Вадим Жежерін та станція метро «Золоті ворота». Колаж: Наталія Слінкіна
5 листопада свій 80-річний ювілей відзначає Народний архітектор України Вадим Жежерін — співавтор станції метро «Золоті ворота» та десятків знакових споруд столиці.
Створювати архітектуру, що має власне обличчя і водночас поважає контекст міста, — головне правило, яким видатний сучасний архітектор Вадим Жежерін керується упродовж своєї понад півстолітньої кар’єри.
Його проєкти гармонійно поєднують монументальну пластику пізнього модернізму з традиційними київськими мотивами. Внесок зодчого у вигляд столиці виходить далеко за межі його архітектурної спадщини: впродовж багатьох років він очолює Київську організацію Спілки архітекторів, а також бере активну участь у вихованні молодого покоління українських архітекторів.
З нагоди ювілею «Вечірній Київ» згадує життєвий шлях Вадима Жежеріна та 5 його найвідоміших проєктів у столиці.
Вадим Жежерін з батьком Борисом Петровичем. Фото з відкритих джерел
Вадим Жежерін народився в Києві в родині Бориса Жежеріна та Лідії Гусєвої. Варто згадати, що його батько був одним із найвидатніших українських архітекторів XX століття.
Попри те, що у 1937 році він зазнав сталінських репресій і відбув 5 років таборів, повернувшись до роботи, Борис Петрович залишив величезний слід у вигляді Києва та багатьох міст України. Саме він став автором головного павільйону ВДНГ із величною колонадою та ротондою, спроєктував ще два павільйони комплексу та брав участь у його загальному плануванні.
До його найважливіших робіт належать будівля нинішнього Офісу Президента України, палац-санаторій «Конча-Заспа», участь у відбудові Національної опери України та ансамблю Головпоштамту, а також практично всі театральні споруди, зведені в Україні з 1960-х до 1991 року. Згодом батько та син разом подарували столиці станцію метро «Золоті ворота». Мати Вадима Борисовича, Лідія Гусєва, також була однією з провідних архітекторок містобудівного напряму. Серед її проєктів: кінозал в Маріїнському палаці, павільйони на ВДНГ та парку в Запоріжжі.
Вадим Жежерін (ліворуч) з колегами під час обговорення реконструкції Бесарабського кварталу. Фото: Київпроєкт/Facebook
Зростаючи змалку в колі архітекторів, серед креслень, обговорень проєктів та творчих суперечок, Вадим природно перейняв любов до архітектури, тож недивно, що вирішив пов’язати своє життя саме з цією професією.
Вадим Жежерін навчався на архітектурному факультеті Київського інженерно-будівельного інституту (нині — Київський національний університет будівництва і архітектури), який успішно закінчив у 1970 році. Проте свою професійну діяльність він розпочав ще студентом — у 1968 році прийшов до проєктного інституту «Київпроєкт», з яким були пов’язані десятиліття його творчої праці.
Вадим Жежерін. Фото: Вікіпедія
Упродовж 1971–2007 років він пройшов шлях від рядового архітектора до головного архітектора проєктів. За цей час під його керівництвом та у складі авторських колективів було запроєктовано й реалізовано десятки об’єктів різного призначення: житлові будинки, школи, дитячі садки, торговельні центри, готелі, поліклініки, офісні будівлі та комплекси. З 1992 року він також очолює персональну творчу майстерню «АБК „Жежерін“».
Упродовж багатьох років Вадим Борисович очолював Київську організацію Національної спілки архітекторів України. Він є дійсним членом Української академії архітектури та одним із співавторів Закону України «Про архітектурну діяльність». Вагомий внесок зодчого — і у виховання нових поколінь фахівців: під його керівництвом здобували професійний досвід студенти НАОМА (1992–1994) та КНУБА (2009–2016).
У своїх публічних виступах архітектор неодноразово наголошує на важливості захисту публічних просторів, зазначаючи, що головними цінностями для зодчого залишаються професійна чесність, відповідальність перед громадою та створення гармонійного середовища для людей.
5 НАЙВІДОМІШИХ ПРОЄКТІВ ВАДИМА ЖЕЖЕРІНА У КИЄВІ
Готель «Експрес» та комплекс залізничних кас (1978–1985)
Яскравий зразок пізнього модернізму та бруталізму на бульварі Тараса Шевченка. Будівля вдало замикає перспективу вулиці Симона Петлюри, утворюючи візуальний діалог із Центральним залізничним вокзалом.
Комплекс поєднав складну функцію залізничних кас у скляному стилобаті з мармуровим інтер’єром та 15-поверхову домінанту готелю на 144 номери. Нетиповий коричневий фасад із білими екранами балконів та круглими отворами сформував виразний силует усього кварталу.
На думку києвознавців та дослідників архітектури, будівля є однією з найцікавіших споруд пізньорадянської доби.
Наземний адмінкорпус і станція метро «Площа Українських Героїв» (1981)
Площа Українських Героїв. Фото: Вікіпедія
Важливий містобудівний об’єкт початку 1980-х років. Будівлю спорудили на місці дореволюційного триповерхового будинку № 22 на Великій Васильківській (де свого часу працював популярний ресторан «Кавказ»).
За проєктом Вадима Жежеріна тут постала нова споруда, що вмістила касовий вестибюль метрополітену, торговельні приміщення на першому поверсі та адміністративні кабінети, сформувавши новий вигляд майдану.
Проєкт станції метро «Площа Українських героїв». Фото: ДНАББ імені В. Заболотного
Підземна ж частина станції «Площа українських героїв» (колишня — площа Льва Толстого) вирішена у стриманих монументальних формах: масивні біломармурові пілони, витончені світильники-бра та розширені проходи створюють відчуття простору та урочистості.
Разом із наземною будівлею вона є не лише важливим транспортним вузлом у центрі столиці, але й одним із найпопулярніших місць зустрічей у центрі столиці.
Бізнес-центр «Київ-Донбас» (1990-ті)
Будівля на розі Чикаленка і Скоропадського є однією з найкращих серед київської архітектури 1990-х Фото: Вікіпедія
Один із найвдаліших прикладів чутливого вписування нової архітектури 1990-х років в історичний ландшафт Києва, відзначений Державною премією України (1998).
Історія цієї ділянки на розі вулиць Гетьмана Павла Скоропадського та Євгена Чикаленка (колишніх Льва Толстого та Пушкінської) надзвичайно цікава: понад століття тут працювали знамениті народні Караваєвські лазні Фрідріха Міхельсона.
Караваївські лазні та площа у 1985-му році. Фото: В.Яковлєва зі сторінки Максима Олейникова у Facebook
У 1987 році їх знесли, щоб збудувати новий оздоровчий комплекс. За проєкт узявся Вадим Жежерін, адже він уже працював із площею, при спорудженні будівлі метрополітену. Утім, у 1990-х будівництво заморозили, а згодом новий власник трансформував об’єкт у бізнес-центр. Архітекторові довелося шукати складні компроміси: наприклад, через зупинку заводу-виробника цеглу для верхнього поверху довелося добирати вже з іншої партії.
Подвір’я та скульптура «Повернення». Фото: Вікіпедія
Головним завданням зодчого було гармонізувати розрізнену забудову площі — поєднати пишний дореволюційний прибутковий будинок Михайла Артинова та сталінський ампір Анатолія Добровольського. Вадим Жежерін майстерно розв’язав складне містобудівне завдання на схилі: зрізаний наріжний фасад будівлі створив затишний відкритий простір у затінку під цегляними колонами, який одразу став популярним місцем серед киян.
У 1997 році, із завершенням будівництва, у внутрішньому дворику комплексу встановили пам’ятний знак «Повернення Архипенка». Ідея прикрасити простір скульптурою до 110-річчя видатного митця належала Вадиму Жежеріну, а сам пластичний акцент із полірованої бронзи на гранітному постаменті виконав скульптор Анатолій Валієв.
Станція метро «Золоті ворота» (1989)
Станція Метро «Золоті ворота» Фото: Interesting ua/Facebook
Унікальний приклад синтезу архітектури та монументального мистецтва в підземному просторі Києва, створений Вадимом Жежеріним у співавторстві з батьком Борисом Жежеріним та художниками Григорієм Коренем і Володимиром Федьком.
Замість звичної для радянського метрополітену типової утилітарності, автори звернулися до форм і пропорцій давньоруської давнини: тринавова біломармурова галерея перекрита подвійними арками зі стрільчастим профілем, що спираються на масивні круглі колони. Простір освітлюють ковані металеві люстри з бронзовими елементами, розроблені спеціально для цього інтер’єру.
Фото: Interesting ua/Facebook
Головним смисловим акцентом став хронологічний літопис у мозаїках: у прогонах склепіння викладено смальтові портрети усіх київських князів — від Кія до Володимира Monomakh — та зображення найдавніших храмів Києва, виконані у традиційній візантійській техніці. У 1991 році за цей проєкт авторський колектив відзначили Державною премією України, а сама станція має статус пам’ятки архітектури.
Станція «Золоті ворота» — є візитною карткою Київського метрополітену, яку неодноразово визнавали однією з найкрасивіших у світі.
Спасо-Преображенський собор на Теремках (2005–2010)
Спасо-Преображенський собор на Теремках. Фото: сайт «Україна Інкогніта»
Яскравий приклад сучасної української сакральної архітектури, зведений у парковій зоні біля каскаду озер на житловому масиві Теремки-2.
У проєкті собору Вадим Жежерін майстерно переосмислив традиції давньоруського зодчества в сучасних пластичних формах. Світла будівля заввишки 41,5 метра, увінчана позолоченою банею, мальовничо орієнтована на дзеркало водойми, що створює виразну просторову домінанту всього навколишнього середовища.
Інтер’єр храму. Фото: сайт «Україна Інкогніта»
Внутрішній простір храму вражає масштабом та художнім оздобленням: інтер’єр прикрашають монументальні мозаїчні композиції, створені під керівництвом художника Юрія Левченка (загальна площа смальтових панно є найбільшою серед сучасних храмів Києва), а всі біблійні написи в оформленні виконано українською мовою. Комплекс собору також доповнює дзвіниця з найбільшим в Україні карильйоном на 56 дзвонів.
***
Творчий шлях Вадима Жежеріна — це приклад глибокого відчуття міського середовища, де кожен новий об’єкт стає не самодостатньою амбіцією автора, а продуманою відповіддю на виклики складного контексту мегаполіса. Вміння балансувати між виразною сучасністю та повагою до історичної забудови, поєднувати монументальність із функціональною зручністю для людей перетворили його проєкти на знаковий пласт української архітектури зламу століть.
Своєю багаторічною практикою, викладацькою діяльністю та активною позицією в захисті архітектурної спадщини Вадим Борисович довів: справжнє зодчество вимірюється не просто зведеними квадратними метрами, а любов’ю до рідного міста та будівельною культурою, яка залишається нащадкам.
Нагадаємо, що у 2025 році у столиці презентували концепцію відновлення київської річки Либідь.
До теми: У столиці представили виставку про історію ВДНГ.
Тетяна АСАДЧЕВА
