Фотографії Євгена Зінченка на виставці, присвяченій полоненим медійникам. Фото: Наталії Євдокименко
Світлини 10 медійників, яких тримає у заручниках росія, відкрили у Києві у Національній спілці журналістів.
Виставка минулого тижня у Страсбурзі під час конференції Ради Європи, доносила правду про тих, хто через чесну професійну позицію виявився беззахисними перед каральною машиною росії.
З 4 листопада світлини можна побачити у столичному Центрі журналістської солідарності НСЖУ.
Автором проєкту «Об’єднані серця сімей зниклих безвісти» про українських журналістів у полоні є фотограф Євген Зінченко.
Російська влада незаконно тримає в неволі понад 30 українських медійників, із них пʼятеро — жінки. Деяким з бранців інкримінують статті про диверсії та тероризм.
Наприклад, Ірина та Олександр Левченки: в російському полоні з травня 2023 року. Олександр звільнений в серпні цьогоріч. Світлина Ірини — в експозиції виставки, вона загартована в окупованому Мелітополі.
Ірину знають, як людину, що висвітлювала події у місцевих та загальнонаціональних ЗМІ. Її правдивість і несприйняття окупації були небезпечними для рф. Олександра звільнили, але він не їде з ТОТ без дружини. Точної інформації про стан Ірини Левченко та її місцезнаходження немає.
Фото Ірини Левченко, журналістки з Маріуполя, яка досі у полоні рф
«Для українських журналістів у полоні важлива кожна заява й знак підтримки. Через рідних та небайдужих людей ця інформація доходить до них і допомагає триматися!» — наголосив на відкритті експозиції світлин голова НСЖУ Сергій Томіленко.
Сергій Томіленко, голова НСЖУ.
За словами першої секретарки НСЖУ Ліни Кущ, яка побувала з експозицією у багатьох країнах Європи, цією виставкою Спілці вдалося донести іноземній спільноті, що дані про полонених українських колег — це не просто цифри, а конкретні долі медійників.
Ліна Кущ, перша секретарка НСЖУ на відкритті виставки розповіла про і значення для розголосу у світі про тих українських медійників, які у полоні.
В урочистому відкритті також взяли участь автор фотовиставки Євген Зінченко, дружина полоненого журналіста Сергія Цигіпи Олена Цигіпа, заступник голови Комітету ВР з питань свободи слова Євген Брагар, а також кримський журналіст, секретар НСЖУ Микола Семена.
Олена Цигіпа та Микола Семена на відкритті фотовиставки «Розстріляна свобода слова».
Активіста та журналіста з Нової Каховки Сергія Цигіпу так званий «Верховний суд» Криму засудив до 13 років ув’язнення в колонії суворого режиму, його звинуватили у шпигунстві. Цигіпа не визнав своєї провини, на суді він сказав:
«Я — патріот своєї країни. Я робив те, що вважаю за потрібне. Ви викрали мене з моєї країни…»
Сергія арештували, коли він пішов віднести волонтерську допомогу матері дружини до сусіднього Таврійська. Жінка займалась волонтерською діяльністю багато років.
«12 березня 2002-го року я бачила чоловіка востаннє. Тоді ж я отримала інформацію, що Сергій у Криму у Сімферополі. Але офіційно вдалось дізнатись лише через адвоката, що Сергія перевіряють «як його дії нашкодили СВО», — розповіла «Вечірньому Києву» дружина полоненого українця.
У 2023-му році, 6-го жовтня Цигіпі винесли вирок.
Олена Цигіпа, дружина полоненого Сергія Цигіпи, розповіла журналістам історію його викрадення та те, як намагається звільнити чоловіка.
«Я зверталась до міжнародних організацій про допомогу. Ми їздили у Німеччину, Францію та Швейцарію в адвокаційний тур. У Страсбурзі мали зустрічі з багатьма послами країн-представниць у ПАРЕ. Ми зустрічались з президентом ПАРЕ. Всі три дні там, ми — 10 жінок, мам, сестер та доньок — просили, аби за допомогою санкцій західні країни тиснули на рф, щоб звільнити тих, кого незаконно вивезла росія», — розповіла «Вечірньому Києву» жінка.
На думку Олени Цигіпи, Україна без допомоги інших країн не зможе сама звільнити тих, хто відбуває вирок у колоніях. Саме тому рідні та близькі бранців кремля, українські журналісти та спільнота, провідні правозахисники, постійно порушують питання звільнення ув’язнених цивільних.
«До повномасштабного вторгнення людей також рф викрадала. Десятки тисяч їх. Треба за допомогою міжнародних організацій звільняти», — зазначає Олена Цигіпа.
Вона поділилась і тими крихтами інформації, яку отримала від чоловіка.
«Я не мала листів від чоловіка, хоч ми один одному писали. Не знаю, куди дівали у рф ці листи. Але влітку надійшов лист, де Сергій просив у мене ліки передати. А минулого тижня — надійшов ще один. Це був другий лист за 4 місяці. Спочатку він просив ліки. А потім просив у адміністрації колонії, щоб дозволили телефонні дзвінки. Правоохоронні організації знайшли адвоката з рязанської області, той їздив у колонію. І листи я пов’язую саме з візитами адвоката», — каже жінка.
Право на дзвінок Сергій Цигіпа за російськими «поняттями» ще не заслужив…
Олена розповіла, що її чоловіка примушували взяти російське громадянство, примушували працювати, хоч йому вже 63 роки й він і за законами рф також — пенсіонер і має право не працювати.
Десять красномовних фото — десять доль, які розповідають про історії загартованих росією українських медійників.
Фото кажуть часом більше за слова — саме тому важливо показувати портрети загартованих українців світові. Стукати у всі двері та звертатись у всі інстанції. Адже у цей час незаконно затримані — у неволі, безправні та принижені.
Російський полон вбиває.
Двічі затримала журналістка Вікторія Рощина загинула в ув’язнені.
«Медійниця фільмувала війну на окупованих територіях, за що її захопили та тримали в неволі майже 1,5 року», — нагадали у НСЖУ.
Від 2016 року, коли ув’язали перших журналістів, Україні вдалося визволити лише двох полонених.
Наріман Джелял повернувся з полону в червні 2024 року, після 2,5 років полону.
Максим Буткевич був обміняний в жовтні 2024, також через 2,5 роки від дня захоплення російськими військовими.
Проєкт фотографій полонених журналістів реалізує НСЖУ за підтримки шведської організації Civil Rights Defenders.
Читайте за темою:
«Звільнений з полону Максим Буткевич звернувся до українців». Буткевич наголосив на важливості пам’ятати про тих, хто ще перебуває в полоні, і закликав робити все можливе для їх звільнення.
Ольга СКОТНІКОВА
