«Лейка», що належала австрійському інженеру Александру Вінербергеру. Фото: Музей Голодомору
В Залі пам’яті Національного музею Голодомору-геноциду відкрилася унікальна виставка «Leica, що бачила Голодомор».
Вперше в Україні представлено фотокамеру австрійського інженера Александра Вінербергера. У 1933 році за її допомогою він фіксував кадри Голодомору на Харківщині.
Також представлено альбом із фото, укладений самим автором, спеціальний пристрій, за допомогою якого Вінербергер зміг таємно робити знімки, та брошури Russland wie es wirklich ist («Росія, якою вона є насправді», 1934) та Um eine Fuhre Salz im GPU-Keller («Вантаж солі у підвалі ГПУ», 1942) зі спогадами Александра Вінербергера про життя в СРСР.
Під час відкриття виставки. Фото: Музей Голодомору
Цінні для української історії експонати привезла до Києва правнука інженера Самара Пірс, яка мешкає у Великобританії.
«Сьогодні ми презентуємо виставку з, без перебільшення, одними з найвизначальніших експонатів в історії України. В історії Голодомору — це найцінніші у світі предмети. Мова про фотоапарат „Лейка“, що належав австрійському інженеру Александру Вінербергеру, який у 1932-1933 роках працював в Харкові і таємно задокументував на свою камеру злочин геноциду; альбом з фото, які ця камера зробила, і брошури, які він написав і видав, з враженнями свого 15-річного перебування в СРСР», — розповіла в.о. Генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду Леся Гасиджак.
Ці фото — головні фотодокази злочину, вчиненого російськими більшовиками в Україні 90 років тому.
Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко подякував усім причетним до організації виставки в цей непростий воєнний час та наголосив, що Музей Голодомору — практично єдиний об’єкт, де продовжується будівництво другої черги, тому що світ має знати про ті злочини, які вчиняли росіяни впродовж десятиліть та під час Голодомору.
«Я правнучка Александра Вінербергера, фотографа Голодомору, інженера, винахідника та генерального майстра в усьому, за що він брався. У 2012 році я поїхала відвідати свого дідуся Тоні. Він подарував мені камеру Leica 1932 року і порадив поговорити з моєю бабусею Лілі Марго. Коли вона розповіла мені історію Алекса та її спогади про СРСР і Голодомор, я була шокована, оскільки почула про це вперше. Через рік червоний альбом прадіда знайшли на її горищі й подарували мені, бо побачили, що я віддана справі поширення правди про Голодомор», — розповіла свою історію правнучка Александра Вінербергера Самара Пірс.
Самара Пірс розповіла, що прибула на відкриття виставки з Лондона, і коли їхала поїздом із Варшави до Києва, то відчула особливий зв’язок із Алексом, який описав свою подорож потягом до Харкова в 1933 році.
«Червоний альбом» Александра Вінербергера. Фото: Музей Голодомору
«Голодомор є трагедією неймовірного масштабу. Мабуть, багато хто з вас знає, що корені моєї родини походять з України. І біль від втрат наших людей, включно з тими, що є зараз, дуже пекучий. Щороку в останню суботу листопада я запалюю свічку в своєму вікні і згадую кожного, кого втратила Україна. Водночас я згадую тих, хто невтомно працює, аби не загубити пам’ять про жахи Голодомору», — наголосила Надзвичайний і Повноважний Посол Великої Британії в Україні Мелінда Сіммонс.
На згадку про цю подію Ярослав Ведмідь, керівник та засновник комунікаційної агенції Postmen та креативний партнер виставкового проєкту, подарував копії «червоного» альбому Вінербергера Олександру Ткаченку, Мелінді Сіммонс та Самарі Пірс.
Виставка «Leica, що бачила Голодомор» триватиме упродовж усього п’яти днів — з 23 по 27 листопада 2022 року.
У музеї розповіли, що австрієць Александр Вінербергер під час Першої світової війни був мобілізований на службу в австро-угорську армію та брав участь у бойових діях проти російської армії, згодом потрапив у полон, а потім — до в’язниці у Радянському Союзі як шпигун.
Доказів його шпигунської діяльності не знайшлося, натомість інженерний фах Вінербергера, який вже встиг вивчити російську мову, становив інтерес для радянської держави. Александр отримує високі посади, а згодом його призначають у Харків — на підприємство хімічної промисловості.
Це як раз 1932—1933 роки, розпал Голодомору, який на власні очі довелося побачити австрійцю та зафіксувати за допомогою фотокамери Leica II. Сьогодні — це важливі докази злочинів тоталітарного комуністичного режиму проти українців. Згодом негативи знімків йому вдалося таємно переправити за кордон дипломатичною поштою.
У 1934 році, після повернення до Австрії, Вінербергер подарував австрійському кардиналу Теодору Інніцеру альбом з фотографіями Москви, Криму й Харкова. Згодом світлини були оприлюднені в брошурах спогадів інженера, а також у книзі німецького публіциста Евальда Амменде «Чи повинна голодувати Росія?» (1935).
Національний музей Голодомору-геноциду, як центр вшанування пам’яті жертв Голодомору, підготував програму до 90-х роковин трагедії.
Наталка МАРКІВ
