Заступниця голови КМДА Ганна Старостенко. Фото: КМДА
Українське громадянське суспільство за роки великої війни пройшло шлях від швидкої самоорганізації у відповідь на кризу до участі у формуванні довгострокових рішень.
У Києві громадські та волонтерські організації дедалі частіше не лише допомагають там, де виникає гостра потреба, а й долучаються до розробки міських програм, публічних консультацій та пошуку рішень для розвитку столиці.
Про те, як змінюється роль громадського сектору, чому місту важливо інвестувати в людський капітал, як локальна ініціатива може стати частиною міської політики та якими інструментами участі можуть користуватися кияни поговорив із заступницею голови КМДА, депутаткою Київради (фракція «УДАР») Ганною Старостенко.
Приводом для розмови став Тиждень громадянського суспільства, який проходив у Києві 14–20 вересня. Цьогоріч він об’єднав публічні дискусії, освітні заходи, презентації громадських ініціатив та консультації щодо майбутньої міської програми розвитку громадянського суспільства.
Тиждень громадянського суспільства 2026 у Києві
— Ганно Вікторівно, 14–20 вересня у Києві проходив Тиждень громадянського суспільства. Що цього року було в його центрі?
— Цьогорічний Тиждень громадянського суспільства став для Києва можливістю проаналізувати, як сьогодні змінюється взаємодія між жителями столиці, громадським сектором і міською владою.
Упродовж тижня відбувалися різні за форматом та аудиторією події. У перший день біля будівлі Київради ми представили експозицію «Сила громади: люди, ідеї, дії у громадських місцях міста Києва» — 31 історію громадських, благодійних і волонтерських організацій.
Це дуже різні ініціативи: підтримка військових, допомога дітям і родинам, захист довкілля, розвиток культури, правозахисна діяльність, збереження історичної спадщини. Але всі вони показують одну важливу річ: громадянське суспільство — це не абстрактне поняття, а конкретні люди, які бачать проблему і беруть на себе відповідальність за її вирішення.
16 вересня Київ долучився до VI Форуму правових реформ для громадянського суспільства «Відповідальні за стійку демократію». Там експертне середовище говорило вже про системні питання — підготовку нової Національної стратегії розвитку громадянського суспільства, участь громадських організацій у формуванні державної політики, законодавство та роль громадськості в євроінтеграції.
А 18 вересня у Київській міській державній адміністрації ми провели публічну консультацію щодо нової міської програми розвитку громадянського суспільства на 2028–2030 роки. Для нас це один із ключових моментів Тижня, адже йдеться вже не просто про розмову щодо розвитку громадянського суспільства. Ми запросили його представників безпосередньо долучитися до формування міської політики та програми, яку надалі будемо спільно реалізовувати.
Окремий акцент цього року — діти та молодь. У школах, молодіжних просторах та інших комунальних закладах відбувалися освітні й просвітницькі заходи: від діалогів про Конституцію та громадянське суспільство до хакатону соціальних ініціатив «Дій для Києва: від ідеї до реалізації», дискусій про дипломатію та інтелектуальних вікторин.
Культура громадянської участі не виникає сама собою — її потрібно формувати змалку.
За словами Ганни Старостенко, в Україні формується нове покоління людей, які здобули досвід лідерства в надзвичайно складних умовах
— Якщо говорити не лише про Тиждень, а про останні роки загалом: як змінилося українське громадянське суспільство?
— Дуже суттєво. Після Майдану 2014 року, а потім із початком повномасштабного вторгнення у 2022-му ми побачили потужні хвилі самоорганізації. Люди об’єднувалися навколо конкретних потреб — допомоги військовим, евакуації, підтримки ВПО, роботи з ветеранами, гуманітарної допомоги.
Це була природна реакція. Коли виникає масштабна криза, суспільство шукає найшвидший спосіб на неї відповісти.
Але зараз ми вже на п’ятому році повномасштабної війни. Громадський сектор набув значної стійкості й спроможності, водночас змінюється сам контекст. Перед нами постають довгострокові завдання — відновлення, розвиток людського капіталу, реінтеграція ветеранів, розвиток громад, європейська інтеграція.
Тому поступово потрібно переходити від логіки «як швидко відреагувати на проблему» до іншої — «як створити систему, яка дасть змогу вирішувати цю проблему довгостроково».
— Що сьогодні означає стійке громадянське суспільство?
— Стійкість — це не просто здатність пережити кризу. Це спроможність діяти тоді, коли обставини постійно змінюються: об’єднувати людей і ресурси, швидко ухвалювати рішення, працювати навіть за дефіциту часу, людей чи фінансування, вибудовувати довіру і перетворювати локальний досвід на системні рішення.
Українське суспільство вже має такий досвід. Ми побачили, що в найскладніші моменти люди здатні самоорганізовуватися і брати на себе відповідальність за інших, за своє місто, за країну.
Тепер потрібно, щоб цей досвід працював не лише в умовах кризи. Щоб те, чого ми навчилися під час війни, стало основою для розвитку України навіть у нинішніх надскладних умовах.
— Чи змінюється разом із цим роль громадських організацій?
— Безумовно. Якщо раніше громадянський сектор часто сприймали передусім як watchdog — того, хто контролює владу, вимагає прозорості та підзвітності, — або як середовище, яке підхоплює проблеми там, де держава не встигає реагувати, то сьогодні цього визначення вже недостатньо.
Українські організації дедалі частіше стають професійними учасниками формування політик та рушійною силою системних змін.
Це закономірно, адже в Україні формується нове покоління людей, які здобули досвід лідерства в надзвичайно складних умовах. Це військові, волонтери, представники місцевого самоврядування, громадського сектору, благодійних та професійних спільнот.
Це люди, які вже довели, що готові діяти тоді, коли готових рішень не існує.
І я хотіла б, щоб вони були не лише тими, хто допомагає Україні вистояти, а й тими, хто братиме участь у визначенні її подальшого розвитку — долучатиметься до ухвалення рішень, формування політик і реформ, розвитку громад, столиці та країни.
— Ви згадали нове покоління лідерів. Чому сьогодні так багато говорять саме про людський капітал?
— На превеликий жаль, через війну Україна втрачає людський капітал. І наше завдання — не тільки залучати нових людей, а й зберегти той потенціал, який у нас уже є, та максимально його розкрити.
Людина, яка кілька років координувала волонтерську мережу, організовувала допомогу військовим, керувала громадською організацією або брала на себе відповідальність у своїй громаді, уже має дуже цінний досвід.
Потрібно допомогти перетворити цей досвід на експертність, управлінські компетенції та здатність впливати на системні зміни.
Тому інвестиції в освіту, професійний розвиток, мережування та інституційну спроможність громадських організацій — це також частина стратегії стійкості Києва і всієї країни.
— І яку роль тут може відігравати саме місто?
— Столиця концентрує надзвичайно потужне громадянське середовище — громадські організації, благодійні фонди, волонтерські ініціативи, професійні спільноти, експертів, активних мешканців.
Завдання міста — створювати умови для їхнього розвитку, взаємодії та впливу.
Громадські організації часто першими бачать проблему і знаходять на неї відповідь. Місто, зі свого боку, має ресурси, інфраструктуру, повноваження і можливість масштабувати рішення.
Тому нам потрібно чути громадський сектор та створювати умови, за яких його потенціал може працювати на розвиток Києва й добробут містян.
— Ви вже згадали публічну консультацію щодо нової міської програми. Що саме хотіли почути від громадського сектору?
— Передусім практичні речі. Що з того, що місто вже робить, справді працює? Що потрібно змінити? Яких напрямів не вистачає? Якої підтримки громадські організації очікують від міста?
Нам було важливо отримати не просто оцінку програми, а практичну експертизу людей, які безпосередньо працюють на місцях.
Адже локальні організації часто найкраще знають, що потрібно конкретній спільноті і який механізм може спрацювати саме там.
— А як це може працювати для звичайного киянина, який бачить проблему у своєму районі?
— Людина не повинна залишатися сам на сам зі своєю ідеєю.
Їй потрібні знання, простір, ресурси, партнери, можливість отримати підтримку, а якщо рішення працює — можливість його масштабувати.
Саме тому ми розвиваємо міський конкурс «Партнерство для розвитку громади», Vcentri HUB, публічні консультації, стратегічні сесії, цифрові інструменти участі.
Умовно ця система має виглядати так: побачити проблему → сформулювати рішення → отримати ресурс → реалізувати його → показати результат → масштабувати успішний досвід.
Саме останній етап особливо важливий. Адже сильне громадянське суспільство — це не лише багато хороших локальних ініціатив, а й здатність перетворювати їхній досвід на рішення ширшого масштабу.
— А як людям сьогодні долучатися до ухвалення рішень?
— Починати варто з громадянської освіти ще у школі — з розуміння того, як працює місто, місцеве самоврядування і якими інструментами людина може впливати на рішення, що стосуються її життя.
Для жителів Києва уже сьогодні є цілий набір таких інструментів: електронні петиції, звернення громадян, публічні консультації, цифрові сервіси та інші можливості висловити свою позицію чи запропонувати зміни.
Водночас участь не повинна обмежуватися лише онлайн-форматами. Потрібні відкриті зустрічі, стратегічні сесії, обговорення міських програм і безпосередній діалог із мешканцями.
Наше завдання — зробити ці можливості зрозумілими й доступними для людини, яка, можливо, ніколи раніше не була активістом, але має ідею або бачить проблему у своєму районі й хоче її вирішити.
Тому для нас важливо переходити від моделі «влада інформує — громада реагує» до моделі співучасті. Коли мешканець не просто говорить, що його не влаштовує, а може запропонувати рішення, долучитися до його обговорення, знайти партнерів і разом із містом довести цю ідею до результату.
— Наскільки важливі для цього фізичні простори, такі як Vcentri HUB?
— Вони важливі, тому що громадянське суспільство неможливо побудувати лише онлайн.
Людям потрібно зустрічатися, говорити, обмінюватися досвідом та ідеями, навчатися, знаходити партнерів і разом шукати рішення.
Саме для цього ми розвиваємо мережу Vcentri HUB — відкриті громадські простори в різних районах Києва. Сьогодні вона об’єднує п’ять просторів, де можна безкоштовно проводити зустрічі, тренінги, круглі столи, долучатися до освітніх, культурних і соціальних активностей, отримувати консультації та знаходити однодумців.
Фактично це інфраструктура для розвитку громадянського суспільства.
— А де громадській організації взяти ресурс на реалізацію своєї ідеї?
— Тут потрібно поєднувати кілька складових: ресурс, партнерство, знання і можливість масштабування.
У Києві діє міський конкурс мікрогрантів «Партнерство для розвитку громади», через який громадські організації можуть отримувати фінансову підтримку для реалізації суспільно корисних проєктів — від розвитку громадської активності та волонтерства до соціальної адаптації, громадянської освіти та залучення людей старшого віку до суспільного життя.
Для нас важливо, щоб хороша ідея не залишалася лише ідеєю. Щоб людина, яка побачила проблему і запропонувала рішення, могла перетворити його на конкретний проєкт, отримати необхідні ресурси та партнерів і реалізувати.
А якщо рішення справді працює — щоб місто могло його масштабувати та інтегрувати у міську політику.
— А як зробити так, щоб про такі ініціативи знали не лише ті, хто безпосередньо ними займається?
— Іноді хороші практики залишаються малопомітними не тому, що вони неефективні, а тому, що про них просто недостатньо знають.
Тому ми проводимо інформаційні кампанії, створюємо майданчики для обміну досвідом на Форумах та Майстернях міста, відзначаємо практики партнерства влади та громади через «ТОП-100».
До речі, це більше, ніж відзнака. Це насамперед можливість зробити хорошу практику видимою, допомогти їй знайти партнерів і масштабуватися.
Коли ми показуємо успішну практику публічно, то фактично говоримо: ось модель, яка працює. Її можна побачити, проаналізувати і спробувати застосувати в іншому районі міста або іншій громаді.
— Яким має бути партнерство міської влади і громадянського суспільства та навіщо Києву сьогодні інвестувати в його розвиток?
— Партнерство не означає, що влада і громадський сектор мають однакові функції або можуть підміняти одне одного. У кожного своя відповідальність і свої можливості.
Громадські організації часто першими бачать проблему, безпосередньо працюють із людьми, мають вузьку експертизу та довіру конкретних спільнот. Місто, своєю чергою, має ресурси, інфраструктуру, повноваження і можливість масштабувати рішення.
Тому наше завдання — не підміняти одне одного, а поєднувати ці можливості. Щоб ідеї та досвід, які виникають у громадському середовищі, могли отримувати необхідну підтримку і ставати рішеннями, що працюють для всього міста.
Саме в такій взаємодії народжуються рішення, які складно створити окремо. Ми вже маємо чимало прикладів, коли ініціативи громадян, волонтерських і громадських організацій допомагали місту вистояти у найскладніші періоди — від підтримки людей і допомоги військовим до роботи з гуманітарними викликами, відновлення та підтримки тих, хто опинився у складних життєвих обставинах.
Але сьогодні потрібно зробити наступний крок — не просто мати окремі успішні кейси, а систематизувати цей досвід. Побачити, які рішення справді працюють, створити умови для їх поширення і масштабування, передавати цей досвід іншим ініціативам та інтегрувати найкращі практики у міську політику.
Бо стійкість — це не лише здатність швидко об’єднатися у кризовий момент. Це здатність перетворити накопичений досвід на сталі механізми, які працюватимуть і в мирний час, і в умовах нових викликів.
І саме тому інвестиції у розвиток громадянського суспільства — це інвестиції у спроможність самого міста: у людей, які знають потреби своїх спільнот, готові брати відповідальність і разом із містом створювати рішення для Києва.
Читайте також:
“У столиці говорили про розвиток та підтримку громадянського суспільства».
Анна КОВАЛЕНКО для «Вечірнього Києва»
