У Києві біля Оперного театру провели мирну акцію до річниці трагедії в драмтеатрі в Маріуполі. Фото: Борис Корпусенко
Близько ста учасників акції створили напис «ДЕ ТИ» та запалили лампадки.
Рівно рік тому, 16 березня, російські військові цілеспрямовано розбомбили драматичний театр у Маріуполі. Саме там ховались близько тисячі цивільних з дітьми.
Задля того, аби ворог не обстрілював драмтеатр, і знав, що тут цивільні, — біля входу ворожою мовою написали: «ДЕТИ». Однак російських вбивць зрозумілий їм напис не зупинив: вони скинули на драмтеатр дві надпотужних бомби. Вмить життя людей обірвалось.
Цей вчинок вкотре підтверджує, що росіяни зумисно вбивають українців. Ця війна — геноцид.
Рік після трагедії українці у різних містах влаштовують «тихі» акції, аби вшанувати душі тих, хто загинув у руїнах. Зокрема, памʼятний захід провели у Києві, де тисячі маріупольців знайшли тимчасовий прихисток. Памʼятний захід організували біля Оперного театру о 17:30. Як і тоді біля входу написали: «ДЕТИ».
Слово «ДЕТИ» читати його просять як «ДЕ ТИ?». Риторичне питання, яке рідні та друзі безвісті зниклих людей у Маріуполі і досі ставлять собі.
«Де ти? — це було перше питання, коли людям вдавалось додзвонитись до рідних з Маріуполя. Тому сьогодні ми символічно викладаємо саме ці слова, які також можна прочитати також як напис на даху: «Дети», — говорить нашому виданню координатор акції Альберт.
Саме це питання нині ставить собі родина маріупольців Ірина та Вадим Горелови, які долучились до «тихої» акції. Подружжя жило в іншій частини міста, тому про трагедію дізнались із розмов на вулиці. Почувши питання від журналістів про трагедію в драмтеатрі, не стримали сліз.
Ірина та Вадим Горелови. Фото: Даша Гришина
«Близько 70 наших знайомих рік не виходять на звʼязок. Дехто жив поблизу драмтеатру, дехто, ймовірно, знаходився там: цього ми вже не дізнаємось. Безвісті зниклі цілі знайомі нам родини…» — каже подружжя.
Уродженці Маріуполя Ірина та Юрій теж долучились до акції.
Знайомі Ірина та Юрій. Фото: Даша Гришина
«Коли це все сталось, був подвійний шок. По-перше, вся рідня там, звʼязку немає, і не знати: хто живий, хто помер. По-друге, відчуття безпорадності від новини про трагедію в драмтеатрі, допомогти нічим не можеш: ні тоді, ні зараз, бо тих людей вже немає. Вони ніколи не повернуть до їхнього „Маріка“. Єдине, що ми нині можемо — це приходити сюди та віддавати шану», — згадує Ірина.
Драмтеатр у двох знайомих асоціюється з дитинством та новорічними концертами, що там влаштовували, а також — «серцем» Маріуполя.
«Я, звичайно, дивлюсь на фото — на що перетворили драмтеатр, й кожного разу думаю, що ця історія ніби не про наш драмтеатр. Дуже важко! І хочеться сподіватись, що Україна звільнить це місто, а на місці драмтеатру побудує Меморіальний центр на честь загиблих», — додає Ірина.
У хвилини, коли люди один за одним підходили до мікрофону, щоб висловити слова скорботи та підтримки, журналістка «Вечірнього Києва» побачила телеведучого Андрія Бєднякова, який стояв осторонь натовпа. Чоловік родом з Маріупол, в далеку від всіх він тужливо згадував своє життя на північному узбережжі Азовського моря.
Андрій Бєдняков. Фото: Даша Гришина
Долучився до акції також і мер Маріуполя Вадим Бойченко. Нашому виданню він розповідає: в драмтеатрі від активних боїв у місті ховалась і його мати.
Мер Маріуполя Вадим Бойченко праворуч. Фото: Даша Гришина
«За день до трагедії, 15 березня, була евакуація. Тоді з драмтеатру вдалось виїхати близько тисячі людей, серед яких була й моя мати.
Про те, що росіяни розбомбили драматичний театр, я дізнався, бувши вже на підконтрольній Україні території. Це невимовний біль! Нині росіяни прибирають свої злочини, за які вони мають понести покарання», — наголосив він.
Біля Оперного театру провели мирну акцію. Фото: Борис Корпусенко
«Вечірній Київ» записав спогади маріупольки про те, як мешканці міста намагалися вижити у першій половині березня 2022 року й покидали місто, що знаходилося під постійним обстрілом й нальотами бомбардувальників ворога.
Даша ГРИШИНА, фото Бориса Корпусенка, «Вечірній Київ»
