Віяла, яким понад 100 років. Фото: О.Скотнікова
Історію через старовинні віяла з колекції родини Міловзорових можна дізнатись на виставці цих унікальних аксесуарів, а також спробувати виготовити для себе віяло власноруч.
Для Олександра Міловзорова Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка не лише місце творчих зустрічей та виставок. Художник особисто розробляв освітлення для цього музею.
До слова, в будинку Кобзар проживав з весни 1846 до свого арешту — 5 квітня 1847 року.
Тож всі предмети інтер’єру, включаючи світильники та ліхтарі витримані у стилістиці середини 19 століття.
У Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка приходить багато дітей та молоді.
Олександра Петровича Міловзорова працівники меморіального будиночка шанують і люблять.
Він — особистість легендарна. Пів століття працює в галузі живопису, графіки, монументально-декоративного мистецтва (кераміка). Твори Міловзорова зберігаються у художніх музеях України та за її межами, в приватних колекціях.
Заслужений художник України оформлював інтер’єри Національної філармонії, а також станцій метро «Олімпійська» та «Тараса Шевченка». Чимало знакових об’єктів Києва мають своє неповторне обличчя завдяки майстерності пана Міловзорова. Його часто називають ренесансною людиною.
Жага до колекціонування художника також загальновідома у мистецьких колах. Рік тому у Будинку-музеї Тараса Шевченка відбулась дивовижна виставка чорнильниць зі збірки Олександра Міловзорова.
Саме готуючи ту експозицію, фахівчині побачили унікальні віяла. Пан Олександр показав одне з них — невеличке, декороване квітами. Як виявилось — саме воно і дало поштовх до збирання цих крихких красивих аксесуарів. Це віяло мами художника, Ольги Миколаївни.
Віяло, яким на початку 20 століття користувала мама художника Олександра Міловзорова.
Віяла, виготовлені з різних матеріалів.
Віяла — це і прикраса і статусна річ. Олександр Миловзоров розповів, що коли почав колекціонувати їх то був серед першопроходців. Адже предметом мистецтва віяла не вважали.
«Купував їх на блошиних ринках Європи, у наших антикварних магазинах. Часто вони були демократичні за ціною. Але не так давно зазирнув у київську крамницю і побачив віяло, за нього просили тисячу євро. А три місяці тому у Празі я бачив таке за 100 євро. Віяла почали колекціонувати й за ними полюють», — поділився пан Олександр.
Віяло кінця 19 століття, виготовлене з черепахового панцира.
Завідувачка музею Галина Мрозек розповіла, що для виготовлення та декорування віял поєднували живопис, графіку, різьблення, інкрустацію. Віяла розписані справжніми художніми мініатюрами — на них пасторалі, квіти, алегорії. Часто сюжети взяті зі станкового живопису відомих «галантних» художників. Віяла прикрашені рідкісними матеріалами. На одному зі столиків на виставці лежить віяло з черепахового панцира, по поруч — зі слонової кістки, а також з пір’я страуса.
Віяла розписані, зроблені з мережива та шовку.
Багатьох власниць цих віял вже немає на світі, а їх віяла лишились, як свідки життя.
У будинку-музеї анонсували проведення майстер-класів, на яких щонеділі о 12:00 розповідатимуть про історію віял, про те, як та з чого їх виготовляли, навчать робити красиві аксесуари власноруч.
Театральне віяло з пар’я страуса. Виготовлене на початку 20 століття.
А для тих любителів старовини, які хочуть більше дізнатись про неймовірні історії, пов’язані з віялами, з 27 січня проводитимуть кураторські екскурсії.
Чоловіків захопили історії віял та їх вишукане декорування.
Чотири десятки творів європейських і азійських виробників ХУІІІ-XX століть представлені на виставці. Біля кожного з віял можна провести чимало часу, роздивляючись елементи розпису, вишивки, вибивки. Над якими працювали свого часу по кілька майстрів.
Галина Мрозек, завідувачка Літературно-меморіального будиноку-музею Тараса Шевченка.
Читайте також:
«Столичний музей демонструє виставку до ювілею Параджанова: де побачити».
Ольга СКОТНІКОВА
