади соціального характеру, де перебувають діти з більш складними життєвими обставинами. Якщо з часом вдається знайти для них родину — особливо в ранньому віці — це велика перемога. Такі діти швидко адаптуються й іноді навіть забувають про свої діагнози. Родинне середовище для них — це шанс на нормальне життя. А інституційне утримання, навпаки, може посилити проблеми.
Ще є так звані будинки дитини — це колишні медичні установи, підпорядковані системі охорони здоров’я, де перебувають малюки від народження до 4 років. Один із таких — колишній Будинок дитини імені Городецького — ми реформували у Центр підтримки дітей та сім’ї. Там залишились фахівці, які мають великий досвід роботи з немовлятами. Сюди потрапляють діти, які ще не мають статусу, а також ті, від яких відмовилися батьки. Щороку таких дітей близько 20–30.
Окремо є категорія паліативних дітей — вони потребують постійного медичного нагляду і залишаються у спеціалізованих соціальних закладах.
Ще одна альтернатива — малі групові будинки. Перший у Києві з’явився понад п’ять років тому завдяки громадській організації Happy Home. Там виховуються діти з інвалідністю, і є надзвичайно успішні історії — дітей, яких колись вважали «невиліковними», сьогодні усиновлюють, і вони щасливо живуть у нових родинах.
Із цього року у Дарницькому районі ми відкрили перший муніципальний малий груповий будинок — «Щасливе дитинство». Він розрахований на 8–10 дітей. Це окрема сучасна будівля, повністю облаштована коштом міського бюджету. Там працюють кваліфіковані спеціалісти, і діти, які не змогли знайти родину, отримують турботу, підтримку і шанс на повноцінне дитинство.
У КИЄВІ ДІЮТЬ ГУРТОЖИТКИ ДЛЯ ДІТЕЙ-СИРІТ ВІД 15 ДО 23 РОКІВ
— А що пропонується для дорослих дітей? Знаю, що в Києві працюють два гуртожитки для дітей-сиріт.
Так, у місті функціонують дві моделі підтримки для повнолітніх дітей-сиріт.
Один — це класичний гуртожиток для хлопців віком від 18 до 23 років. Там мешкає близько 20 юнаків, які вже більш-менш самостійні, здатні жити окремо й будувати своє життя.
Другий — Центр підтримки дітей та сім’ї в Дніпровському районі. Це більш сучасний і соціально адаптивний формат. Фактично — під’їзд звичайного житлового будинку, де всі квартири передані під соціальне житло. Там мешкають діти-сироти від 15 років.
Це не просто житло — у центрі працює команда фахівців: вихователі, педагоги, соціальні працівники. Вони допомагають дітям адаптуватися, вчитися самостійності, готують до дорослого життя. Тобто дитина не залишається сама, але має простір для більш автономного існування.
— Ви на початку згадували, що служба супроводжує дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до 18 років. А що відбувається після цього? Чи залишається місто на зв’язку з цими молодими людьми?
Так, після досягнення 18 років діти переходять під супровід центрів соціальних служб. Вони ведуть таких молодих людей до 23 років. Але навіть якщо після 23 років людина ще не має власного житла, а, наприклад, ще не отримала квартиру за законом, зв’язок зі службами не обривається.
Ми розуміємо, що молодим людям, які зростали в інституційних закладах, дуже непросто адаптуватися до самостійного життя: навчитися керувати фінансами, знайти і втримати роботу, організувати побут. І саме на цьому етапі наша підтримка особливо важлива. Поки людина не зможе стати самостійною, служби залишаються поруч і підтримують.
БЕЗДОГЛЯДНИХ ДІТЕЙ СТАЛО МЕНШЕ, АЛЕ ВОНИ Є
— І наостанок хочу запитати про бездоглядних дітей. Пригадую часи, коли ця проблема була дуже помітною — багато сюжетів про дітей, які жили в теплотрасах, були спеціальні програми їх розшуку. Зараз тема зникла з інформаційного поля. Це означає, що проблема зникла? Чи просто стала менш видимою?
Ви праві, у 90-х, коли тільки створювалися служби у справах дітей, ситуація була дуже складною. Я тоді працював заступником начальника міської служби і добре пам’ятаю той період: батьки втрачали роботу, продавали квартири, залишалися без житла — і діти опинялися без нагляду.
Зараз такої масовості немає. Якщо, наприклад, бачимо дітей, які миють автівки — часто це не діти без догляду, а підлітки з родин, які хочуть підзаробити. Але це все одно ризик — діти на перехресті, серед машин. Якщо громадяни повідомляють про такі випадки, поліція реагує, проводиться розмова з батьками.
Часом зустрічаємо ситуації, коли, скажімо, діти просять гроші, а неподалік спостерігає дорослий. Це вже зовсім інша історія, і тут теж варто викликати поліцію.
Але певна кількість дітей і справді проводить більшість часу на вулиці. Разом із поліцією ми організовуємо рейди. Їх було понад 70, і з вулиці вилучили близько 60 дітей.
Ми з’ясовуємо причини: де батьки, чому дитина на вулиці. З родинами проводиться робота. Бо просто дати дитині їжу й одяг — цього замало. Дитина потребує емоційного контакту, спілкування, навчання життю. Це — ключовий обов’язок батьків.
Якщо дитину не можна одразу повернути в родину, її тимчасово влаштовують у центр реабілітації — до з’ясування всіх обставин. Якщо ж батьки не змінюють своєї поведінки, готуються документи на позбавлення батьківських прав, і дитині підшукується інша форма сімейного виховання.
З тих 60 вилучених дітей лише 10 залишаються під опікою служби, всі інші — повернулися до родин або ситуацію вдалося стабілізувати.
— З вашого досвіду, що найскладніше в процесі влаштування дитини в нову родину? Що зазвичай гальмує цей процес?
Найголовніше — це готовність і відповідальність потенційних батьків. Матеріальні питання можна вирішити — є державна підтримка, допомога від міста, але моральна й емоційна готовність до виховання дитини з непростою історією — це складніше.
Зазвичай ми організовуємо обов’язкові курси для майбутніх опікунів, прийомних батьків або усиновлювачів. Декому здається, що ці курси — формальність або зайва бюрократія. Дехто публічно обурюється, особливо медійні особи. Але після проходження курсу — змінюють думку. Бо насправді це не просто навчання, а практична підготовка до батьківства в особливих умовах.
До теми — У Києві запрацював перший Малий груповий будинок для дітей без батьківської опіки
Ірина ГЛАВАЦЬКА, «Вечірній Київ»
