Сергій Тараканов розповів, як Росія зруйнувала світову систему ядерної безпеки. Колаж: Оксана Гладкевич
Невдовзі в Україні відзначатимуть 40-ві роковини з дня однієї з найстрашніших техногенних катастроф в історії людства — аварії на ЧАЕС.
За 100 кілометрів від Києва, у місті Прип’ять, 26 квітня 1986 року о 01:23 на четвертому енергоблоці ЧАЕС під час проведення проєктних випробувань однієї із систем безпеки пролунав потужний вибух, а за ним — ще один.
Реактор було повністю зруйновано, і в атмосферу почали надходити величезні обсяги радіоактивних речовин. На енергоблоці №4 спалахнула пожежа. Старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук загинув одразу під завалами, а його колега, інженер-наладник системи автоматики Володимир Шашенок, помер за кілька годин у прип’ятській лікарні МСЧ-126, куди почали доправляти перших постраждалих — працівників станції, пожежників, міліціонерів, лікарів…
Загалом 26 квітня до цього медзакладу госпіталізували понад 100 людей з ознаками гострої променевої хвороби та радіаційними опіками.
Радіація, що потрапила в атмосферу, вже за кілька годин досягла Швеції та Фінляндії, а на ранок наступного дня накрила й інші європейські країни. Радянська влада до останнього приховувала справжні масштаби аварії, що призвело до значного збільшення кількості людей із симптомами радіаційного ураження. Інформацію про рівень опромінення та способи захисту радянські люди змушені були шукати в радіопередачах «ворожих голосів».
Дезактивація транспорту
Потужний викид радіації забрав життя тисяч людей, спричинив численні захворювання, завдав колосальної шкоди довкіллю та, зрештою, вплинув на перебіг історії. Чорнобильська катастрофа стала символом кризи радянської системи і прискорила розпад тоталітарної держави.
Нинішній російський диктатор Путін прагне відновити геополітичну гегемонію СРСР і повернути Москві контроль над пострадянським простором. У межах цього імперського реваншу Кремль розпочав повномасштабну війну проти України, використовуючи, зокрема, тактику ядерного шантажу.
Захоплення ЧАЕС, окупація Запорізької атомної електростанції, влучання російського дрона в нове укриття над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської станції, яке захищає світ від радіації, а також постійні погрози арсеналом, здатним знищувати міста й континенти, зробили тему ядерної безпеки актуальною як ніколи.
Про це та багато іншого «Вечірній Київ» поговорив напередодні 40-х роковин аварії на ЧАЕС з гендиректором Чорнобильської атомної електростанції Сергієм Таракановим.
Він народився у 1980 році на Миколаївщині, у селищі енергетиків Костянтинівка-2, яке згодом стало містом Южноукраїнськ (нині Південноукраїнськ). Це місто має багато спільного з Прип’яттю, адже обидва проєктували як населені пункти, створені виключно для обслуговування атомних станцій.
— Пам’ятаю, як у дитинстві після Чорнобильської катастрофи дуже боявся, що на Південноукраїнській АЕС станеться те саме і всіх жителів евакуюють, — згадує Сергій Олександрович.
Втім, дитячі страхи не завадили йому пов’язати все своє життя з атомною енергетикою.
Гендиректор ДСП «Чорнобильська АЕС» Сергій Тараканов. Фото: Борис Корпусенко
«ХОТІЛИ ЗАСУДИТИ ЩЕ ТРЬОХ ОПЕРАТОРІВ СТАНЦІЇ, АЛЕ ВОНИ ПОМЕРЛИ ВІД ПРОМЕНЕВОЇ ХВОРОБИ»
— Сергію Олександровичу, спочатку радянська влада покладала всю провину в аварії виключно на персонал станції. Лише у 1990-х довели, що головною передумовою трагедії була небезпечна конструкція самого реактора, про недоліки якого було відомо задовго до катастрофи. Втім, ще й досі живі найрізноманітніші міфи та конспірологічні версії аварії. Як фахівець-атомник із 24-річним стажем, який вивчав цю проблему, можете доступно пояснити причини катастрофи?
— Люди вірять у теорії змови, бо від самого початку припускають, що держава приховує правду. А влада СРСР протягом усього свого існування використовувала тотальну брехню як інструмент управління.
Радянська урядова міжвідомча комісія, яка розслідувала причини аварії у 1986 році, поклала провину за катастрофу на персонал станції. Про недоліки радянської науки й техніки, особливо в ядерній галузі, не могло бути й мови. Той, хто сумнівався в офіційній версії, одразу ставав ворогом розвитку атомної енергетики СРСР.
Можливість катастроф на станціях узагалі не розглядали, виходячи з логіки, що радянські реактори просто не можуть вибухати. Одразу після аварії МАГАТЕ, спираючись на матеріали радянських фахівців, у своєму першому звіті повторило формулювання комісії про «вину персоналу».
Ці висновки взяв за основу і радянський суд. Зокрема, директор ЧАЕС Віктор Брюханов, головний інженер Микола Фомін та його заступник Анатолій Дятлов отримали по 10 років ув’язнення за звинуваченнями в порушенні правил безпеки на об’єкті, зловживанні службовим становищем і недбалості.
На лаві підсудних також мали опинитися троє операторів станції: начальник зміни четвертого енергоблоку Олександр Акімов, старший інженер управління реактором Леонід Топтунов і начальник зміни реакторного цеху Валерій Перевозченко. Але всі вони не дожили до судового розгляду — померли від променевої хвороби.
Жодного з проєктантів РВПК-1000 (реактор великої потужності канальний, рос. РБМК) до відповідальності не притягнули. Нагадаю, що головним конструктором РВПК був академік Микола Доллежаль, який очолював Науково-дослідний інститут енерготехніки Міністерства середнього машинобудування СРСР.
Зруйнований енергоблок №4
Інтенсивне пароутворення у зруйнованому енергоблоці
У 1990-1991 роках попри опір КДБ і творців реактора спеціальна комісія Держпроматомнагляду СРСР переглянула результати першого розслідування. Її очолював ядерник Микола Штейнберг, який з травня 1986-го по березень 1987-го був головним інженером Чорнобильської АЕС.
«Комісія Штейнберга» дійшла висновку, що основною причиною аварії стала невдала конструкція реактора. Через свої проєктні характеристики він був приречений і лише чекав певного збігу параметрів, які й були створені 26 квітня 1986 року в ході виконання персоналом станції затвердженої програми випробувань.
Також у 1991 році вийшов звіт про причини аварії робочої групи експертів СРСР, до якої входили радянські вчені Армен Абагян і Євген Веліхов. На основі цих даних і висновків «комісії Штейнберга» Міжнародна консультативна група з ядерної безпеки (INSAG) при МАГАТЕ скоригувала свою початкову версію. Експерти звинуватили радянську сторону в дезінформуванні закордонної спільноти у 1986-му та зняли формулювання про людську недбалість.
В офіційному звіті INSAG-7 від 1993 року основними причинами аварії на ЧАЕС визнані конструктивні недоліки чорнобильського реактора РВПК-1000, зокрема, помилки, допущені при створенні поглинальних стрижнів системи управління захистом (СУЗ), а також «недостатній рівень культури безпеки в країні». Ці висновки ніхто з фахівців не піддає сумніву.
«РЕАКТОР У ЧОРНОБИЛІ БУВ ПОДВІЙНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ, У ПЕРШУ ЧЕРГУ ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЗБРОЙОВОГО ПЛУТОНІЮ»
— Про яку саме культуру безпеки йдеться та чому конструкція реактора була невдала?
— Культура безпеки — це поняття, введене МАГАТЕ. Воно означає, що кожна особа, фізична та юридична, яка працює в галузі атомної енергетики, повинна ставити питання безпеки станції пріоритетнішим за будь-які інші цілі: економічні, виробничі тощо.
Культура безпеки має бути на кожному етапі ядерного циклу — від видобутку урану, його збагачення та виготовлення паливних елементів до експлуатації в реакторі. Від проєктування до ліцензування.
Чому конструкція реактора була невдала? Тому що була низька культура безпеки. Радянська система базувалася на пріоритеті інтересів держави, ідеології та виконання планів над цінністю людського життя.
Про яку культуру ядерної безпеки у СРСР можна говорити, якщо в основу радянських мирних АЕС були закладені конструкції атомних реакторів, що створювалися для подвійного призначення, перш за все — військового, а саме для напрацювання ізотопів плутонію для ядерної зброї. Тепло з них відводилося для виробітку електроенергії.
Для евакуації жителів Прип’яті прибули 1225 автобусів з Києва та області. Фото: Ігор Костін
Першим прототипом реактора серії РВПК став АМ-1 («Атом Мирний»), який ввели в експлуатацію у 1954 році на АЕС у місті Обнінськ Калузької області. Це найдешевші та найпростіші у проєктуванні та будівництві реактори канального типу без герметичної оболонки.
Незалежного регуляторного органу у сфері атомної енергетики у СРСР не було. Всі відомства були підпорядковані одній загальній задачі — будувати якомога швидше та якомога більше АЕС.
Реактори РВПК мали два конструктивні недоліки. Перший — це «позитивний паровий коефіцієнт реактивності», коли кипіння води в реакторі не гасить реакцію, як в інших установках, а навпаки розганяє її.
Другий недолік — так званий кінцевий ефект системи СУЗ. Наконечники стрижнів для аварійної зупинки реактора були зроблені з графіту, який не сповільнює, а навпаки підсилює реакцію.
У ніч на 26 квітня реактор опинився у нестабільному стані під час експерименту, коли намагалися перевірити, чи зможе турбіна ще деякий час давати електроенергію після зупинки.
Чергова п’ятірка солдат готується на 30-60 секунд вийти на дах станції, щоб прибрати високорадіоактивні шматки графіту. Фото: Ігор Костін
Для цього потужність різко знизили, вимкнули частину систем захисту і майже повністю витягнули стрижні, що зробило реактор вкрай «чутливим» до будь-яких змін. Коли вода почала закипати, спрацював позитивний паровий ефект — реакція не гальмувалася, а навпаки розганялася.
Старший інженер управління реактором №4 ЧАЕС Леонід Топтунов згідно з технологічним регламентом, намагаючись якнайшвидше зупинити роботу нестабільної установки, натиснув кнопку аварійного захисту (АЗ-5). Графітові наконечники стрижнів увійшли в реактор і у десятки разів підсилили паровий ефект. Це як замість гальмування різко натиснути педаль газу у підлогу. Відбувся паровий вибух, за ним — хімічний із викидом радіоактивних речовин.
— Досі тривають суперечки щодо дій операторів станції у ніч на 26 квітня, мовляв, припустилися низки помилок. Експлуатаційний персонал ЧАЕС знав про недоліки реактора?
— Критичну роль у виникненні та розвитку аварії відіграло те, що розробники РВПК, знаючи про його недоліки, не поінформували про це працівників станції та не проінструктували, як треба діяти, щоб запобігти їх проявам.
Про «паровий коефіцієнт» і «кінцевий ефект» було відомо задовго до Чорнобильської катастрофи, але цю інформацію приховували. У 1975 році сталася аварія на Ленінградській АЕС, де також використовували реактори РВПК.
Цей інцидент став фактичним «попередженням» перед Чорнобильською трагедією, але його проігнорували. Так само не були зроблені висновки після серії мікроаварій на ЧАЕС, найсерйозніша з яких сталася у 1982 році внаслідок прогоряння корпусу першого енергоблоку.
Дійсно, деякі дії працівників погіршили ситуацію, але зробили вони їх ненавмисно, бо виконували програму випробувань будь-якою ціною. Крім того, регламент реактора не забороняв роботу установки в такому режимі, який спеціально створили в ході експерименту.
— Скільки сьогодні людей працює на ЧАЕС і чи є серед них безпосередні учасники тих подій?
— Нині на станції працюють 2200 людей, 95% із них проживають у Славутичі. До речі, до повномасштабного вторгнення атомники за 40–50 хвилин діставалися на роботу електричкою через територію Білорусі. Зараз працівники їздять автобусами через Вишгород, і дорога в один бік займає 6–7 годин. За допомогою МАГАТЕ на території ЧАЕС ми облаштували місця для відпочинку між робочими змінами, які тривають 7, 10 або 13 діб.
У нас багато працівників мають статус ліквідаторів аварії на ЧАЕС різних років. Досі в строю Олександр Новіков, який розпочав трудову діяльність на станції у 1986 році на посаді дозиметриста.
У Славутичі живе відомий і шанований ветеран ЧАЕС Олександр Забірченко, який із 1970-х років працював майстром в електроцеху станції. Під час аварії він перебував на робочому місці, брав участь у ліквідації її наслідків і отримав велику дозу опромінення.
Олександру Петровичу двічі повністю замінювали кров, але він і досі залишається активним членом славутицької громади. Забірченко доклав багато зусиль до увічнення пам’яті заступника начальника електроцеху ЧАЕС Олександра Лелеченка, який ціною власного життя запобіг масштабному вибуху водню та поширенню пожежі на інші енергоблоки.
Герой-ліквідатор наказав молодим електрикам залишити небезпечну зону, а сам тричі спускався в залиті радіоактивною водою приміщення, щоб вручну перекрити подачу водню та знеструмити обладнання. (Лелеченко навіть утік з прип’ятської лікарні МСЧ-126, куди його доставили з ознаками променевої хвороби, та повернувся на робоче місце — авт.).
За словами Тараканова, зараз на ЧАЕС працюють 2200 людей. Фото: Борис Корпусенко
«ЗІ 169 ГВАРДІЙЦІВ, ЯКІ ОХОРОНЯЛИ ЧАЕС, З ПОЛОНУ ВДАЛОСЯ ПОВЕРНУТИ 164»
— Напередодні Великодня з російської неволі вдалося визволити ще 182 українців. Серед них військовослужбовець НГУ, який охороняв Чорнобильську АЕС. Скільки ще гвардійців зі станції залишаються в полоні та чи є інформація про полонених цивільних працівників ЧАЕС?
— Російські загарбники захопили Чорнобильську атомну електростанцію в перший день повномасштабного вторгнення — 24 лютого 2022 року. Вони заблокували персонал і взяли в полон 169 військовослужбовців НГУ, які охороняли ЧАЕС.
Окупанти залишили станцію ввечері 31 березня та вивезли всіх гвардійців через Білорусь до РФ. Станом на сьогодні вдалося повернути 164 військовослужбовців, ще п’ятеро досі залишаються в полоні.
Щодо цивільних заручників, безпосередньо на ЧАЕС нікого з персоналу не захопили. Водночас у Славутичі під час окупації міста росіяни полонили двох працівників станції. Геннадій Гаєвий, який 24 лютого 2022 року вступив до Добровольчого формування територіальної громади, загинув у 2024 році в російській в’язниці. Його тіло повернули за результатами репатріаційних заходів. Ще один працівник ЧАЕС досі перебуває в полоні.
Під час 36-денної окупації станції росіяни знищили багаторічний архів, розграбували офісні приміщення та лабораторії, викрали, зокрема, комп’ютерну техніку, чайники, мікрохвильові печі та інше. На щастя, вони не втручалися в роботу ядерних об’єктів і не заподіяли шкоди сховищам чи енергоблокам. Вочевидь, їх консультували фахівці з Росатому, які пояснили, що можна чіпати, а до чого краще взагалі не торкатися.
— Але траншей у «рудому лісі» встигли нарити…
— Так, окопи загарбників ми залишили як свідчення війни та окупації. Правда «рудого лісу» давно вже не має — він захований глибоко під землею. На його місці виросли нові дерева.
Рити там траншеї, звісно, не дуже корисно, але й не смертельно. Втім, українська інформаційно-психологічна спецоперація про те, що всі, хто влаштовує бліндажі у «рудому лісі» скоро помруть, спрацювала. Панічні настрої серед окупантів значно посилилися.
Від «рудого лісу» залишилася лише назва. Фото: Олексій Самсонов
— ЧАЕС вже давно не виробляє електроенергію — останній третій реактор зупинили у 2000 році. Що сьогодні відбувається на промисловому майданчику станції та які загрози все ще зберігаються?
— Усі об’єкти на території ЧАЕС мають статус ядерної установки. Тому станція досі залишається активною зоною ризику. Водночас ледь не щодня над ЧАЕС пролітають російські дрони та ракети. Навмисне або випадкове влучання в об’єкти станції може спричинити ядерний чи радіаційний інцидент із відповідними транскордонними наслідками. Поясню чому.
Багато хто сприймає ЧАЕС лише як зруйнований четвертий енергоблок, над яким розташовані об’єкт «Укриття» — саркофаг — і Новий безпечний конфайнмент. Однак є ще три реактори, які зупинили достроково. Нині вони перебувають у режимі зняття з експлуатації.
Також на території ЧАЕС є сховище відпрацьованого ядерного палива СВЯП-1. Це старе сховище мокрого типу, введене в експлуатацію у 1986 році. Туди перемістили близько 21 тисячі відпрацьованих ядерних збірок. Це найбільше сховище такого типу у світі. Хоча відпрацьоване паливо вже достатньо охолоджене, сама концентрація такої кількості ядерного матеріалу в одному місці вже становить небезпеку.
У разі катастрофічного сценарію, якщо туди влучать ракети, сховище може бути зруйноване, вода витече, а касети впадуть одна на одну. Це може призвести до самопідтримуваної ланцюгової реакції, тобто ядерного вибуху. Такий можливий розвиток подій описаний в офіційних звітах з аналізу безпеки.
Є і сценарій розплавлення палива через залишкове тепловиділення у випадку знеструмлення сховища. Для цього в нас є дизель-генератори, здатні підтримувати процес охолодження. Але безпосередньому руйнуванню об’єкта ми запобігти не можемо.
Крім того, на території ЧАЕС є безпечніше сховище — СВЯП-2, яке не потребує енергоживлення. Саме туди ми переміщуємо паливо зі СВЯП-1. Протягом восьми років плануємо повністю перевезти все відпрацьоване паливо зі старого сховища до нового.
Окрім цього, на території станції є велике сховище рідких радіоактивних відходів — понад 20 тисяч кубічних метрів, що утворилися під час експлуатації енергоблоків. У нас працює завод із переробки цієї рідини: її випарюють, цементують, запаковують у контейнери та відправляють на Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами, де вона зберігатиметься сотні років. І це я ще не кажу про тверді радіоактивні відходи…
Об’єкт «Укриття» (саркофаг) збудували у найкоротші терміни (206 днів) і здали в експлуатацію 30 листопада 1986 р.
НБК будували поруч, а потім насунули по рейках і накрили ним старий саркофаг
«ПОШКОДЖЕНИЙ ДРОНОМ КОНФАЙНМЕНТ НЕ ВТРИМАЄ РАДІОАКТИВНИЙ ПИЛ ПРИ АВАРІЙНОМУ ОБВАЛІ СТАРОГО УКРИТТЯ»
— А як просуваються ремонтні роботи з відновлення конфайнменту, пошкодженого російським дроном у ніч на 14 лютого 2025 року? Які наслідки цього влучання?
— Дрон пробив отвір площею близько 15 м² у зовнішній оболонці. На жаль, цей удар спровокував пожежу, і вигоріла велика частина герметувальної мембрани всередині зовнішньої обшивки, а також інші захисні покриття.
Пошкодження дуже небезпечні й поясню чому. Новий безпечний конфайнмент (НБК), що накрив старий саркофаг у 2019 році, технологічно дуже складний комплекс. Це найбільша у світі пересувна аркова конструкція вагою понад 36 тисяч тонн.
Вона споруджувалася поруч з реактором, а потім насувалася на нього для перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему. Термін експлуатації НБК — 100 років.
Нагадаю, що через високі темпи будівництва та застосування дистанційних методів виконання деяких робіт у 1986 році герметичність «Укриття» залишає бажати кращого. Є ризики обвалу нестабільних будівельних конструкцій, тому надалі їх треба буде демонтувати.
Під «Укриттям» усередині знаходяться паливовмісні матеріали — застигла лава з плутонію, урану, сталі, бетону та свинцю. Вона поступово переходить зі зв’язаного стану в рухомі частинки пилу, а значить, існує ризик, що при аварійному обвалі частини конструкцій цей радіоактивний пил може піднятися і вийти далеко за межі «Укриття» з повітряними потоками у будь-якому напрямку.
НБК створювався саме для того, щоб забезпечити безпечні умови для демонтажу нестабільних конструкцій «Укриття» та переміщення лавоподібних паливовмісних матеріалів, що знаходяться всередині до геологічного сховища, якого поки що не існує.
Металева конструкція НБК піддається корозії. Проєктом передбачена активна система сповільнення цього процесу — системи вентиляції, які підтримують вологість на рівні 40%. Зараз ці системи зупинені, оскільки порушена герметичність. Це перша функція НБК, виведена з ладу внаслідок атаки.
Друге призначення конфайнменту — утримання всередині радіоактивних речовин. Якщо щось станеться з конструкціями «Укриття» (впадуть від старості, землетрусу чи падіння ракети), пил, що знаходиться всередині, підніметься в повітря і вийде назовні через порушення герметичності НБК.
Російський дрон влучив в арку у ніч на 14 лютого 2025 року
Пробоїну залатали, але це лише тимчасове рішення
У жовтні минулого року ми власними силами закрили основну пробоїну, однак це лише тимчасове рішення. Рятувальники, щоб загасити пожежу, яка тривала кілька тижнів, створили 340 маленьких отворів, які теж треба усунути.
Для повного відновлення функціоналу НБК Європейський банк реконструкції та розвитку залучив французькі компанії Bouygues та Vinci, які проєктували та будували арку. Вони оцінюють пошкодження та розробляють шляхи ремонту.
Повне відновлення функціональності НБК має бути завершене до 2030 року. Це дуже важливо, бо пізніше почне зникати дія антикорозійного покриття металевих конструкцій арки. І проєктний термін експлуатації НБК цілком може скоротитися зі 100 до 70 років.
На перший етап проєктування та інженерні заходи щодо відновлення повного функціоналу НБК донори виділили 30 мільйонів євро. Загальна вартість ремонту оцінюється Європейським банком реконструкції та розвитку у 500 мільйонів євро, хоча я вважаю, що ця цифра може бути меншою.
«НІХТО НЕ МОЖЕ ГАРАНТУВАТИ, ЩО ЯДЕРНИЙ МАТЕРІАЛ ЗАЕС ОКУПАНТИ ВЖЕ КОМУСЬ НЕ ПЕРЕДАЛИ»
— АЕС забезпечують стабільну, екологічно чисту енергію, яку важко замінити відновлюваними джерелами. Після багатьох років дискусій багато країн світу знову повертаються до розвитку атомної енергетики як надійного джерела базової генерації. Втім, 36-денна окупація ЧАЕС і захоплення росіянами ЗАЕС зруйнувала всю систему міжнародної ядерної безпеки. Чи взагалі реально протидіяти такому державному тероризму? Як вважаєте, МАГАТЕ використало всі наявні важелі?
— Це дуже важке запитання. Чорнобильська АЕС є першою у багатьох аспектах: перша атомна станція в Україні, перша, де сталася аварія такого масштабу, перша, яка була зупинена передчасно та перша АЕС у світі, що була окупована.
Якби МАГАТЕ та світ відреагували жорстко та негайно, можливо, не було б і подальшої окупації Запорізької станції. Якби ввели запропоновані Україною санкції проти Росатому — державної корпорації з атомної енергії, яка заробляє величезні гроші на міжнародних ринках, ситуація могла бути зовсім іншою.
На жаль, МАГАТЕ відреагувала дуже слабко, і агресор зрозумів, що його дії безкарні. Всі вже забули, але я нагадаю, що лише завдяки геройським діям ЗСУ вдалося не допустити окупації ще й Південноукраїнської АЕС на Миколаївщині.
Захоплення найбільшої в Україні та Європі атомної електростанції — Запорізької АЕС руйнує міжнародну систему безпеки, зокрема гарантії нерозповсюдження ядерної зброї, що контролюється МАГАТЕ. Для цього, власне, Агентство і було створене в системі ООН у 1957 році.
Саме МАГАТЕ здійснює глобальний контроль за ядерними матеріалами, перевіряючи їх використання виключно в мирних цілях. Росіяни обмежують доступ інспекторів на Запорізьку АЕС і використовують її як інструмент шантажу.
За словами Тараканова, над ЧАЕС ледь не щодня пролітають дрони та ракети
Ми не знаємо, що відбувається на ЗАЕС, де є велике сховище відпрацьованого ядерного палива, зокрема американської компанії Westinghouse. Сьогодні ми не можемо гарантувати, що ядерний матеріал окупанти вже комусь не передали, наприклад, Ірану чи Північній Кореї.
Натомість МАГАТЕ продовжує висловлювати стурбованість, але при цьому навіть не називає ім’я агресора. У січні 2026 року росіяни знову масовано атакували підстанції, що розташовані поруч з українськими АЕС. Мета — обмежити видачу потужності з атомних станцій, які забезпечують майже 70% електроенергії в Україні, щоб вони зупинилися.
Міністр енергетики Денис Шмигаль тоді скликав екстрену нараду з директорами АЕС в режимі відеоконференції, до якої долучився гендиректор МАГАТЕ Рафаель Гроссі. Я особисто сказав йому, що Агентство не використовує всі важелі, щоб зупинити російські атаки на систему безпеки АЕС в Україні.
Також нагадав, що над Чорнобильською станцією, яка досі залишається активною зоною ризику, ледь не кожного дня пролітають російські дрони та ракети. Про їх кількість публічно звітують інспектори МАГАТЕ, які, до речі, цілодобово перебувають на всіх АЕС.
Тому Агентство має ініціювати санкції проти Росатому, поки російські війська не припинять атакувати підстанції, запускати над ЧАЕС ракети та дрони, а також не вийдуть з Запорізької АЕС.
У відповідь Гроссі знову висловив стурбованість. А через три тижні в Угорщині гендиректор МАГАТЕ разом із керівником Росатому Олексієм Ліхачовим радісно брав участь в урочистому відкритті будівництва російської АЕС «Пакш II». При цьому назвав старт проєкту «великим днем для Росії». Висновки робіть самі.
«УКРАЇНА ПЕРЕТВОРИЛА МІСЦЕ КАТАСТРОФИ НА УНІКАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЗАПОВІДНИК»
— Багато хто запитує про радіацію. Одні кажуть, що у Прип’яті її рівень уже нижчий, ніж на Майдані Незалежності, інші запевняють, що досі у деяких місцях зони можна отримати небезпечну для здоров’я дозу. Правда десь посередині?
— Радіація складається з кількох видів. Те, що ми вимірюємо в мікрорентгенах на годину, — це в основному гамма-фон, який є скрізь. Під час трансатлантичного перельоту пасажири можуть отримати підвищену дозу сонячного випромінювання через тоншу атмосферу на великій висоті.
У Чорнобильській зоні є місця, де гамма-фон досить високий, наприклад, поруч з Новим безпечним конфайнментом. Людина, якій, як-то кажуть, по посаді належить опромінюватися, може набрати річну дозу, перебуваючи в такому місці 21 годину, і йому буде заборонений в’їзд у зону. Річна норма для населення — 1 мілізіверт, для працівника ЧАЕС — 20 мілізіверт. Також дуже «фонить» знак «Прип’ять», тому там не варто надовго зупинятися.
Але основна проблема — це забруднення високотоксичними радіоактивними ізотопами, такими як цезій-137 та стронцій-90, період напіврозпаду яких становить 30 років. Половина цих ізотопів уже розпалася, але інша половина буде розпадатися ще 30 років. Повне зникнення активності займає понад 300 років. А є ще більш живучі токсичні ізотопи, наприклад плутоній-239, який залишатиметься небезпечним протягом десятків тисяч років.
Легендарне стадо здичавілих корів у зоні відчуження
У Чорнобильському заповіднику вільно почуваються багато червонокнижних тварин
Всі ці радіонукліди, які називають «гарячими частинками» (hot particles), хаотично розсіяні в районі Прип’яті. Якщо вдихнути таку частинку, вона потрапить всередину організму і буде потужно опромінювати тканини, повільно вбиваючи людину.
На території ЧАЕС ситуація з радіацією контрольована, немає забруднення «гарячими частинками», і рівень гамма-фону дозволяє допускати людей до роботи. Але про всю територію зони ми такого сказати не можемо. Водночас варто зазначити, що Україна перетворила місце катастрофи на унікальний науковий заповідник.
— 26 квітня відзначають не лише роковини Чорнобильської катастрофи, а й Міжнародний день пам’яті жертв ядерних аварій. Лише дві аварії на атомних станціях у світі були кваліфіковані за найвищим, сьомим рівнем небезпеки — на ЧАЕС і на атомній станції у префектурі Фукусіма у березні 2011 року. Фахівці кажуть, що ці катастрофи абсолютно різні, втім, у деяких аспектах вони дуже схожі — обидві сталися неподалік столиць, і перша, і друга — відбувались на фоні замовчування і різноманітних фальсифікацій. По-вашому, які ще уроки Чорнобиля залишилися не засвоєними?
— Головною причиною аварії на АЕС «Фукусіма-1» стало цунамі висотою 17 метрів, спричинене землетрусом. Про загрозу гігантських хвиль знали, як і в СРСР знали про недоліки реакторів РВПК, але нічого не робили. Були рекомендації підвищити висоту захисної дамби, яка була розрахована лише на 6-метрові хвилі, але не знайшли часу, грошей тощо.
А державний регулятор виявився не достатньо сильним, щоб змусити компанію TEPCO, оператора АЕС «Фукусіма-1», президент якої, до речі, не мав профільної освіти, вжити необхідних заходів захисту. В результаті неготовність і недооцінка ризиків призвела до аварії.
Одним із засвоєних нами уроків Чорнобильської катастрофи стало створення в Україні незалежного регуляторного органу — Держатомрегулювання. Це означає, що хтось повинен мати важелі зупиняти те, що робиться неправильно, попри завдання уряду.
Але головний урок Чорнобиля, який не можна замовчувати — неприпустимість приховування правди про техногенні катастрофи заради політичних інтересів.
Графіті у місті-примарі Прип’яті
— Які основні виклики та проблеми стоять перед ЧАЕС щодо фінансування та експлуатації об’єктів, що залишилися?
— Після передчасного закриття ЧАЕС, яке відбувалося під тиском ЄС, наше підприємство вивели зі складу НАЕК «Енергоатом». З 2001 року станція фінансується виключно з держбюджету. Це створює постійні труднощі, оскільки державний бюджет часто має дефіцит і пріоритетніші напрямки фінансування, особливо під час війни.
Ми сьогодні не покриваємо з бюджету зростання цін на електроенергію. Минула зима була найхолоднішою за 15 років, а все опалення на ЧАЕС електричне. Крім того, закон вимагає, що працівникам ЧАЕС повинна платитися зарплата не менша, ніж працівникам активних атомних станцій. Однак не вказано, за рахунок чого це має відбуватися, і в умовах бюджетного фінансування це стає проблемою.
Ми пропонуємо повернути станцію до складу НАЕК «Енергоатом», як це відбувається зі Східним гірничо-збагачувальним комбінатом. Це дозволило б національній компанії перерозподіляти прибутки для фінансування ЧАЕС. Або ж надати станції можливість використовувати кошти з Фонду зняття з експлуатації атомних станцій. В іншому випадку через кілька років ми просто не зможемо підтримувати на належному рівні ядерну та радіаційну безпеку на майданчику.
Читайте також:
«У 1980-х роках планували збудувати ще одну ЧАЕС: маловідомі факти про аварію».
Олександр ГАЛУХ
