Гізела Ципола в ролі Манон з однойменної опери Жюля Массне. Фото: з архіву Національної опери України
Незрівнянну Гізелу Циполу згадують, як неймовірно щиру, емоційну та вишукану артистку з унікальним лірико-драматичним сопрано та неабияким акторським обдаруванням, що дозволили їй виконували не лише різнопланові сценічні ролі, але й успішно виступати у кантатно-ораторіальному та камерному жанрах.
27 вересня виповнюється 80 років з дня народження видатної української співачки, легенди Національної опери України Гізели Циполи.
Її неповторний голос, діапазон якого досягав майже трьох октав, зачаровував надзвичайно виразним і неповторним тембром, гнучкістю. Не випадково, саме Гізела Ципола озвучила фільм про легенду оперної сцени, примадонну Соломію Крушельницьку у фільмі «Неперевершена».
«Галерея образів, створених співачкою, вражає багатогранністю. Гізела Ципола як небагато оперних співачок, віртуозно володіла виконавським інструментарієм створення повнокровного сценічного образу, передаючи найтонші нюанси характеру не тільки неповторно гарним голосом, а й виразною, психологічно наповненою грою», — писав про співачку Василь Туркевич, музикознавець та завідувач інформаційно-видавничого відділу Національної опери України імені Тараса Шевченка.
В день ювілею зірки сцени, на сцені її рідної Національної опери України покажуть оперу Джакомо Пуччіні «Богема», де уславлена артистка свого часу виконувала головну роль Мімі.
Співачка Гізела Ципола у молоді роки. Фото з архіву Національної опери України
У ролі Оксани в опері «Запорожець за Дунаєм». Фото з архіву Національної опери України
Напередодні зустрівся з Гізелою Альбертівною Циполою, яка завітала на декілька днів до Києва, де впродовж 30 років була зіркою оперної сцени.
— Гізело Альбертівно, вже тривалий час Ви проживаєте на Закарпатті і в Києві буваєте досить нечасто. Розкажіть, про свої враженя від приїзду до столиці?
— З Києвом мене завжди пов’язували неймовірно теплі стосунки. Для мене — це також рідне та особливе місто, з яким мене пов’язував мій сценічний успіх та усе моє творче життя.
Зараз я вже багато років живу у моєму рідному маєтку на Закарпатті. Чому? Не лише через війну та міркувань особистої безпеки.
У своєму віці я вирішила, що маю жити там, же жили мої предки, в місці, де знаходилася їхня садиба. Зараз я побудувала собі на тому ж місці невеличку, але дуже симпатичну садибу. Я дуже її люблю, маю гарний садочок з моїми трояндами та туями. Також надзвичайно люблю тварин, птахів і саму природу. Вона наповнює мене енергією і надає життєвих сил.
Але, навіть проживаючи за сотні кілометрів від Києва, я завжди зберігаю зв’язок із ним, тут залишилися мої колеги, знайомі та друзі.
Тож неймовірно щаслива, що зараз мій рідний театр влаштовує до мого ювілею показ опери «Богема» Джакомо Пуччіні. Це мене дуже втішило, тим більше, що зараз головним режисером у театрі є син мого улюбленого тенора і партнера по сцені Анатолія Борисовича Солов’яненка. Впродовж багатьох років ми з ним співали провідні партії у багатьох оперних виставах: «Тоска», «Богема» Джакомо Пуччіні, «Трубадур» Джузеппе Верді, «Сільська честь» П’єтро Масканьї, «Фауст» Шарля Гуно, «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака Артемовського та інші.
З Анатолієм Мокренком в опері «Тоска». Фото з архіву Національної опери України
— Свого часу, після закінчення Харківського інституту мистецтв, Вас запрошували стати солісткою у багатьох провідних оперних театрах, зокрема у найпрестижніших у СРСР: Великого театр у Москві та Маріїнський у Петербурзі. Але ви обрали саме київську сцену, де працювали понад 20 років.
— Коли я стала солісткою опери, то назавжди обрала для себе своє рідне місто — Київ та саме цю сцену, бо я вважаю себе завжди українкою та українською співачкою, відповідно. Хоча маю також і австрійські, словацькі та угорські корені.
Також, мене ніколи не приваблювали великі статки, гонорари чи квартири. Я завжди жила мистецтвом, прагнула завжди відповідати високому рівню, адже на сцені Київської опери на той час співали найбільші майстри та музиканти світового рівня, яких не завжди можна послухати у провідних сценах.
Завжди слухала їхні вистави і сама багато вчилася в них. Також я щаслива, що мала розкішних партнерів по сцені, і я їм дуже вдячна. Це було справжнє мистецтво, розумієте? Не фальшиве.
Гізела Ципола та Стефан Турчак. Фото з архіву Національної опери України
— Період значного розквіту Київський оперний театр припадає на 1970-ті-1980-ті роки, коли головним диригентом був Стефан Васильович Турчак (1938- 1988), з якими Вас пов’язують щасливі роки подружнього життя і творчості. Розкажіть, будь ласка, про нього?
— Завдяки його неабиякому музичному обдаруванню, колектив став одним з кращих театрів в Радянському Союзі, а українська музика отримала визнання на міжнародному рівні. Він дуже багато зробив для того, щоб вся Європа і світ дізналися все-таки класичну українську музику про наше мистецтво.
За спогадами багатьох провідних музикантів, в безмежному обдаруванні цього диригента унікально поєднувалися риси оперного, балетного диригента, чудового хормейстера та знавця оперного співу, а також вихователя молодих талантів.
Стефан Васильович завжди був глибоко відданий своєму рідному корінню, своїй культурі, а його українська мова була найкрасивішою, що поєднувалося з найвищим рівнем музичної майстерності. Він втілив на сцені понад 40 вистав, кожна з яких ставала яскравим тріумфом українського оперного та балетного мистецтва.
І звичайно це об’єднувало довкола нього справжніх музикантів та талановитих майстрів. І рівень, відповідно, був надзвичайно високим. При чому, мова йде не про окремих солістів, а про декілька повноцінних складів оперних виконавців. І кожен зі співаків мав свою досить широку глядацьку аудиторію, яка входила саме «на імена». І для оперного мистецтва — це дуже важливо.
З Анатолієм Солов’яненком в опері «Сільська честь» П’єтро Масканьї. Фото з архіву Національної опери України
З Анатолієм Солов’яненком в опері «Трубадур» Джузеппе Верді. Фото з архіву Національної опери України
З Анатолієм Солов’яненком в опері «Фауст» Шарля Гуно. Фото з архіву Національної опери України
— До Вашого ювілею на сцені Національної опери України покажуть оперу «Богема» Джакомо Пуччіні, де Ви, свого часу, з великим успіхом виконували партію Мімі. Розкажіть про свої улюблені вистави та образи?
— Правильно підібраний репертуар відіграє надзвичайно важливу роль для кожного оперного співака, допомагаючи розкрити повною мірою вокальне та сценічне обдарування артиста. За 20 років роботи в театрі я втілила понад 50 різних ролей. Найбільш улюбленими для мене завжди були лірико-драматичні вистави, наприклад опери веристів: Джакомо Пуччіні, П’єтро Масканьї, Руджеро Леокавалло.
Гізела Ципола в образі Чіо-Чіо-Сан. Фото з архіву Національної опери України
Нагороди Гізели Циполи на конкурсі «Мадам Баттерфляй». Фото з архіву Національної опери України
Знаковою для моєї творчої біографії стала партія Чіо-Чіо-сан в однойменній опері Джакомо Пуччіні. Саме у цій виставі у 1968 році я розпочала свій творчий шлях на сцені рідного театру. А за декілька років я взяла участь у міжнародному конкурсі «Мадам Баттерфляй» в Японії, де серед 20 співачок з усього світу була визнана найкращою виконавицею цієї партії. Тоді здобула три премії: як найкраща виконавиця заголовної партії, приз Тамакі Міури, від прем’єр-міністра країни та президента однієї із найбільших радіотелекорпорацій «Ен Ейч Кей».
Щодо образу Мімі з «Богеми», то ця вистава випромінює для мене особливий ліризм і тепло. Там така зворушлива і трагічна історія кохання. Співала цю виставу не лише у Києві, але й на гастролях в різних країнах, зокрема: Чехословаччині, Болгарії та Угорщині. Тому з нетерпінням чекаю ту мить, коли знову почую наживо звучання цієї чарівної вистави, вже у виконанні нинішнього покоління провідних солістів Національної опери.
Гізела Ципола з колегами у виставі «Богема». Фото з архіву Національної опери України
— Пані Гізело, чим Ви займаєтеся після завершення сценічної кар’єри?
— З театру я пішла у розквіті творчих сил на початку 1990-х.
Коли пішов з життя Стефан Васильович, мій чоловік, який був найдорожчою для мене людиною, я фізично не могла більше знаходитися на сцені. Коли виходила співати і бачила оркестрову яму без нього, то мене затискувало так, що я не могла навіть дихати. І тоді я зрозуміла, що якщо так буде далі, то я елементарно себе знищу. Тож мусила тримати себе, хоча б заради пам’яті найдорожчої людини, яка назавжди пішла від мене… Ви ж розумієте, поки ми живі, вони живуть у нашій пам’яті.
У пам’ять про Стефана Васильовича я замовила відомому скульптору Валентинові Знобі чудовий пам’ятник у повний зріст. І хоча вже багато років минуло, для мене все як учора.
Тож з часом я вирішила залишити Київ та повернутися до рідного Закарпаття. Зараз, коли я збудувала власну домівку, вона нагадує мені місце, де я народилася, мої дитячі та юнацькі роки. Я дуже люблю красу в усьому, обожнюю природу, тож зараз намагаюся створювати собі, як кажуть, рай за життя. Це потребує дуже багато уваги, оскільки я ще тримає маленький городик. Ще маю понад 150 кущів троянд і багато квітів.
Афіші з виступами Гізель Циполи. Фото з архіву Національної опери України
— Багато хто з Ваших колег нині викладають у консерваторії, передають свій досвід молодому поколінню оперних виконавців. Чи приваблює Вас педагогічна діяльність?
— Свого часу мене запрошувала вже покійна Єлизавета Іванівна Чавдар, яка завідувала кафедрою оперного співу у Київській консерваторії, і я навіть взяла собі клас. Це було у 1985 році. Однак так сталося, що останні роки життя Стефан Васильович дуже важко захворів, тож я фактично розривалася між ним, театром і викладанням. Тому, коли ситуація погіршилася, я полишила консерваторію.
Згодом мене умовляли взяти учнів і Євгенія Мірошниченко, і тогочасний ректор музичної академії Олег Семенович Тимошенко. Проте я відмовилася, оскільки завжди мала особливе ставлення до оперного співу. Я дуже відповідально ставлюся до своєї роботи, але розумію, що рівень підготовки та творчого обдарування студентів значно відрізняється. І як взагалі працювати зі студентами, коли я чую, що у них немає справжнього хисту до оперного мистецтва?
Окрім того, завжди болісно сприймаю, коли є колосально обдаровані учні, які не можуть згодом реалізуватися у професії, у той час коли на сцені виступають артисти посереднього рівня майстерності. Такі речі мене дуже засмучують, але на жаль, я нічого не можу вдіяти.
Також, як показує практика, не завжди успішний і талановитий оперний співак може стати гарним педагогом.
Гізела Ципола виконує арію Чіо-Чіон Сан з опери «Мадам Баттерфліяй Дж.Пуччіні
— Пані Гізело, у чому, на Вашу думку, секрет успіху оперних співаків? Що є найбільш важливим: потужний оперний голос, акторська майстерність, музичність та артистизм чи щаслива доля?
— На мою думку, кожна людина є володаркою своєї долі. Окрім безумовного вокального таланту велику роль відіграє і робота над собою. Є співаки, як мають прекрасні від природи здібності, проте значних успіхів вони не досягають. Чому так стається? Тому, що зупиняються у своєму розвитку, у постійній роботі над собою, помилково вважаючи, що вже усього досягли. А співак, як спортсмен має над собою багато працювати, відшліфовувати свою виконавську майстерність та техніку. І чим вище його досягнення, то вищою має бути ця планка. І так, до останніх нот на сцені, співак має стежити за собою та виправляти якісь недолік.
Надзвичайно важливу роль у сценічному розвитку артистів, відіграють і партнери по сцені. Свого часу я багато вчилася у старших майстрів, і згодом на виставах багато моїх молодших партнерів мені дякували, що багато від мене взяли. Тому, це чудово, коли є такий внутрішній обмін енергією під час вистави.
Гізела Ципола виконує романс Ю.Мейтуса «Не жаль мені, що я тебе кохаю»
Також для артистка важливо мати свою підтримку у глядацькій залі, мати свою публіку. Коли я співала вистави, то часто помічала, що десь у перших п’ять рядах партеру постійно сиділи одні й ті ж самі люди. Це було ще те покоління меломанів, які страшенно любили музику, знали напам’ять усі вистави і ходили саме на виконавців, порівнювали хто виконує певну роль краще. І виходячи на сцену, я відчувала велику відповідальність, щоб моє мистецтво подобалося глядачам.
Пам’ятаю свій перший вихід в ролі Оксани у виставі «Запорожець за Дунаєм», де моїм партнером був незабутній Анатолій Борисович Солов’яненко. Я виходила, і щойно музика починалася, але глядачі мене ще не бачили, а вже плескала публіка. Розумієте, це вже свідчить про те, що вони тебе вже прийняли. І такі миті дуже важливі для кожного артиста. І я дуже дорожила цим, і дорожу досі.
— Як змінилася опера за цей час?
— Зараз співаки мають більше можливостей для творчої реалізації, можуть вільно поїхати, гастролювати в різних країнах світу. У наш час, до капіталістичних країн співаків фактично не випускали. Особливо до США чи Австрії, хоча у мене там родичі жили.
Також надзвичайно радію технічному прогресові коли є можливість у вільному доступі послухати різних оперних співаків, вистави з різних театрів. І зараз для себе відкриваю багато унікальних співаків, про яких я ніколи в житті не чула, навіть не знала про їхнє існування. А зараз просто отримаю величезне задоволення, коли їх слухаю.
Також часто переслуховую і свої записи. Коли вперше їх почула, то я навіть не повірила, що це я співаю. Хоча багато з них писалися тоді на аматорському рівні. Мій, наприклад, сольний концерт у театрі з оркестром. Але я дуже щаслива, що ці записи збереглися. Вони мені дуже допомагають відновити рівновагу та життєві сили у наш нелегкий час, коли в нашій країні триває ця кривава війна.
Гізела Ципола у стінах Харківського музичного інституту імені І.Котляревського. Фото зі сторінки закладу
Довідка.
Гізела Ципола народилася 27 вересня 1944 року у селі Гать, Берегівського району на Закарпатті.
В родині всі співали: батько, мати та п’ятеро братів і сестер.
Професійне навчання Гізела розпочала в Ужгородському музичному училищі імені Д. Задора, клас Андрія Євгеновича Задора. Після закінчення музичного училища вступила до Харківської консерваторії, яку закінчила у 1969 році у класі відомої професорки Тамари Веске.
У 1969—1994 роках — солістка Київського театру опери і балету.
На сцені театру виконала партії: Оксани («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Марильці («Тарас Бульба» М. Лисенка), Милани (однойменна опера Г. Майбороди), Мімі, Чіо-Чіо-сан, Тоска («Богема», «Мадам Баттерфлай», «Тоска» Дж. Пуччіні), Дездемони, Леонори, Амелії, Єлизавети, партію сопрано («Отелло, «Трубадур», «Бал-маскарад», «Дон Карлос», Реквієм Дж. Верді), Маргарити («Фауст» Ш. Гуно), Еврідіки («Орфей і Еврідіка» К. В. Глюка), Манон в однойменній опері Ж. Массне), Сантуцци («Сільська честь» П. Масканьї), Недди («Паяци» Р. Леонкавалло), Татьяни, Лізи («Євгеній Онєгін», «Пікова дама» П. Чайковського), Катерини («Катерина Ізмайлова» Д. Шостаковича). На київській сцені була першою виконавицею партій Етері («Абесалом і Етері» З. Паліашвілі), Інгігерди, Мар’яни («Ярослав Мудрий», «Арсенал» Г. Майбороди), Шури Ясногорської («Прапороносці» О. Білаша).
У репертуарі співачки також партії Маженки («Продана наречена» Б. Сметани), Леонори («Сила долі» Дж. Верді), Манон Лєско, сестра Анджеліка (однойменні опери Дж. Пуччіні), Сюзель («Друг Фріц» П. Масканьї), Марії, Натальї («Мазепа», «Опричник» П. Чайковського), Сюзанни, партія сопрано («Весілля Фігаро», Реквієм В. А. Моцарта), Мадлен, Федори («Андре Шеньє», «Федора» У. Джордано (не встиг поставити С. Турчак), Єлизавети («Тангейзер» Р. Вагнера).
Гізела Ципола є лауреаткою Всесоюзного конкурсу вокалістів ім. М. Ґлінки (1-а премія, 1968), Державної премії Грузинської ССР імені Захарія Паліашвілі (1973).
Народна артистка УРСР (1976) та Народна артистка СРСР (1988)
До теми: Такі музиканти, народжуютьсялише раз на століття: Стефанові Турчаку виповнилося б 85.
Тетяна АСАДЧЕВА
