Іван Олексійович Бутрименко: людина, яка бачила вибух на ЧАЕС із вікна своєї частини й не вагаючись поїхала у пекло.Фото: ДСНС в м.Києві
Напередодні 40-х роковин Чорнобильської аварії столичні рятувальники відвідали Івана Бутрименка — водія легендарного караулу Володимира Правика, який першим прийняв удар на четвертому енергоблоці.
Зворушливою історією про цей візит поділилися на сторінці ДСНС у місті Києві у Телеграмі.
Тієї страшної квітневої ніч 1986-го Іван Олексійович, командир відділення-водій ВПЧ-2, бачив вибух на власні очі просто з вікна частини.
Тоді молоді пожежники, сповнені сил та мрій, не вагалися ні секунди: обов’язок і присяга виявилися сильнішими за інстинкт самозбереження. Жоден із бійців караулу не відступив, спрямовуючи машини в самий епіцентр невідомої загрози.
Зустріч поколінь: спільний біль та виклики
Рятувальники Києва в гостях у живої легенди Чорнобиля. Фото: ДСНС в м.Києві
«З караулу зараз лишилось троє», — тихо каже Іван Олексійович, поки молодий хлопець поряд дістає фотографії. Це Дмитро — рятувальник Києва, на чию долю випало захищати ЧАЕС уже в нашому сьогоденні, у часи, коли Україна веде боротьбу із російськими загарбниками.
Одну за одною він дістає світлини ліквідації наслідків обстрілу конфайнменту, під яким похований той самий 4-й енергоблок. Ця зустріч для них — можливість доторкнутися до історії та живий зв’язок поколінь, об’єднаних спільним болем та викликом для світового безпекового порядку.
Остання обіцянка Володимира Правика
Спогади про ніч 26 квітня 1986 року оживають під час перегляду родинних та службових архівів. Фото: ДСНС в м.Києві
Гортаючи світлини, Іван Олексійович занурюється у спогади сорокарічної давнини: «Пам’ятаю, як з Володею [лейтенантом Правиком — прим. „Вечірній Київ“] відпросилися поїхати купати доньку. Він же дружині пообіцяв допомогти. Донька тільки-но народилася… Тоді він бачив її востаннє».
Ветеран згадує, як згодом у стінах лікарні, де вони лежали разом, один за одним згасали його побратими. Коли важкість минулого накриває присутніх, затишна кімната занурюється у тишу. Кількагодинна зустріч минає непомітно, ніби стираючи межі між роками.
Спадщина, що живе
Подружжя Бутрименків приймає гостей у своєму затишному домі напередодні пам’ятної дати. Фото: ДСНС в м.Києві
У свої неповні 80 років Іван Бутрименко продовжує бути прикладом стійкості та невичерпної любові до життя.
Головною опорою героя всі ці десятиліття є дружина Валентина — її турбота допомогла ветерану пройти крізь темні часи реабілітації та зберегти жагу до життя.
Зв’язок поколінь
Іван Бутрименко — водій караулу ВПЧ-2, чия мужність допомогла врятувати світ 40 років тому. Фото: ДСНС в м.Києві
Для сучасних київських вогнеборців такі зустрічі — не формальність, а можливість подякувати людині, чия жертовність врятувала майбутнє.
«Ця спадщина живе, допоки ми пам’ятаємо кожного, хто вийшов на двобій із невидимим ворогом. Ми цінуємо наших героїв і схиляємо голови перед тими, хто віддав життя заради нас», — зазначають у столичній службі порятунку.
Історія Івана Бутрименка — це нагадування кожному киянину про ціну нашого спокійного ранку. Поки живуть такі свідки історії, Чорнобиль залишається для нас не сухою статистикою, а уроком найвищої людської гідності.
Ми пам’ятаємо. Ми вдячні!
Детальніше про цю зустріч можна дізнатися на офіційних ресурсах ГУ ДСНС України у м. Києві.
До теми: Чорнобильська трагедія: ретроспектива публікацій «Вечірнього Києва» до 40-х роковин аварії.
Тетяна АСАДЧЕВА
