Навколо пам’ятника Тарасові Шевченку спорудили спеціальне укриття. Фото: Борис Корпусенко
22 травня 1861 року Тараса Шевченка перепоховали на Чернечій горі у Каневі.
Відтоді Чернеча гора, де за легендами був монастир і ченці вели усамітнене, сповнене молитов життя, стала не лише місцем поховання Кобзаря, а частиною пантеону великих українців.
В незалежній Україні до могили Шевченка завжди цього дня — справжнє паломництво. За часів президентства Віктора Ющенка до гори урядовці, журналісти й усі небайдужі йшли пішки з центру Канева, а потім сходами підіймались на гору.
Виступи бандуристів, читців, відомих співаків — все це стоголосо неслось на Дніпром. Важко уявити, що з 60-х років минулого століття й до фактичного розвалу срср, вшанування пам’яті поета саме цього дня каралось владою.
Євген Сверстюк пригадував, що надрукованими у тисячах книжок віршами Кобзаря можна було говорити правду, якої боялась комуністична верхівка.
Вже одні лише слова: «Борітеся — поборете!» сприймались як заклик.
Пам’ятник Кобзареві у парку Тараса Шевченка, яким його бачили до широкомасштабного вторгнення. Фото: Борис Корпусенко
Традиція відзначати 22 травня започаткована була студентами Київського університету імені Т. Шевченка ще в п’ятдесятих.
Найбільш резонансними стали події з вшанування Кобзаря у 1967-ому році.
Про них розповідав Євген Сверстюк, ось як згадує його розповідь харківський журналіст Володимир Чистілін:
«»Ми організовували виступи біля пам’ятників Шевченкові, — розповідає Сверстюк, — Спецслужби усвідомили, що треба ці зібрання розганяти. Вони підсилали провокаторів, які читали антисемітські вірші. Ми старалися цих людей до наших заходів не допускати. То було протистояння. Для студентів це була школа нонконформізму, ризику. Багато з них пригадують це як початок своєї справжньої біографії».
Чистілін пише, що у цей день в 60-70 роки минулого століття кожен, хто осмілювався покласти квіти до пам’ятника великому Кобзареві, ризикував бути арештованим, а шевченківські слова «Хай нас по тюрмах саджають» стали гаслом визвольного руху.
Але і у 80-х роках у КНУ імені Тараса Шевченка студентам строго наказували не ходити навіть до пам’ятника Кобзареві у парку навпроти університету. Що могло статись для неслухняних? Виключення з ВИШу. Що і відбувалось неодноразово.
У КНУ сьогодні публікують добірку архівних світлин, які відображають події у Києві та Каневі.
«Для України Шевченко — більше, ніж поет. Це голос свободи, гідності та правди. Це людина, яка задовго до появи незалежної держави сформулювала сенси, на яких вона тримається й сьогодні: любов до Батьківщини, боротьбу за свободу та право народу бути собою. Бо Шевченко — не лише наша історія. Він — наша розмова про майбутнє», — пишуть студенти.
Пам’ятник Кобзареві у парку Шевченка — нині у спеціальному захисті від уламків БпЛА та ракет, якими рф обстрілює Київ.
Але Шевченкове слово сьогодні надає сили й стійкості українцям, пророк і поет з кожним випробуванням стає дедалі актуальнішим, ріднішим для різних поколінь.
Читайте також:
- «У столиці пам’ятник Шевченку захистили за новітньою системою».
У публікації використані матеріали та фото «Історичної правди», а також телеграм-каналу КНУ ім.Т.Г.Шевченка.
Ольга СКОТНІКОВА
