Колаж Ксенії Гладкевич, фото: Олексій Самсонов
Поки країна бореться за виживання, фахівці будівельної сфери вже думають про майбутнє: де житимуть люди після війни, як повертати молодь і чому відбудова має починатися не з бетону, а з професійної спільноти, з людей — саме про це розповів «Вечірньому Києву» Віктор Лещинський, очільник ГО «Національна спілка проєктної справи».
Українська будівельна галузь переживає глибоку трансформацію. Йдеться не лише про майбутню відбудову зруйнованих територій, а й про зміну самої логіки проєктування, ціноутворення, професійної освіти та взаємодії держави з ринком.
Україна має навчитися будувати по-новому — технологічно, стратегічно і з повагою до будівельних професій. Чому галузь об’єднується саме зараз і що це означає для майбутнього міст і всієї держави?
Про це журналістка «Вечірнього Києва» говорила з Віктором Лещинським, одним з топових експертів у галузі, доктором юридичних наук, очільником ГО «Національна спілка проєктної справи».
Наша розмова розпочалась у середмісті столиці. Весняний сквер, створений амбасадою Азербайджану, справляв враження затишного осередку, де можна спілкуватись, відпочивати, або просто — подумати.
Але поруч з ним — понівечена неодноразовими ударами окупантів будівля заводу «Артем», житлові будинки, де люди постійно замінюють вікна через вибиті вибуховою хвилею шибки.
Розмова на межі тривалої війни та ілюзії миру. Тут добре відчувається, що звичного світу вже не буде, а новий треба не просто прийняти, а створити, і в тій реальності у будівельників буде праці, як ні в кого.
«Ми вийшли за межі експертизи, бо цього потребує сам ринок»
— Вікторе Петровичу, нещодавно стало відомо про трансформацію вашої організації. Чому виникла така потреба і яку місію вона виконує сьогодні?
— Якщо говорити відверто, Національний експертно-будівельний альянс України свою первинну місію фактично вже виконав.
Коли ми створювали альянс, ключовим завданням було врегулювати взаємодію між експертними організаціями, максимально структурувати цей ринок, зробити його прозорішим, прибрати ті компанії, які роками створювали дискомфорт для професійного середовища, формували хаотичні й не завжди професійні підходи.
Ми змогли вибудувати системну комунікацію з профільним Міністерством розвитку громад і територій, сприяли цифровізації експертного напряму. І в певний момент стало очевидно: місію виконано.
Але сама експертиза — це лише завершальний етап великого циклу проєктування. Вона не може існувати ізольовано від тих, хто створює сам продукт — інженерів, архітекторів, проєктних компаній.
Саме тому ми пішли на трансформацію. Ми розширили функціонал організації, створили профільний напрям постійної взаємодії з експертною спільнотою, але водночас відкрили новий великий сектор для системної співпраці з проєктним ринком.
Це був логічний крок. Україна сьогодні потребує європейської стандартизації проєктування і будівництва, а цього неможливо досягти без консолідації професійної спільноти.
Ми розширили організацію і її функції, щоб працювати вже не лише з експертами, а й із проєктними та інженерними компаніями — так і з’явилась ГО «Національна спілка проєктної справи».
Віктор Лещинський розповів про те, що в регіонах працює багато сильних проєктних організацій.
«Їдемо в регіони, бо саме там формується реальна практика»
— Ви активно працюєте з регіонами. Як вас сприймають? Наскільки цей діалог ефективний?
— Це міф, ніби весь сильний професійний досвід зосереджений у Києві. Це не так.
У багатьох регіонах працюють дуже сильні бюро, часто навіть більш прогресивні за столичні компанії в окремих напрямах.
Ми вже відвідали Дніпро, Житомир, Рівне, Хмельницький. Попереду Харків, Вінниця, інші області. І кожен регіон дає нам унікальний досвід.
Наприклад, прикордонні та прифронтові регіони сьогодні працюють із проєктами військового та логістичного призначення, адаптуються до надзвичайно складних умов, створюють нові технічні рішення буквально в режимі реального часу.
Західні області накопичують інший досвід — інтеграцію європейських стандартів, масштабні інфраструктурні трансформації.
Наше завдання — створити постійний майданчик, де цей досвід буде швидко поширюватися по всій країні.
Буде і профільний віце-президент організації, який відповідатиме за постійну взаємодію з експертними організаціями.
В кожному регіоні на нас чекають проєктанти для обговорення їхнього членства та основних питань, яких дуже багато накопичилось і їх треба вирішувати не лише на регіональному, а вже на всеукраїнському рівні, починаючи від підняття фаховості проєктантів.
Ми ще набираємо менеджерів, які співпрацюють з регіонами, тому що кількість членів спілки збільшується і, відповідно, і менеджмент організації буде секторально збільшений для взаємодії з регіональними представництвами нашої спілки.
Є ідея створити представництва спілки у кожній області для того, аби керівництво відбувалось й на регіональному рівні, шляхом виборів. Щоб була людина, яка відповідатиме за регіон.
Ми збираємо питання від областей ще до зустрічей, приїжджаємо вже підготовленими, даємо відповіді і водночас самі вчимося.
Це не формат «послухайте лекції з Києва». Це — двосторонній професійний діалог.
— Наприклад, що зараз розглядають у спілці і як досвід однієї області може стати в нагоді іншим?
— Наразі ми маємо новий виклик — це ціноутворення в будівництві, це моніторинг цін на будівельні матеріали.
Зараз він має бути завантажений в загальну електронну систему будівництва.
І саме оперативний досвід вирішення проблеми тими компаніями, які є в нашій спілці та партнерських організацій, дозволить швидко розповсюдити варіанти вирішення.
Якщо проблема є і її треба терміново вирішувати, то такою консолідацією сил ми одразу перевіряємо знайдені рішення, а якщо вони позитивно працюють на ринку, ми їх затверджуємо і поширюємо.
— Вікторе Петровичу, які організаційні завдання зараз стоять перед Спілкою проєктних організацій?
— Першочергове — це об’єднати під своєю назвою та ідеєю понад 100 організацій з проєктним напрямком.
Тому що ініціатив багато, які треба впроваджувати і навряд чи, результати одного регіону України, можуть бути почуті центральним органом виконавчої влади.
Питання треба вирішувати централізовано. А коли звертається до влади організація, яка має доволі велику кількість представників на ринку в масштабах країни — то цей голос чують.
У нас європейська модель і ми будемо звертатися й до європейських інституцій, в які ми наразі активно інтегруємось. Є чимало організацій подібного профілю у світі і з нами ведуть переговори.
Ми підписуємо щомісяця договори про співпрацю для того, щоб нас чули не тільки в Україні, але і по всьому світу.
6 травня у Києві відбулася робоча зустріч представників Національної спілки проєктної справи.
«Я не люблю слово «відновлення”»
— Якою ви бачите відбудову деокупованих територій?
— Я принципово не люблю слово «відновлення». Воно передбачає повернення того, що було. А це неправильна логіка.
Якщо місто було зруйноване, треба чесно поставити питання: чи потрібно його відтворювати саме таким, яким воно було? Чи має воно нову економічну перспективу? Чи будуть там робочі місця? Чи повернуться люди?
Деякі території отримають абсолютно новий функціонал.
У нас є європейські ініціативи, коли просторові правила розвитку регіонів дозволяють можливість розвивати ту чи іншу громаду з перспективою збільшення населення, збільшення потенціалу робочих міст, куди люди будуть повертатися.
А території, які наша держава поверне собі, з ними треба буде працювати не лише з точки зору «відновлення», а з точки зору того, яким чином вони будуть відроджуватись і за якими напрямками
Це вже не просто будівництво. Це геополітика, стратегія державного розвитку, наукове планування простору. І тут потрібен надзвичайно серйозний професійний підхід.
Віктор Лещинський переконаний, що оплата праці проєктантів невиправдано низька.
— Вікторе Петровичу, після минулої важкої зими знов почали звучати заяви про знесення старого житлового фонду — так званих «сталінок та «хрущівок», наскільки вони реалістичні?
— Станом на зараз це більше політична декларація, ніж реальний план.
Такі заяви неодноразово озвучувались останні років 20-25 і жоден кейс так і не був впроваджений як ефективний.
Наразі дана заява не має продовження, насамперед тому що у нас законодавче поле не урегульоване з точки зору досягнення консенсусу 100% мешканців застарілого житлового фонду.
Це дуже велика кількість людей!
По-друге, війна не залишає ресурсів для такого масштабного проєкту.
По-третє, навіть після війни бюджет навряд чи дозволить масове знесення.
Найреалістичніший сценарій — європейська модель реновації.
Ми маємо брати досвід країн Балтії та Східної Європи: там відбулась модернізація старого фонду через пільгове кредитування, муніципальні програми, державні гарантії, співфінансування мешканців.
І я впевнений, що реновація застарілого житла за пільговими кредитами від муніципалітетів, від державної влади та банків дозволить продовжити терміни експлуатації таких будинків ще на 50 — 60 років.
Але для цього потрібне серйозне юридичне врегулювання й прозорі фінансові механізми.
«Сьогодні проєктант недооцінений»
— Які проблеми ринок називає найгострішими?
— Передусім це питання вартості інтелектуальної праці.
Наразі будівельникам піднімають зарплати за регіональним принципом. У Києві заробітна плата працівникам в бізнес-сфері зросла уже до 37 тисяч гривень.
У області — до майже 35 тисяч. Багато регіонів також пішли на підвищення оплати праці будівельникам.
Це парадокс: людина, яка формує всю технічну логіку майбутнього об’єкта, яка створює основу всього будівельного процесу — саме його інтелектуальна праця визначає якість кінцевого результату, і праця цього фахівця не оплачується достойно.
Сьогодні проєктна сфера гостро недофінансована. Це відлякує молодих спеціалістів, знижує престиж професії.
Ми працюємо над переглядом нормативної бази ціноутворення, вартості людино-дня, підходів до державних закупівель.
Якщо цього не зробити, країна ризикує втратити ціле покоління фахівців.
— Вікторе Петровичу, наскільки гостро стоїть кадрове питання?
— Це, мабуть, найбільший виклик.
Молодь їде за кордон, адаптується там, вступає до університетів, інтегрується в інші суспільства.
І якщо держава не створить умови для повернення, цей ресурс буде втрачений.
А державність — це насамперед люди. Саме тому ми повинні підтримувати молоді сім’ї, молодих фахівців, створювати можливості для розвитку тут.
Ми працюємо над тим, щоб переглянути вартість людино-дня в проєктуванні й експертизі на державному рівні.
Під час зустрічі у Києві регіональних представників Національної спілки проєктної справи.
— Ви говорите про дефіцит кадрів в цілому?
— Так. Зараз війна і всі сили спрямовані для армії, для захисту та відвоювання захопленого окупантом.
Але треба ж захищати і тили, забезпечувати життєздатність нашої країни в цілому. І будь-яке місто, містечко, селище, громада — мають функціонувати як повноцінний життєвий цикл.
Щоденне життя наших громад, наших територій потребує освічених кадрів.
Знаєте, самий неактивний період життя любої громади — це ніч. Але і вночі працюють мережі, системи постачання міст та сіл. Потім люди прокидаються і функціонал активізовуватись — починаючи від того, як ви йдете до ванної кімнати, готуєте сніданок, закінчуючи тим циклом, коли ви вже на громадському або приватному транспорті добираєтесь додому. І це все робота десятків тисяч людей, які забезпечують цей функціонал щоденно.
Саме люди — це головне, і головне не втрачати їх, щоб у нас міста, громади жили далі, забезпечували економічний розвиток держави.
Віктор Лещинський вважає, що головне у будівельній галузі — це люди.
«Після війни країну відбудовуватимуть люди»
— Ви працюєте зі студентами. Якою бачите нову генерацію?
— Молоді сьогодні потрібен не сухий академізм. Їм потрібна жива практика, сучасні кейси, розуміння того, як галузь працює зараз і що буде завтра.
Головне завдання викладача — не змушувати студента завчити матеріал, а навчити мислити. Якщо студент мислить концептуально, інтегрований у реальне виробництво і працює з передовими практиками — він залишиться в професії й в Україні.
Що стосується освітнього процесу в державі, то не секрет, що багато ЗВО у 2025-ому році не добрали абітурієнтів й студентів. А це означає, що згодом ми недоотримаємо і фахівців.
Тому, коли ви мене запитуєте — що сьогодні найголовніше у будівельній галузі. Я можу висловити думку більшості — головне це люди.
Можна знайти матеріали, технології, інвестиції. Але якщо ми втратимо професіоналів і молодь — ми втратимо майбутнє.
Після війни Україну відбудовуватимуть не бетон і не гроші. Її відбудовуватимуть люди.
ПАРТНЕРСЬКИЙ МАТЕРІАЛ.
Читайте також:
- «„Якщо ми не змінимо підхід до проєктування, відбудова перетвориться на імітацію»: інтерв’ю з Віктором Лещинським».
Ольга СКОТНІКОВА, Олексій САМСОНОВ, «Вечірній Київ»
