Софійська площа, 21 січня 1990 рік. Фото: архів газети «Вечірній Київ»
У неділю, 22 січня, наша країна відзначатиме День Соборності. Цього дня у 1919 році на Софійській площі у Києві урочисто оприлюднили універсал про створення єдиної і незалежної Української народної республіки, який увійшов у історію як Акт Злуки УНР і ЗУНР.
На честь цієї події в переддень свята Злуки, у неділю, 21 січня 1990 року, мільйони людей взялися за руки, утворивши «живий ланцюг» від Івано-Франківська через Львів до столиці України. Цю масштабну акцію висвітлювала й газета «Вечірній Київ».
Урочисте проголошення об’єднання УНР і ЗУНР на Софійській площі у Києві, 22 січня 1919 р. Фото: Український інститут національної пам’яті
«Минулої неділі наше місто взяло участь у ланцюгу національної єдності, що проліг від Карпат до столиці республіки», — писала тоді «Вечірка» й завершувала чималий звіт про цю визначну подію такими словами: «Пунктир ланцюга між Києвом і Львовом не повинен зникнути. У ньому — наша духовна енергія».
Ланцюг єднання на вулиці Володимирівській, 21 січня 1990 р. Фото: архів газети «Вечірній Київ»
Газета «Вечірній Київ», 22 січня 1990 р.
Акцію під назвою «Українська хвиля», яка простягнулася майже на 800 кілометрів, організував Народний рух. Це була хвиля за відродження соборної та незалежної України, яку комуністичний режим уже не міг зупинити. Ось як згадував цей день на шпальтах «Вечірнього Києва», журналіст газети Микола Цвірко, який стояв у «живому ланцюгу» на Житомирській трасі:
«Живий ланцюг» на проспекті Перемоги у Києві, 21 січня 1990 р. Фото: УІНП
«Попри мокрий сніг, сльоту та різкий пронизливий вітер, спалахнуло по всій Україні — не тільки на відрізку Київ — Львів, навряд чи пояснить вам, що це було: масове, воістину всенародне прозріння, емоційний, можливо, ще не зовсім усвідомлений порив чи щось інше. Бо ж очам не вірилося. Не вірилося, що ми вже українці не тільки в етнографічному, а й у повному розумінні».
Газета «Вечірній Київ», 25 січня 2000 р.
На ділянки маршруту за межами населених пунктів учасників «живого ланцюга» перевозили автобусами та «рафіками», які організував Народний рух. Утім, багато хто скористався власними «жигулями» та «запорожцями» або рейсовим транспортом. На акцію люди прийшли із саморобними плакатами та синьо-жовтими прапорами.
«Це було справді неповторне видовище та відчуття, — згадував Микола Цвірко. — Автобус, наповнений збудженими, радісно піднесеними людьми, що смакуючи кожен свій рух, розчохляли синьо-жовті прапори та прапорці, іноді й вимпелочки — хто на що спромігся, — співали „Червону калину“ та громовим „Слава Україні!“ вітали зустрічний транспорт, прикрашений, за рідкісними винятками національними кольорами. Ніхто не соромився бути наївним і щирим, ніхто не соромився сліз невимовного щастя…».
З того дня у столиці щорічно почали відзначати Акт злуки на Софійській площі. Принагідно, як і у часи Київської Русі, містяни влаштовували мітинги-віче, приводів для яких було більш ніж достатньо.
Газета «Вечірній Київ», 21 січня 1991 р.
Рік потому, після історичного «живого ланцюга», у неділю, 20 січня 1991-го, на Софійській площі знову зібралося чимало киян. З нагоди Дня Соборності там відбувся молебень «За Україну» та мітинг на підтримку незалежності Литви, яку напівжива радянська влада намагалася придушити танками. Після цього його учасники поклали квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку. Колона людей тоді розтягнулась Володимирською вулицею від Софійської площі до Будинку вчителя.
Ланцюг єднання відтворили у 2000 році. Газета «Вечірній Київ»
«Звичайно, таку велику кількість людей не зміг умістити палац культури «Україна», де відбувся концерт, присвячений знаменній події, хоч зал був заповнений вщерть, — писав «Вечірній Київ». — Святковий настрій, заданий Марією Бурмакою, квартетом «Явір», Анатолієм Литвиновим, хором «Гомін» — під керівництвом Леопольда Ященка, Дмитром Гнатюком та іншими, не згас і по закінченні концерту. На східцях перед палацом ще довго стояв і співав чималий гурт, а ще пізніше подібне зібрання можна було побачити й почути під землею, у метро, на станції «Площа Жовтневої революції…».
«Вечірній Київ», 22 січня 1999 р.
День Соборності став офіційним державним святом у 1999 році. Відповідний указ підписав президент Леонід Кучма.
У 2000-х почалася відроджуватися й традиція створення «живих ланцюгів». Останніми роками у Києві акція проходить на мосту Патона, символічно єднаючи правий та лівий берег Дніпра.
«Живий ланцюг» на мосту Патона, 22 січня 2022 р. Фото: Даша Гришина
Утім, цьогоріч «живого ланцюга» 22 січня на мосту Патона з міркувань безпеки не буде. З 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан, який дозволяє проведення масових заходів лише за виключних обставин і тільки за умови їх письмового погодження з органами місцевого самоврядування. А такого дозволу київська влада не надасть, оскільки ворог не припиняє обстрілювати столицю ракетами та ударними дронами.
Матеріал з архівними фото вперше був опублікований на сайті «Вечірній Київ» 21 січня 2021 року.
Олександр ГАЛУХ
