Бульвар Дружби народів нині має ім’я Миколи Міхновського. Колаж: Наталія Слінкіна
Ще на початку минулого століття він вперше висунув тезу, яка є актуальною і в наш час: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі».
За останні пів року Київрада перейменувала понад 200 вулиць, провулків, бульварів, проспектів та площ, назви яких пов’язані з радянським союзом та його міфологізованими героями, російською федерацією та її сателітами.
Серед них нову назву одержав і бульвар Дружби народів, що знаходиться в історичній місцевості Звіринець у Печерському районі столиці.
Варто зазначити, що на мапі Києва він з’явився після завершення Другої світової війни та мав назву Автостра́да. Вже у 1959 році на бульварі був збудований перший безкаркасний панельний будинок серії 13-01.
Автострада у 1950-х. Фото: Клуб корінних киян
Забудова бульвару у 1960-х. Фото: Клуб корінних киян
Того ж року він одержує назву «Дружби народів» на честь поширеного на території колишнього радянського союзу ідеологічного кліше, що застосовувалося виключно до країн соціалістичного табору та означало братнє співробітництво та взаємодопомога народів і націй.
Ідею щодо його доцільності перейменування цього топоніму на честь Миколи Міхновського — ідеолога висловив ще у 2018 році відомий поет, літературний критик та громадський діяч Дмитро Павличко.
Минулого року цю пропозицію підтримав також ветеран російсько-української війни, екскомандир роти батальйону «Айдар» та директор Національного антарктичного центру Євген Дикий, що зареєстрував на сайті Київради відповідну петицію.
Микола Міхновський у молоді роки. Фото з відкритих джерел
Рішення про перейменування бульвару Дружби народів на честь Миколи Міхновського депутати Київради підтримали у грудні цього року.
На початку XX століття він став одним з основоположників самостійницької течії українського руху, автором програмного документа Братства тарасівців «Кредо молодого українця» та брошури «Самостійна Україна».
Микола Міхновський народився 19 (31) березня 1873 року у родині сільського священника у селі Турівка на Київщині. Його батько Іван був нащадком старовинного козацького роду, знав безліч українських народних пісень і дум, чому охоче вчив і свого сина.
Микола Міхновський здобув юридичну освіту у Київському унівеситеті. Фото з відкритих джерел
Освіту хлопець здобув у Прилуцькій гімназії, яку закінчив 1891 році. Потім вступив на юридичний факультет Київського університету.
Ще з перших днів навчання, молодий студент не лише вивчав правознавство, але й став активним діячем міської патріотичної організації, що підтримувала вільний розвиток української культури, однак не зачіпала політичні питання.
Тож вже невдовзі Микола Міхновський долучається до групи молодих націоналістів, що створили Товариство Тарасівців та створює документ для «Братства» — «Profession de foi молодих українців», опублікований в 17-му томі львівського національно-демократичного часопису «Правда» 1893 році.
Братство Тарасівців. Фото: Вікіпедія
Тарасівці проголосили своєю метою боротьбу за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказу, вільну між вільними, без пана і хама, без класової боротьби, федеративну всередині».
У програмному документі товариства, 18 річний Микола Міхновський задекларував:
«Нашому поколінню належить створити українську національну ідеологію для боротьби за визволення нації й для створення своєї держави».
Однак, реалізувати ці ідеї товариству не вдалося, натомість практично усі його члени опинилися за ґратами, проте йому самому вдається дивом уникнути арешту.
Микола Міхновський та Євген Чикаленко у колі друзів. Фото з відкритих джерел
Деякий час Микола Міхновський займався адвокатською практикою у Києві, а у 1899 році переїхав до Харкова, де активно долучається до українського громадсько-політичного життя.
У 1900 році він разом зі студентами влаштував у Харкові концерт, присвячений 100-річчю «Енеїди» Івана Котляревського, виступав перед учасниками Шевченківських свят у Полтаві та Харкові, закликав до збройної боротьби за права українського народу.
У цей час Микола Міхновський запитував: «Яким правом російське царський уряд поводиться з нами на нашій власній території, наче зі своїми рабами? Яким правом відносно нас, тубільців своєї країни, видано Емський указ з 17 травня 1876 року що засуджує нашу національність на смерть? На підставі якого права на всіх урядах нашої країни урядовцями призначено винятково росіян (москалів) або змоскалізуваних ренегатів? На ґрунті якого права з наших дітей готують по школах заклятих ворогів і ненависників нашому народові? Через що навіть у церкві панує мова наших гнобителів? Яким правом уряд російський здерті з нас гроші витрачає на користь російської нації, плекаючи й підтримуючи її науку, літературу, промисловість і так далі».
«Самостійна Україна”- одна з найвідоміших праць Міхновського.Фото з відкритих джерел
Микола Міхновський став одним з ідеологів формування української національної свідомості. фото з відкритих джерел
На початку XX століття молодий харківський адвокат написав брошуру «Самостійна Україна» для Революційної української партії, де одним з перших висунув ідею політичної самостійності України.
Після розриву з РУП, він створив Українську народну партію (УНП), що проголосила своєю головною метою боротьбу за незалежність України. У програмних виданнях партії Міхновський розробив основні засади та принципи українського націоналізму, які не втратили актуальності й в наш час.
«Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників, і добре буде цілому твоєму народу й тобі. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів», — писав він у «Десяти заповідях УНП».
Микола Міхновський прагнув об’єднанти українців від Карпат до Кавказьких гір. Фото з відкритих джерел
Також Микола Міхновський заснував перший у Наддніпрянщині україномовний журнал «Хлібороб», дописував у журнали «Слобожанщина», «Запоріжжя», «Сніп», «Самостійна Україна», видав книжку «Справа української інтелігенції».
Також, він одним з перших почав відстоювати ідею формування власних збройних сил. На початку Української революції 1917-1921 років він заснував Український військовий клуб імені Павла Полуботка, став одним з організаторів Першого Українського полку імені Богдана Хмельницького.
Микола Міхновський у творчості художника Юрія Журавля. Фото зі сторінки художника
Микола Міхновський у скульптурі Любомира Яремчука. Фото зі сторінки митця
«Перше завдання — це творити власну військову силу всіма засобами, які до того будуть надаватися. Мусимо розвинути шалену агітацію серед війська — на фронті й у запіллю. Мусимо й будемо вимагати від командування, щоб виділило українців в окремі національні частини. В разі спротиву — а він буде напевно — будемо творити частини, не питаючись», — цитував плани Міхновського його соратник Варфоломій Євтимович.
Діяч намагався використати всі засоби, всі шляхи, якими б його думки дійшли до людей, однак його ідеї не знайшли тоді належної підтримки у суспільстві.
Мітинг за Українську державу. Фото з відкритих джерел
На думку істориків, на той час українська громада, як згодом і Центральна Рада виявилися досить інертними в питанні національної єдності, тому поза досить вузьким колом своїх однодумців Міхновський залишався небажаним, незрозумілим і навіть небезпечним для усіх тогочасних режимів, включаючи оточення гетьмана Скоропадського та Директорії.
Після встановлення гетьманату Павлові Скоропадському пропонували кандидатуру Миколи Міхновського на посаду голови уряду. Гетьман запропонував тому лише пост «бунчужного товариша» (особистого радника), від якого Міхновський відмовився.
Відносини з Центральною Радою складалися досить неоднозначно. Фото з відкритих джерел
Він пізнав ненависть опонентів і зраду колишніх друзів. Його погляди поділяло лише невелике коло однодумців, інші його вважали зарозумілим демагогом та навіть авантюристом.
Переживши розчарування у багатьох соратниках, Микола Міхновський повністю відходить від політичного життя в Україні.
Після встановлення більшовицької влади він деякий час жив на Кубані. Викладав у педагогічному технікумі у станиці Полтавській, гірко переживаючи повний крах своїх ідей.
«Головна причина нещастя нашої нації — брак націоналізму серед широкого загалу її… У нас в Україні націоналізм дуже припізнився: наша нація, виключаючи небагатьох, переважно з інтелігенції, — не націоналістична. Вона не має національної свідомості серед загалу… не має наймогутнішої зброї для захисту своїх інтересів», — з сумом констатував він.
Вулиця Жилянська на старовинні листівці. Фотоательє Дмитра Маркова
У цей час Микола Міхновський робить декілька спроб емігрувати за кордон, проте вони виявляються марними.
Навесні 1924 року він повернувся до Києва, але його невдовзі заарештовують органи ГПУ.
За декілька днів після звільнення, 3 травня 1924 року Миколу Міхновського знайшли повішеним у саду садиби Шеметів на вулиці Жилянській.
У передсмертній записці він зазначив: «Ніж вони мене, краще я сам себе»…
Обставини цього трагічного дня залишаються нез’ясованими й в наш час. Деякі історики припускають, що його могли вбити чекісти.
У радянський час постать Миколи Міхновського замовчувалася та його ім’я надовго втаємничили від поколінь українців, яким він присвятив усе життя.
Переосмислення значення постаті Миколи Міхновського відбувається в наші дні. Фото: Український інститут пам’яті
На думку історика Федора Турченка, Микола Міхновський належав до тієї когорти людей, кого неможливо назвати «людиною свого часу». Він його випереджував.
«У той час, коли його сучасники несміливо подавали голос за автономію України, він звучно і твердо відстоював ідею українського самостійництва і своєю безкомпромісною боротьбою наближував перспективу незалежності конкретними справами», — підтверджує доктор історичних наук Федір Турченко.
Апостолом української державності вважав Миколу Міхновського український історик з діаспори та політичний діяч Петро Мірчук.
«Ідеологічні твори Міхновського — не тільки історична пам’ятка. Ідеї, закладені в них, співзвучні нашому часові, коли на терези історії знову покладено дилему: бути чи не бути єдиній і неподільній, незалежній і самостійній Україні», — визнає професор Василь Яременко.
Сучасні історики називають «Самостійну Україну» першою декларацією українського націоналізму на початку XX століття «Микола Міхновський понад сто років тому надав поняттям «націоналіст» та «націоналізм» інтегрованого — всеосяжного, всепідвладного характеру: «Нація — над усе, Україна — українська, соборна — над усе!».
До теми: Замість Пушкіна — український агроном та меценат: у серці столиці з’явилася вулиця Євгена Чикаленка.
Тетяна АСАДЧЕВА
