Олена Чекрижова навчала військових на військовій базі. Фото зі сторінки Олени Чекрижової
Викладачка іноземної мови створила масштабний соціальний проєкт і навчає воїнів на фронті та у тилу.
Олена Чекрижова родом з Бахмута. Закінчила Горлівський інститут іноземних мов. Своє майбутнє бачила у Донецьку, планувала навчати всіх охочих англійської мови. Але 2014 рік змінив все у її житті і в житті країни.
Вона розповіла «Вечірньому Києву» про те, як створила одну із перших онлайн-шкіл англійської мови в Україні, придумала й адмініструвала волонтерську спільноту із перевезень у тривожну весну 2022 року у Києві. А також — як безплатно навчала військових англійської мови та запустила перший в Україні YouTube-канал зы спеціалізованим курсом військової англійської.
Олена Чекрижова. Фото: Наталка Марків
— Зараз поняття «родом з Бахмута» багато що пояснює, але розкажіть, будь ласка, про себе.
— Так, я родом із Бахмута. У старших класах була волонтеркою одного соціального проєкту — викладала англійську мову для дітей сиріт Бахмутського інтернату. І мені це навіть більше, ніж подобалося, бо допомогло визначитися, чим хочу займатися у житті. Закінчила Горлівський державний педагогічний інститут. Мала дві спеціальності. За першою — психолог, за другою — викладач англійської мови і літератури.
Після закінчення вишу поїхала у Донецьк, пов’язувала все своє майбутнє з цим містом. Але настав 2014 рік. Дотягнула в Донецьку до 6 липня. У місто почали входити російські війська. Поїзди вже не курсували. Зрозуміла — час вибиратися. Вирушила до батьків у Бахмут, бачила, як по дорогах рухалися колони ворожої техніки. Уже тоді відчувала, що навряд чи вдасться найближчим часом повернутися у Донецьк. У Бахмуті пробула до зими, поки не визнала, що все, що я мала, — зникло, і треба розпочинати життя з нуля. Поїхала у Київ.
Олена Чекрижова
— Як ви здобули досвід викладання і розвивалися професійно?
— У 2012 році, коли приїхала у Донецьк, погоджувалася на будь-яку викладацьку роботу, яка давала мені можливість розвиватися: працювала із дітьми та дорослими, на корпоративних курсах, почала готувати до міжнародних іспитів. Тоді у мене одночасно було 4 роботи, і невичерпна енергія.
Робочий день починався о 7 ранку і закінчувався о 10-й вечора. Бралася за те, від чого відмовлялися колеги. Мені подобався такий ритм, бо я відчувала, що зростаю професійно у дуже швидкому темпі.
У той період започаткувала власний проєкт — онлайн-центр англійської мови. У той час це було досить незвично. На всю Україну таких шкіл було десь із п’ять. Люди не розуміли, що англійську можна вивчати онлайн по скайпу. Більшість наших клієнтів на той час були із росії.
Але настав 2014 рік і все закінчилося. Я не змогла далі з ними працювати, команда майже розпалася.
— Київ вас сприйняв негостинно?
— М’яко кажучи. Було важко знайти житло. На той момент донецька прописка — це було тавро, яке закривало шляхи, окрім спільнот переселенців. Часто доводилося вислуховувати від незнайомих людей, що вони про нас, вихідців із Донбасу, думають. Та навіть на пероні метро часто чула, як між собою перемовляються незнайомі люди про «понаїхавших». Це ранило, тому багато донеччан та луганчан, хто міг би докластися до розвитку України, їхали далі, за кордон.
Маю зауважити, що зараз все по-іншому. Повномасштабна війна з’єднала країну.
— А як було з роботою?
— Роботу я знайшла майже одразу. Я спеціалістка високого рівня, з міжнародними сертифікатами, тому в Києві обирала між багатьма пропозиціями роботи. Паралельно реанімувала власну справу. У 2016 році вже за кілька років відмовилася від чужих проєктів і зосередилася на своєму бізнесі.
Коли почалася пандемія коронавірусу, то ми не відчули змін у роботі, окрім того, що збільшилася кількість клієнтів. І тут цікавий момент, що ті, хто кепкував із мене у 2012-му через скайп-заняття, консультувалися, як краще організувати навчання онлайн.
Спільнота волентерів Перевозимо Київ
— Як з’явилася «Армійська Англійська»?
— Цей проєкт почався як волонтерський у 2022 році, він не пов’язаний із бізнесом.
24 лютого, у перший день вторгнення, вирішила для себе, що нікуди з Києва не поїду. У мене був досвід втечі у 2014-ому, вдруге пережити цього не хотіла. Водночас було величезне бажання докластися до спротиву. Автомобіля у мене нема, живу на Лівому березі. Чим могла допомогти?
Тож сіла аналізувати, що у цей момент найбільш потрібне. І виявилося, що найбільший попит на перевезення: громадський транспорт курсував із перебоями, таксі буквально зникло. Тоді я подумала: «Окей, якщо в мене нема авто, але знаю, в кого вони є». Сконтактувалася зі знайомими водіями, таких виявилося троє, що готові були допомогти людям. Написала пост у фейсбуці та телеграмі, що координую перевезення.
На другий день вже було 30 водіїв. На третій — 70 водіїв. У якийсь момент зрозуміла, що не встигаю координувати всіх, тому залучила ще кількох людей. Нас почали називати «волонтерське таксі».
Основні маршрути були евакуаційні — на залізничний вокзал, а також у ті точки, звідки вирушали автобуси з міста. До того ж возили людей по місту: у лікарні, провізорів в аптеки, співпрацювали з Центром евакуації Укрзалізниці, а також з осередками тероборони, журналістами. На наших машинах були навіть спеціальні наліпки «Перевозимо Київ».
Отак з середини березня по середину травня ми перевезли десь 1200 людей. Коли ж у Києві стало спокійніше, почав курсувати громадський транспорт, необхідність таких перевезень зникла.
І тоді знову виникло питання: «Що робити? Чим я можу бути корисна?». І саме в той момент мені запропонували створити курс англійської для одного добровольчого підрозділу.
Олена декількілька місяців на базі навчала військових англійської мови
— У чому особливість «Армійської Англійської»?
— Це важлива сфера і специфічна. Підручників та методичок обмаль, практично в усьому довелося розбиратися самій. А далі — «навчило життя». Просто закрила квартиру і поїхала на військову базу, де упродовж двох місяців, щодня займалася із бійцями. Окрім неділі. Це був виклик і для них, і для мене.
Самостійно шукала матеріали, змінювала, доповнювала. Думала над тим, як подати в тому вигляді, щоб мова сприймалась людьми, що знають іноземну на початковому рівні.
Дуже допомогло те, що сама у той час була серед військових, і могла не просто перекладати терміни, а підійти і дізнатися, «що це за штука», для чого вона потрібна.
Воїни під час навчання
— Непросто цивільній та ще й дівчині навчати військових?
— Звичайно, хвилювалася коли приходила у групу, де чоловіки, які воюють, багато чого бачили, багато чого знають. Правду кажучи, вони ще й спочатку були скептично налаштовані. Я їм одразу ж підкреслила, що не військова, а вчителька, тому не знаю, як називається та чи інша деталь від гранатомета, і для чого вона потрібна. Але моє завдання, щоб вони могли описати те, що їм треба, англійською.
Моя задача — пояснити структуру англійської, на прикладі того ж автомата, який розбирається на частини. Так і мова. Кожна її частина має свою функцію. Якщо все правильно скласти, то буде працювати. В англійській все просто, фіксований порядок слів у реченні. Тому для мене було дуже важливо, щоб група це зрозуміла.
Крім того, я мала ще враховувати, що мої початківці — військові, які постійно ризикують життям, перебувають у стресі, і в такий час запам’ятовувати щось нове не так просто, якщо це не стосується виживання. І тут мені уже допомагало те, що ще вчилася на психолога.
Заставка до одного із навчальних відеоуроків
— Чи є для військових є підручники «за стандартами НАТО»?
— Так, є. Але викладена там інформація потребувала адаптації до нашої дійсності. Інколи мої студенти, читали ці методички та сміялися. Пояснювали, що те, як описано — не працює. Або коли бачили розповіді про «найновіші моделі» того, чи іншого обладнання, а воно на практиці вже застаріло, або є значно краще. Тоді вкотре повторювала хлопцям, що ми ці підручники беремо за основу для нашої програми. І вивчаємо англійську для того, аби «написати і розповісти» про свій досвід.
Зважаючи на все це фактично робила авторський курс. Готувала матеріали так, щоб ті, хто пропустив заняття, могли наздогнати самостійно.
І це так зворушувало, коли хлопці, які вирушали на бойові завдання присилали мені фото, де вони мало не на позиціях у вільну хвилинку повторюють матеріал. І в якийсь момент зрозуміла, що проєкт можна масштабувати.
Ось таке фото Олена отримала від одного із військових
— Яким чином це зробили?
— Серед військових у нас знання англійської вважається ледь не привілеєм для командирів та для офіцерів. Але насправді ж ті, хто має справу з технікою, їздить на навчання за кордон — це звичайні бійці, які з інструкторами спілкуються через перекладача. А нам зараз критично важливо вміти розповідати про себе і свою боротьбу з усіх можливих майданчиків. Дуже хотіла допомогти нашим військовим опанувати мову.
Розглядала різні онлайн платформи, мобільні додатки. Але насамперед вирішила, що англійська має бути доступною кожному військовому. Далі вийшла на те, що мої уроки будуть для тих, у кого початковий рівень.
Проаналізувала, як військові навчаються, що в них найчастіше є тільки телефон і дуже мало вільного часу для навчання. Вони, переважно не можуть носити з собою книжки, роздруківки. Хоча, я вже розповідала про унікальних студентів, які примудрялись брати на передову підручник і висилали фото, як вони і окопах роблять завдання, бо у них є 15 хвилин вільного часу. Але це винятки.
Тож я виходила з того, що мої уроки мають бути доступні. Проаналізувавши багато варіантів платформ та форматів, обрала для свого спеціалізованого курсу з військової англійської формат YouTube-каналу. Відео можна звантажити і переслухати. А враховуючи, що у нас тисячі і тисячі воїнів, то в такому форматі простіше донести їм знання, ніж на офлайн заняттях, які обмежені часом та простором. Так з’явився канал «Армійська Англійська».
— Хочу запитати про вивчення англійської мови через перегляд фільмів. Це реально?
— Коли ви знаєте мову, то, безумовно корисно дивитися американські фільми, щоб дізнатися нову лексику. Наприклад, того ж «Врятувати рядового Раяна» чи «Топ Ган» для льотчиків, але, щоб вивчити мову завдяки фільмам, треба докласти чимало зусиль — це інший формат перегляду.
Потрібно вмикати фільм англійською із англійськими (!) субтитрами, бо українські ви будете просто читати і це буде не навчання, а розвага. Крім того, треба мати можливість ставити на паузу і виписувати незнайомі слова, розбирати, що вони значать у контексті. Ось так буде ефект.
Я підписана на безліч каналів американських і британських військових. Дивлюся багато документальних фільмів. І опановую нову професійну лексику саме так. В одному зі своїх відео розкажу про це докладно.
— Ваш канал у вільному доступі?
— Так, звичайно! І розрахований на усіх, кому цікава ця тема. При чому намагаюся робити всі відео максимально простими з чіткою візуалізацією, подаючи головне. Ці матеріали доступні моїм студентам у будь-який час.
Нещодавно мала розмову з викладачами англійської з військових вузів. Пояснювала їм, що мої курси можуть стати в нагоді курсантам, бо економлять час викладачів на подачу початкової теорії. Наприклад, студент, який пропустив тему «дієслово to be» може передивитися мої відео і наздогнати тему.
— Які загалом відгуки про цей курс?
— Є багато гарних коментарів. Є і трохи і такого, що інші називають критикою, а я вважаю своєю зоною зростання. Були, наприклад, зауваження, що якесь одне слово не так вимовила. І мені, як перфекціоністці зі значним стажем дискомфортно це чути, а з іншого боку, дивлюсь на всю виконану роботу і думаю, та тлі всього іншого, що було правильно, це якісь невеличкі нюанси.
Протягом року своєї волонтерської роботи навчала військових безкоштовно, а зараз мої уроки можна вивчати на каналі Армійська англійська. І це мій вклад у Перемогу.
Олена на зв’язку з багатьма своїми слухачами
— Чи спілкуєтеся ви зі своїми «випускниками»?
— З деякими так, безумовно. Найчастіше, вони просто дають знати, що у них все добре. Інколи просять перелік літератури для читання, або кажуть, що комусь мене порекомендували, слідкують за оновленнями на каналі.
Коли тільки-но почала займатися із військовими, то найважче було усвідомити і сприйняти, що сьогодні у них заняття, а завтра вони можуть не повернутися із бойового завдання. У мене у телефоні є відео, які мені скидали хлопці, записували, як займаються в окопах, переглядаю їх і ловлю себе на думці, що когось уже нема…
А нещодавно мені написав один воїн, що навчався у мене. Він у лікарні після тяжкого поранення, другий місяць не встає. Просив посилання на ютуб, казав, що хоче продовжувати вивчати англійську.
Потім написала психологиня, яка зараз починає працювати із групою військових, звільнених із полону. Одним із складників відновлення є вивчення чогось нового, так от, вона вирішила включити перегляд уроків з каналу Армійської Англійської.
І ще дуже зворушила подяка в інстаграмі від Катерини Прокопенко, керівниці ГО «Асоціація родин захисників „Азовсталі“», дружини командира Дениса Прокопенка. Вона написала, перед адвокаційною поїздкою в США члени української правозахисної делегації готувалася за моїми уроками, аби опанувати спеціальну лексику.
Саме у такі моменти я розумію, наскільки важливе те, що роблю з командою проєкту «Армійська англійська». І це надихає мене продовжувати створювати відео, складати навчальний курс, розвивати сферу військової англійської в Україні.
Підписатися на канали Армійської Англійської:
Інстаграм
Телеграм
Фейсбук
YouTube
Наталка МАРКІВ
